Хайсам Бакр
Розвиток людини відбувається завдяки думці, яка формує світогляд і визначає ціль життя. Але чи включає ця думка видання книг, журналів і публікацій? Чи полягає політична діяльність в досягненні розвитку для Умми в дослідженнях, публікаціях і виданні книг?
Саме думка визначає вид діяльності, креслить метод і впливає на відносини серед людей, систему і державу.
Розумовий підйом
Розвиток — це розумовий підйом в житті людини. Це не економічний, духовний або навіть моральний прогрес, а швидше, прогрес думки, і нічого більше.
Різниця між людиною, яка піднімається, і відсталою людиною полягає у пошуку відповіді на питання: в чому сенс мого існування? Якщо людина має чітку ціль, до якої вона прагне, присвячує їй своє життя і бореться за її досягнення, то вона — розвинута людина, яка знає, чого вона хоче, і працює заради цього. Вона в корні відрізняється від того, хто вважає свою появу в цьому світі примушеною і здійсненим без її участі фактом, отож, не знаючої, навіщо вона живе і для якої цілі її привели в цей світ. Така людина не знає, чого вона хоче і не знає, чому присвятити своє життя. Такою людиною керують органічні потреби і інстинкти, тому вона хоче тільки того, що їй диктують її потреби і інстинкти. Так інстинкти стали центром її життя і ідеалом для її цілі. Її головна ціль у житті — забезпечити собі «гідне» життя у майбутньому і гарантувати вдоволення своїх потреб.
Людина
Інстинкти є як у людей, так і у тварин, та само як і органічні потреби, а ось розумом володіє лише людина. Більше того, можна сказати, що розум є головним в людині, оскільки відрізняє її від решти інших істот. Сам в наявності розуму полягає перевага людини над рештою усіх інших створінь. З причини володіння розумом людині підкорені усі створіння на землі.
Розвинена людина — це та, яка заслуговує називатись людиною. Тобто це та, яка зробила розум основою і ціллю свого життя. Якщо ж центром і вищою ціллю в житті стали потреби і інстинкти, як у інших істот, то це називається занепадом. І якщо вища ціль людини подібна цілі інших створінь, тоді це крайній занепад. Отож, розвиток досягається розумовим підйомом. Коли досягається розумовий підйом, тоді людина бере шлях до економічному росту. Але вона може і не прагнути до економічному росту, якщо бачить, що в її житті є більш висока ціль, аніж збір грошей і досягнення процвітання.
Причина нашої відсталості
Якщо ми хочемо дізнатись про причину нашої відсталості, відповідь очевидна: наші інстинкти і потреби стали віссю нашого життя, а вищим ступенем нашої турботи і найважливішою ціллю кожного із нас — забезпечити своє майбутнє і заробити більше грошей, рухаючись на основі індивідуалізму, навіть якщо наша Умма перебуває в занепаді, навіть якщо вороги контролюють її, принижують і експлуатують. Будь-який із нас не дбає про свою Умму, не надає їй значення і навіть не думає про її проблеми, не говорячи вже про те, щоб боротись за неї і присвятити цій боротьбі своє життя. Кожен із нас готовий погодитись з приниженням і проковтнути ображання на шляху до забезпеченню майбутнього своїх дітей. При цьому кожен розуміє, що його індивідуальна сила залежить від сили Умми. Але він не думає і не розмірковує про велич і розвиток. Якщо ж ми хочемо досягти розвитку і підйому, тоді думка є головною умовою.
Основа життя
Усе ж таки, з появою якої думки досягається розвиток? Служити основою життя, ставити перед нею ціль і прокладати шлях до цієї цілі може та дімка, яка пов’язана зі світоглядом. Наприклад, думка чи міркування, пов’язане з отриманням їжі — це теж думка, проте вона інстинктивна, слабка. Думка ж про організацію отримання їжі стоїть вище. Те ж саме відноситься до думки про організацію справ родини чи народу. Ці думки вище. Думка, пов’язана з організацією справ людини, іще вище. Тільки така думка може привести до розвитку. Бажаючі досягти розвитку повинні поширювати цю думку і зробити її основою інших думок. Наука і пізнання повинні бути засновані на цій думці і повинні слідувати за нею. Тільки так можна викликати розвиток в суспільстві.
Живі думки
При міркуванні щодо важливості поширення думки перше, що спадає на думку, — це видання книг, газет і журналів, як нібито це і є шляхом поширення думки і, як наслідок, шляхом до розвитку. Деякі можуть подумати, що рясність матеріалів є свідченням благополуччя і розвитку. Але в реальності усе не так. Книги, газети і брошури — це ніщо інше, як інструменти і засоби, і вони не викликають колективного розвитку, а швидше, створюють думку у тих, хто їх читає, і нічого більше. Якщо справа обмежується виданням книг і журналів, то з’явиться деяке вдоволення, і вчені, можливо, з’являться, але розвитку усе одно не буде.
Для того, щоб був розвиток, ці думки повинні поширюватись, обговорюватись, ув’язуватись з реальністю і діями в суспільстві. Тому існує потреба в живому спілкуванні між тим, хто надає ці ідеї, і тим, хто їх поглинає. І тоді той, хто читає, зможе торкнутись реальності ідей. Потім думки будуть обговорюватись, після чого виникає діяльність, скерована на створення громадської думки на користь цих думок, які почнуть панувати у взаємовідносинах між людьми і в державних структурах.
Думка, індивідуальна чи громадська (яка створює громадську думку), є те, на чому базується дія і із чого витікає осмислена скерованість. Це і є жива думка, як може служити основою розвитку. Думка — це не просто споглядання і порожні припущення, які не ведуть до дії або не вказують шлях до дії. Швидше, вона повинна бути живою, такою, що передається і впливає, щоб спричинити вплив на відносини між людьми і на системи. Існує велика різниця між розумовим розвитком і наявністю освічених людей, авторів книг і дослідників.
Поряд з книгами необхідне живе спілкування, а поряд з вченими — кипіння у суспільстві. Як результат, ці думки трансформуються в законодавство і в державу, тобто вони переходять в стадію практичного застосування.
Після розумового процесу два шляхи об’єднуються: з одного боку — держава і закони, які прямо здійснюють розвиток в суспільстві, з іншого боку — ідеї, які поширюються з подальшим живим спілкуванням, як індивідуально, так і публічно одночасно. І таким чином з’являється керівництво у розвинутого суспільства, яке несе своє послання іншим народам, а прагнення, яке піднімалось і підносилось, досягає свого апогею.
Помилковий шлях
Будь-який, хто подивиться на ісламський світ або на те, що сьогодні називають Близьким Сходом, помітить, що цей регіон почав відчувати «розвиток» з другої половини вісімнадцятого сторіччя. З того часу Стамбул — столиця Ісламського Халіфату — почав намагатись наслідувати ідеї, які, на його думку, були причиною підйому Європи. Це відчуття потім стало практичною реальністю на початку дев’ятнадцятого сторіччя, після вторгнення Наполеона до Єгипту, коли Мухаммад Алі зайняв свій трон і відірвав Єгипет від тіла Ісламської Держави, співпрацюючи з Францією.
Коли влада Халіфату була зруйнована, ісламський стяг скинутий, а невірні-колонізатори взяли під свій контроль усі країни ісламського світу, почалось всезагальне прийняття, як вважалось, ідей, створюючих розвиток. Минуло вже понад шістдесят років, але до сьогоднішнього дня ніякого розвитку не відбулось, а з’явились лише деякі знання і науки.
Прийшов час цим народам усвідомити після двовікових спроб, що шлях вивчення науки і знань не приведе до відродженню. Прийшов час шукати шлях, який дійсно є одним із шляхів розвитку, і відмовитись від вибраного раніше шляху, коли поразка стала очевидною.
Світло, яке озаряє темряву
Необхідно повернутись до правлінню Ісламу і зробити це розумовим боком розвитку. У минулому араби піднялись на основі Ісламу, прийнявши його акиду, несучи його ідеї і застосовуючи їх в державі, за яку вони воювали. Мусульмани несли Послання Ісламу світлом, яке висвітлювало пітьму світу і рятувало людство від руйнівного впливу доісламського многобожжя. Тому решта народів прийняли це послання, увірували в нього і прагнули нести його далі. Мусульмани прийшли в занепад тільки після того, як ослабло їх розуміння Ісламу. Потім вони почали запозичувати системи, закони і ідеї у інших народів, що, на їх думку, було шляхом до розвитку і зв’язком з ним. Але це не так. Мусульмани усе іще борсаються, коли їх вороги продовжують контролювати їх життя, не даючи їм піднятись.
Чи не час людям, особливо освіченим, усвідомити, що таке розвиток, і замислитись щодо ідей, на яких він заснований?! Чи не час нащупати шлях, де будуть поширюватись думки, які спонукають до розвитку, після чого наступить час живого зв’язку, щоб Умма могла відчути свою реальність і шлях до розвитку?!
Немає сумнівів в тому, що час для цього прийшов, особливо після того, як мусульмани спробували усі варіанти, починаючи з 1955 року, в тій бурхливій емоційній фазі, яка охопила арабські країни. Але став очевидним для усіх оманливий міраж, який поширювався різними хибними методами. І тільки цього вже досить, щоб прокинутись і почати шукати істинний шлях.
يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ ٱسۡتَجِيبُواْ لِلَّهِ وَلِلرَّسُولِ إِذَا دَعَاكُمۡ لِمَا يُحۡيِيكُمۡۖ
«О, ті, які увірували! Відповідайте Аллаху і Посланцю, коли він закликає вас до того, що дарує вам життя» (8:24).
Журнал «Аль-Вай», №8
січень 1988 р.
