В історії людства однією із емоцій, відкритої для зловживань, є почуття асабії, яке формується кровними узами. Це почуття — спостерігаємий раціональний факт. Воно починає існувати в життєвій сфері з почуття лідера, домінування, захисту родичів, солідарності і згуртованості. З розвитком цього зв’язку в історичному процесі розвивався/розширювався і обсяг даного поняття. По мірі розширення авторитарної структури людини це почуття намагається домінувати в її родині, племені, роді, нації, Батьківщині. Концептуально таке розуміння складає основу ідеї націоналізму.
Капіталізм — це ідеологія, яка використовує провокування і експлуатування людських емоцій для підтримання свого існування. В цьому контексті для досягнення своїх цілей капіталізм використав емоційний зв’язок, виникаючий із інстинкту виживання людини. Він відкрив динамічну енергію цього зв’язку в людині і сприяв його народженню як політичної ідеї.
Ідея націоналізму, яка забезпечує панування капіталізму в політичному житті, не є місцевою для мусульман ідеєю, як це прийнято вважати. Якщо подивитись на історичний процес виникнення європейських держав, то добре видно, що націоналізм — це одна із перших фортець, яку побудував капіталізм на тих землях, які він хотів експлуатувати.
Отож, як же ідея націоналізму, імпортована із європейських держав, увійшла до політичного життя?
Перша поява ідеї націоналізму в політичному житті відбулась в Західній Європі. З кінця XVII сторіччя націоналізм, який спричинив вплив на створення централізованих держав з концепцією національної держави, є продуктом капіталістичних держав. Це політична ідея, заснована на доктрині «передачі влади нації» шляхом припинення домінування релігій і королівств в Західній Європі. Хоча в основі виникнення націоналізму лежить ідея суверенітету нації, в різних політичних режимах припустима відмінність. Через цю причину у XIX сторіччі Великобританія, Бельгія, Іспанія, Іран, Саудівська Аравія та інші держави сформувались і політично організувались в рамках національної держави.
В XVIII сторіччі інтелектуали, які працювали над поняттям «нація», зробили великий внесок у розвиток концепції нації перед лицем релігійної влади. Хоркхаймер1 виражає цей процес наступним чином: «Як вищий надособистісний мотив людського життя, вона стала претендувати на заміну релігії. Нація черпає свій авторитет не із одкровення, а із розуму». З еволюцією концепції суверенітету в концепцію націоналізму на Заході зміцнилось розуміння національної держави. У зв’язку з цим з Французькою революцією націоналізм почав стрімко проникати в політичне життя.
Після Великої французької революції ідея націоналізму в Європі набула сили, опираючись на ідею національної незалежності, і примусила народи скинути монархію і аристократичну владу. Таким чином, ідея самовизначення особистості привела до швидкому формуванню національних держав в Європі. Проте, оскільки таке розуміння суверенітету страждало від того, що не мало методу представництва, воно направлялось капіталістичними державами, пануючими у світі.
Ідея націоналізму разом з набуттям авторитарної влади призвела до виникненню расистського націоналізму, тобто фашизму в Італії2 і націоналізму в Німеччині3, який узаконив перевагу однієї раси над іншою. Процес націоналізації, який виник в Європі, втягнув світ у хаос в XIX сторіччі і став однією із головних причин Першої і Другої світових війн.
Боротьба за владу капіталістичних держав в Європі, заснована на принципі націоналізму, привела до того, що після Першої світової війни домінуюче положення зайняла Великобританія. Після війни Британія, Франція, Німеччина, Італія завдяки націоналістичному бастіону капіталізму почали поширюватись і заселяти землі Османської ісламської держави, Індії і Китаю в культурному, політичному і військовому відношенні. Найбільш яскравою особливістю є те, що, експлуатуючи підземні і наземні ресурси поширюваних ними земель, вони прикрашали свої хибні ідеї такими хитрощами, як «національна економіка» і «національні ресурси». Цими чудернацькими виразами вони обманювали народи регіону.
За допомогою обману «націоналізму» капіталістичні колоніальні держава вели боротьбу за розділ експлуатованих ними територій і багатств. Таким чином, Друга світова війна увійшла до історії як війна великих руйнувань, підігріваєма ідеєю націоналізму. Після Другої світової війни насіння націоналізму, посіяні капіталізмом, почали давати сходи на усіх континентах.
Ідея націоналізму, вплив якого на світові суспільства росте з кожним днем, не приймається і критикується деякими західними мислителями. Ернест Геллнер4, один із таких мислителів, стисло характеризує націоналізм в наступних статтях:
«1) Націоналізм — це дещо природне, відкрите само по собі і здатне відновлювати себе. Якщо ні, то це відбувається під грізним тиском.
2) Це штучний результат ідей, які ніколи не потребували формулювання, і які здаються прикрою випадковістю. Політичне життя, навіть в індустріально розвинутих суспільствах, може існувати і без нього.
3) Теорія «неправильної адреси»5, прийнята марксизмом, полягає в тому, що марксисти теж хочуть вірити, що дух історії або свідомість людства скоїли катастрофічну помилку. Попереджувальне послання повинно було бути скеровано класам, але через жахливу поштову помилку воно було скеровано народам. Тепер революційні активісти повинні переконати тих, хто отримав послання помилково, повернути його і закладений в ньому запал за правильною і потрібною адресою. Те, що одержувач, самовпевнений і узурпувавший послання, не бажає виконувати цю вимогу, сильно дратує активістів.
4) Теорія темних богів. Націоналізм — це відродження найдавніших почуттів прив’язаності до генеалогії, віри в родословну і прив’язаності до місцевості. Цією точкою зору користуються як ті, хто любить націоналізм, так і ті, хто його ненавидить. Перші вважають ці сили життєдайними, другі — варварськими...».
Ернест Ренан6 говорить про ідею націоналізму наступне: «В історії людства раса — це іще не усі представники людського роду, як у випадку з гризунами чи кошачими; ніхто не має права об’їхати увесь світ, вивчаючи черепи кожного, а потім хапати людей за комір і говорити їм: «Ти нашої крові, ти належиш нам!». Окрім етнографічних ознак є право, справедливість, істина, красота, які єдині для усіх. Більше того, ця расова політика не є надійною політикою. Сьогодні ви використовуєте її проти інших, а завтра виявите, що вона обернулась проти вас».
Ідея націоналізму, сконструйована капіталізмом для обману народів, не змогла врятувати націоналізм від того, щоб стати загальною і розмитою ідеєю, незважаючи на її існування в політичному житті, настільки, що навіть західні інтелектуали не змогли обмежити ідею націоналізму і надати їй конкретного змісту. Через цю причину поняття націоналізму виявилось відносним, і за ним закріпилось багато значень. Його можна асоціювати з такими поняттями, як «громадянськість, патріотизм, популізм, етнізм, ксенофобія, шовінізм, імперіалізм...», а також з поняттями «нація, народність, етнічність, культура, раса, расизм, народ, патріотизм» та іншими. Націоналізм — неоднозначна ідея, яка переплітається у свідомості західних мислителів.
Тому існує багато визначень ідеї націоналізму. Найважливішою причиною цього є те, що дане поняття не володіє певною постійністю і — оскільки в сирому виді воно підживлюється емоціями — є ідеєю, яка змінює свою форму під впливом реальності. Хоча західні мислителі намагались врятувати поняття націоналізму від перетворення в загальну ідею, приписуючи йому різні значення, структурна особливість ідеї не дозволила цього зробити.
Наприклад, Ентоні Сміт7 стверджує, що націоналізм можна розділити на чотири групи (модерністська теорія, перенніалізм, примітивізм, етносимволізм), у той час як інші мислителі говорять, що його можна розділити на три групи (примітивізм, модернізм і етносимволізм). Ханс Кон, у свою чергу, говорить про націоналізм з прив’язкою до землі і етнічному націоналізмі:
«1. Націоналізми, пов’язані з землею, які передують незалежності — такі течії спочатку будуть намагатись позбутись від іноземного правління, а потім спробують створити нову державу-націю на цій території, яка була раніше колонією. Це антиколоніальні націоналізми.
2. Етнічні націоналізми, які передують незалежності — такі рухи скеровані на відокремлення від більш крупної політичної одиниці і створення націй на основі нової етнічної приналежності. Це сепаратистські націоналізми чи діаспоральні націоналізми».
Як видно, ідея націоналізму не є місцевою, а навпаки, це імпортована ідея, вигадана західними мислителями. Ідеї «прив’язаності до нації» і «прив’язаності до землі» є оплотом капіталістичних держав, які вони використовують як інструмент для обману і експлуатації народів. Піднявши метушню навколо націоналізму, капіталістичні держави таким чином забезпечили крах Османської держави Халіфат. Використовуючи такі елементи, як етнос, мова, мазхаб, раса, регіон, район, вони представляють народу землі, які хочуть експлуатувати, «національні цінності», радять їх захищати ці цінності і тим самим долучають ресурси цих земель до своєї влади, використовуючи тактику «розділяй і владарюй».
Капіталізм, особливо з тією політикою, яку він проводив на мусульманських землях, у свій час зруйнував цілісну структуру мусульман, і сьогодні він не дозволяє Ісламській Уммі протистояти капіталізму як єдиній силі. Він перешкоджає Ісламській Уммі знов об’єднатись, провокуючи за допомогою ідеї націоналізму узи асабії, які в історії людства є найбільш податливими і підходящими для провокування і маніпуляції. Розвиваючи ідею націоналізму на землях Ісламу, капіталізм забезпечує дезорганізацію мусульман, прив’язуючи їх до різних ідентичностей і прив’язаностей.
Проте сьогодні мусульмани, знаючи, що ідея націоналізму — це західна ідея, піддаються своїм емоціям і служать ідеї націоналізму. Капіталізм утримує держави в мусульманських країнах згідно з принципом націоналізму в управлінні і економіці, що робить їх легкими для проковтування шматочками.
Проте мусульманам необхідно швидко зруйнувати фортецю націоналізму, який є одним із засобів експлуатації Заходу, і відновити фортецю умматизму для Праведної держави Халіфат — форми правління, приписаної ісламським віровченням, що дозволить їм знов стати однією землею, одним прапором і однією державою. Тільки так вони зможуть повернутись до своєї історії, до своєї самобутності, яка дозволила їх землям існувати. В іншому випадку через брехню націоналізму, прив’язаного до землі і національності, буде відбуватись експлуатація цінностей, які Аллах довірив мусульманам.
Köklü Değişim Dergisi
Хакан Болат
1. Макс Хоркха́ймер (нім. Max Horkheimer; 14 лютого 1895, Штутгарт–7 липня 1973, Нюрнберг) — німецький філософ і соціолог, один із засновників Франкфуртської школи. Хоркхаймер розглядав авторитаризм, мілітаризм, економічні потрясіння, екологічну кризу і зубожіння масової культури, використовуючи філософію історії у якості основи. Серед його найбільш важливих робіт — «Затьмарення розуму» (1947), «Між філософією і соціальними науками» (1930–1938) і, в співпраці з Теодором Адорно, «Діалектика просвіти» (1947).
2. Італійський фашизм — тоталітарна націоналістична політика корпоративізму, яка проводилась Беніто Муссоліні з 1921 по 1945 рік.
3. Німецький націоналізм (нім. Deutscher Nationalismus) — під цим терміном дуже часто мається на увазі перевага німецької держави (окрім Німеччини, може бути, іще і Австрія, і рідко — Швейцарія) і німецького народу над рештою народів і країн (не плутати з фашизмом і націонал-соціалізмом).
4. Ернест Андре Геллнер (англ. Ernest Gellner; 9 грудня 1925–5 листопада 1995) — англійський філософ і соціальний антрополог. Доктор, професор філософії, логіки і наукового методу Лондонської школи економіки Лондонського університету (1962–1984), професор соціальної антропології Кембриджського університету (1984–1993), засновник і директор Центру по дослідженню націоналізму при Центрально-Європейському університеті в Будапешті (1993–1995). Іноземний член Американського філософського суспільства (1993).
5. Марксистська теорія «неправильної адреси»: Фраза: «Об’єднуйтесь, вам нічого втрачати, окрім ваших ланцюгів!», — послана класу пролетаріату. Це послання було доставлено народам, а не класам, через групу помилку «поштаря»! Це повідомлення, яке Геллнер резюмує з деякою ілюзією, в деякому змісті є історією про те, як російські комуністи були вимушені прийняти реальність нації за допомогою теорій «соціалізму в одній країні» і «імперіалізму», застосовуваних російськими комуністами, коли класова теорія не спрацювала.
6. Жозе́ф Ерне́ст Рена́н (фр. Joseph Ernest Renan; 27 лютого 1823, Трегьє, Кот-д’Армор – 2 жовтня 1892, Париж) — французький історик релігії, семітолог, публіцист.
7. Ентоні Девід Сміт (англ. Anthony D. Smith; 1939–20 липня 2016) — британський дослідник феноменів нації і націоналізму, професор-емеріт в області націоналізму і етнічності Лондонської школи економіки. Вважається засновником міждисциплінарної області досліджень націоналізму. Найбільш значним внеском Ентоні Сміта в теорію націоналізму вважається розрізнення громадянського і етнічного типів націй і націоналізмів, а також думка про те, що усі нації мають пануюче «етнічне ядро». Погоджуючись з іншими дослідниками, що націоналізм — це модерний феномен, він разом з тим вважає, що нації мають домодерне походження.
