В міждержавній політиці міць і ефективність країни проявляється в наявності основоположної ідеї і найбільш ефективному використанні наявного потенціалу.
Інакше кажучи, якщо ваша військова міць, технічні можливості, демографічна структура, геополітичне, геостратегічне положення заходяться згідно з ідеєю, яка заснована на ідеології, то така ситуація може максимізувати вашу безпеку, зробивши ваш потенціал ефективним. Знов же, ефективне використання цієї сили дозволить вам проводити ефективну зовнішню політику в міждержавній політиці. Усвідомлення своєї сили, розуміння горизонту і цілеспрямований підхід, який дозволить контролювати і розвивати цю силу, дозволить вам вирішувати багато питань згідно з очікуваннями і інтересами вашого народу. Це, у свою чергу, сприяє тому, що ви станете сильним а́ктором на міждержавній арені і будете мати вирішальне значення в багатьох питаннях.
Звичайно, коли цей потенціал реалізується за допомогою унікальної політики у світлі правильної і фундаментальної ідеї, це забезпечить політику уходу від залежності. В іншому випадку, чим далі ви будете уходити від самодостатності в плані стратегічних ресурсів, тим ближче ви будете до низки держав і тим більше буде рости ваша залежність і утриманство. Оскільки ваша мобільність обмежена пропорційно вашій залежності, по багатьом питанням ви будете приречені підкорятись державам, з якими ви знаходитесь у відносинах. Ця залежність може бути в області технології, економіки, сировини, безпеки, але набагато більш очевидна вона в області енергетики, яка є важелем і неодмінною умовою XXI сторіччя.
Енергія має життєво важливе значення для усього світу; вона є першою іскрою, за допомогою якої активуються усі галузі, а також незамінним і необхідним ресурсом в усіх сферах життєдіяльності. Розвиток промисловості, сільського господарства, сфери послуг, підвищення ефективності військової міці і безпеки вимагають володіння ефективними, різноманітними і потужними енергетичними ресурсами. Саме через ці причини енергетична політика на міждержавній арені знаходиться під впливом питань енергоефективності, енергозалежності і енергетичної безпеки. До середини XVIII сторіччя значення енергетики для держав знаходилось на місцевому рівні, але після середини цього сторіччя відкриття парової енергії підняло значення енергетики на глобальний рівень. Держави, які володіють такою величезною силою, будуть мати сильну перевагу в промисловості, транспорті, військовій справі, словом, в усіх областях. Бажання контролювати родовища, які є джерелом енергії, ввергло держави в сильну конкуренцію і навіть примусило їх вступити у війни, щоб знищити один одного. І ці війни тривають досі. Асиметричний розподіл викопних ресурсів у світі примусило ідеологічні держави, які встановили глобальний вплив, експлуатувати більш слабкі країни, які володіють цими енергоресурсами.
Це очевидна реальність, що держави, які вирішили енергетичне питання, можуть займати більш рішучу і сильну позицію у зовнішній політиці, у той час як держави з високою енергетичною залежністю поводять себе більш пасивно. Звичайно, тільки наявності багатих енергетичних ресурсів недосить для того, щоб зайняти сильну позицію у зовнішній політиці. Знов же, одної досконалості стратегічного положення і знаходження в енергетичному коридорі недосить. Ті, хто направляє і управляє цими компонентами, керуючись ідеєю, яка витікає із ідеології, можуть стати вирішальними а́кторами у зовнішній політиці. Сьогодні, хоча ісламська географія володіє величезним потенціалом енергетичних ресурсів, таких як нафта, природний газ і уран, ці ресурси не сприяють добробуту живучих тут народів, а служать інтересам США, Великобританії, Франції та інших західних держав. Володіння ресурсами стає цінністю, коли їх можна ефективно використовувати і коли можна забезпечити безпеку цих ресурсів. Розвинуті країни ставлять питання енергетичної безпеки в центр своєї політики для забезпечення безперервного і безпечного потоку енергії. Енергетична безпека має стратегічне значення для цих держав, оскільки будь-яка проблема в цій області приведе до серйозних економічних втрат, а також вдарить по усім секторам економіки.
Коли ми дивимось на те, як іноземна залежність від енергії впливає на політику, ми бачимо, що з миті використання енергії на промисловому рівні це призвело як до конфліктів, так і до обов’язкових союзів між державами. Погляньте, Вінстон Черчилль перед Першою світовою війною поставив на чолі кута своєї зовнішньої політики домінування над енергетичними ресурсами, заявивши наступне: «Ми, будучи Великобританією, не можемо бути залежними ані від якого-небудь джерела, ані від якого-небудь регіону. Необхідно виробляти політику, засновану на тому, де нам треба бути, і уникати залежності від єдиного джерела. Це наше найважливіше питання енергетичної безпеки. Необхідно безперебійно забезпечувати себе енергією». Знов же, націленість британців на Близький Схід, зокрема, витікає із їх політики експлуатації енергетичних ресурсів. І це розуміння досі переважає в географії, в якій ми живемо.
Залежність від енергоресурсів інколи може примусити країни мовчати про окупації, які відбуваються поруч з ними, може привести до величезних економічних поступок і вимушених угод. Високий рівень енергетичної залежності європейських країн з минулого по сьогодення є «ахіллесовою п’ятою» Європи. Обмеження видобутку країнами-експортерами нафти (ОПЕК) в 1973 році поставило європейські країни в найтяжчий стан. Після цього процесу, незважаючи на те, що крупні держави віддавали перевагу різним джерелам енергії, особливо ядерній, постійно зростаюча потреба в енергії не могла усунути цю залежність.
Згідно даним Статистичного управління Європейського Союзу (Євростат [1]), в 2020 році європейські країни імпортували 58% використовуваної ними енергії. У той час як залежність Туреччини від іноземної енергії складала 71%, в Німеччині цей показник був рівний 64%. Країни ЄС вдовольняли 38% своїх потреб в природному газі із Росії. Такій рівень зовнішньої залежності європейських країн: пасивність ЄС перед лицем перекриття Росією потоку газу в Європу через Україну під час російсько-української напруженості в 2006–2009 роках, більш зухвале вторгнення Росії до Криму у 2014 році, угоди, укладені російськими енергетичними велетнями з багатьма країнами ЄС, особливо Німеччиною і Італією, у цей період, не дозволили їм зайняти чітку позицію по Криму. Залежність від енергоносіїв примусила країни ЄС мовчати навіть перед лицем окупації, яка відбувається прямо поруч з нами. Це мовчання і залежність настільки надихнули Росію, що вона наважилась вторгнутись на решту території України в лютому 2022 року. Тут ми не будемо торкатись політичної дурості Росії — це питання ми детально обговорювали в інших наших статтях і публікаціях.
В дійсності, хоча спроба Росії вторгнутись в Україну має багато причин, енергетичні ресурси і маршрути не є незалежними від цього плану вторгнення. Незважаючи на те, що країни ЄС ввели дипломатичні, економічні і військові санкції проти Росії під керівництвом США у зв’язку зі спробою вторгнення в Україну, потреба в енергії і неможливість створити інші альтернативи примушують країни ЄС так чи інакше продовжити цю торгівлю з Росією. Фактично, ми можемо назвати це «руйнівним результатом енергетичної залежності».
Коли ми подивимось на ситуацію в Туреччині, щоб трохи уважніше простежити наслідки енергетичної залежності, то те, що мається нами на увазі, стане більш зрозумілим. 92-відсоткова залежність Туреччини від іноземних викопних видів палива, 99-відсоткова залежність від природного газу, 97-відсоткова залежність від кам’яного вугілля і 92-відсоткова залежність від нафти послаблюють вплив Туреччини у зовнішній політиці, а також призводять до щорічних валютних втрат у розмірі більше 60 мільярдів доларів. Залежність Туреччини від Росії у поставках природного газу утримала її від гідної позиції під час інциденту зі знищенням російського Су-24 в 2015 році. Знов же, час від часу, в умовах політичної напруженості з Іраном, пряме викладання енергетичної карти на стіл приносить низку поступок. Держави, які правильно використовують свої енергетичні ресурси, можуть отримати політичну, економічну і військову перевагу, зміцнивши свої позиції в своїй політиці і використовуючи це як зброю проти інших країн. Туреччина — це міст на шляху дуже важливих енергетичних ресурсів, тобто на перехресті країн-виробників і країн-споживачів. Хоча на її території розташовані важливі порти і протоки, а сама вона є епіцентром нафто-і газопроводів, відсутність ідеї, заснованої на ідеології, заважає правильно використовувати цю величезну міць. Адже, незважаючи на таке унікальне положення, 71-відсоткова залежність від імпорту іноземних енергоносіїв і щорічне витрачання десятків мільярдів доларів — ознака управлінської некомпетентності.
Така ситуація притаманна не тільки для окремих країн, але й для держав з великими кордонами і економікою, в яких споживання значно перевищує виробництво. Хоча ці країни можуть долати труднощі в енергопостачанні за рахунок своїх різних енергетичних потужностей, навряд чи це буде сталим у довгостроковій перспективі. Китай є однією із країн, які споживають більше за усе енергії у світі, але при цьому він повністю залежить від нафти і природного газу. Той факт, що США і західні країни стоять на чолі енергетичних ресурсів і що США контролюють шляхи безпеки цих ресурсів, вимушує Китай домовлятись зі Сполученими Штатами по багатьом питанням. Знов же, сьогодні європейські країни зобов’язані і залежать від енергетичних планів США через напруженість у відносинах з Росією. Безперечно, ці приклади можна множити. Вважаємо, що перерахованих прикладів досить, щоб донести те, що ми мали на увазі.
Сьогодні жодна держава, яка бажає роздобути світове лідерство, не має можливості реалізувати ці цілі при високій енергетичній залежності. Ці держави або реалізують свої плани, вторгаючись до слабких країн з енергетичними ресурсами, підкупаючи їх правителів і експлуатуючи їх, як це роблять безбожні держави, такі як США, Великобританія і Франція, або досягають своїй цілей шляхом диверсифікації наявних ресурсів і підвищення їх ефективності. Останній варіант вимагає більше часу і більших витрат. У цьому відношенні найкоротшим рішенням для цих безбожних держав є перший шлях (колонізація).
Для того, щоб енергія не використовувалась колоніальними державами як зброя проти вас, необхідно підійти до цьому питанню з корінною і глибокою ідеєю про енергію. Якщо ми знов звернемось до прикладу Туреччини, то виробництво електроенергії з використанням імпортних ресурсів, питання опалення і транспорту повинні забезпечуватись за рахунок існуючих ресурсів. Хоча ці ресурси складні в переробці і дорого вартують, вони життєво необхідні для майбутнього. Неминуче, що як відновлювані джерела, так і існуючі викопні ресурси повинні перероблятись найбільш ефективним способом. Знов же, якщо буде висунута позиція, яка буде брати належну частку у країн, які купують і продають енергоресурси, з політикою, яка відповідає стратегічному положенню, яке ми маємо, геополітична позиція буде в якійсь мірі виправдана.
Для того, щоб наша країна, зокрема, позбулась від цієї залежності, необхідно почати з запровадження ісламської системи, згідно з ідеями і хукмами, які витікають із нашої акиди, в яку ми віримо. Як ми вже пояснили спочатку, жодна держава, яка не має фундаментальної, корінної ідеї, не може позбутись від залежності. Потім, виходячи із того, що Іслам пропонує рішення для будь-якої проблеми, первинну приналежність енергоресурсів, а усі джерела енергії є громадським надбанням, жодна влада при жодних обставинах не може пропонувати їх на користь кого-небудь. Держава повинна бути захисником і розробником цього. Згідно з цим розумінням держава несе відповідальність за приведення усіх існуючих ресурсів у виробництво найбільш точним і ефективним способом, а також за стратегію у зовнішній політиці згідно з найкращими інтересами підданих і держави. Ісламська Умма не відчуває нестачі ані в корисних копалинах, ані у відновлюваних ресурсах. Наш Господь рясно обдарував цю географію цими благами, але правителі, які стоять на чолі Умми, не здатні управляти наявними ресурсами, не говорячи вже про те, щоб правильно використовувати цю міць у зовнішній політиці. Ці величезні ресурси можуть перетворитись в реальну силу і потенціал тільки при наявності системи і політики, які управляються гідними людьми. Настільки, що навіть сьогоднішніх енергетичних ресурсів в ісламській географії було б досить для проєкування світової політики в затишку Халіфату, який незабаром буде встановлений. Ну а в цьому відношенні усі умови готові, і нам потрібні тільки система і правителі, які проявлять дану волю.
_______________________________
Джерела:
«Енергетична політика держави Халіфат» (дослідницький звіт).
«Ісламські рішення економічних криз в 10 пунктах».
www.mfa.gov.tr, «Міжнародна енергетична стратегія Туреччини».
www.emo.org.tr, «Енергетична залежність — це не рок долі».
www.aa.com.tr, «Енергетична залежність — проблема безпеки і зовнішньої політики».
Ахмет Сапа
Köklü Değişim Dergisi
1. Євростат (англ. Eurostat) — статистична служба Європейського Союзу, яка займається збором статистичної інформації по країнам-членам ЄС і гармонізацією статистичних методів, які використовуються даними країнами. Офіс Eurostat знаходиться в Люксембурзі.
