Всевишній Аллах говорить:
أَلَمۡ تَرَ إِلَى ٱلَّذِينَ يَزۡعُمُونَ أَنَّهُمۡ ءَامَنُواْ بِمَآ أُنزِلَ إِلَيۡكَ وَمَآ أُنزِلَ مِن قَبۡلِكَ يُرِيدُونَ أَن يَتَحَاكَمُوٓاْ إِلَى ٱلطَّٰغُوتِ وَقَدۡ أُمِرُوٓاْ أَن يَكۡفُرُواْ بِهِۦۖ وَيُرِيدُ ٱلشَّيۡطَٰنُ أَن يُضِلَّهُمۡ ضَلَٰلَۢا بَعِيدٗا ٦٠ وَإِذَا قِيلَ لَهُمۡ تَعَالَوۡاْ إِلَىٰ مَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ وَإِلَى ٱلرَّسُولِ رَأَيۡتَ ٱلۡمُنَٰفِقِينَ يَصُدُّونَ عَنكَ صُدُودٗا
«Хіба ти не бачив тих, які заявляють, що вони увірували у ниспослане тобі і у ниспослане до тебе, але хочуть звертатись на суду до тагуту, хоча їм наказано не вірити у нього? Диявол бажає ввести їх у глибоку оману. Коли їм говорять: «Прийдіть до того, що ниспослав Аллах, і до Посланцю», — ти бачиш, як лицеміри стрімко відвертаються від тебе» (4:60,61).
Також Всемогутній Аллах говорить:
فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤۡمِنُونَ حَتَّىٰ يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيۡنَهُمۡ ثُمَّ لَا يَجِدُواْ فِيٓ أَنفُسِهِمۡ حَرَجٗا مِّمَّا قَضَيۡتَ وَيُسَلِّمُواْ تَسۡلِيمٗا
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, доки вони не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними, не перестануть відчувати у душі утискання від твого рішення і не підкоряться повністю» (4:65).
І говорить:
وَمَآ ءَاتَىٰكُمُ ٱلرَّسُولُ فَخُذُوهُ وَمَا نَهَىٰكُمۡ عَنۡهُ فَٱنتَهُواْۚ وَٱتَّقُواْ ٱللَّهَۖ إِنَّ ٱللَّهَ شَدِيدُ ٱلۡعِقَابِ
«Беріть же те, що дав вам Посланець, і стороніться того, що він заборонив вам. Бійтесь Аллаха, адже Аллах суворий у покаранні» (59:7).
Це — докази того, що в усіх своїх справах мусульманин повинен керуватись законом Шаріату, і йому заборонено керуватись іншими законами. Аллах велів мусульманам приймати те, що приніс Посланець ﷺ, як фард, мандуб і мубах, і сторонитись того, що він заборонив, як харам і макрух. Необхідно дотримуватись кожної вимоги Посланця Аллаха ﷺ, будь то наказ виконати дію, як фард і мандуб, або наказ залишити дію, як харам і макрух, або надання вибору між здійсненням і залишенням, як мубах. Усе це входить у розуміння слів Аллаха «Беріть же те, що дав вам Посланець, і стороніться того, що він заборонив вам», оскільки частка «ما» («те, що» і «того, що») — має узагальнююче значення (амм) і стосується усіх шаріатських законів.
Цей аят був ниспосланий відносно розподілу трофеїв між мухаджирами, виключаючи ансарів, тобто відносно одного із шаріатських законів. Іншими словами, аят стосується шаріатських законів, що підтверджується діями Посланця Аллаха ﷺ, і він приходить в узагальнюючій формі «те, що дав» і «того, що заборонив», тобто аят стосується усіх законів Шаріату. Якщо до цього додати наступний аят:
فَلۡيَحۡذَرِ ٱلَّذِينَ يُخَالِفُونَ عَنۡ أَمۡرِهِۦٓ أَن تُصِيبَهُمۡ فِتۡنَةٌ أَوۡ يُصِيبَهُمۡ عَذَابٌ أَلِيمٌ
«Нехай же стережуться ті, які противляться його волі, щоб їх не спіткала спокуса або не спіткали тяжкі страждання» (24:63), —
Тоді можна зрозуміти, що слова «беріть» і «стороніться» вказують на обов’язковість виконання. Тому кожен мусульманин повинен приймати шаріатський закон і дотримуватись його. Навіть такого пояснення вже досить для усвідомлення того, що керуватись іншими законами заборонено, тому що значення слів «беріть же те, що дав вам Посланець, і стороніться того, що він заборонив вам» зводиться до того, що не дозволено брати до уваги накази і заборони не Посланця Аллаха ﷺ. Більше того, брати те, що не приніс Посланець ﷺ, і сторонитись того, що він не заборонив, суперечить наказу Посланця ﷺ, тобто тому, що він вимагає.
Коран ясно утвердив це значення, категорично заперечуючи повноту віри тих, хто править не по Шаріату Ісламу, принесеному Посланцем Аллаха ﷺ. Коран засуджує тих, хто бажає звертатись до чого-небудь іншого, окрім Ісламського Шаріату, і називає це зверненням до тагуту.
Ібн Абу Хатім вивів з сахіх існадом від Ібн Аббаса, що коли Абу Барза аль-Аслямі до прийняття Ісламу був суддею серед іудеїв, до нього за рішенням звернулась група мусульман. Тоді Всевишній Аллах ниспослав наступні слова:
أَلَمۡ تَرَ إِلَى ٱلَّذِينَ يَزۡعُمُونَ أَنَّهُمۡ ءَامَنُواْ
«Хіба ти не бачив тих, які заявляють, що вони увірували» (4:60),—
які явно вказують на те, що звернення до нешаріатських законів вважається зверненням до тагуту, і за допомогою цього диявол хоче ввести людей в оману.
Коран не обмежився засуджуванням тих, хто звертається до нешаріатських законів, але й він іще і відкинув повноту віри тих, хто не вдовольнився шаріатським рішенням. Одного разу іудей і один лицемір почали сперечатись, лицемір побажав, щоб їх розсудив Каб ібн аль-Ашраф, проте іудей захотів звернутись до Пророку ﷺ. Вони прийшли до Пророку ﷺ, який виніс рішення на користь іудея, і цим рішенням не вдовольнився лицемір через своє лицемірство.
Всемогутній Аллах говорить:
فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤۡمِنُونَ حَتَّىٰ يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيۡنَهُمۡ
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, доки вони не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними» (4:65).
Аллах не обмежився лише вимогою звертатись на суд до Шаріату, але й ставить умовою бути задоволеним Його рішенням. Далі Він говорить:
ثُمَّ لَا يَجِدُواْ فِيٓ أَنفُسِهِمۡ حَرَجٗا مِّمَّا قَضَيۡتَ وَيُسَلِّمُواْ تَسۡلِيمٗا
«Не перестануть відчувати у душі утискання від твого рішення і не підкоряться повністю» (4:65).
Ця частина аяту вказує на те, що недосить просто звернутись за рішенням Шаріату, боячись влади Ісламу, як це зробив лицемір; мусульманин повинен вдовольнитись отриманим рішенням і повністю.
Тому мусульманину заборонено у своїх справах звертатись до нешаріатських рішень. Це стосується законів, звичаїв і традицій. Більше того, заборонено звертатись за рішенням до розуму і користі, оскільки Аллах визначив критерій, яким повинен керуватись мусульманин у своїх справах, і це те, з чим прийшов Посланець Аллаха ﷺ. Згідно Ісламу, звернення до інших законів окрім Шаріату, вважається зверненням до тагуту.
Згідно вищесказаному, звернення за рішенням до розуму, користі, звичаям, традиціям і іншим законам куфру є зверненням до тагуту.
Мусульмани повинні звертатись до шаріатських законів і лише ними керуватись у своїх справах, оскільки це фард, як і намаз, маючи під собою категоричні докази з ясними вказівками. Ми застерігаємо мусульман від звернення до неісламських законів, оскільки це вважається зверненням до тагуту і законам куфру.
8 Рамадан 1380 р.х.
23.02.1961 р.
Хізб ут-Тахрір, Бейрут
