Якщо правитель в Ісламській Державі робить упущення по відношенню до своїх обов’язків в правлінні, чи можуть люди виконувати те, що він упускає? За відсутністю Ісламської Держави, яка запроваджує Шаріат, які закони Шаріату люди можуть запроваджувати самостійно, а що їм виконувати не дозволяється? Яким є закон відносно застосування зброї для встановлення Халіфату? Хто несе відповідальність за забезпечення основних і другорядних нужд людей?
Закони, які стосуються халіфа, і закони, які стосуються індивідів
Закони Шаріату діляться на ті, які покладені на індивідуумів, і на ті, які покладені на правителя (халіфа чи його представника), а також на ті, які можуть виконуватись як окремими особами, так і державою (тобто правителем). Питання, пов’язані з віропереконанням, поклонінням, мораллю, їжею, одягом і взаємовідносинами між людьми, відносяться до тих законів, які кожен мусульманин повинен дотримуватись і виконувати незалежно від того, чи живе він н в Дар уль-Іслям чи в Дар уль-куфр, і незалежно від того, чи є Ісламська Держава чи ні. Коли халіф мусульман виконує вищеперераховані обов’язки, він робить це у якості індивіда, а не у якості правителя.
Щодо питань, пов’язаних з виконанням худудів (покарань, встановлених Аллахом), судочинством, турботою про основні нужди людей, об’явлення війни, укладанням перемир’їв чи мирних договорів, усі вони є обов’язками халіфа як правителя, а не як індивіда. Індивідам не дозволяється самостійно здійснювати ці дії. Якщо халіф допускає упущення в цих питаннях, то люди повинні вимагати від нього виконання своїх обов’язків, а не брати на себе повноваження і виконувати його обов’язки. За відсутністю Халіфату людям не слід приймати на себе обов’язки халіфа, замість цього вони повинні працювати над встановленням Халіфату і наданням присяги халіфу, який, у свою чергу, буде займатись правлінням і здійсненням цих зобов’язань.
В Ісламі є питання, такі як будівництво мечетей, заклик людей до Ісламу, повеління схвалюваного і заборона засуджуваного, виправлення відносин між людьми, турбота про другорядні інтереси людей, битва проти тих, хто напав на землі мусульман. Усі ці справи можуть виконуватись як окремими особами, так і державою.
Мекканський період
В основі класифікація законів з точки зору їх ниспослання (мекканські аяти або мединські) не має значення, місце і час їх ниспослання не впливають на сам закон. Проте ми бачимо, що закони, покладені виключно на правителя, ниспосилались в Медині після Хіджри, тобто після того, як у мусульман з’явився правитель і держава. До цієї миті закони Шаріату обмежувались тим, що виконується індивідуально.
Тому, коли ми говоримо, що зараз наше положення подібно мекканському періоду, то маємо на увазі, що зараз немає Ісламської Держави. В мекканський період у мусульман так само не було Ісламської Держави, і закони, покладені на правителя, не виконувались, тому що у мусульман не було правителя і тому що ці закони іще не були ниспослані. Але зараз, коли ці закони існують, і знов немає правителя, який би їх виконував, їх запровадження неможливо доти, доки не буде встановлена Ісламська Держава і призначений правитель, який буде їх застосовувати, оскільки окремим людям не дозволяється їх виконання.
Щодо законів, ниспосланих в Медині після встановлення держави, і які не відносяться до обов’язку правителя, то мусульмани повинні їх виконувати з миті їх ниспослання і до Судного дня, незалежно від того, чи знаходяться вони в Дар уль-Іслям чи в Дар уль-куфр.
Критерії, за яким ми класифікуємо закони, наступні: чи є закони специфічними для правителя,або ж відносяться до індивідуумів, або ж положення, які виконуються як правителем, так і індивідуумами, незважаючи на час і місце їх ниспослання.
Шкоди в них більше, аніж користі
Тепер ми підійшли до питанню про створення благодійних організацій, організацій проповіді і наставляння, організацій по будівництву мечетей. Чи є це справою індивідів, або ж вони відносяться до справ правителя? Відповідь ясна, і вона полягає в тому, що тексти, пов’язані з цими питаннями, закликають окремих осіб до їх виконання. Серед них слова Пророка ﷺ:
مَنْ بَنَى لِلَّهِ مَسْجِدًا بَنَى اللَّهُ لَهُ مِثْلَهُ فِي الْجَنَّةِ
«Хто побудує заради Аллаха мечеть, Аллах побудує для нього дім в Раю», — а також його ﷺ слова:
مَنْ نَفَّسَ عَنْ مُؤْمِنٍ كُرْبَةً مِنْ كُرَبِ الدُّنْيَا، نَفَّسَ اللَّهُ عَنْهُ كُرْبَةً مِنْ كُرَبِ يَوْمِ الْقِيَامَةِ، وَاللَّهُ فِي عَوْنِ الْعَبْدِ مَا كَانَ الْعَبْدُ فِي عَوْنِ أَخِيهِ
«Того, хто позбавить свого брата (в Ісламі) від однієї із печалей світу цього, Аллах позбавить від однієї із печалей Дня воскресіння, Аллах буде надавати допомогу (Своєму) рабу, поки сам раб надає її брату своєму», — а також:
مَا بَالُ أَقْوَامٍ لَا يَتَعَلَّمُونَ مِنْ جِيرَانِهِمْ، وَمَا بَالُ أَقْوَامٍ لَا يُعَلِّمُونَ جِيرانَهُمْ
«Що з людьми, чому вони не навчаються у своїх сусідів і не навчають їх?!».
Також слід зазначити, що якщо справа відноситься до дій окремої людини, то допускається, щоб група людей приєдналась до неї в цьому, незалежно від того,чи утворюють вони групу з аміром на постійній основі, або ж це тимчасова співпраця на один-два рази. Подібні дії можуть здійснюватись як державою (тобто правителем), так і окремими людьми. Різниця буде полягати у тому, що правитель має право зробити це обов’язковим, у той час як у людей такого права немає. Ці дії включають в себе турботу про другорядні нужди людей, тому їх виконання окремим людьми припустимо. Проте турбота про виконання обов’язкових інтересів людей (будівництво доріг, водопостачання, інфраструктура і т.д.), є частиною справ правління, і ці обов’язки лягають на халіфа після того, як люди присягнуть йому. Слід зазначити, що такі організації часто можуть нести в собі приховану шкоду, яка переважає над їх видимою користю, і в цьому випадку їх відсутність краще, оскільки вони можуть стати деякою віддушиною, яка витрачає почуття мусульман на незначні справи і відволікає їх від діяльності по створенню Ісламської Держави, яка б корінним чином виправила положення і турбувалась би про усі справи людей.
Перейдемо до наступному питанню: яким є шаріатське рішення відносно озброєної боротьби з ворогом, таким як «Ізраїль», або у відношенні відбиття нападу, або у справі по встановленню Ісламської Держави? І чи можуть цим займатись індивіди, або ж цим повинна займатись держава?
Відповідь: зброя у часи Посланця Аллаха ﷺ була у кожного, а не тільки у окремої групи. Існують тексти, які вказують на те, що людині дозволяється захищати своє майно, життя і честь зі зброєю у руках, якщо на неї зазіхають. Один чоловік спитав Пророка ﷺ:
أرَأَيْتَ إنْ جاءَ رَجُلٌ يُرِيدُ أخْذَ مالِي؟ قالَ: فلا تُعْطِهِ مالَكَ قالَ: أرَأَيْتَ إنْ قاتَلَنِي؟ قالَ: قاتِلْهُ
«Що мені робити, якщо хтось захоче відібрати моє майно?». Пророк відповів: «Не віддавай йому своє майно». Він спитав: «Що робити, якщо він буде битись зі мною?». Пророк відповів: «Тоді бийся з ним». Але це положення не відноситься до положенню, коли поширилась фітна серед мусульман.
Опір ворогу обов’язковий, скільки б часу це не зайняло
Щодо битви з ворогами, такими як «Ізраїль», то відносно цього закон Шаріату ясний. Коли невірні вторгаються в мусульманську країну, то для мусульманина в цій місцевості битва проти них стає індивідуальним обов’язком, і вони негайно повинні виступити проти загарбників. Навіть жінки без дозволу своїх чоловіків беруть участь в цій битві. І ця битва повинна продовжуватись, поки ворог не буде вигнаний. Якщо місцеве населення не здатне відбити агресію, цей обов’язок поширюється на сусідні регіони, поки не буде досить сил для відбиття агресії. Мусульманам не дозволяється здаватись, скільки б часу це не зайняло! Будучи агресорами, євреї захопили мусульманські землі і окупували Палестину, і вони продовжують свої військові дії, тому битва проти них є обов’язком як окремих осіб, так і правителя. Битва, яка не ведеться індивідами за відсутністю правителя — це битва, в якій вимагається проголошення війни, а проголошення війни кому-небудь є виключною прерогативою правителя.
Питання, в якому є різні думки
Застосування зброї для встановлення Ісламської Держави є предметом різних думок в фікху. Ті, хто дозволяє або вимагає використання зброї, аргументують це хадісами, які закликають до послуху правителю і забороняють повстання проти нього, за винятком випадків явного прояву куфру з боку правителя. Вони стверджують, що сучасні правителі проявляють явний куфр, і тому ми повинні протистояти їм зі зброєю в руках, щоб змінити це положення або усунути цих правителів.
Ті, хто не схвалює використання зброї, аргументують це тим, що Пророк Мухаммад ﷺ і його сподвижники не використовували зброю для встановлення Ісламської Держави, як це видно із слів Всемогутнього Аллаха:
أَلَمۡ تَرَ إِلَى ٱلَّذِينَ قِيلَ لَهُمۡ كُفُّوٓاْ أَيۡدِيَكُمۡ وَأَقِيمُواْ ٱلصَّلَوٰةَ
«Хіба ти не бачив тих, кому було: «Приберіть руки (не намагайтесь битись), робіть намаз» (4:77).
Після «присяги Акаби» сподвижники запропонували Пророку ﷺ битись, сказавши: «Якщо ти побажаєш, то ми завтра нападемо зі зброєю в руках на жителів Міни». Пророк ﷺ у відповідь сказав: «Нам це іще не наказано». І лише після хіджри, коли уже у мусульман з’явилась своя держава, їм було дозволена битва. Аллах говорить:
أُذِنَ لِلَّذِينَ يُقَٰتَلُونَ بِأَنَّهُمۡ ظُلِمُواْۚ وَإِنَّ ٱللَّهَ عَلَىٰ نَصۡرِهِمۡ لَقَدِيرٌ ٣٩
«Дозволено тим, проти кого б’ються, битись, тому що з ними вчинили несправедливо. Воістину, Аллах здатний допомогти їм» (22:39).
Ті, хто не схвалює використання зброї для створення Ісламської Держави, розрізняють два положення. Перше — це реальність Дар уль-куфр, де протягом тривалого часу запроваджувались закони невір’я, і друге положення — це реальність Дар уль-Іслям, де застосовуються ісламські закони, але чий правитель, прагнучи перетворити цю територію в Дар уль-куфр, почав запроваджувати деякі закони куфру. У другому випадку можна застосувати хадіси, які вимагають протистояти правителю зі зброєю в руках. В першому ж випадку вони не застосовувані, тому що спочатку вимагається поширення заклику і змінення переконань і понять у людей до підняття зброї проти правителів, оскільки справа вже не в правителі, який прагне запровадити куфр, а в суспільстві, яке необхідно із Дар уль-куфр перевести в Дар уль-Іслям. Наприклад, якщо мусульмани, які живуть у Франції, захочуть поширити ісламський заклик в ній, чи може хтось подумати про встановлення Ісламської Держав там озброєним шляхом?
Таким чином, найбільш вірною і переважною думкою є те, що зараз не дозволяється використовувати зброю для встановлення Ісламської Держави. Сьогодні слід шукати підтримку у тих, хто володіє владою, після того, як відбудеться взаємодія з Уммою, коли Умма почне прагнути і бажати встановлення Ісламського Халіфату шляхом надання присяги халіфу мусульман, який буде управляти ними згідно тому, що ниспослав Аллах.
Із журналу «Аль-Вай», №6
11.1987 р.
