Ми зрозуміли цінність наших вчених, коли втратили їх. Ми так само зрозуміли цінність справедливих і праведних правителів, коли втратили їх. Але усе це обійшлось Уммі настільки дорого, що описати це неможливо. І ось сьогодні наші землі зруйновані, а мусульмани піддаються усілякому пригнобленню, і це відбувається через відсутність вчених, які говорять правду, не звертаючи уваги на засудження, і через відсутність правителів, які вважають своїх підданих довіреністю (аманатом) Аллаха і прагнуть до виконання тільки волі Аллаха.
Сьогодні нам потрібні богобоязливі вчені і правителі, які грають дуже важливу роль у виведенні мусульман із пітьми на світло, це майже так само необхідно, як хліб і вода. Між вченими і правителями існує нерозривний життєво важливий зв’язок. Вирішальне значення цих двох чинників для благополуччя суспільства очевидно. Неможна не підкреслити очевидний факт: вчені і правителі є хімічними стабілізаторами суспільства, адже їх цінності є захисними для суспільства. Якщо вони зіпсуються, то і суспільство зіпсується. Навіть вплив і дія вчених на правителів в їх праведному шляху незаперечні. Якщо сіль зіпсується, то що тоді може зберегти себе від загнивання і розкладання? Поза сумнівів, Посланець Аллаха ﷺ сказав правду:
صِنْفَانِ مِنَ النَّاسِ، إذَا صَلَحَا صَلَحَ النَّاسُ، وَإِذَا فَسَدَا فَسَدَ النَّاسُ، العُلَمَاءُ وَالأُمَرَاء
«Є два види людей в народі — якщо вони будуть в праведності, то і народ буде в праведності, а якщо вони зіпсуються, то зіпсується і народ. Це улеми (вчені) і аміри (ватажки)» (Абу Нуайм, Ахмад ібн Ханбаль).
Вчені
Вчені — це дар від Аллаха людям. Вони як зірки, які світяться у мороці ночі, ватажки наставлянь і спадкоємці пророків на землі. Вони є щитом проти розбещених і порочних ідей, які намагаються отруїти суспільство. Тільки вони можуть розвіяти хмари сумнівів, які проникають в серця і розуми. Вони — ті, кого ненавидить сатана. Вони — захисники Ісламу і опора Умми. Вони — ті, хто вигукує істину в ті часи, коли ніхто не наважується говорити. Вони — путівники для Умми, яка опинилася у тупику. Адже ми знаємо, що тільки тоді, коли з’являються зірки чи пітьма уступає місце світанку, можна розгледіти шлях і іти уперед.
Пророк Мухаммад ﷺ розповів нам про вчених наступне:
إِنَّ مَثَلَ الْعُلَمَاءِ فِي الأَرْضِ كَمَثَلِ نُجُومِ السَّمَاءِ يُهْتَدَى بِهَا فِي ظُلُمَاتِ الْبَرِّ وَالْبَحْرِ فَإِذَا انْطَمَسَتِ النُّجُومُ يُوشِكُ أَنْ تَضِلَّ الْهُدَاةُ
«Вчені на землі подібні зіркам на небі, які освітлюють шлях у пітьмі тим, хто на суші і в морі, і якщо заслоняться зірки, то можна збитись зі шляху» (Ахмад ібн Ханбаль).
Вони є спадкоємцями пророків. Посланець Аллаха ﷺ сказав:
وَإِنَّ الْعَالِمَ لَيَسْتَغْفِرُ لَهُ مَنْ فِي السَّمَوَاتِ وَمَنْ فِي الأَرْضِ وَالْحِيتَانُ فِي جَوْفِ الْمَاءِ وَإِنَّ فَضْلَ الْعَالِمِ عَلَى الْعَابِدِ كَفَضْلِ الْقَمَرِ لَيْلَةَ الْبَدْرِ عَلَى سَائِرِ الْكَوَاكِبِ وَإِنَّ الْعُلَمَاءَ وَرَثَةُ الأَنْبِيَاءِ
«Прощення для знаючого неодмінно будуть просити мешканці небес і землі, і навіть кити в воді! (Щодо) переваги знаючого над тим, хто поклоняється, то воно подібно перевазі Місяця над іншими небесними світилами, і, воістину, володарі знання є спадкоємцями пророків» (Абу Давуд, ат-Тірмізі).
Згадані в хадісах переваги вчених призначені для тих, хто слідує шляху істини, любить добро, закликає до добру, забороняє зло, піддає звіту правителів і ніколи не ухиляється від подачі їм порад, використовуючи свої знання. Вони також призначені для вчених, які можуть пожертвувати своїм комфортом в ім’я блага мусульман, приділяти увагу справам Умми і терпіти будь-які муки і труднощі на цьому шляху.
Вказана гідність, про яку говорять шаріатські тексти, належить вченим, які захищають Іслам, охороняють релігію Всевишнього Аллаха і закликають правителів до запровадження Шаріату Іслама за допомогою справедливого слова і терпіння. Вони володіють нравом посланців. Згадані вчені без вагань говорять тиранам: «Ви — пригноблювачі», — розпусникам: «Ви — муфсіди», — грішникам: «Ви — заколотники». Вони виправляють усе, що суперечить Ісламу. При цьому вони не бояться нікого і не страшаться засудження. Вони говорять усім людям, будь то правителі чи народ: «Скеровуйтесь до шляху Ісламу, до лону порятунку, до шляху Великого і Вихваляємого Аллаха».
Богобоязливі вчені, безперечно черпають мужність говорити правду і залишитись на шляху істини із Ісламу. Їх сила виходить із покори і відданості Аллаху, Владики Ісламу і Дня суду. Вони черпають силу — як у випадку з Ахмадом ібн Ханбалем — із своєї «праведної боротьби».
Ви знаєте, що Ахмад ібн Ханбаль зіткнувся з труднощами через суперечки про те, чи є Коран створеним; його ув’язнили, він був підданий тортурам і знущанням. Його син розповідає: «Я часто чув, як мій батько молився: «О, Аллах, пробач Абу Хайсама, пробач його. Він багато молився за цього чоловіка». Одного разу син Ахмада ібн Ханбаля Абдуллах спитав: «Батько, хто такий цей Абу Хайсам?». Імам почав розповідати: «Одного разу, коли мене вели до бичуванню у в’язниці, хтось взяв мене за плече і сказав: «Ти мене впізнаєш?». Я відповів: «Ні». Тоді він сказав: «Я — Абу Хайсам, відомий як крадій, хуліган, контрабандист. В дивані правителя віруючих написано, що мені у цілому нанесли 18 тисяч ударів батогом. Я отримав 18 тисяч ударів батогом в різний час, але отримав їх за оманливий шлях, за підкорення дияволу, за опір Аллаху, але я не здався. Я терпів це заради мирських благ. Ти ж — на шляху Аллаха, в боротьбі за правду, так що терпи, о, Імам». Я завжди пам’ятав і пригадував слова Абу Хайсама, коли мене били батогом, і це зміцнювало моє терпіння і рішучість».
Перед тим як перейти до теми «Вчені і правителі в історії», яка є основною темою нашої статті ми хотіли б пролити світло на відносини сучасних вчених з правителями. На жаль, відносини між вченими і правителями сьогодні не такі, як ми знаємо із історії. Майже неможливо знайти вченого, який осудив би злодіяння правителів. Можна сказати, що ми переживаємо «нестачу (дефіцит) вчених». Навколо правителів зібралось багато вчених, які мовчать про злодіяння султанів і своїми фетвами відкривають шлях для їх злодіянь. Навколо нас повно вчених, які віддають перевагу говорити про те, що порушує задуми, замість того, щоб говорити про злодіяння, скоювані правителями. Навколо нас багато вчених, які в своїх бесідах заявляють про ворожість до невірних, але у той же час не засуджують правителів, які тісно дружать з ними. Замість того, щоб говорити про те, які жахи коять колоніальні невірні і правителі, які з ними товаришують, наші вчителі говорять про етикет і правилах питва, їжі тощо.
Сьогодні серед нас багато вчених, які служать правителям, але майже немає тих, хто засудив би правителів. Підходити до правителів, встановлювати з ними близькі відносини — це може стати великою спокусою для вчених. Такий стан є одним із найбільших засобів, якими шайтан користується для того, щоб ввести людину в оману. Особливо, якщо вчені, які наближаються до правителів, намагаються бути прийнятними і догідливими в своїх розмовах з ними. На жаль, що ж буде з ними! Шайтан шепоче їм такі слова. Поведінка Ахмада ібн Ханбаля, який навіть відмовився від їжі, наданої його сином, який дружив з правителями, заслуговує на увагу. В історичних книгах розповідається наступне:
«Син Ахмада ібн Ханбаля Саліх ібн Ахмад один рік займав посаду каді в Ісфахані. Вдень він постився, а вночі молився до ранку. Він спав менше двох годин вночі. В своєму домі він побудував кімнату,де не було видно дверей. Він проводив там ночі. Він не хотів, щоб хтось приходив до нього вночі і знаходив заперті двері. Таким був цей каді. Одного разу для Імама Ахмада спекли хліб. Дріжджі для цього хліба взяли у його сина Саліха. Коли принесли хліб, він спитав: «Звідки цей?». Вони відповіли: «Дріжджі взяті у Вашого сина Саліха». Він сказав: «Він один рік займав посаду каді в Ісфахані, ми не можемо з’їсти цей хліб». Потім його спитали: «Що ж нам робити з цим хлібом?». Імам відповів: «Покладіть його туди. Якщо прийде жебрак, скажіть, що тісто зроблено на дріжджах Саліха, нехай візьме його, якщо хоче». Хліб лежав там сорок днів, жоден жебрак не прийшов і не взяв його. Він покрився пліснявою. Коди він покрився пліснявою, цей шматок хліба викинули в річку Тигр. Коли Імам не знайшов хліба на тому місці, то спитав: «Що ви зробили з хлібом?». Йому відповіли: «Ми викинули його в річку Тигр, тому що він запліснявів». Після цього Імам Ахмад не їв в рибу, виловлену в річці Тигр».
Згідно розповіді аль-Байхаки, Імам Ахмад ібн Ханбаль не їв хліб, спечений в пічці його сина Саліха, тому що його син Саліх прийняв деякі подарунки від халіфа аль-Мутаваккіля Аллаха.
Ці великі вчені, імена яких ми сьогодні згадуємо з гордістю, відрізнялись знаннями, справами, благочестям, самозреченням, сміливістю в висловлюванні істини, прихильністю до справедливості, твердістю в слідуванні постановам Шаріату, захистом законів Шаріату, прийняттям справи Ісламу для втілення законів Шаріату на землі і протистоянням деспотичним правителям, які відвернулись від Аллаха, а Аллах відвернувся від них.
Це ті якості, які ми хочемо бачити в сучасних вчених.
Вчені і правителі в історії
В ісламському суспільстві одним із найважливіших обов’язків вченого є заклик до добру і заборона зла. Вчений повинен стежити за тим, чи виконуються в суспільстві заповіді і заборони Аллаха в повній мірі, стежити за тим, наскільки влада дотримується заповідей Аллаха, і попереджати про це, а також просвіщати народ по цьому питанню. Вчений — це провідна особистість Умми. Вчений — це той, хто підтримує гідність Ісламу в усіх відношеннях, той, хто докладає зусилля для встановлення панування Ісламу, і він ніколи не відмовиться від обов’язку піддавати звіту правителів, які нехтують виконанням релігії Аллаха.
Вчені приймають за своє кредо слова Пророка Мухаммада ﷺ:
كَلاَّ، وَاللَّه لَتَأْمُرُنَّ بالْمعْرُوفِ، وَلَتَنْهوُنَّ عَنِ الْمُنْكَرِ، ولَتَأْخُذُنَّ عَلَى يَدِ الظَّالِمِ، ولَتَأْطِرُنَّهُ عَلَى الْحَقِّ أَطْراً، ولَتقْصُرُنَّهُ عَلَى الْحَقِّ قَصْراً، أَوْ لَيَضْرِبَنَّ اللَّه بقُلُوبِ بَعْضِكُمْ عَلَى بَعْضٍ، ثُمَّ لَيَلْعَنكُمْ كَمَا لَعَنَهُمْ
«Але ні! Клянусь Аллахом, ви неодмінно будете наказувати схвалюване, неодмінно будете забороняти засуджуване і будете неодмінно хапати пригноблювача (тирана) за руку. І ви будете неодмінно схиляти його перед істиною, ви неодмінно будете обмежувати його істиною, або ж Аллах зіштовхне ваші серця одне з одним, а потім прокляне вас, як прокляв їх (Бану Ісраіль)» (Абу Давуд, ат-Тірмізі).
Абу Ханіфа, благочестивий вчений, який присвятив себе тому, щоб будь-якою ціною донести до людей істини Ісламу, є втіленням згаданого нами хадісу. Ібн Хубайра хотів використати вчених у якості щита, щоб запобігти розвитку подій, несприятливих для Омейядської держави. Так він запросив до провінції Ібн Абу Лайлу, Ібн Шубруму і Давуда ібн Абу Хінда, надавши кожному із них важливі обов’язки в управлінні державою. Він також послав запрошення до провінції Абу Ханіфі, бажаючи передати йому печатку держави. Усі вказівки повинні були вступати в силу тільки після схвалення Абу Ханіфи. Імам Азам Абу Ханіфа відмовився прийняти цю посаду. Ібн Хубайра поклявся побити його, якщо він не погодиться. Інші вчені зробили усе можливе, щоб переконати Абу Ханіфу прийняти посаду. Він сказав своїм друзям:
«Як я можу погодитись на таку пропозицію, коли я не погодився б, навіть якщо б валі попросив мене виконати просту роботу, наприклад, перерахувати двері в мечеті Васіта. Він попросив мене написати смертний вирок людині, яку він обезглавить, і я погоджусь на це? Клянусь Аллахом, я ніколи не візьму на себе таку відповідальність». Отримавши цю відповідь, Ібн Абу Лайла сказав решті правознавців (факіхам): «Дайте спокій Абу Ханіфі, тому що він говорить правду».
Валі виявився безсильним і безпорадним перед твердою волею Абу Ханіфи. Він спробував добитись свого, кинувши Абу Ханіфу до в’язниці. Від ударів батога ката у нього розпухла голова. Кат втомився бити його, але Імам не погоджувався з несправедливістю. Він стояв на своєму і продовжував говорити:
«Я не погоджусь навіть рахувати стовпи мечеті, не говорячи вже про те, щоб зайняти посаду в управлінні державою».
Ібн Хубайра сказав Абу Ханіфі, що якщо він не погодиться на цю посаду, то буде бити його по голові, поки той не помре. Імам Азам відповів з повною рішучістю: «Це одноразова смерть». Тоді валі наніс йому двадцять ударів батогом по голові. Імам Азам сказав валі: «Подумай про своє положення перед Аллахом в Судний день, воно буде набагато більш жалюгідним, аніж моє положення перед тобою. Не погрожуй мені за те, що я сказав «Ля іляха ілляллах». Аллах спитає з тебе за мене і не прийме у якості відповіді нічого, окрім правди».
Прикладів мужності, з якими наші попередні (саляф) вчені говорили правду проти правителів, безліч. Зараз ми хотіли б поділитись одним із рідкісних прикладів вчених, які вчили тому, як треба жити сьогодні, виконуючи «Амр біль-маруф ва нахй аніль-мункар»... Цей вчений, шейх Абдульазіз аль-Бадрі, був одним із сучасних вчених, якого стратили у віці сорока років за те, що він говорив правду1. Шейх був безкомпромісним у заклику до добру (амр біль-маруф) як звичайних людей, так і влади. Історія, яку ми згадаємо, заслуговує на увагу, тому що показує цю характеристику/позицію аль-Бадрі і може послужити наставлянням для сучасних вчених.
Абдульазіз аль-Бадрі повернувся із паломництва в 1963 році. Коли в Іраку був скинутий Абдель Керім Касем, і на його місце прийшов президентом країни Абдуль Салам Ареф. Абдуль Салам Ареф прийняв дивне управління, яке взяло частину Ісламу, залишивши іншу частину, і намагалось об’єднати Іслам з соціалізмом. Шейх почав привселюдно заявляти, що така практика змішування правди і брехні повинна бути явно відкинута. Одного разу, коли шейх виступав з проповіддю в мечеті Аділе Хатун (1964 чи 1966 рік), до мечеті увійшли в Абдуль Салам Ареф, міністр внутрішніх справ і начальник розвідки. Побачивши, як вони входять, Абдульазіз аль-Бадрі одразу ж залишив свою тему, по якій читав лекцію, і звернувся до них, сказавши:
«Послухай, Абдуль Салам! Цей народ скинув Абдель Керіма Касема, а не ти! Цей народ, яки скинув Абдель Керіма, одного разу скине і тебе! О, Абдуль Салам! Якщо ти наблизишся до Ісламу на дюйм, ми наблизимось до тебе на лікоть, і якщо ти наблизишся на лікоть, ми наблизимось до тебе на аршин». Шейх продовжив свою проповідь в тому ж дусі і підкреслив, що Ісламський Шаріат повинен панувати, що усі системи, відмінні від Ісламу, є системами джахілії, і вони повинні бути категорично відкинуті. Після проповіді і намазу він не встав зі свого місця доти, доки президент і особи, які його супроводжували, не покинули мечеть.
Будучи ісламським вченим, шейх Абдульазіз аль-Бадрі без вагань говорив правду перед лицем пригноблювача і не здавав своєї благородної позиції. Після цієї зустрічі президент негайно наказав позбавити шейха можливості проповідувати і викладати і зобов’язав його проживати під домашнім арештом.
Ісламська Умма змогла породити таких вчених, як Ахмад ібн Ханбаль, Імам Абу Ханіфа, Імам аш-Шафії, шейх Ібн Таймія і Абдульазіз аль-Бадрі, які зробили метою свого життя досягнення істини і діяли згідно з девізом «Я віддаю перевагу бути в хвості істини, аніж в голові брехні» і які наповнювали свої мішки тільки істиною.
Із їх числа вийшли правителі, такі як Умар ібн Абдульазіз, який, будучи володарем скромного одягу, сказав тим, хто радив йому краще одягтись і прикраситись: «Найблагородніша економія — це та, яка робиться в достатку, і найблагородніша милість — це та, яка надається, коли ти владарюєш». В найближчому майбутньому з’являться вчені, які набудуть слави завдяки Ісламу, а також правителі, які увіковічать славу Іслама, піднесуть Іслам, зробивши невір’я приниженим, і не будуть правити нічим, окрім законів Аллаха, з дозволу Аллаха.
Köklü Değişim Dergisi
Абдуллах Імамоглу
