Коли ми бачимо героїзм братів-муджахідів, ми відчуваємо гордість і велич. Вони прагнуть принести себе в жертву заради Аллаха на полях битв, на благословенній землі, любимою Аллахом, в джихаді на шляху Аллаха. Вони вдовольняються обіцянкою Посланця Аллаха ﷺ, який сказав:
لِلشَّهِيدِ عِنْدَ اللَّهِ سِتُّ خِصَالٍ؛ يُغْفَرُ لَهُ فِي أَوَّلِ دَفْعَةٍ وَيَرَى مَقْعَدَهُ مِنْ الْجَنَّةِ، وَيُجَارُ مِنْ عَذَابِ الْقَبْرِ، وَيَأْمَنُ مِنْ الْفَزَعِ الْأَكْبَرِ، وَيُوضَعُ عَلَى رَأْسِهِ تَاجُ الْوَقَارِ الْيَاقُوتَةُ مِنْهَا خَيْرٌ مِنْ الدُّنْيَا وَمَا فِيهَا، وَيُزَوَّجُ اثْنَتَيْنِ وَسَبْعِينَ زَوْجَةً مِنَ الْحُورِ الْعِينِ، وَيُشَفَّعُ فِي سَبْعِينَ مِنْ أَقَارِبِهِ
«Аллах обдарує мученика шістьма особливими дарами: йому одразу прощаються гріхи, він побачить своє місце в Раю, він позбавляється від покарання в могилі, він позбавляється від великого страху (в Судний день), на його голову покладається вінець пошани, один рубін із якого краще, аніж цей світ з усім, що в ньому є, йому у дружини даються сімдесят дві райські гурії, і він зможе заступитись за сімдесят людей із числа своїх близьких» (ат-Тірмізі). І він буде в Раю поруч з пророками, праведниками та іншими шахідами.
Той, хто бажає добитись змін політичним або військовим шляхом, повинен вилучити уроки із триваючих подій в Газі. Ці уроки викладені в п’яти істинах:
Перша істина: положення на полі битви і стійкість муджахідів відображають обіцянки, дані Всевишнім в Корані:
إِن يَنصُرْكُمُ ٱللَّهُ فَلَا غَالِبَ لَكُمْ ۖ
«Якщо Аллах надасть вам підтримку, то ніхто не подолає вас» (3:160), —
а також Аллах сказав:
كَم مِّن فِئَةٍ قَلِيلَةٍ غَلَبَتْ فِئَةً كَثِيرَةً بِإِذْنِ اللهِ وَاللهُ مَعَ الصَّابِرِينَ
«Скільки нечисленних загонів перемогло численні загони з волі Аллаха!». Адже Аллах — з терплячими» (2:249).
Ця невелика група, яка володіла скромною зброєю і обмеженими ресурсами, протистоїть потворному ворогу, викликаючи безсоння у нього, викриваючи перед людьми його слабкість, чиї солдати розлітаються перед муджахідами як солома на вітру, руйнуючи міф про «непохитну армію»!
Друга істина: ця держава-терорист ламка і не витримає справжнього бою. Усі війни, в яких вона перемогла, були лише фальшивими виставами, де «героями» можна назвати правителів-зрадників! Це очевидно проявилось в операції «Наводнення аль-Акси», в якій наші муджахіди показали найбільші подвиги і самопожертву, примусивши солдатів ворога втікати, нанісши їм ганебну поразку. Це устрашило західні країни, які квапливо почали надавати підтримку сіоністам після того, як ті отримали руйнівні удари від цієї маленької групи левів Ісламу. А що було б, якщо б армії мусульман, очолювані праведними богобоязливими людьми, при сприянні Аллаха вирушили проти єврейського утворення, сокрушаючи його фортеці?
Третя істина: Ісламська Умма жива, вона не позбавилась блага, притаманного їй, її серце заповнено Ісламом, і вона прагне до єдності, їй не вистачає тільки відданого лідера, який очолить її і подбає про неї.
Четверта істина: протестні рухи в мусульманських країнах, незважаючи на їх щирість, не вийдуть за межі своїх протестних акцій, а змови режимів в мусульманських країнах проти муджахідів триватимуть, оскільки ці режими бажають догодити своїм господам на Заході і в Америці, допомагаючи єврейському утворенню і рятуючи його від поразки. Вони діють, виходячи із своєї зрадницької сутності, бажаючи перетворити перемогу в поразку за допомогою реалізації проекту двох держав, про який об’явила американська адміністрація. Для здійснення цього проекту Америка спричиняє тиск на єврейське утворення, нав’язуючи йому це рішення, що само по собі є визнанням цього утворення, узаконивши окупацію Палестини.
П’ята істина: протестні акції не є шаріатським методом і не ведуть до остаточному викоріненню єврейського утворення, вони не є шаріатським методом, який забезпечує безпеку держави і захист земель і народів. Це, швидше, західна ідея, прописана в міжнародному праві як право окупованих народів; воно зміцнює ідею патріотизму і є рішенням для тих, хто не має ані сили, ані міці, у той час як в Ісламі обов’язком є мобілізація армій для ведення джихаду як метод у справі поширення заклику. Якщо навіть мала частина земель мусульман буде окупована, то на ісламську армію покладається обов’язок джихаду до її звільнення. Якщо ісламська армія відсутня через відсутність держави Халіфат, як справа обстоїть сьогодні, то обов’язок джихаду лягає на тих, у кого на це здатність, тобто армії мусульман. Якщо щось заважає виконанню фарду, то обов’язковим є усунути цю перешкоду, тому що правило усуль-фікху гласить: «Те, без чого неможливо здійснити обов’язкове, само стає обов’язковим». Сьогоднішні правителі — єдина перешкода, яка не дозволяє арміям виконати свій обов’язок, і їх треба скинути, щоб виконати закон Аллаха. Відповідальність за скинення правителів і скинення цих прогнилих режимів лежить на офіцерах армії.
Справжня дія зі старанністю, яка принесе свої плоди, — це мобілізація армій мусульман для викорінення сіоністського утворення, а це можливо тільки з Халіфатом, який піднімає армії на звільнення аль-Акси із лап євреїв, і тоді Єрусалим стане столицею Другого Праведного Халіфату за методом пророцтва, з дозволу Аллаха.
Абдуллах аль-Амрі — Ємен
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
27.01.2024
