Саудіти та їх ісламізм в контексті Емірату і Королівства

Його засновник — муджтахід Мухаммад ібн Абд аль-Ваххаб, один із імамів ханбалітського мазхабу. По деяким питанням Мухаммад ібн Абд аль-Ваххаб робив іджтіхад, але послідовники інших мазхабів виступали проти нього по цим питанням.

Британці використали мазхаб ваххабітів як інструмент для нанесення удару по Османській державі, нацьковуючи їх на інші мазхаби і розпалюючи міжконфесійний розбрат всередині Османського Халіфату. Члени мазхабу не знали про це, і Мухаммад ібн Абд аль-Ваххаб не мав нічого спільного з англійцями. А ось Мухаммад ібн Сауд ^[1] і його син Абдуль-Азіз ^[2] підтримували з англійцями дуже тісні відносини.

Діди Мухаммада ібн Сауда прийшли із Катіфа у XV сторіччі і поселились в Дірії, і з того часу еміри походили із цієї родини. Мухаммад ібн Сауд став еміром Дірії після смерті свого батька Сауда ібн Мухаммада в 1725 році, а по одним чуткам — після вбивства свого двоюрідного брата Зайда ібн Мархана в 1727-28 роках. Під керівництвом Мухаммада ібн Сауда, а потім — його сина Абдуль-Азіза, ваххабіти утвердились в Ісламській Державі. Мухаммад ібн Сауд познайомився з Мухаммадом ібн Абд аль-Ваххабом і підтримав поширення ваххабізму, одружившись на його доньці. Ця підтримка дійшла до вторгнення на землі, які знаходились під владою Халіфату. Вони підняли меч проти османського халіфа і бились з ісламською армією і солдатами халіфа. Мухаммад ібн Абд аль-Ваххаб хотів силою відняти у халіфа ісламські землі, управляти ними згідно зі своїми поглядами і викоренити усі доробки інших ісламських мазхабів, які, на його думку, були неісламськими. Саудіти прагнули завоювати політичний авторитет, використовуючи вплив Мухаммада ібн Абд аль-Ваххаба в регіоні.

Спроби Саудітів добитись влади

К 1800 року сили Сауда досить зміцніли, щоб організувати напад на Ірак, населення якого було шиїтським. Після розграбування священного для шиїтів міста Кербели і захоплення священних міст Мекки і Медини в районі Хіджазу халіф Махмуд II ^[3] вирішив втрутитись в ситуацію. Проте замість того, щоб послати пашу з військом із столиці держави, Стамбулу, він звернувся за допомогою до Мухаммеду Алі Єгипетському (Mehmet Ali Paşa), відомому на той час єгипетському паші. Мухаммед Алі відправив своїх синів Тусун-пашу і Ібрагім-пашу до Аравії «від імені османського халіфа», щоб придушити повстання, відняти у ваххабітів Мекку і Медину і знов приєднати їх до центральної влади. Тусун-паша захопив Мекку, Медину і Джидду, а його брат Ібрагім-паша — Дірію і Неджд. Багато представників Саудітів і ваххабітів були відправлені на кораблях в Стамбул. 14 грудня 1818 року Саудівський лідер Абдуллах ібн Сауд ^[4] був публічно викритий, доставлений в Порту ^[5] і ув’язнений. Після допиту про захоплене майно в Мецці і Медині він був страчений 17 грудня 1818 року. Таким чином, перша спроба Саудітів була припинена.

В 1902 році Абдуль-Азіз ібн Абдуррахман Аль Сауд ^[6], який перебував у вигнанні в Кувейті, повернувся в Ер-Ріяд і знов приступив до пошуків політичного утворення. У якості виходу із наявної фактичної ситуації Османська Держава призначила Абдуррахмана ібн Фейсала ^[7], батька Абдуль-Азіза, окружним губернатором Ер-Ріяда. Скориставшись скороченням чисельності османських військ в регіоні під час Балканської війни, Абдуль-Азіз ібн Абдуррахман Аль Сауд, емір Неджда і ваххабітський імам, в 1913 році захопив адміністративний центр Аль-Ахсу. Потім, в 1921–1926 роках, він розширив свою територію, захопивши Хаіль, Мекку, Джидду і Асір, і в 1926 році був проголошений королем Хіджазу, а в 1932 році — королем Саудівської Аравії. Протягом усього цього процесу Саудіти співпрацювали з англійцями. Вони заради власного процвітання були рукою ворога Ісламу — англійців — в цьому регіоні. Вони без вагань зрадили Іслам і його адміністрацію.

Значення Ісламу у Саудітів

Навіть незважаючи на те, що після переходу Туреччини до світському кемалістському правлінню часто говорять: «Хто бажає Шаріату, їдьте до Саудівської Аравії!», — створення Турецької Республіки, а також створення Саудівської Аравії були повністю справою рук англійців. Тому немислимо було вводити Шаріат в інших країнах, у той час як в Туреччині вже був ліквідований Халіфат — єдиний метод реалізації Ісламу. Тому родина Саудітів ніколи не була прибічницею Ісламу і не турбувалась про Шаріат. Ваххабізм був тим стовпом, на якому вони стояли, а Іслам залишався лише символічним явищем при Саудівському правлінні.

Вплив США і Великобританії на Саудівську адміністрацію

Сьогодні США, які довгий час намагались проникнути до Саудівської Аравії, нарешті змогли закріпитись там через декількох принців. Вплив Великобританії і США на Саудівських принців був вельми витонченим. Адже на чиїй стороні знаходиться більш сильна людина, та країна і має реальне право голосу в управлінні Саудівською Аравією. При розгляді цих відносин можна зазначити, що США домінували в міністерстві оборони завдяки Султану ібн Абдуль-Азізу ^[8], який став міністром оборони в 1962 році. Султан ібн Абдуль-Азіз — глибоко законспірований агент США. Така політична ситуація в міністерстві оборони збереглась і при Сальмані ібн Абдуль-Азізі ^[9], який зайняв пост міністра оборони в 2011 році. Потім, ставши королем Саудівської Аравії в 2015 році, Сальман ібн Абдул-Азіз призначив свого племінника, міністра внутрішніх справ Мухаммада ібн Наіфа ібн Абдуль-Азіза Аль Сауда, наслідним принцом, а свого сина Мухаммада ібн Сальмана ^[10] — заступником спадкоємця і міністром оборони. В 2017 році король Сальман змістив Мухаммада ібн Наіфа з посади, і кронпринцом став Мухаммад ібн Сальман. В 2022 році Мухаммад ібн Сальман був призначений прем’єр-міністром.

Британський вплив Саудівської Аравії є домінуючим і впливовим, в основному — в міністерстві національної гвардії. Спочатку Національну гвардію очолював колишній король Абдуллах ібн Абдуль-Азіз ^[11], а потім — його син Мутаіб ібн Абдуллах ібн Абдуль-Азіз ^[12].

В родині короля не обов’язково завжди є вихідці із одного і того ж закладу. Король чи кронпринц може бути вихідцем із міністерства оборони, Національної гвардії або інших закладів. В останні роки стало відомо, що найбільш впливові люди в уряді — вихідці із цих двох інститутів. Ті, хто не входить до цих двох інститутів, не мають великого впливу.

Попередній король Абдуллах очолював Національну гвардію, тому в Саудівській Аравії був сильним вплив Великобританії, але він не соромився догоджати США. Відносини зі Сполученими Штатами іноді були напруженими, іноді доза напруженості знижувалась, але загальна політика полягала в тому, щоб діяти в британському форматі, не вступаючи в гарячу конфронтацію з США. Нинішній король — представник міністерства оборони. Тому при цьому новому королі вплив США в країні є домінуючим.

Як тільки американський агент Сальман взяв бразди правління до своїх рук, він почав процес ліквідації британських агентів та їх прибічників. Колишній король Абдуллах, британський агент, до своєї смерті намагався запровадити в уряд британських агентів, але для збереження родинних традицій і королівської стабільності був вимушений призначити «кронпринцом» свого брата Сальмана, знаючи, що той є американським агентом. Для того, щоб гарантувати британський влив, він заснував посаду «другого кронпринца». У якості «другого кронпринца» він призначив свого брата Мукріна ібн Абдуль-Азіза ^[13], такого ж британського агента, як і він сам. Оскільки Сальман був старий і хворий, він вирішив, що Мукрін буде мати право голосу до смерті Сальмана, а після його смерті він без проблем візьме бразди правління до своїх рук. Саме це і відбулось при королі Фахді ^[14]. Коли Фахд постарів і захворів, бразди правління прийняв наслідний принц Абдуллах, а коли Фахд помер у 2005 році, на трон зійшов Абдуллах. Проте Абдуллах не міг прорахувати, що трапиться після його смерті і після сходження на престол Сальмана на початку 2015 року. Після вступу Сальмана на престол той відсторонив Мукріна від посади кронпринца. Він призначив Мухаммада ібн Наіфа ^[15] спадкоємцем, а свого сина Мухаммада — другим спадкоємцем. Він звільнив багатьох людей, призначених Абдуллахом на відповідальні пости, і почав зміцнювати владу свого сина Мухаммада. 21 червня 2017 року він змістив Мухаммада ібн Наіфа з посту наслідного принца і призначив спадкоємцем свого сина. Призначення другого спадкоємця не відбулось. Таким чином, британський розрахунок не спрацював. Щоб сконцентрувати владу в одних руках, Сальман передав частину повноважень і різні важливі пости своєму сину Мухаммаду.

Як тільки 4 листопада 2017 року король Сальман об’явив про створення Вищої комісії по боротьбі з хабарництвом і корупцією, яку очолить його син — наслідний принц Мухаммад, сил безпеки затримали 11 принців і чотирьох міністрів і тут же вимусили їх піти у відставку зі своїх постів. Очевидно, що це питання не має ніякого відношення до боротьби з корупцією, а швидше, є ударом по британцям, оскільки затримання, відставки і звинувачення відбулись одразу і негайно. Причому затримання поширились на десятки колишніх міністрів і відомих бізнесменів. Рахунки цих людей та їх родичів були заморожені. Серед тих, чиї банківські рахунки були заморожені, був і Мухаммад ібн Наіф, якого король Сальман відсторонив від посади кронпринца. Рахунки деяких близьких членів родини так само були заарештовані.

В ході операції були затримані два сина колишнього короля — Мутаіб ібн Абдуллах, міністр Королівської національної гвардії, і Туркі ібн Абдуллах ^[16], колишній емір регіону Ер-Ріяд. Королівська національна гвардія є другою по значущості силою після регулярної армії. Мутаіб ібн Абдуллах закінчив в званні лейтенанта британську Королівську військову академію в Сандхерсті. В цій академії зазвичай готують і випускають британських агентів. Багато принців і королів Йорданії і країн Перської затоки так само закінчили цю академію.

Очевидно також, що тих, хто проводить цю операцію, підтримують США. Так 6 листопада 2017 року президент США в своєму «Twitter»-акаунті заявив: «Я дуже довіряю королю Сальману і наслідному принцу Саудівської Аравії. Вони точно знають, що роблять. Деякі із тих, з ким обійшлись суворо, роками доїли свою країну».

Затримання в Саудівській Аравії під егідою «боротьби з корупцією» скеровані на те, щоб викоренити британців, запобігти будь-яким переворотам або подібним спробам проти короля Сальмана і його сина, кронпринца, і забезпечити безпечне сходження кронпринца на престол без опозиції. Як видно, Мухаммад ібн Сальман взяв на себе місію служіння інтересам США.

Ісламізм в Саудівській Аравії

У цьому зв’язку очевидно, що династія Аль Сауд не діяла згідно з ісламським гаслом, як у часи Османського Халіфату, так і в період встановленого ними згодом королівства, навпаки, вони розглядали Іслам як опору, але нічого спільного з Шаріатом та ісламським урядом у них не було.

Те,що ми спостерігаємо в останній час, наприклад, дозвіл іудеям входити в зону харам, відкриття церков, святкування Нового року, деякі свободи для жінок, хоча і приймаються як показник поміркованості, насправді є представленням публіці «американської мрії ^[17]» або «свобідної Америки», хоча сама Америка вже мертва, і це — лише демонстрація її старих фотографій. Власне кажучи, вбивство Джамаля Хашоггі ^[18], кинуті до в’язниці вчені, сумний кінець тих, хто виступав проти Сальмана, скидання з гелікоптерів — це найбільш яскраві ознаки того, що до поміркованості це не має ніякого відношення. Одним словом, відбувається те, що американський образ життя, який ми спостерігали в Туреччині в епоху Озала ^[19], став відчуватись в Саудівській адміністрації ї, яка вступила в процес перетворення в повноправного агента.

Справа в тому, що ідея «поміркованого Ісламу» — це не ісламська ідея, а швидше, назва неісламських досліджень, які об’єднують неісламські уряди, які займаються політикою, прикрашеною ісламськими дискурсами. Рухи, які категорично не інтегровані в неісламські системи, вже знаходяться в «терористичних списках» західних держав та їх посібників в наших країнах. Врешті решт, можна сказати, що в Саудівській Аравії рухнув не ісламізм в будь-якій його формі, а британський вплив.

В результаті в таких режимах домінує безбожний колонізатор, який прагне розграбувати наші багатства, і вони діють згідно з його вказівками. Тому першочерговою задачею є змінення цих режимів, які схиляються до безбожному колонізатору, за шаріатським методом.

Глибоко сумно, що антиісламські і антимусульманські безбожні колоніальні держави хазяйнують на свій розсуд в країні, де знаходиться Кибла мусульман, священні землі, де нисходило Одкровення до Посланцю Аллаха ﷺ, землі хіджри і штаб-квартира Першої Ісламської Держави. Проте не варто забувати, що в Ісламі також є чоловіки і жінки, які день і ніч трудяться, щоб щиро і щиросердно повернути державу Халіфат. Дійсно, з дозволу Піднесеного і Могутнього Аллаха у найближчий час буде встановлений Халіфат. В той день віруючі будуть радіти перемозі Аллаха. А безбожні колонізатори повернуться туди, звідки прийшли, на свою батьківщину, якщо така у них залишиться.

Безперечно, рішенням наших проблем є скинення цих режимів і створення Праведної держави Халіфат за методом пророцтва, навіть якщо малодушні і нездорово міркуючі вважають, це далеко, а ті, хто відмовляються від цього, вважають, що це важко. Чисте служіння Всевишньому Аллаху і вірність Пророку ﷺ як еталону наслідування наблизить далеке, якщо на то буде воля Аллаха.

وَيَقُولُونَ مَتَىٰ هُوَۖ قُلۡ عَسَىٰٓ أَن يَكُونَ قَرِيبٗا

«І скажуть: «Коли же трапиться?». Скажи: «Можливо, це трапиться дуже скоро!» (17:51).

Тоді виконається обіцянка Аллаха, Піднесеного і Могутнього:

وَيَوۡمَئِذٖ يَفۡرَحُ ٱلۡمُؤۡمِنُونَ ٤ بِنَصۡرِ ٱللَّهِۚ يَنصُرُ مَن يَشَآءُۖ وَهُوَ ٱلۡعَزِيزُ ٱلرَّحِيمُ

«У той день віруючі зрадіють допомозі Аллаха. Він допомагає, кому побажає. Він — Могутній, Милосердний» (30:4,5).

Куртулуш Севінч
Köklü Değişim Dergisi

1. Муха́ммад ібн Сау́д (біля 1710–1765) — емір Ед-Дірії (1726–1744), засновник і перший правитель першої Саудівської держави (Дірійський емірат) (1744–1765). Представник арабського роду Аль Мікрін, який походив із племені Бану Ханіфа. Син еміра Ед-Дірії Сауда ібн Мухаммада, який правив в 1720–1725 рр.

2. Абдул-Азіз ібн Мухаммад (?– осінь 1803) — правитель, другий емір першої Саудівської держави (Дірійський емірат) (1765–1803). Старший син і наступник Мухаммада ібн Сауда.

3. Махму́д II (осман. محمود ثانى‎ — Mahmûd-u sânî, тур. İkinci Mahmut) (20 липня 1785, Константинополь–1 липня 1839, Константинополь) — 30-й османський султан в 1808–1839. В 1820-1830-хрр. Заклав основи Танзімату, провівши низку прогресивних реформ, в тому числі — знищення яничарського корпусу, ліквідацію військово-ленної системи та інше. При ньому загострились відносини Османської Держави з Єгиптом, який фактично проводив незалежну від султанського уряду політику.

4. Абдаллах I ібн Сауд (араб. عبد الله بن سعود‎; жовтень. 1785–грудень 1818) — правитель, четвертий і останній емір Першої Саудівської держави (Дірійський емірат) (1814–1818). Старший син і наступник еміра Сауда ібн Абдуль-Азіза (1803–1814).

5. По́рта (також Оттоманська Порт, Блискуча Порта, Висока Порта) — прийняте в історії дипломатії і міжнародних відносин найменування уряду (канцелярії великого візира і дівану) Османської імперії. Термін походить від фр. porte, італ. porta — «двері», «врата», що є калькою з осман. باب عالی‎ — Bâb-ı Âli — «високі ворота».

6. Абду́л-Азіз ібн Абдуррахма́н ібн Фе́йсал А́ль Сау́д. (араб. عبد العزيز بن عبد الرحمن بن فيصل آل سعود‎; 15 січня 1876, Ер-Ріяд, Емірат Неджд–9 листопада 1953, Ер-Ріяд, Саудівська Аравія) — засновник і перший король Саудівської Аравії в 1932–1953 рр. Чотирнадцятий голова династії Саудітів. Вів численні війни проти Османської Держави за «об’єднання Аравії». Був еміром Ер-Ріяда в 1902–1926 рр. і еміром Неджда і Хаси в 1913–1921 рр. Пізніше став королем Неджда, Хіджазу і приєднаних областей в 1926–1932 рр.

7. Абдуррахма́н ібн Фе́йсал ибн Туркі А́ль Сау́д А́ль Мукрін А́ль Муріді (араб. عبد الرحمن بن فيصل بن تركي آل سعود آل مقرن آل مريدي‎; 1850–2 червня 1928, Ер-Ріяд, Саудівська Аравія) — емір Другої Саудівської держави в 1875–1876рр. і 1889–1891рр. Четвертий молодший син еміра Фейсала ібн Туркі Аль Сауда

8. Султа́н ібн Абду́ль-Азіз ібн Абдуррахма́н А́ль Сау́д (араб. سلطان بن عبد العزيز بن عبد الرحمن آل سعود‎; 5 січня 1928, Ер-Ріяд, Саудівська Аравія–22 жовтня 2011, Нью-Йорк, США) — наслідний принц Саудівської Аравії в 2005–2011рр. П’ятнадцятий син короля Абдуль-Азіза Аль Сауда.

9. Сальма́н ібн Абду́ль-Азіз ібн Абдуррахма́н А́ль Сау́д (араб. سلمان بن عبد العزيز بن عبد الرحمن آل سعود‎; народ. 31 грудня 1935 в м. Ер-Ріяд, Саудівська Аравія) — король Саудівської Аравії і верховний головнокомандуючий усіма озброєними силами Саудівської Аравії з 23 січня 2015 р. Прем’єр-міністр Саудівської Аравії з 23 січня 2015 по 27 вересня 2022 р. Став королем після смерті свого єдинокровного брата короля Абдуллаха. Міністр оборони з 2011 по 2015 р. Губернатор Ер-Ріяда з 1963 по 2011 р. Двадцятий голова династії Саудітів. 25-й син засновника Саудівської Аравії, короля Абдуль-Азіза Аль Сауда від Хасси ас-Судайри і шостий із «сімки Судайрі». Є найстаршим старшим сином серед нині живучих синів короля Абдуль-Азіза.

10. Муха́ммад ібн Сальма́н ібн Абду́ль-Азіз А́ль Сау́д (араб. محمد بن سلمان بن عبد العزيز آل سعود‎; народ. 31 серпня 1985, Джидда, Саудівська Аравія) — наслідний принц Саудівської Аравії з 21 червня 2017 р. Прем’єр-міністр Саудівської Аравії з 27 вересня 2022 р. Міністр оборони Саудівської Аравії з 23 січня 2015 по 27 вересня 2022 р. Син нинішнього короля Сальмана ібн Абдуль-Азіза Аль Сауда.

11. Абдулла́х ібн Абду́ль-Азіз ібн Абдуррахма́н А́ль Сау́д (араб. عبد الله بن عبد العزيز بن عبد الرحمن آل سعود‎; 1 серпня 1924–23 січня 2015, Ер-Ріяд, Саудівська Аравія) — шостий король Саудівської Аравії з 1 серпня 2005 по 23 січня 2015 р. Наслідний принц Саудівської Аравії з 1982 по 2005 р. і перший заступник прем’єр-міністра Саудівської Аравії. 19-й голова династії Саудітів. 12-й син короля Абдуль-Азіза Аль Сауда від його дружини Фахди бінт Аси аш-Шурейм.

12. Мута́іб II ібн Абдулла́х ібн Абдуль-Азіз А́ль Сау́д (араб. متعب الثاني بن عبد الله بن عبد العزيز آل سعود‎; народ. 26 березня 1952, Аль-Улья, Східний адм. р-н, Саудівська Аравія) — командуючий Національною гвардією Саудівської Аравії з 2010 по 2013 р і міністр з 2013 по 2017 р. Народився 26 березня 1952 р. в родині майбутнього короля Абдуллаха. Його матір’ю була Муніра Аль Отайшан.

13. Мукрін ібн Абдул-Азіз Аль Сауд (араб. مقرن بن عبدالعزيز آل سعود‎; народ. 15 вересня 1945) — член королівської династії Саудівської Аравії, 35-й і наймолодший із нині живучих синів короля Абдул-Азіза. З 23 січня і по 29 квітня 2015 року був наслідним принцом Саудівської Аравії.

14. Фа́хд ібн Абду́л-Азіз ібн Абдуррахма́н А́ль Сау́д (араб. فهد بن عبد العزيز بن عبد الرحمن آل سعود‎; 1921 — 1 серпня 2005, Ер-Ріяд, Саудівська Аравія) — п’ятий король Саудівської Аравії з 13 липня 1982 по 1 серпня 2005 року. Дев’ятий син короля Абдул-Азіза від Хасси ас-Судайрі. Взяв титул «Служитель Двох Святинь», замість титулу «Його величність» з 27 жовтня 1986 року.

15. Муха́ммед ібн На́іф ібн Абду́л-Азіз А́ль Сау́д (араб. محمد بن نايف بن عبد العزيز آل سعود‎; народ. 30 серпня 1959, Джидда, Саудівська Аравія) — наслідний принц Саудівської Аравії і другий заступник прем’єр-міністра з 29 квітня 2015 по 21 червня 2017 року. Міністр внутрішніх справ з 2012 по 2017 рік. Голова Ради з питань політики і безпеки.

16. Туркі ібн Абдуллах Аль Сауд (араб. الأمير تركي بن عبد الله آل سعود‎; народ. 21 жовтня 1971) — саудівський принц, член династії Аль Сауд. Принц Туркі народився 21 жовтня 1971 р. в родині майбутнього короля Абдуллаха і став його сьомим сином. Його матір’ю була Таті бінт Мішан Аль Фейсал Аль Джарба.

17. Американська мрія (англ. American Dream) — вираз, який часто вживається для позначення життєвих ідеалів жителів США як в матеріальному, так і в духовному сенсі. В «Політичному словнику» Уільяма Сефайра (Safire’s New Political Dictionary. Random House, New York, 1993) сказано: «Американська мрія — ідеал свободи або можливостей, який був сформований «отцями-засновниками»; духовна міць нації. Якщо американська система — це скелет американської політики, то американська мрія — її душа».

18. Вбивство Джамаля Хашоггі трапилось 2 жовтня 2018 р. в будівлі консульства Саудівської Аравії в Стамбулі, куди Хашоггі прийшов за документами.

19. Тургу́т Оза́л (тур. Turgut Özal; 13 жовтня 1927, Малатья–17 квітня 1993, Анкара) — турецький державний і політичний діяч курдського походження, президент Турецької Республіки з 1989 по 1993 р., який займав посаду голови «Партії Вітчизни» і прем’єр-міністра Туреччини (1980–1982 і 1983–1989).