Жорстокість і грубість дикого капіталізму ми відчуваємо в усіх сферах. Особливо яскраво це проявляється в економічній сфері.
Економічні кризи, які приховуються і називаються другорядними, насправді, не є ані прихованими, ані косвенними. Це розуміють тільки робітники з мінімальною зарплатою, малозабезпечені робочі і ремісники, які борються за виживання, ось і усе! Незважаючи на наші численні багатства, є тільки одна причина, через яку люди страждають від такої бідності і економічних криз, — це економічна система капіталізму.
Існує три основних принцип, на яких базується капіталістична економічна система. Ними є:
1. Проблема дефіциту товарів і послуг у співвідношенні з людськими потребами, тобто проблема недостатності товарів і послуг по відношенню до різноманітних і мінливих потреб людей.
2. Проблема цінності вироблених товарів і послуг.
3. Ціна та її и роль в процесах виробництва, споживання і розподілу.
На думку капіталістів, у людини є потреби, які повинні бути вдоволені. Проте ці потреби носять сугубо матеріальний характер. Інакше кажучи, капіталісти не враховують нематеріальні потреби. Якщо є попит на товар чи послугу, то вони визнають, що в цьому є користь, навіть якщо цей товар чи послуга шкідливі для суспільства і людини. Кожен товар, який приносить користь, має свою цінність, і серед капіталістичних економісті існують розбіжності щодо того, як її оцінювати. Знов же, на їх думку, мірилом корисності товару чи послуги є ціна, яку споживачі готові заплатити за володіння товаром чи послугою. На їх думку, ціна — це природний механізм, який визначає виробництво, споживання і розподіл.
За допомогою Аллаха, в цій статті ми спробуємо розповісти, як капіталісти пояснюють роль ціни в процесі виробництва, споживання і розподілу і наскільки це тупиковий шлях.
На думку капіталістів, ціна визначає, що буде і що не буде вироблятись, що буде і що не буде споживатись, а також те, як будуть розподілятись товари. Вона визначає, хто із виробників увійде у сферу виробництва, а хто ні. Це пов’язано з тим, що кожен буде прагнути виробляти товари за високою ціною. Так само ж ціна визначає, які потреби споживачів будуть вдоволені, а які залишаться невдоволеними. Адже не усі зможуть придбати товари з високою ціною. Люди будуть вдовольняти свої потреби за рахунок різних товарів в залежності від того, якими грошима вони володіють.
Витрати (затрати, вартість) виробництва товару є основним чинником, який визначає його пропозицію на ринку. Тому що виробники вважають більш вигідним виробляти товари з низькою собівартістю і високою відпускною ціною. З іншого боку, люди, природно, будуть вимагати недорогі товари тієї ж якості. Ці тенденції як серед виробників, так і споживачів вимірюються ціною. На думку капіталістів, ці тенденції, які є двома основними предметами економіки, називаються попитом і пропозицією. Якщо пропозиція — це товари і послуги, які пропонуються на ринок виробником, то попит — це потреби ринку. Як неможливо визначити попит, не згадуючи про ціну, так неможливо визначити і пропозицію.
В силу такого складного взаємозв’язку попит і пропозиція мають пряму залежність від ціни. Оскільки люди віддають перевагу дешевим товарам, то при підвищенні ціни попит зменшується, а при зниженні ціни попит збільшується. У випадку з пропозицією ситуація прямо протилежна. При рості ціни пропозиція збільшується, а при падінні ціни — зменшується. Тому, на думку капіталістів, механізм цін є ідеальним методом розподілу товарів і послуг між членами суспільства. Адже, на їх думку, хто платить гроші, той і музику замовляє!
Тепер, якщо спробувати розглянути це питання більше детально, можна пояснити особливість ціни як регулятора/орієнтира/директиви виробництва, споживання і розподілу наступним чином:
З точки зору ролі у якості направляючого для виробництва головним чинником, який спонукає людину витрачати яку-небудь виробничу працю або проявляти яку-небудь само відданість, є матеріальна віддача від цієї праці або самовідданості. Як вже зазначалось вище, капіталістичні економісти не визнають, що людина може витрачати працю в силу духовних чи моральних чинників. Вони включають моральні чинники, існування яких вони визнають, в область матеріальної винагороди. Вони вважають, що людина витрачає працю тільки для вдоволення своїх потреб і вдоволення своїх матеріальних бажань. Це вдоволення здійснюється або шляхом безпосереднього споживання виробленого самою людиною, або шляхом придбання за грошову ціну товарів і послуг, вироблених іншими людьми. Вдоволення своїх потреб, якщо не усіх, то принаймні, значної їх частини, людна здійснює шляхом обміну своєї праці на працю інших людей. Для вдоволення своїх потреб людина отримує гроші в обмін на свою працю і на наявні у неї гроші купує товари і послуги. В іншому випадку людина не побажає мати гроші у якості основного засобу доступу до виробляємих благ. Через цю причину матеріальна винагорода (яка називається ціною) скеровує людей на виробництво. Таким чином, ціна є чинником, який спонукає виробників витрачати свою працю, а також спонукає їх до виробництву. Це пояснюється тим, що для того, щоб споживати, людина повинна виробляти і заробляти гроші для покупки товарів і послуг, які будуть споживатись в обмін на те, що вона виробляє.
З точки зору ролі у якості направляючого для споживання людина хоче вдовольнити усі свої потреби. Тому, щоб вдовольнити усі свої потреби, вона старається придбати товари і послуги, які вдовольнять її потреби. Якщо б кожній окремій людині була надана свобода у вдоволенні своїх потреб, то вона не відмовилась б від споживання тих товарів, які їй потрібні. Проте, оскільки усі люди прагнуть до одному і тому ж бажанню, виникла необхідність встановити певну межу у вдоволені потреб людини. Цією межею є межа, при якій свою працю можна обміняти на працю інших людей. Інакше кажучи, це межа грошової суми або ціни, які людина отримує за ту енергію, яку вона витрачає сама. Таким чином, ціна — це природно виникаюча позначка, яка дозволяє людям зупинитись на тій межі, яка відповідає їх прибуткам в зароблянні і споживанні. Через цю причину визначення ціни вимагає порівняння і ранжування по значущості з урахуванням конкуренції потреб, які необхідно вдовольнити. Інакше кажучи, це примушує людину брати те, що їй необхідно, і відмовлятись від того, що менш важливо. Чинником, який підштовхує людину до такому вибору між споживацькими благами, знов же, є ціна. Адже люди вимушені витрачати згідно зі своїми прибутками і обмежувати свої потреби.
З точки зору ролі у якості направляючого для розподілу різниця в прибутках споживачів забезпечує те, що витрати кожного індивідуума залежать від величини прибутку. Так одні люди з обмеженими прибутками обмежують своє споживання певними товарами, а інші з необмеженими прибутками не обмежують своє споживання певними товарами. Механізм цін стає чинником, який регулює розподіл благ між споживачами і в результаті росту і падіння цін на деякі товари і того факту, що у одних людей є грошовий еквівалент цієї ціни, а в інших — немає. Товари і послуги розподіляються таким чином між тими, хто може дозволити собі їх купити. На думку капіталістів, тим, хто не може собі цього дозволити, робити нічого. Якщо б вони робили достатній внесок в виробництво, то у них було б досить прибутків, щоб купувати товари і послуги, які вони будуть споживати згідно з механізмом цін. Якщо ж вони не мають такої можливості, то або вони не зробили свій внесок в виробництво через лінощі, або відстали у виробництві в силу певних недоліків. Проте якою б не була причина, це є проблемою індивіда.
Через усі ці причини в очах капіталістів ціна є основоположним елементом економіки, наріжним каменем економічної системи. Ціна — це і об’єднуюча ланка між споживачем і виробником, як і елемент балансу між споживанням і виробництвом. На їх думку, цей механізм, який розглядається як механічний процес, завжди діє в природних станах.
Так капіталісти пояснюють, що ціна — це механізм, який регулює виробництво, споживання і розподіл. Проте при глибокому аналізі цієї ідеї з’ясовується, що вона у багато чому суперечлива. Можні перерахувати ці невідповідності наступним чином.
1. Капіталістичні економісти стверджують, що ціна є чинником, який визначає виробництво, оскільки саме матеріальна цінність, яку люди отримують в обмін на свою працю, спонукає їх витрачати будь-яку працю. Ця ідея несумісна з реальністю. Тому що матеріальні цінності, які вони отримують в обмін, не є єдиною причиною, яка спонукає людей щось робити чи виробляти. Люди можуть виробляти іноді для того, щоб їх похвалили, іноді для того, що отримати нагороду від Аллаха, а іноді для того, щоб до них проявили лояльність. Потреби людини, обумовлені її природою, не тільки матеріальні. У людини є також духовні і моральні/нравственні потреби. Наприклад, іноді для вдоволення своїх духовно-моральних потреб людина може витратити більше грошей на щедрість, аніж на вдоволення своїх матеріальних потреб. Тому не тільки ціна спонукає людину до виробництву. Це може бути не тільки ціна, але й інші чинники. Люди можуть працювати на будівництві мечеті, не очікуючи матеріальної винагороди, або з бажанням допомогти нужденній людині. В цих і подібних сферах виробництва не ціна є рушійною силою. Більше того, сама матеріальна віддача не обмежується ціною, оскільки у якості такої віддачі може виступати інший товар чи послуга. Тому говорити про те, що ціна — це єдине, що рухає виробництвом, і розглядати її в такій якості є некоректним.
2. Те, що ціна є єдиним механізмом розподілу багатства між індивідами, — це найдивніше, що визначається капіталістичною економічною системою. На їх думку, ціна — це та сила, яка примушує людей встановлювати відповідну межу впливу і споживання згідно з їх прибутком. Ціна обмежує споживання кожного індивіда межами його прибутку. Таким чином, ціна визначає механізм розподілу багатства між споживачами: ріст цін на одні товари і падіння цін на інші, рясність грошей у одних і їх нестача в інших. Тому частка кожної людини в багатстві країни непропорційна її основним потребам. Навпаки, вона виникає пропорційно її внеску у вартість товарів і послуг при виробництві товарів і послуг, тобто згідно з землею, якою вона володіє, капіталом, роботою (працею), яку вона виконує, або в обмін на проектне виробництво.
3. В силу принципу ціни як регулятора розподілу капіталістична економічна система не визнає права на життя за тими, хто не робить внесок в виробництво товарів і послуг. На їх думку, люди, які не здатні в силу своєї слабкої природи або заслаблі згодом робити внесок в виробництво товарів і послуг, не отримають частки споживання, оскільки не роблять внесок в виробництво. Ці люди, які не можуть вдовольнити навіть свої обов’язкові потреби, не будуть мати права на життя. Тому що такі люди не мають права мати те, що їм необхідно із багатств країни для вдоволення своїх потреб. Так само ж бути пересиченими своїм багатством, бути упевненим і впливом має право тільки той, хто сильний тілом і духом, хто здатен отримати це шляхом творчості або яким-небудь іншим способом. Очевидно, що люди з сильною схильністю до матеріальних цінностей володіють великим багатством. Люди з сильними духовними якостями і схильностями володіють меншим матеріальним багатством.
Таким чином, щоб мати більше багатства, тобто більше виробляти, необхідно відійти від моральних і духовних цінностей і прийняти за основу матеріально-центристське життя. В країнах, які сповідують і практикують капіталістичну економічну систему, складається ситуація, коли із життя усувається моральний і духовний елемент, а життя розглядається як боротьба за отримання засобів вдоволення матеріальних потреб і фактично ведеться таке матеріальне життя. Таким чином, в країнах з капіталістичною системою господарювання панує нажива на капіталі, а виробники домінують над споживачами. Так само ж невелика меншість людей є володарями крупних компаній, таких як нафтові, автомобільні, заводи важкої промисловості і так далі, і продають цю продукцію за тією ціною, за якою хочуть.
Ця жорстока економічна система робить багатими лише незначну меншість людей і призводить до того, що мільйони людей в сучасному світі живуть без даху над головою, голодують і відчувають спрагу, а тисячі людей щоденно помирають тільки через ці причини. Така безжальність економічної системи капіталізму час від часу приводить до спроб внести до неї деякі корективи. Деякі економісти визнають право держави на втручання в обмеження цін в деяких особливих випадках з метою захисту національної економіки і споживача, скорочення споживання певних товарів і обмеження влади монополістів. Були створені загальні проекти, які управлялись державою в області регулювання виробництва. Проте ці та до них подібні спроби «латання дірок» завжди існували при певних умовах і обставинах, незважаючи на те, що суперечили основній ідеї економічної системи — економічній свободі. З іншого боку, більшість економістів, які дотримувались школи індивідуалізму, не погоджувались з цією ідеєю. На їх думку, «одного тільки механізму цін досить, щоб реалізувати однорідність між працю виробників і працею споживачів без необхідності якого-небудь контролю з боку держави». Але ці клаптикові рішення прибічників інтервенції можливі тільки лише при певних умовах і обставинах. Проте навіть при цих умовах і обставинах розподіл багатства між людьми не може бути забезпечений таким чином, що повністю вдовольнити усі потреби усіх людей.
Таким чином, концепція свободи власності і ідея перетворення ціни в єдиний засіб розподілу багатства, заснована на ідеї нерівності, поширена в усіх суспільствах, де практикується капіталістична економічна система. В Америці завдяки тому, що кожен американець володіє достатнім багатством для повного вдоволення усіх своїх потреб і вдоволення інших своїх нужд, індивіди через рясність багатства в країні доводять до межі вдоволення усіх своїх потреб в розкоші. В іншому випадку заробіток кожного індивіда не еквівалентний вартості товарів і послуг слуг, в виробництві яких він не бере участь. Більше того, те, що механізм цін розглядався як обмежувач розподілу, примушувало капіталістичні монополії Заходу виходити за межі країни для отримання сировини і пошуку ринків збуту виробленого. Колоніалізм, сфери впливу, економічні війни і монополізовані корпорації, від яких сьогодні страждає світ, — усе це результат того, що ціна стала розподілювачем багатства. Таким чином, на цій основі багатство світу концентрується в монополіях капіталістичних спекулянтів. Усе це є наслідком застосування хибних принципів, закладених в капіталістичній економічній системі.
Сьогодні, у зв’язку з руйнуваннями, які вона викликала в суспільстві, і тупиком, в який вона зайшла, ідеологія капіталізму вимушена знехтувати закладеними в неї принципами. Економічні ідеї стоять на першому місці серед порушених принципів. Світ вже не може іти далі з цією порочною економічною системою. Кризи, породжувані капіталізмом, обумовлені його природою. Як соціалізм, який суперечить природі людини, знищив сам себе, так і капіталізм, який так само суперечить природі людини, в найближчому майбутньому вирушить на смітник історії. Тому що є лише невелика меншість, яку влаштовує ця порочна система і захищає її виживання.
Köklü Değişim Dergisi
Джавит Караджа
15.03.2018
