Джихад означає докладати зусилля на шляху Аллаха безпосередньою участю у битві або допомагаючи цій справі майном, думкою, збільшенням чисельності військ або будь-яким іншим способом. Кожна битва з метою Слово Аллаха — це джихад.
Допомога думкою, якщо вона пов’язана безпосередньо з битвою, як складання плану битви або вираження своєї думки щодо стратегії бою, теж вважається джихадом. Що стосується висловлювання думки щодо ворогів по якому-небудь питанню, не пов’язаному безпосередньо з битвою, то це не вважається джихадом.
Виступ з проповіддю перед військовими для підняття бойового духу або ж написання статті, яка спонукає до битви, — усе це є джихадом. Решта ж не вважається джихадом. Джихад — це сама битва і те, що безпосередньо пов’язано з битвою. Муджахіди — це ті, хто безпосередньо бере участь у битві. Джихад є обов’язковим (фард) згідно Корану і хадісу. Аллах говорить:
وَقَاتِلُوهُمْ حَتَّى لَا تَكُونَ فِتْنَةٌ وَيَكُونَ الدِّينُ كُلُّهُ لِلَّهِ
«Бийтесь з ними, поки не зникне спокуса і поки релігія не буде повністю присвячена Аллаху» (8:39),
قَاتِلُوا الَّذِينَ لا يُؤْمِنُونَ بِاللَّهِ وَلا بِالْيَوْمِ الآخِرِ وَلا يُحَرِّمُونَ مَا حَرَّمَ اللَّهُ وَرَسُولُهُ وَلا يَدِينُونَ دِينَ الْحَقِّ مِنَ الَّذِينَ أُوتُوا الْكِتَابَ حَتَّى يُعْطُوا الْجِزْيَةَ عَنْ يَدٍ وَهُمْ صَاغِرُونَ
«Бийтесь з тими із людей Писання, які не вірять ані в Аллаха, ані в Останній день, які не вважають забороненим те, що заборонили Аллах і Його Посланець, які не сповідують істинну релігію, поки вони не стануть власноруч платити данину, залишаючись приниженими» (9:29),
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا قَاتِلُوا الَّذِينَ يَلُونَكُم مِّنَ الْكُفَّارِ وَلْيَجِدُوا فِيكُمْ غِلْظَةً وَاعْلَمُوا أَنَّ اللَّهَ مَعَ الْمُتَّقِينَ
«О, ті, які увірували! Бийтесь з невіруючими, які знаходяться поблизу вас. І нехай вони переконаються в вашій суворості. І знайте, що Аллах — з богобоязливими» (9:123).
إِنَّ اللَّهَ اشْتَرَى مِنَ الْمُؤْمِنِينَ أَنفُسَهُمْ وَأَمْوَالَهُم بِأَنَّ لَهُمُ الْجَنَّةَ يُقَاتِلُونَ فِي سَبِيلِ اللَّهِ فَيَقْتُلُونَ وَيُقْتَلُونَ وَعْدًا عَلَيْهِ حَقًّا فِي التَّوْرَاةِ وَالْإِنجِيلِ وَالْقُرْآنِ وَمَنْ أَوْفَى بِعَهْدِهِ مِنَ اللَّهِ فَاسْتَبْشِرُوا بِبَيْعِكُمُ الَّذِي بَايَعْتُم بِهِ وَذَلِكَ هُوَ الْفَوْزُ الْعَظِيمُ
«Воістину, Аллах купив у віруючих їх душі і майно в обмін на Рай. Вони б’ються на шляху Аллаха, вбиваючи і гинучи. Такою є Його обіцянка і зобов’язання в Таураті (Торі), Інджилі (Євангелії) і Корані. Хто виконує свої обіцянки краще Аллаха? Зрадійте ж угоді, яку ви уклали. Це і є великий успіх» (9:111).
Посланець Аллаха ﷺ сказав:
أُمِرْتُ أَنْ أُقَاتِلَ النَّاسَ حَتَّى يَقُولُوا لاَ إِلَهَ إِلاَّ اللَّهُ
«Мені було велено битись з цими людьми, поки вони не скажуть: «Немає бога, гідного поклоніння, окрім Аллаха» (Муслім),
الْجِهَادُ مَاضٍ إِلَى يَوْمِ الْقِيَامَةِ
«Джихад буде тривати до Судного дня» (Абу Дауд),
بُعِثْتُ بِالسَّيْفِ بَيْنَ يَدَيِ السَّاعَةِ
«Я був посланий з мечем в переддень Судного дня» (Ахмад).
В хадісі аль-Хасана (р.а.) повідомляється, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
لَغَدْوَةٌ في سَبيلِ اللهِ، أَوْ رَوْحَةٌ، خَيْرٌ مِنَ الدُّنْيَا وَمَا فِيهَا
«Воістину, битва на шляху Аллаха, вранці чи ввечері, краще світу цього з усім тим, що в ньому є!» (Бухарі).
Наступальний джихад є загальним обов’язком (фард кіфая), проте при нападі ворога джихад стає обов’язком кожного мусульманина (фард айн). Загальний обов’язок наступального джихаду означає, що ми самі повинні вступати в битву з ворогом, навіть якщо він не починає першим. Якщо з боку мусульман наступальна битва не ведеться зовсім, тоді кожен мусульманин стає грішником. Якщо жителі Єгипту і Іраку ведуть джихад, то це не знімає відповідальності за ведення джихаду з жителів Індії і Індонезії. Джихад ведеться з найближчим ворогом і залишається обов’язковим до того часу, поки не збереться достатня кількість воїнів для перемоги. Якщо ж битва вимагає участі усіх мусульман, тоді джихад стане обов’язком кожного мусульманина окремо (фард айн).
Те ж саме стосується встановлення Ісламської Держави, що є обов’язком усіх мусульман. Якщо частина мусульман встановить державу, тоді обов’язок спаде з решти інших. Проте вони не позбавляться від гріху за те, що до встановлення держави не взяли участь в цій справі. Якщо ніхто не встановив державу, тоді обов’язок лягає на усіх мусульман до того часу, поки не набереться достатня кількість. В джихаді ж, якщо ворог не був відкинутий, обов’язковість участі в ньому лягає на мусульман, поки не набереться достатня кількість воїнів.
Виходячи із вищесказаного, ми вважаємо помилкою думку деяких вчених про те, що якщо частина мусульман взялась за виконання фарду кіфая, тоді з решти знімається відповідальність. Згідно їх думці, якщо, наприклад, жителі Алжиру виступили з джихадом проти французів, тоді з решти мусульман знімається відповідальність незалежно від того, покинула Франція Алжир чи ні. Тобто, за їх міркуваннями, оскільки частина мусульман взялась за виконання фарду, то з решти відповідальність знімається. Таке розуміння, безперечно, є помилковим, і в цьому не було протиріч серед вчених Ісламу з часів Посланця Аллаха ﷺ до наших днів. Їх думка суперечить категоричним текстам Корану, які гласять про обов’язковість ведення джихаду до того часу, поки ворог не буде остаточно повержений і витіснений.
Згідно категоричним текстам Корана, джихад проти французького колонізатора в Алжирі був обов’язковим для усіх мусульман, а не тільки для жителів Алжиру. Коли жителі Алжиру виступили з джихадом проти колонізатора, це не зняло відповідальності з жителів Єгипту, Іраку та інших країн. Вони теж повинні виступити з джихадом і знаходились в гріху до того часу, поки Франція не покинула Алжир.
Отож, ми говоримо, що пояснення деякими вченими терміну фард кіфая є помилковим. Правильне ж розуміння полягає в тому, що фард кіфая залишається обов’язковим до того часу, поки справа не буде виконана. Якщо справа виконана, тоді відповідальність знімається з мусульман, а якщо не виконана, тоді не знімається.
Встановлення Ісламської Держави є фардом для усіх мусульман. Навіть якщо Хізб ут-Тахрір веде діяльність для встановлення держави, усе одно відповідальність не знімається з решти мусульман до того часу, поки мета не буде досягнута. Вони знаходяться в гріху, окрім тих, хто безпосередньо став до виконання цієї справи. Так само ж джихад проти Франції в Алжирі і джихад проти Британії в Омані є фардом для усіх мусульман. Навіть якщо жителі Алжиру виступили з джихадом проти Франції, а жителі Оману — проти Британії, усе одно з решти мусульман не знімається обов’язок вести джихад проти них до того часу, поки невірні не будуть остаточно витіснені із країн мусульман. Гріх же буде знятий тільки з жителів Алжиру, оскільки тільки вони виступили з джихадом, а решта мусульман залишаються в гріху в силу своєї бездіяльності.
Сьогодні невірний колонізував деякі мусульманські країни. Джихад проти нього є фардом для усіх мусульман і залишиться таким. Мусульмани будуть вважатись грішниками, поки не очистять землі від влади невірного і не почнуть битву проти своїх ворогів. Коли це відбудеться, тоді і зніметься відповідальність з усіх мусульман. Але до того часу джихад залишиться обов’язковим для усіх мусульман, і вони будуть знаходитись в гріху у випадку відмови від джихаду, навіть якщо інші вже ведуть джихад і не можуть досягти мети.
Із книги «Ісламська думка»
