Чаклуни займають важливе місце в боротьбі правих і винних між Мусою (а.с.) і Фараоном. Враховуючи, що муджиза — це фактично виклик, неважко здогадатись, що Єгипет в той час був центром чаклунства, а найбільш майстерні маги, звичайно ж, знаходились під контролем Фараона.
Аналізуючи наведену в Корані розповідь про чаклунів, ми бачимо, що люди були знайому з масовими магічними виставами. Інакше кажучи, поки народ був зайнятий магічними виставами, Фараон робив усе, що хотів, перебуваючи при владі. Не буде помилкою сказати, що основою претензій Фараона на божественність була сила магії в його руках. В будь-якому випадку, чаклунство було інструментом пропаганди того часу, а чаклуни — пропагандистами, підтримуючими владу.
Відносини між народом і владою можна описати двома способами: або вони засновані на ідеологічних принципах, які об’єднують народ і владу і створюють непорушний зв’язок, або існують уряди, які створюють ілюзію, одурманюють народ, придушують його бажання змін і формують його на свій розсуд.
Можливо, ви задаєтесь питанням: яке значення має даний довгий вступ? Насправді, в цій статті ми вирушимо у подорож у пошуках реалій розвитку, проаналізувавши турецьке «Бачення 2023».
Треба визнати, що «Партія Справедливості і Розвитку» володіє чудовим пропагандистським інтелектом. Вона здатна перемагати на виборах навіть в умовах економічного кризи, коли більшість людей з трудом зводить кінці з кінцями. Це свідчить про те, що вона вміє спонукати виборців вірити в себе. В цьому і полягає сила пропаганди.
«Партія Справедливості і Розвитку», а саме — Ердоган, давала багато обіцянок в передвиборчій атмосфері, намагаючись завоювати серця усіх і кожного. Однією із таких обіцянок став документ «Бачення епохи Туреччини». Заголовки цього документу, який був об’явлений як «Епоха Туреччини», включали в себе наступні: епоха сили, епоха успіху, епоха миру, епоха науки, епоха права, епоха ефективності, епоха стабільності, епоха співчуття, епоха комунікації, епоха цифрових технологій, епоха виробництва і епоха майбутнього.
Ці заголовки були наповнені різними обіцянками і побажаннями і представлені у виді «документу бачення». Ми згодні з тим, що мрія — основа успіху, але вважаємо, що навіть у мрії повинна бути основа. Мабуть, не треба бути екстрасенсом, щоб, дивлячись на минуле, зробити прогнози на майбутнє. Минуле сторіччя Туреччини насправді є передвісником її майбутньої епохи. Якщо не відбудеться корінних і радикальних змін, минуле і майбутнє будуть схожі один на одного немов дві краплі води. Авжеж, саме так говорив Ібн Хальдун. В минулому повинні бути закладені міцні основи, щоб наступна епоха стала епохою Туреччини!
Перш ніж представити ганебну картину минулого сторіччя, ми хотіли б трохи поговорити про реальне положення справ в області розвитку. Це ілюзія, що при слові «розвиток» на думку спадає тільки економічний добробут. Якщо б це було так, то країни Перської затоки, які плавають в морі нафти і володіють невичерпними запасами природного газу, очолювали б список розвинутих країн. Фактично, якщо національний прибуток на душу населення в Катарі складає 63 тисячі доларів, то в Туреччині він складає 13 тисяч доларів. Так чи є Катар розвинутою країною? Або Туреччина — слаборозвинута країна порівняно з Катаром? Чи є Швейцарія, яка знаходиться на верхівці рейтингу з ВВП, близьким до 90 тисячам доларів, найрозвинутішою країною у світі?
Зведення розвитку до рівня економічного добробуту — продукт капіталістичної точки зору. Адже погляд на життя заснований на тому, щоб якомога більше користуватись благами світу і якомога більше насолоджуватись життям. Більше того, оскільки вони розглядають суспільство як «організм, який складається із індивідів», вони стверджують, що «підвищення прибутку на душу населення веде до розвитку людей, а отож — і до розвитку суспільства». Проте це зовсім не так. В основі розвитку лежить ідея. І саме ідея, а не гроші, розвиває суспільство.
Цю істину чудово виразив в своїй книзі «Економічна система Ісламу» вчений-муджтахід Такиюддін Набхані:
«Ідеї — це найбільше багатство, яке суспільство, що перебуває в процесі розвитку, може набути у житті. Озаряюча ідея — це найбільший спадок, який люди, що живуть у суспільстві з глибокою історією, отримують від своїх пращурів. Матеріальні блага, наукові відкриття, технологічні інновації і тому подібне набагато уступають цим ідеям. Їх досягнення залежить від ідей, і їх збереження так само залежить від ідей.
Навіть якщо матеріальне багатство суспільства, здатного захистити свої інтелектуальні цінності, буде зруйновано, це суспільство зможе его негайно відновити. Проте суспільство, інтелектуальне багатство якого рухнуло, навіть якщо у нього є матеріальні цінності, швидко втратить їх і збідніє. Навіть якщо суспільство втратить накопичені наукові факти, воно зможе відновити більшу їх частину, якщо не втратить свій метод мислення. Але якщо воно втрачає свій власний ефективний метод мислення, то починається регрес і втрати технологічної міці. Тому, перш за усе, необхідно захищати інтелектуальні цінності. В залежності від цих ідей і ефективних методів мислення можна повернути матеріальне багатство, зробити нові наукові відкриття і технологічні розробки».
Враховуючи це визнання, коли ми дивимось на перше сторіччя Туреччини, ми бачимо тільки хаос. Гонка за вестернізацію після поразки від Заходу є єдиним чинником, викликаючим цей хаос. Змінення суспільства (яке епохами керувалось ісламськими ідеями) за принципом «зверху вниз» через спроби «створити 15 мільйонів молодих людей за 10 років», звичайно ж, приводить і привело до життя, повне хаосу, жорстокості і пригноблення! Власне кажучи, це і є резюме першого сторіччя Туреччини: хаос і пригноблення!
Безумовно, нав’язування ідей, які суперечать переконанням суспільства, призведе не тільки до громадському розриву, але й до появи людей з роздвоєною особистістю. Перше покоління, виховане на ритуалах любові і освячення Мустафи Кемаля на рівні «бога», переживає глибоку травму. З одного боку, є ісламські цінності, успадковані від батьків, а з іншого — влада, яка об’явила війну цим цінностям. Враховуючи, що протистояння з владою вимагає великих затрат, приховання цінностей виявилось найбільш розумним способом захисту. Тупикові ситуації, які виникли в ході вестернізації, призвели до зведенню стін між народом і владою. Влада, яка не інтегрується зі своїм народом, природно, бачить в ньому «ворога номер один». Інакше кажучи, минула епоха була епохою боротьби не з зовнішніми, а з внутрішніми ворогами.
Коли відкидається увесь інтелектуальний/ідейний (фікрі), правовий (фікхі) і культурний (сакафі) спадок Османського Халіфату, неминуче виникнення держави і суспільства, позбавлених індивідуальності, тому що ніщо не змогло замінити відкинутий спадок. Захоплення Заходом не вийшло за межі безглуздого наслідування. Спадок, який це захоплення залишив майбутнім поколінням, є ніщо інше, як розкладене, безпорадне і пригноблене суспільство.
Успіх такої держави неможливий. Власне кажучи, так і трапилось. Туреччина не досягла ані економічного, ані інтелектуального розвитку, і в своїй внутрішній і зовнішній політиці вона слідувала повністю залежному від зовнішньої політики шляху. За останнє сторіччя якість освіти відстала навіть від африканських країн, розграбованих колонізаторами. В Туреччині люди проводять 6 годин за телевізором і 3 години в Інтернеті, але тільки 1 хвилину читають книгу. Читання книг займає 235-е місце у списку потреб турецького народу. Країнами, які читають більше за усе книг, є Англія і Франція (21%). За ними слідують Японія (14%), США (12%) і Іспанія (9%). Туреччина займає останнє місце за показником читання 0,1% (один на тисячу). Серед тих, хто говорить: «Мені треба почитати книгу», — 65% читають книги про любов, 24% читають політичні книги, 13% читають розумові книги і 7% читають книги по особистісному розвитку.
Такі показники в критерії читання книг говорять не тільки про низький рівень грамотності, але й про невдачі в інших областях. В минулому сторіччі система освіти відчувала багато поразок, і зараз ми не маємо достатнього впливу у світі. Наші університети, на жаль, не є центрами науки, а швидше — вимірювальними механізмами, де даються теоретичні знання. Вони стали, швидше, брендом, який використовується при прийомі на роботу. Поки не видно жодного виробництва чи винаходу, яке б приносило користь економіці. Незважаючи на ініціативи, такі як фестиваль «Технофест»1, скеровані на відновлення цієї прогалини, історія невдач університетів продовжується.
Коли освіта знаходиться на такому низькому рівні, природно, росте і рівень злочинності. В 2022 році кількість порушених справ в органах прокуратури досягло 5 мільйонів 297 тисяч 31 одиниці. В 2022 році було відкрито 10 мільйонів 598 тисяч 645 справ, що є переходячим показником порівняно з попереднім роком. Щоденно відкривалось 14 тисяч 512 справ, в годину — 604, в хвилину — 10. Якщо взяти до уваги злочини, які не передаються до прокуратури, то виходить, що ми знаходимось в країні, де злочини кояться при кожному вдиху.
За цим «успіхом» в показниках злочинності стоїть не тільки освіта, але й поширення корупції в судовій системі. Судова система знаходиться в положенні, де вона старається застосовувати закон до тих, до кого вона може, і змиряється перед тими, хто має владу. Застосування закону до тих, у кого немає грошей або зв’язків, звичайно, простіше. Проте важливо продемонструвати в судовій системі принцип «рівності перед законом» для усіх. Тим не менш, судова система є джерелом недовіри.
Ми не можемо упустить із виду безкінечні економічні кризи, податковий тягар, покладений на народ, страти за відсутність капелюха2, зачинені мечеті, переклад азану на турецьку мову, заборону на читання Корану, переслідування за носіння хіджабу, проблему алкогольної і наркотичної залежності, яка поневолює дітей і молодь, а також проблему гомосексуалізму і проституції, в якій замішані сотні тисяч жінок. Минуле сторіччя було таким, і його спадок продовжує залишатись актуальним і сьогодні.
Питання таке: чи можливо для Туреччини реалізувати вражаючий розвиток, як описано в її баченні майбутнього?
Ми вже говорили про те, що суть розвитку полягає в правильній ідеї. Ані економічний розвиток, ані інтелектуальний/ідейний розвиток неможливий, поки не буде підхоплена правильна ідея. Наприклад, західний світ, експлуатуючи інші регіони світу і отримуючи безкоштовну сировину, може реалізувати економічний розвиток, але з часом моральний розклад і виродження затьмарить економічний розвиток.
Але що таке «правильна ідея», про яку ми говоримо, і як розпізнати її правильність? Скільки б ви не міркували — філософ ви, чи вчений, чи пересічний громадянин, — ви можете дійти до однієї із трьох основних думок життя, в якому ми живемо. На основі цих трьох основних думок були вироблені ідеї і рішення про життя. Це або «людина, життя, в якій вона живе, світ і увесь Всесвіт виникли спонтанно в результаті низки випадковостей», або «є Творець, який створив усе це із нічого», або «є Творець чи немає — це не те, над чим варто міркувати. Людина може вірити так, як їй хочеться. Важливо те, що в мирському житті, в будь-якому випадку право голосу належить людині».
Можливо, це звучить дивно, можливо, занадто просто, але кожна ідея, про яку ми сьогодні говоримо і яку обговорюємо, витікає із однієї із цих трьох ідей. Серед цих трьох основних ідей ствердження про те, що «Творця немає, що усе є лише ланцюжок випадковостей», суперечить розуму. Адже розум знає/розуміє, що у кожного витвору є Творець і що ніщо не може виникнути із нічого. Більше того, сказати, що «Творця немає» — означає позбавити людину гавані, в якій вона укривається у важку хвилину, що суперечить її природі. Природа створена з тенденцією благословляти силу. Придушення і ігнорування цього інстинкту робить людину нещасною і неспокійною. Тому ця ідея не підходить ані для розуму, ані для природи. По суті, вона не залишила нічого, окрім руйнувань і глибоких психологічних розладів в тих регіонах, де вона була запроваджена.
Шлях, на якому говориться: «Існування чи неіснування Творця не важливе, головне, щоб Він не втручався в мирське життя», — породив капіталізм і привів людство до краю провалля. Так само ж капіталізм не приніс нічого, окрім експлуатації і людей, які пригноблюють один одного. Вивільнивши інстинкти, він викликав споживання і жадібність до набуття благ і обожествив егоїзм. Ця ідеологія з компромісним рішенням (у відношенні питання про Творця) є порочною ідеологією як з розумної точки зору, так і з точки зору природи людини. Вона не привела людство до правильному розвитку і втопила його в глибокій економічній і моральній кризі.
Іслам — єдина ідеологія, яка звернута до людства згідно з розумом і природою. Це ідеологія, заснована на принципі «є Творець небес і землі, життя і людини». Це також єдина ідеологія, яка пропонує найбільш підходящі рішення для людей. Вона ниспослана Всевишнім Аллахом, Який створив людину і краще за усіх знає її нужди.
Таким чином, хоча єдиним напрямом інтелектуального і економічного розвитку є ісламська ідеологія, Турецька Республіка розглядала Іслам як «джерело реакції» в своїй основоположній філософії і об’явила йому війну. Вона побудувала штучну державу з ідеями і законами, запозиченими з Заходу. Фундамент цієї штучної держави прогнив, тому що вона не володіє в повній мірі ніякою ідеологією. Секуляризм був прийнятий і запроваджений, але оскільки він суперечить релігії народу, він так і не був прийнятий народом. Так само ж — і демократія. Демократія в Туреччини ніколи не розумілась так, як вона розуміється на Заході. Демократія в Туреччини зводиться до виборів і сприймається як «обрання правителів і відсторонення їх від влади шляхом виборів». Демократичні свободи — свобода перелюбства, свобода зміни релігії, свобода жити як тварини та інші свободи — ніколи не визнавались суспільством у якості «прав» і викликали відповідну реакцію. Капіталізм же реалізовувався лише наполовину і завжди був заснований на збагаченні купки елітних груп.
Відносини між народом і державою в Туреччини в останнє сторіччя підтримувались за допомогою деспотизму, пригноблення і залякування. Порядок, встановлюваний державою, і цінності народу ніколи не співпадали, і, як наслідок, вони ніколи не могли об’єднатись в своїх цілях. У Турецької Республіки ніколи не було спільної цілі, інтегрованої з народом. «Досягнення рівня сучасних цивілізацій» залишилось міркуваннями купки еліт, які живуть вдалині від народу і відірвані від нього.
Мало що змінилось при правлінні «Партії Справедливості і Розвитку», яка вигадала популістський дискурс — «Епоха Туреччини». Спотворена і позбавлена ідентичності ідеологія продовжує існувати. В той час, як почуттям людей лестять ісламські дискурси, система експлуатації продовжується повним ходом. Гроші, які так чи інакше переходять до власників багатств, позначились як податковий тягар на народі. Секуляризм був визнаний невинним, і мусульманам в звичайному ітозі довелось його прийняти. Західний образ життя з кожним днем міцно влаштувався в родинах і відкрив шлях до розпаду родин. Ідея свобод дозволила аморальності виплеснутись на вулиці. Насильство охопило кожен куточок міста. Туреччина — сьогодні, як і в минулому — не змогла ані стати вестернізованою, ані прийняті власні цінності. У неї немає ідеології, яка вела б до розвитку. Інтеграція з народом сьогодні, як і учора, не здійснюється. Як було добре видно в період виборів, суспільство стало сегрегованим (розпалось), в ньому виникли глибокі розбіжності і навіть розриви. «Партія Справедливості і Розвитку» зуміла утриматись при владі, розпалюючи ці розбіжності. Незважаючи на це, під назвою «Епоха майбутнього» в концептуальному документі говориться наступне:
«Ми сильні, і завтра будемо іще сильніше. З нашим народним прагненням і сильною системою управління ми перетворимо Епоху Туреччини в завидне майбутнє. На цій землі, де проростають ідеї, які визначають історію, ми завжди будемо підтримувати будь-який проект, який буде рухати нас уперед, будь то джерело життя або дихання життя. Міністерства розробляють проекти бачення Епоха Туреччини, засновані на правильних даних і політиках, щоб вдовольнити потреби в фінансуванні і кваліфікованих людях. Епоха Туреччини, яка прагне створити майбутнє, інвестуючи в теперішнє, надихаючись минулим і дотримуючись принципу «Зберігай життя, щоб держава жила», буде символом передбачуваності майбутнього».
Таким чином, «Документ щодо бачення Туреччини» — це документ, який навряд чи вийде за межі пропагандистського інструменту. В цьому відношенні він нічим не відрізняється від «п’ятирічних планів розвитку»3, які люди нашого часу часто чують, але ніколи не бачать в реальності. В передвиборчі періоди він знов і знов переробляється і представляється громадськості у супроводі мішури і красномовних виступів.
Мати бачення — означає правильно читати минуле, теперішнє і майбутнє. Якщо саме ця світська система примушує Туреччину мотатись із країни в країну в пошуках займаних грошей, прирікає свій народ на страждання, підживлює аморальність, вбиває людські цінності, руйнує родину, одурманює розум, звужує горизонти, обожествляє егоїзм, якщо саме ця світська система, капіталістична система, ліберальна демократія намагаються будувати майбутнє на їх основі, то це — відсутність бачення. Це передвісник того, що завтра буде іще гірше.
Повернемось до розповіді про Мусу (а.с.), згадану у вступі … Фараон за допомогою магії і чаклунів видавав брехню за істину, а себе — за бога. Таким чином, очі людей були затуманені, і вони не могли бачити істину. Муса (а.с.) в боротьбі з чаклунами не тільки показав, що їх магія оманлива, але й показав, що правління Фараона засноване на брехні. Коли маги відмовились від Фараона і підкорились істині, пелена, накинута на очі людей, була знята. Народ відвернувся від Фараона і вирішив слідувати тому, що приніс Муса (а.с.). Вогняні ями, тортури і переслідування не змогли врятувати правління Фараона! Врешті решт, Всевишній Аллах знищив його і тих, хто був з ним, у Червоному морі.
Звичайно, сьогодні так не буде, Червоне море не розколеться на дві частини і не потопить повсталих проти істини. Проте розповідь про Мусу (а.с.) показала нам, що в будь-який час і при будь-яких обставинах істина буде переважати над магією, чаклунством, брехнею і над будь-якою фальшю. Коли прийде час, завіса між істиною і брехнею буде знята, суспільство зрозуміє, що його довгі роки заколисували і вводили в оману, і підкориться істині. В цей день усі фальшиві слова, обіцянки, документи про бачення будуть марними!
Праві ніколи не омрачаються і не перемагаються неправими. Прибічники правих ніколи не відчувають недоліку. Так було учора і так є сьогодні! Є багато щирих мусульман, які живуть по істині, кричать правду, закликають до релігії Аллаха, слідують методу Посланця Аллаха ﷺ і ведуть діяльність над втіленням ідеології Ісламу в життя, устрою держави Праведного Халіфату. Вони, з дозволу Аллаха, є скрізь! Їх можна побачити від Індонезії до Марокко, від Східного Туркестану до Боснії. Так що питання полягає в тому, щоб Аллах послав Свою допомогу. Майбутнє не належить Туреччини, воно належить Ісламській Уммі, частиною якої є Туреччина!
أَمۡ حَسِبۡتُمۡ أَن تَدۡخُلُواْ ٱلۡجَنَّةَ وَلَمَّا يَأۡتِكُم مَّثَلُ ٱلَّذِينَ خَلَوۡاْ مِن قَبۡلِكُمۖ مَّسَّتۡهُمُ ٱلۡبَأۡسَآءُ وَٱلضَّرَّآءُ وَزُلۡزِلُواْ حَتَّىٰ يَقُولَ ٱلرَّسُولُ وَٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ مَعَهُۥ مَتَىٰ نَصۡرُ ٱللَّهِۗ أَلَآ إِنَّ نَصۡرَ ٱللَّهِ قَرِيبٞ
«Або ви вважали, що увійдете до Раю, не відчувши того, що спіткало ваших попередників? Їх уражали зубожіння і хвороби. Вони переживали такі потрясіння, що Посланець і ті, хто увірували разом з ним, говорили: «Коли же прийде допомога Аллаха?». Воістину, допомога Аллаха близька» (2:214).
Köklü Değişim Dergisi
Сулейман Уйгурлу
10.09.2023
1. TEKNOFEST, Aviation, Space and Technology Festival — фестиваль авіації, техніки і космічних технологій, організуємий в Туреччині.
2. Закон про капелюхи (тур. Şapka Devrimi) — прийнятий в 1925 році в Турецькій республіці наказ про заміну тюрбанів і фесок, які традиційно носились в Османській державі, європейськими головними уборами.
3. План розвитку — це план, складаємий урядом в Туреччині з 1963 року, який скерований на розвиток і вдосконалення економіки, охорони здоров’я, освіти, транспорту, соціального забезпечення, правосуддя та інших питань і визначає політику, яка проводиться в державному секторі. Останній план розвитку охоплює період 2019–2023 років.
