Ідея припустимості поступового застосування шаріатських законів у мусульман виникла в деякі епохи занепаду. Причиною її виникнення були різні чинники, найважливішим з яких було підкорення і слідування зіпсованій реальності. До якої міри правомірно підстроюватись під реальність і, отож, чи припустимо ігнорувати застосування деяких ісламських законів, якщо їх застосування може викликати смути чи безлади?
В цьому досліджені ми покажемо хибність цієї ідеї: ідеї поступового застосування замість всеохоплюючого радикального рішення, наводячи докази із Священного Корану і Сунни Пророка ﷺ.
Всезагальна вимога
Після того, як Іслам знов утвердився у якості головної сили в мусульманському світі, поклавши край правлінню заблудших і вводячих в оману націоналістів, секуляристів, марксистських соціалістів, капіталістів та інших, а також після того, як відродження ісламського образу життя і повернення Ісламу в реальність стало загальним прагненням для Ісламської Умми, з’явилось багато досліджень і пропозицій про те, якою повинна бути ісламська система правління і як її відновити і запровадити в життя. Серед цих численних досліджень присутні як цінні праці, чиї автори знайшли істину, так і ті, що були штучно сфабриковані, щоб відповідати бажанням і цілям їх укладачів. Одним із таких досліджень є ідея припустимості поступового застосування ісламських норм замість їх негайного застосування, а також ідея підстроювання під порочну реальність замість повстання проти неї та її корінного виправлення. Подібні погляди ідуть врозріз з Ісламом і суперечать ісламській акиді.
На що посилаються розробники ідеї поступовості?
У періоди занепаду у мусульман з’явилось багато помилок, які тільки усугубили ситуацію. Виникло багато питань і способів, яких не було ані у часи Посланця Аллаха ﷺ, ані у часи благочестивих попередників і послідовників. В епоху занепаду з’явився новий спосіб іджтіхаду і винесення шаріатських рішень, суть якого зводилась до початковому утвердженню деякої ідеї, яку бажає донести «письменник», «шейх» або «лідер», а потім звернення з цим до шаріатських текстів і тлумачення деяких із них так, щоб накопати доказів, які відповідають потрібним ствердженням, замість того, щоб вивчити тексти як є для розуміння шаріатського закону!
Це саме той спосіб, який використали прибічники поступового застосування шаріатських законів. Деякі із них хотіли догодити правителям і слідувати за ними, стверджуючи, що припустимо запроваджувати шаріатські норми не одразу, а поступово, замість того, щоб повністю і рішуче викоріняти невір’я з самого початку. Потім вони почали перебирати тексти в пошуках доводів, які підвереджують їх слова. Прибічники теорії поступового застосування послались на те, що Аллах заборонив п’янкі напої поступово: з самого початку і до повної заборони був ниспосланий наступний аят:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا لَا تَقْرَبُوا الصَّلَاةَ وَأَنتُمْ سُكَارَى
«О, ті, які увірували! Не наближайтесь до намазу, будучи п’яними» (4:43), — і аят:
قُلْ فِيهِمَا إِثْمٌ كَبِيرٌ وَمَنَافِعُ لِلنَّاسِ
«Скажи: «В них є великий гріх, але є і користь для людей» (2:219).
Спростування стверджень, які заявляють про поступовість
У відповідь ми скажемо наступне:
По-перше, незважаючи на те, яким способом відбувалась заборона п’янких напоїв, вони стали забороненими після ниспослання аяту:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا إِنَّمَا الْخَمْرُ وَالْمَيْسِرُ وَالْأَنصَابُ وَالْأَزْلَامُ رِجْسٌ مِّنْ عَمَلِ الشَّيْطَانِ فَاجْتَنِبُوهُ لَعَلَّكُمْ تُفْلِحُونَ
«О, ті, які увірували! Воістину, п’янкі напої, азарті ігри, кам’яні жертовники і гадальні стріли є гидотою із діянь диявола. Стороніться ж її, — можливо, ви набудете успіху» (5:90).
Вони залишаться забороненими до Судного дня, коли Всевишній Аллах успадкує землю і усіх, хто на ній знаходиться. Нікому не дозволено їх використовувати або знов об’являти поступові заборони, як стверджують прибічники цієї ідеї, адже час ниспослання Одкровень завершився. Правителю не дозволено скасовувати приписане покарання за його вживання, окрім як у випадку шаріатського послаблення, наприклад, з причини крайньої необхідності згідно зі словами Всевишнього:
فَمَنِ اضْطُرَّ فِي مَخْمَصَةٍ غَيْرَ مُتَجَانِفٍ لِّإِثْمٍ فَإِنَّ اللَّهَ غَفُورٌ رَّحِيمٌ
«Якщо ж хтось буде вимушений піти на це від голоду, а не через схильність до гріху, то адже Аллах — Прощаючий, Милосердний» (5:3).
По-друге, Аллах Всевишній говорить в Своєму Священному Писанні:
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ فَأُولَئِكَ هُمُ الْكَافِرُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є невіруючими» (5:44).
Як же тоді прибічники поступового запровадження Шаріату можуть об’єднати цей аят зі своїм ствердженнями? Їх заклики до поступовості на ділі означають, що на певному етапі вони вважають можливим виносити рішення не на основі законів, ниспосланих Аллахом, а слідувати чомусь іншому. Таким чином, вони підпадають під слова Всевишнього:
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ فَأُولَئِكَ هُمُ الظَّالِمُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є беззаконниками» (5:45),
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ فَأُولَئِكَ هُمُ الْفَاسِقُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є нечестивцями» (5:47),
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ فَأُولَئِكَ هُمُ الْكَافِرُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є невіруючими» (5:44).
Чи можливе тимчасове застосування деяких законів невір’я для досягнення повного застосування норм Ісламу?! Або ж для нас застосовувані слова Всевишнього:
أَفَتُؤْمِنُونَ بِبَعْضِ الْكِتَابِ وَتَكْفُرُونَ بِبَعْضٍ
«Невже ви віруєте в одну частину Писання і не віруєте в іншу його частину?» (2:85).
По-третє, я хочу спитати тих, хто виступає за поступове застосування: якщо один із правителів винесе рішення, яке суперечить Ісламу, один закон на основі невір’я, чи повинні мусульмани мовчки погодитись з цим і прийняти його? Коли Пророк ﷺ повідомив своїм сподвижникам, що після нього будуть правителі, при яких будуть коїтись засуджувані діяння, деякі із його сподвижників спитали: «Чи не повинні ми битись з ними мечем?», — на що він ﷺ відповів:
إلَّا أنْ تَرَوْا كُفْرًا بَواحًا، عِنْدَكُمْ مِنَ اللَّهِ فيه بُرْهانٌ
«Ні ,поки ви не побачите явного невір’я, відносно якого у вас є доказ від Аллаха» (Бухарі). Цей хадіс ясно вказує на те, що якщо правитель відкрито винесе рішення, яке відповідає невір’ю, хоча б один закон, він підпадає під цей хадіс, і мусульмани повинні битись з ними зі зброєю в руках, щоб змінити його або змінити правителя. І таким буде положення правителя, який прийме ідею поступовості.
По-четверте, Всевишній Аллах говорить:
إِنَّ الَّذِينَ تَوَفَّاهُمُ الْمَلَائِكَةُ ظَالِمِي أَنفُسِهِمْ قَالُوا فِيمَ كُنتُمْ قَالُوا كُنَّا مُسْتَضْعَفِينَ فِي الْأَرْضِ قَالُوا أَلَمْ تَكُنْ أَرْضُ اللَّهِ وَاسِعَةً فَتُهَاجِرُوا فِيهَا فَأُولَئِكَ مَأْوَاهُمْ جَهَنَّمُ وَسَاءَتْ مَصِيرًا * إِلَّا الْمُسْتَضْعَفِينَ مِنَ الرِّجَالِ وَالنِّسَاءِ وَالْوِلْدَانِ لَا يَسْتَطِيعُونَ حِيلَةً وَلَا يَهْتَدُونَ سَبِيلًا * فَأُولَئِكَ عَسَى اللَّهُ أَن يَعْفُوَ عَنْهُمْ وَكَانَ اللَّهُ عَفُوًّا غَفُورًا
«Тим, кого ангели умертвлять коячими несправедливість по відношенню до самих себе, скажуть: «В якому положенні ви знаходились?». Вони скажуть: «Ми були слабкими і пригнобленими на землі». Вони скажуть: «Хіба земля Аллаха не була широкою для того, щоб ви переселились на ній?». Їх притулком стане Пекло. Яке ж огидне це місце прибуття! Це не відноситься до тих слабких чоловіків, жінок і дітей, які не можуть ухитритись і не знаходять правильного шляху. Таких Аллах може пробачити, адже Аллах — Поблажливий, Прощаючий» (4:97–99).
Цей аят зобов’язує кожного мусульманина, будь то правитель чи підданий, уникати усього, що заборонив Аллах, і виконувати усе, що Аллах поставив йому в обов’язок, навіть якщо йому доведеться втратити свою країну, землю, майно, дім, родичів і здійснити переселення туди, де він зможе виконувати те, що приписав йому Шаріат. Якщо той, хто стверджує про поступовість, є правителем і має повну свободу слідувати ісламським шаріатським законам, але не робить цього, або змішує закони невір’я з законами Ісламу, то він коїть великий гріх проти самого себе порівняно з тими, про кого говориться в цих аятах.
Рішуча відмова
По-п’яте, якщо подивитись на життєпис нашого улюбленого Пророка ﷺ, ми побачимо, що він не погодився звільнити плем’я Сакіф від деяких приписів (включаючи молитву) і не погодився відкласти руйнування їх ідола аль-Лат навіть на місяць. Навпаки, він рішуче відмовив їм і наполіг на тому, щоб вони повністю утримались від усього, що заборонив Аллах (без поступового застосування!).
Ібн Хішам наводить в «Сірі», що коли делегація племені Сакіф прибула, щоб домовитись з Посланцем Аллаха ﷺ, вони попросили його: «Залиш нам нашого ідола аль-Лат,щоб його не руйнували протягом трьох років». Але Посланець Аллаха ﷺ відмовив їм у цьому. Вони продовжували просити його, зменшуючи число років, але він відмовляв їм, поки вони не попросили залишити ідол хоча б на один місяць. Але він ﷺ відмовив їм і в цьому бажанні, щоб ідол залишався незачепленим на якийсь позначений строк. Вони бажали цього, очевидно, для того, щоб від ідола поступово відвикли простолюдини, жінки і діти, і вони самі не хотіли устрашати своїх людей, зруйнувавши ідол, поки ті не приймуть Іслам. Але Посланець Аллаха ﷺ ні з чим із цього не погодився, окрім як відправити Абу Суфьяна ібн Харба і аль-Мугиру ібн Шубу, щоб ті зруйнували ідол. Вони також просили Пророка ﷺ, окрім залишення ідола, звільнити їх від молитви і не примушувати розбивати ідолів своїми руками. Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Щодо розбивання ідолів вашими руками, то ми звільнимо вас від цього,але щодо молитви, то немає блага в релігії, в якій немає молитви». В той час молитва вже була приписана, і він не сказав їм: «Поки можете не робити молитву протягом восьми років, а потім робіть». Він не дозволив їм залишити аль-Лат іще на місяць і тільки потім зруйнувати його. Де ж тут поступове застосування норм Ісламу?!
Протистояння смутам
Мабуть, головний аргумент тих, хто виступає за поступове запровадження ісламських законів, заснований на принципі урахування можливостей людей. Вони опираються на слова Всевишнього:
لَا يُكَلِّفُ اللَّهُ نَفْسًا إِلَّا وُسْعَهَا
«Аллах не покладає на людину понад її можливостей» (2:286).
На їх думку, якщо мусульмани сьогодні прийдуть до влади, вони не зможуть в одну мить застосувати усі закони Ісламу всеохоплюючим чином, тому що це викличе смуту і хвилювання в ісламському суспільстві, яке буде формуватись.
Я відповім наступне: припустима за Шаріатом можливість, яка вимушує скоїти заборонене (в даному випадку — застосувати не те, що ниспослав Аллах), відома в Шаріаті і визначена, і вона не відноситься до припускаємих смут і безладів. Побоювання виникнення смути через застосування Ісламу не є законною причиною для здійснення забороненого, тобто застування приписів невір’я (при переконаності в їх неправильності).
У часи праведного халіфа Абу Бакра (р.а.) сподвижники одностайно висловились (іджма) за боротьбу з тими, хто відмовлявся платити закят із числа віровідступників. Було б більш доречним для Абу Бакра (р.а.) уникнути смути і пролиття крові мусульман і не вступати в боротьбу з більшістю арабських племен, які відмовились платити закят після смерті Пророка ﷺ через скромні можливості Абу Бакра. Проте він і сподвижники не погодились призупинити жоден із шаріатських приписів, незважаючи на реальну небезпеку, яка могла виникнути для Ісламської Держави у випадку війни з арабськими племенами.
Тому мусульмани повинні застосовувати закони Ісламу повністю і одразу, як тільки набудуть владу. І тоді на них (тобто на халіфа) ляже обов’язок протистояти небезпекам і смутам, які можуть виникнути внаслідок цього.
Звичайно, ми не можемо заперечувати, що застосування Ісламу у суспільстві, члени якого вірять в його застосування, підкоряються Аллаху і Його Посланцю ﷺ і ведуть боротьбу на Його шляху, більш переважно, аніж його застосування у суспільстві, члени якого не вірять в Іслам і його придатність. Тому необхідно спочатку переконати людей у суспільстві в Ісламі, перш ніж намагатись застосувати його до них. Тим не менш, якщо халіфу присягнули на вірність при будь-яких обставинах, він повинен застосувати Іслам повністю і без упущень.
Отож, поступове застосування законів Шаріату неприпустимо. «Те, що Мухаммад ﷺ зробив дозволеним, буде дозволеним до Дня Воздаяння, а те, що Мухаммад ﷺ зробив забороненим, буде забороненим до Дня Воздаяння». Неможна дозволяти заборонене навіть на хвилину, і неможна забороняти дозволене навіть на хвилину, окрім як в межах шаріатських послаблень. Щодо прибічників поступового застосування, то я закликаю їх бути богобоязливими, не говорити брехню про Іслам і не наводити на нього наклеп.
Самір аз-Зейн
Журнал «Аль-Вай», №8
Січень 1988 р.
