Слово «Аль-Вай»
Всезагальне послання
Всевишній Аллах ниспослав Коран Своєму Посланцю Мухаммаду ﷺ на арабській мові, як назидання для усіх людей. Для арабів було честю, що Аллах обрав Мухаммада у якості Посланця і Пророка із їх числа і ниспослав йому Коран на арабській мові.
إِنَّآ أَنزَلْنَـٰهُ قُرْءَٰنًا عَرَبِيًّۭا
«Воістину, Ми ниспослали його у виді Корану на арабській мові» (12:2).
Те, що Аллах ниспослав Коран на їх, арабській мові
وَهَـٰذَا كِتَـٰبٌۭ مُّصَدِّقٌۭ لِّسَانًا عَرَبِيًّۭا
«А це Писання на арабській мові» (46:12).
не означає, що він був ниспосланий виключно для арабів. Аллах ниспослав Іслам для усього людства — як для арабів, так і для неарабів.
وَمَآ أَرْسَلْنَـٰكَ إِلَّا كَآفَّةًۭ لِّلنَّاسِ بَشِيرًۭا وَنَذِيرًۭا
«Ми відправили тебе до усіх людей добрим вісником і застерігаючим увещевателем» (34:28).
Від Джабіра ібн Абдуллаха передається, що Посланець Аллаха ﷺ, сказав:
أُعْطِيتُ خَمْسًا لَمْ يُعْطَهُنَّ أحَدٌ قَبْلِي،… وَكَانَ النَّبِىُّ يُبْعَثُ إِلَى قَوْمِهِ خَاصَّةً، وَبُعِثْتُ إِلَى النَّاسِ عَامَّةً
«Мені було дано п’ять речей, які до мене не були дані нікому: ...кожен пророк направлявся тільки до своєму народу, я ж був направлений до усіх людей».
Посланець Аллаха ﷺ, почав свій заклик до Ісламу з арабів в Мецці, оскільки він перебував серед них. Потім, після присяги, відомої як «друга Акаба», він переселився в Медину, де заснував Ісламську Державу і вже за допомогою держави шляхом заклику і джихаду почав поширювати Іслам далі, в результаті чого релігія Аллаха поширилась на увесь Аравійський півострів. Слідом він ﷺ поніс Іслам як послання усьому світу, відправляючи гінців з листами до королів Персії, Риму та інших. Після Пророка ﷺ, благородні сподвижники і подальші покоління несли Іслам на увесь світ шляхом заклику і джихаду, поки Аллах не утвердив їх владу на землі, принизивши невір’я їх руками. Їм підкорились держави, які колись були головами невір’я і несправедливості, в ітозі мусульмани стали правителями світу. З поширенням Ісламу його закони почали запроваджуватись в усіх сферах життя. Той, хто приймав Іслам, ставав частиною мусульманської общини, незалежно від його етнічної приналежності і незалежно від того, був він арабом чи ні. У нього були ті ж права і обов’язки, що й в інших мусульман. Мусульмани були єдиним народом і братами один одному, як про це сказано в Корані:
فَأَصْبَحْتُم بِنِعْمَتِهِۦٓ إِخْوَٰنًۭا
«і по Його милості ви стали братами» (3:103).
إِنَّمَا ٱلْمُؤْمِنُونَ إِخْوَةٌۭ
«Воістину, віруючі — брати» (49:10).
Пророк Мухаммад ﷺ, сказав:
الْمُسْلِمُ أَخُو الْمُسْلِمِ لاَ يَظْلِمُهُ وَلاَ يُسْلِمُهُ
«Мусульманин брат мусульманину, він не вчиняє з ним несправедливо і не зраджує його».
Пророк ﷺ також назвав віруючих єдиною нацією, відмінною від решти людей, як про це говориться в договорі, укладеному між мусульманами і євреями після переселення в Медину:
إِنَّ الْمُسْلِمِينَ وَالْمُؤْمِنِينَ أُمَّةٌ وَاحِدَةٌ مِنْ دُونِ النَّاسِ
«Мусульмани і віруючі утворюють єдину націю, відмінну від решти людей».
І він ﷺ сказав:
وَلَا يَقْتُلُ مُؤْمِنٌ مُؤْمِنًا فِي كَافِرٍ، وَلَا يَنْصُرُ كَافِرًا عَلَى مُؤْمِنٍ، وَإِنّ ذِمّةَ اللّهِ وَاحِدَةٌ يُجِيرُ عَلَيْهِمْ أَدْنَاهُمْ، وَإِنّ الْمُؤْمِنِينَ بَعْضُهُمْ مَوَالِي بَعْضٍ دُونَ النّاسِ
«Віруючий не повинен вбивати віруючого через невіруючого, і не повинен допомагати невіруючому проти віруючого. Захист Аллаха єдиний і його зможе надавати (навіть) найслабший із них. Віруючі — покровителі один одного, виключаючи інших людей».
Невід’ємна частина
Незважаючи на те, що Іслам є посланням усьому світу, Всевишній Аллах зобов’язав нести його на арабській мові, оскільки він є мовою Ісламу і не може бути відокремлений від нього. Арабська мова – це невід’ємна частина Ісламу і ключовий елемент ісламської просвіти, яка невідокремлювана від Ісламу через його впливовість і обширність. Іслам не може бути повністю виражений і поширений, окрім як на арабській мові. Поява нових обставин і реалій вимагає від мусульман виведення шаріатських рішень для їх регулювання, що можливо тільки за допомогою іджтіхаду. Іджтіхад же можливо робити тільки на арабській мові, оскільки він є мовою, на якій ниспослані Одкровення і є основною умовою для нього. Іджтіхад в Шаріаті є колективним обов’язком мусульман і життєво важливий для них.
Вузький родоплемінний зв’язок
Необхідність об’єднання арабської мови з Ісламом не означає, що Іслам закликає до арабському націоналізму. Заклик до Ісламу — це не заклику до арабському націоналізму, оскільки Іслам і арабський націоналізм — це дві різні речі. Іслам — це ідеологія, заснована на ісламській акиді і система, яка із неї виходить, що регулює усі аспекти життя, у той час як націоналізм є лише інстинктивним зв’язком, який об’єднує тільки людей певної національності. Націоналізм — це вузький родоплемінний зв’язок, який виходить із інстинкту самозбереження і не може бути дієвим об’єднуючим чинником, який веде до ідейному об’єднанню, оскільки він позбавлений ідейного змісту, не є продуктом мислення, і , отож, не веде народ до розвитку, тому що розвиток припускає ідейний підйом. Прибічники націоналізму усвідомлюють це і тому запозичують системи і ідеї для свого націоналізму. Націоналізм, до якого вони закликають, не володіє ані системою, ані ідеями. Усе, що у нього є — це емоційна прив’язаність до свого народу і упередженість до інших, прагнення зробити свою націю пануючою над іншими народами, що викликає постійні конфлікти між людьми за головування. Це зв’язок, який в основі розділяє, а не об’єднує людей.
Заклик часів невігластва
Іслам категорично забороняє заклики до націоналізму і засуджує це, прагнучи і до його викоріненню, заявляє, що ті, хто закликають до націоналізму, не є частиною мусульманської общини. Пророк Мухаммад ﷺ, сказав:
مَنْ دَعَا إِلَى عَصَبِيَّةٍ فَلَيْسَ مِنَّا
«Хто закликає до племінному фанатизму, той не із нас».
А той, хто помирає, б’ючись за нього, помирає смертю часів невігластва. Від Абу Хурайри, передається, що Пророк ﷺ, сказав:
وَمَنْ قَاتَلَ تَحْتَ رَايَةٍ عِمِّيَّةٍ يَغْضَبُ لِعَصَبَةٍ، أَوْ يَدْعُو إِلَى عَصَبَةٍ، أَوْ يَنْصُرُ عَصَبَةً، فَقُتِلَ، فَقِتْلَةٌ جَاهِلِيَّةٌ
«І якщо хтось бився під стягом хибних і мутних ідей, гніваючись заради свого племені, закликаючи до винятковості свого племені або підтримуючи своє плем’я у пригнобленні інших і був вбитий, то його смерть буде подібна смерті часів невігластва».
І він ﷺ сказав:
لَيَنْتَهِيَنَّ أقوامٌ يَفتخِرُونَ بآبائِهمْ الذين ماتُوا، إنَّما هُمْ فحْمُ جهَنَّمَ، أوْ ليَكونُنَّ أهْونَ على اللهِ من الجُعْلِ الّذِي يُدَهْدِهُ الخَرَءَ بِأنْفِهِ، إنَّ اللهَ أذْهبَ عنْكُمْ عُبِّيَّةَ الجاهليَّةِ وفخْرَها بالآباءِ، إنَّما هوَ مُؤمِنٌ تقِيٌّ، أوْ فاجِرٌ شقِيٌّ، الناسُ كلُّهُمْ بَنو آدَمَ، وآدَمُ خُلِقَ من التُّرابِ
«Нехай люди припинять вихвалятись своїми померлими пращурами, які представляють собою вугілля Пекла, або будуть вони для Аллаха більш зневажливі аніж жук, який копирсається своїм носом в навозі. Аллах очистив вас від джахілійський самовихвалянь своїми пращурами. Кожен із вас або богобоязливий віруючий, або самовихваляємий грішник. Ви люди — діти Адама, а Адам був створений із глини» (Абу Давуд, ат-Тірмізі).
Націоналістична ідея чужда Ісламу, її вигадали невіруючі держави з метою віддалити мусульман від Ісламу, підірвати їх єдність, знищити їх державу, а потім запровадити в їх оточення системи і ідеї невір’я, перешкоджаючи поверненню до законів Ісламу і відродженню Халіфату. Цим і пояснюється те, чому лідери і засновники арабського націоналізму були немусульманами.
Заклик до націоналізму є закликом часів невігластва, який суперечить Ісламу, і є гріховною справою перед Аллахом, а відплата за це — Пекло, що є гіршим ісходом. Через цю причину приналежність до націоналістичних партій є забороненим по Ісламу, оскільки ці партії прагнуть відволікти мусульман від релігії і віддалити їх від віропереконань, а також перешкоджають запровадженню ісламських законів і відновленню Халіфату.
Шаріатський обов’язок
Поряд з забороною Всевишнього Аллаха закликати до націоналізму, сприяти йому і бути в націоналістичних групах, Він зобов’язав мусульман бути вірними Ісламу і вчиняти в усіх сферах життя згідно законам Шаріату.
Враховуючи, що сьогодні Іслам не запроваджується ані в системі правління, ані у внутрішній політиці, ані в економіці, ані в освітній політиці, ані в особистих відносинах і справах, мусульманам в такому положенні необхідно працювати над запровадженням ісламських законів в усіх сферах їх життя шляхом встановлення Халіфату, який знов понесе Іслам як послання світу.
Поки над мусульманами запроваджуються закони невір’я, а не закони Аллаха і поки немає Халіфату, усі вони перебувають в гріху перед Аллахом. Гріх не буде знятий доти, поки вони належним чином не почнуть працювати над Халіфату і не повернуть правління законами Аллаха.
Перша держава
Тільки шляхом повернення до Ісламу і відновлення законів Аллаха на землі ми зможемо звільнити нашу благородну Умму від страждань, в яких вона живе, від розрізненості, яка охопила її, від приниження, яке спіткало її, від триваючих війн між її синами, що призвело до загибелі десятків тисяч кращих синів, виснажило наші ресурси, зруйнувало життєво важливі об’єкти. Ці війни ослабили Умму. Але ми повинні звільнити її від підступного і злобного ворога «Ізраїля», від Америки, Британії і Франції – країн невір’я, які підтримують «Ізраїль» і захищають його. «Ізраїль», отримуючи таку підтримку, і на тлі зрадництва правителів арабських країн, безперешкодно вбиває, окупує, знищує і руйнує, не зустрічаючи належного опору.
Повернення до правління Аллаха дозволить нам звільнити Умму від панування невір’я і невіруючих, запровадити Іслам, відновити статус великої і гідної Умми, яка буде вшанована і впливова на міжнародній арені, перейнявши ініціативу у світових держав, щоб знов стати провідною державою у світі, як це було раніше.
يَـٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُوا۟ ٱسْتَجِيبُوا۟ لِلَّهِ وَلِلرَّسُولِ إِذَا دَعَاكُمْ لِمَا يُحْيِيكُمْ ۖ وَٱعْلَمُوٓا۟ أَنَّ ٱللَّهَ يَحُولُ بَيْنَ ٱلْمَرْءِ وَقَلْبِهِۦ وَأَنَّهُۥٓ إِلَيْهِ تُحْشَرُونَ
«О, ті, які увірували! Відповідайте Аллаху і Посланцю, коли він закликає вас до того, що дарує вам життя. Знайте, що Аллах — між людиною та її серцем (може завадити людини добитись того, що вона бажає), і що ви будете зібрані до Нього» (8:24).
Редакція журналу «Аль-Вай», №8
січень 1988 р.
