Прагнення до громадських змін вказує на наявність занепокоєння через положення/ситуацію, в якому живе суспільство. Адже ніхто із тих, хто задоволений наявною ситуацією, не захоче змін.
Для змін необхідно, перш за усе, відчути факт, який викликає невдоволеність, а потім висунути ідею і бажання позбутись від цієї ситуації. Неможливо здійснити зміни, не відчувши ситуацію, в якій перебуває суспільство, і не проявивши волю до позбавленню від цієї ситуації. Тому правильність і неправильність, успіхи і невдачі будь-яких починань в ім’я громадських змін напряму пов’язані з двома питаннями. Перше із них — точне і правильне усвідомлення положення, в якому перебуває суспільство, а друге — висунення правильної ідеї і щире бажання позбутись від цього положенні і розвиватись.
Розглядаючи ситуацію, яка склалась у суспільстві, ми бачимо наступне … Після VI сторіччя по хіджрі у мусульман почався ідейний занепад зі зменшенням значущості арабської мови — мови Ісламу, і шаріатського іджтіхаду. Потім, з відмовою від джихаду, який був методом поширення ісламського заклику, ідеологічне поширення і прогрес мусульман зупинились. З іншого боку, після Французької революції в XVIII сторіччі західний світ здійснив радикальні зміни в ідейній, політичній, військовій і економічній областях і досяг матеріального розвитку. Для забезпечення сталого матеріального розвитку вимагалось знайти для промисловості сировину і нові ринки. З цими колоніальними амбіціями західні держави звернули свій погляд на мусульманські землі. Проте для того, щоб використовувати ці землі, які знаходились під владою Османської держави Халіфат, їм довелось спочатку піддати мусульманський народ культурній окупації. Спочатку мусульмани були піддані культурній окупації, а потім їх землі і багатства почали експлуатуватись. Тому ми легко можемо сказати, що головною причиною відсталості ісламського суспільства є не окупація земель, поразка в війнах і крадіжка багатств, а ідейний занепад, який передував усьому цьому.
Отож, чи вдалось мусульманам помітити і відчути цю відсталість, цей стан занепаду, стан зруйнованих країн? Адже дане положення, ця огидна ситуація, зазвичай не приймає бездіяльності. Вона вимагає пробудження від сну, руху, вставання з місця, припинення бездіяльності і вимоги змін. Коли припекло і усе пішло навперекосяк, оціпеніння можна пояснити тільки смертю чи комою. Це пояснюється тим, що зміни необхідні суспільству, в цьому немає місця засмученню і застою, а підкорення фаталізму (кадарії) представляє для нього велику небезпеку. Тому сильні внутрішні потрясіння, які відбуваються у суспільстві, природно, приводять до появи життєвої сили у мусульман.
На початку XX сторіччя мусульмани пережили перше велике потрясіння, яке зачепило усе їх існування, роздробило їх землі, розділило Умму на частини за допомогою ідей націоналізму і патріотизму, а його масштаби досягли краху Османської держави Халіфат. Внаслідок цього потрясіння Іслам був видалений із життя, держави і суспільства. В результаті на усіх ісламських землях почали правити режими куфру, а в суспільстві почали застосовуватись закони безбожжя. Другим потрясінням стала окупація сіоністами земель мечеті аль-Акса і створення «Ізраїля» на благословенній землі. Мусульмани, які були мобілізовані шоком від цих двох великих потрясінь, намагались щось зробити, здійснили деякі спроби позбутись від них, але не змогли набути успіху в цьому. Це тому, що однієї чуттєвості мусульман, викликаної цими потрясіннями, було недосить для зміни і розвитку, треба було щось іще. Це щось — ідея та істинна воля, необхідні для розвитку.
Після визнання стану занепаду і порочності суспільства, необхідним для зміни і розвитку стає друге питання. Друге питання полягає в наступному … Якщо ми хочемо витягнути суспільство із глибокої ями, звільнити його із оков і привести його до розвитку, інакше кажучи, якщо ідея змін займає наші розуми, необхідно досліджувати те, який шлях робить можливим розвиток і прогрес. Тому що одного бажання змін недосить для здійснення розвитку, оскільки, будь це так, це залишається лише рефлекторною реакцією на реальність. Тому неминуча наявність істинної волі для громадських змін. Істина воля полягає в тому, щоб довести бажання змін до точки, яка бере початок в Одкровенні. Необхідно визнавати, що зміна і шлях розвитку лежить через Одкровення. Тому що ідея, яка приведе до змін, і шлях, який приведе до розвитку, знаходяться в цьому Одкровенні.
Після того першого потрясіння, яке відчули мусульмани, виникли деякі рухи за зміни. Вони відчули реальність занепаду Умми і здійснили певну роботу, але, на жаль, не змогли систематично і точно розкрити причину цього занепаду і шлях розвитку.
Пізнання ідеї змін і шляху розвитку
Ми вже говорили, що «пізнання ідеї змін і шляху розвитку вимагає абсолютного і всебічного дослідження»; це дослідження повинно бути ідейним, яке охоплює минуле, сьогодення і майбутнє Умми, історію народів та їх шляху розвитку. Всередині Умми дуже важливо провести дане дослідження. Тому що тільки через це ідейне дослідження можуть бути знайдені рішення і шляхи рішення проблем; тільки на основі цього ідейного дослідження можуть бути реалізовані громадські зміни і розвиток.
Після другого поштовху, який пережили мусульмани, була створена політична партія, яка проводила дану діяльність. Ця партія — партія «Хізб ут-Тахрір», заснована в Палестині Такиюддіном Набхані (нехай буде задоволений ним Аллах). Набхані і його соратники, нехай буде задоволений Аллах ними усіма, передчуваючи лиха, які переживали мусульмани, реалістично поглянули на сьогодення і минуле Умми і детально проаналізували лиха, змови і поразки, які спіткали мусульман, та їх причини. Вони також детально аналізували ідеї і почуття суспільства, відносини Умми з правителями, режими і системи законів, які ці режими нав’язували суспільству. Окрім того, разом з цими оцінками вони вивчили до найдрібніших подробиць діяльність по громадським змінам сподвижників Посланця Аллаха ﷺ, які були першими носіями ісламського заклику, і діяльність по громадським змінам Посланця Аллаха ﷺ. Тому що вони побачили, що діяльність Посланця Аллаха і сподвижників продемонструвала відчутний і конкретний успіх і що шлях до успіху — це Суннатуллах. Після цих аналізів і досліджень вони розглянули інші ісламські і неісламські рухи і порівняли свої ідеї і знання з положеннями Ісламу. Після усього цього вони дійшли до ясному і зрозумілому уявленню щодо шляху змінення і розвитку.
Ця ідея полягає в тому, щоб запроваджувати Іслам в житті, суспільстві і державі, а також нести послання Ісламу усьому світу за допомогою заклику і джихаду. Причина сьогоднішнього занепаду полягає в тому, що Іслам далекий від життя. Коли ми дивимось на ісламські землі у цілому, ми бачимо наступну картину… В усіх цих землях панують режими і закони куфру. Запровадження деяких аспектів ісламських постанов з питань шлюбу, розлучення успадкування та іншим питанням в Саудівській Аравії, Судані, Ірані і деяких інших країнах не змінює того факту, що режими цих країн є режимами куфру. На жаль, жодна із цих країн, де живуть мусульмани, не є Дар уль-Іслямом, але усі вони є Дар уль-куфром. Хізб ут-Тахрір же заявляє, що перетворення цих земель із Дар уль-куфру в Дар уль-Іслям, тобто перетворення суспільства, може бути досягнуто тільки шляхом прийняття ісламського заклику і відновлення ісламського образу життя. Хізб говорить, що для досягнення цієї цілі в Уммі повинна бути проведена ідейна і політична робота, і ґрунтує це на наступному повелінні Всевишнього Аллаха в 104 аяті сури «Алі Імран»:
وَلۡتَكُن مِّنكُمۡ أُمَّةٞ يَدۡعُونَ إِلَى ٱلۡخَيۡرِ وَيَأۡمُرُونَ بِٱلۡمَعۡرُوفِ وَيَنۡهَوۡنَ عَنِ ٱلۡمُنكَرِۚ وَأُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلۡمُفۡلِحُونَ
«Нехай серед вас буде група людей, які будуть закликати до добру, наказувати схвалюване і забороняти засуджуване. Саме вони опиняться тими, хто набув успіху» (3:104).
Хізб ут-Тахрір говорить, що акт «заклику до добру (хайру)» в аяті — це акт заклику до усьому Ісламу, тобто акт заклику до повної присутності положень Ісламу в житті. Він стверджує, що діяльність по встановленню правління згідно Ісламу, утвердженню добра і викоріненню зла — це дія, скерована на правителів. Тому, оскільки мова йде про політичну діяльність, Хізб ут-Тахрір підкреслює, що рух, який буде працювати над громадськими змінами, повинен бути політичною партією.
Партія «Хізб ут-Тахрір» завжди була у думках шейха Такиюддіна Набхані, навіть коли вона іще не була заснована. Тому що Набхані бачив ісламські рухи свого часу, їх ідеї і цілі, їх методи і способи, їх згуртування, і вказував на помилки цих рухів, які не діяли систематично і не визначали свої ідеї і цілі чітко і конкретно, перебували під впливом реальності і думали отримати вигоду, зосередившись на повсякденних проблемах, і тому з часом почали іти на поступки, а на більш пізньому етапі навіть перетворились в благодійні організації і проповідницькі спільноти. У той же час він також знав, що діяльність по зміненню суспільства не буде звичайною діяльністю і що результати не можуть бути досягнуті випадковими шляхами і методами. Саме це правильне мислення і досвід привели до створенню партії «Хізб ут-Тахрір».
Рух, який працює для громадських змін, також повинен визначити метод для реалізації своєї цілі і досягнення своєї задачі. Для Хізб ут-Тахрір таким методом є шлях, який ретельно дотримувався з тієї миті, коли Всевишній Аллах призначив Мухаммада ﷺ посланцем в Мецці до його ﷺ переселення в Медину і створення там Першої Ісламської Держави. Найбільш очевидним аспектом, який відрізняє Хізб ут-Тахрір від інших ісламських рухів, є те, що це систематична партія, як в плані ідей і цілей, так і в плані методології і цілісності згуртування.
Найбільш очевидні риси, які відрізняють Хізб ут-Тахрір від інших рухів
Відновлення Халіфату для того, щоб покласти початок ісламському образу життя, перетворити наші землі в Дар уль-Іслям, правити згідно з тим, що ниспослав Аллах, і обрати халіфа для цього — усе це є частиною політичної діяльності. Тому необхідно, щоб діяльність, яка буде реалізовувати громадські зміни, мала політичний характер. Через цю причину неможливо реалізувати цю ціль за допомогою якої-небудь іншої діяльності, окрім політичної. Також неприпустимо, щоб діяльність, скерована на відновлення ісламського образу життя, залишалась індивідуалістичною діяльністю. Навпаки, вона повинна проводитись на рівні згуртування, тому що індивідуалістична діяльність не має сили для реалізації цілі відновлення ісламського образу життя. Окрім того, якими б високими не були її інтелектуальні і розумові здібності, окремій людині в одиночку не під силу реалізувати таку ціль. Через ці причини діяльність повинна проводитись з общиною/згуртуванням, і ця діяльність повинна бути політичною.
Що мається на увазі під неполітичною діяльністю?
Наприклад, давайте згадаємо про ті згуртування, які займаються благодійністю, хто зайнятий будівництвом шкіл і лікарень, хто допомагає бідним, сиротам і пригнобленим. Сьогодні існує багато організацій, які займаються подібною діяльністю. Хоча Іслам заохочує мусульман займатись благодійною діяльністю, така діяльність не сприяє реалізувати встановлення Халіфату за допомогою подібного роду діяльності. Окрім того, діяльність, якою займаються згуртування, вимагає безперервності. Неможливо, щоб окремі індивіди і общини проводили таку діяльність на постійній основі. Тому що в оточенні, де переважає куфр, на землях, де панують колоніальні західні держави, мусульманам завжди доведеться займатись такими справами. Тому відповідальність за ці справи лежить на державі, а не на общинах.
Знов же, є групи, які закликають людей до ібадату (поклонінню) і сунні, і про них можна сказати наступне … Збереження поклоніння і сунни — це дія, яку Іслам заохочує. Це тому, що такі дії виходять із Ісламу і є частиною благих діянь, обов’язкових для мусульман. Проте, закликаючи людей дотримуватись тільки поклоніння і сунни, ми закликаємо їх лише до частини із Ісламу, а виконання решти усіх інших зобов’язань не може бути завершено тільки цією діяльністю. Тому закликати мусульман тільки лише до поклонінню і сунні — означає бути байдужим до відповідальності за те, щоб веління Аллаха переважали.
Аналогічним чином, групи, які видають книги, займаються проповіддю і наставляннями для поширення ісламської просвіти, також займаються неполітичною діяльністю. Такі зусилля не рятують мусульман від ідейної депресії і занепаду, в якому вони опинились. Це пов’язано з тим, що ідеї, якими володіють, не використовуються в політичних цілях, щоб бути реалізованими на практиці, і над ними не працюють, щоб їх можна було реалізувати в житті. Таким чином, вони не виходять за межі академічних ідей в розумах людей. Кожен рік тисячі студентів закінчують факультети теології в Туреччині і університети в інших країнах, де викладаються ісламські науки, але ці студенти не можуть запропонувати ніяких ісламських рішень на практичні проблеми. У той же час, подібна наукова зайнятість не є тим шляхом, по якому треба йти для встановлення Халіфату, який знов зробить Іслам домінуючим в житті, державі і суспільстві.
Існують такі групі і організації, які закликають до доброї моралі і моральності, щоб виправити суспільство. Звичайно, заклик до доброї моралі — це заклик до схвалюваному. Проте цей дават є закликом лише до невеликої частини положень Ісламу. Правильно те, що дават повинен бути скерований на заклик до усіх положень Ісламу і до їх запровадженню. Саме так здійснюється запровадження Ісламу в житті, державі і суспільстві. Заклик до доброї моралі — це заклик до приватних індивідуальних зобов’язань, які стосуються тільки окремого індивіда. Він не включає в себе заклик до загальних положень, які поширюються на державу, життя і суспільство. Окрім того, моральність — це ті риси/характеристика, які відображаються в поведінці людей. Якщо в суспільстві діють закони куфру, то поведінка і мораль людей формуються відповідним чином. Хіба можна очікувати хорошої моралі від людей в суспільстві, де діють закони куфру?
Одним словом, рішення життєво важливого питання мусульман можливе через створення згуртувань з політичними характеристиками для відновлення Халіфату і повернення до життя законів, ниспосланих Аллахом. Саме тому партія «Хізб ут-Тахрір» є ісламською партією, створеною для проведення інтелектуальної і політичної діяльності. Політика — це сфера її діяльності, а Іслам — її ідеологія. Це не духовна структура, яка не має ніякого відношення до життя, не навчальний заклад, який займається наукою і освітою, і не організація, яка займається благодійністю. Хізб ут-Тахрір — це політичне згуртування, яке засновано на ісламській думці.
Ціль і метод діяльності Хізб ут-Тахрір
Детальна інформація про цілі партії «Хізб ут-Тахрір» і методах її діяльності міститься в багатьох публікаціях партії. В книзі під назвою «Хізб ут-Тахрір і Халіфат з її власних вуст», опублікованою видавництвом «Köklü Değişim», ціль Хізб ут-Тахрір виражена наступним чином:
«Ціллю Хізб ут-Тахрір є відновлення ісламського образу життя, правління на основі того, що ниспослав Аллах, і поширення Ісламу по усьому світу для порятунку людства. Ця ціль може бути реалізована тільки в ісламській країні, в ісламському суспільстві, де усі справи життя ведуться згідно з постановами Аллаха, тобто в затишку ісламської держави, де панує суд Аллаха. З цієї причини Хізб ут-Тахрір обмежує свою діяльність встановленням Ісламської Держави, яка покладе початок ісламському образу життя. Відновлення ісламського образу життя може бути реалізовано тільки через відновлення Халіфату шляхом обрання халіфа мусульманами, якому вони зобов’язуються підкорятись на основі Книги Аллаха і Сунни Посланця Аллаха ﷺ».
Що стосується методу дій, то партія «Хізб ут-Тахрір» взяла шлях ісламського заклику із хукмів Шаріату і слідувала методу дій Посланця Аллаха ﷺ в проведенні заклику. Це пояснюється тим, що повеління Всевишнього Аллаха в цьому питанні поширюється на Хізб ут-Тахрір і зобов’язує мусульман слідувати методу Посланця Аллаха ﷺ. Існує багато аятів, які вказують на те, що мусульмани повинні слідувати і підкорятись Посланцю Аллаха ﷺ, але одного лише 7-го аяту сури «Аль-Хашр» досить у якості доказу в цьому питанні:
وَمَآ ءَاتَىٰكُمُ ٱلرَّسُولُ فَخُذُوهُ وَمَا نَهَىٰكُمۡ عَنۡهُ فَٱنتَهُواْۚ وَٱتَّقُواْ ٱللَّهَۖ إِنَّ ٱللَّهَ شَدِيدُ ٱلۡعِقَابِ
«Беріть же те, що дав вам Посланець, і стороніться того, що він заборонив вам. Бійтесь Аллаха, адже Аллах суворий в покаранні» (59:7).
Аналізуючи діяльність Посланця Аллаха ﷺ в області громадських змін, ми бачимо, що він ﷺ пройшов через певні етапи від початку заклику в Мецці до створення Першої Ісламської Держави в Медині. Партія «Хізб ут-Тахрір» зробила ці етапи і дії, які повинні бути виконані на кожному із цих етапів, частиною свого методі діяльності і обмежила свій метод ісламського заклику наступними трьома етапами:
Перший: формування згуртування (Хізба), яке поведе за собою Умму, приписуючи схвалюване (маруф) і забороняючи засуджуване (мункар), формування людей, які вірять в ідеї і методи Хізба, а також долучення їх до просвіти Ісламу. Хізб ут-Тахрір називає цей етап «формуванням згуртування» для стислості.
Другий: «злиття з Уммою» шляхом прагнення привнести Іслам в реалії життя, очистити мусульман від неісламських ідей, щоб вони прийняли справу Ісламу в основу усього і діяли згідно з цим. Цей етап триває до того часу, поки суспільство не прийме і не буде захищати ісламську ідеологію як свою власну ідеологію. Цей етап також є етапом боротьби. На цьому етапі відкрито оскаржуються ідеї і думки, скеровані проти Ісламу, викриваються брудні плани і проекти колонізаторів і таких, що суперничають з ними режимів в мусульманських країнах. Цей виклик виключає можливість компромісу з режимами і адміністраціями і компліментарності по відношенню до них.
Третій: повне набуття влади, що відкриє шлях до повному і всебічному запровадженню Ісламу і донесенню його послання до усього світу.
Останнє слово: сьогодні в країнах, де живуть мусульмани, не існує ісламського суспільства. Хоча ідеї і почуття мусульман єдині, закони, які регулюють відносини між ними, не єдині. Щоб суспільство було ісламським, ці системи повинні бути із Ісламу. Системи, нав’язані мусульманам, є системами куфру. Хізб ут-Тахрір добивається встановлення держави Халіфат, яка покладе початок ісламському образу життя, щоб замінити існуючі режими ісламською системою і відновити ісламське суспільство. Хізб ут-Тахрір обґрунтовує своє заснування зобов’язанням наказувати схвалюване і забороняти засуджуване. Діяльність по велінню схвалюваного і забороні засуджуваного — це політична діяльність. Робота по громадським змінам і прогрес на шляху розвитку можуть бути досягнуті тільки при повному пануванні Ісламу в житті. Цього можна досягти тільки через встановлення Халіфату. Діяльність по встановленню Халіфату і верховенства суду Аллаха повинна здійснюватись політичною партією/згуртуванням. Дуже важливо, щоб ця партія була політичною. Це пов’язано з тим, що встановлення Халіфату і обрання халіфа — це задача політичного характеру. Так само ж правління на підґрунті того, що ниспослав Аллах, є політичною діяльністю. Тому неможливо здійснити громадські зміни і розвиток яким-небудь іншим методом, окрім політичної діяльності.
Махмут Кар
Köklü Değişim Dergisi
