У першій частині цього дослідження я розглянув науку Калям і ясно показав помилковість методу мутакаллімів, якій зайшли занадто далеко в раціональних і логічних дослідженнях, залишивши осторонь аяти і тексти і вивчаючи сокровенне.
В цьому випуску ми розглянемо метод Корану в представленні акиди (віропереконання) — метод, який робить із акиди рушійну силу і стимул для дотриманні повелінь Аллаха і приведення дій згідно з Його веліннями і заборонами. Якщо очевидно, що вивчення акиди і зосередження на ній скеровано на зміцнення віри в Аллаха і наближення до Нього, то відхилення від методу Корану в акиді привело мусульман в замішання і серйозно підірвало багато понять у їх розумах.
Із огляду методу Священного Корану у викладенні акиди стає ясно наступне:
Тверда переконаність
По-перше, акида є фундаментом, на якому ґрунтується Іслам для мусульманина і який визначає його прихильність Ісламу в житті. В ясних аятах Священного Корану категорично наказується, щоб віропереконання базувались на твердій переконаності, і суворо забороняється приймати основи віри, опираючись лише на припускаємі докази. Аллах Всевишній сказав:
إِنَّ الَّذِينَ لَا يُؤْمِنُونَ بِالْآخِرَةِ لَيُسَمُّونَ الْمَلَائِكَةَ تَسْمِيَةَ الْأُنثَى * وَمَا لَهُم بِهِ مِنْ عِلْمٍ إِن يَتَّبِعُونَ إِلَّا الظَّنَّ وَإِنَّ الظَّنَّ لَا يُغْنِي مِنَ الْحَقِّ شَيْئًا
«Воістину, ті, які не вірують в Останнє життя, називають янголів жінками. У них немає про це ніякого знання. Вони слідують лише припущенням, хоча припущення не можуть замінити істину» (53:27,28),
إِنْ هِيَ إِلَّا أَسْمَاءٌ سَمَّيْتُمُوهَا أَنتُمْ وَآبَاؤُكُم مَّا أَنزَلَ اللَّهُ بِهَا مِن سُلْطَانٍ إِن يَتَّبِعُونَ إِلَّا الظَّنَّ وَمَا تَهْوَى الْأَنفُسُ وَلَقَدْ جَاءَهُم مِّن رَّبِّهِمُ الْهُدَى
«Вони — усього лише імена, якими нарекли їх ви і ваші отці, відносно яких Аллах не ниспослав ніякого доказу. Вони слідують лише припущенням і тому, чого бажають душі, хоча вірне керівництво від їх Господа вже явилось до них» (53:23).
Таким чином, акида — це рішуче ствердження , яке відповідає дійсності і засновано на доказі. Рішуче ствердження досягається тільки тоді, коли предмет акиди має категоричну вказівку, а сам доказ категоричний за походженням. Якщо ці дві умови не виконані, твердість переконання не може бути досягнута.
Переконаність і смиренність
По-друге, коли в Книзі Аллаха і Сунні мутаватір Його Посланця ﷺ наводяться імена Всевишнього Аллаха, які мають категоричну вказівку, мусульманин повинен лише переконатись в них так, як вони передані, і згідно їх значенню, без дослідження і міркувань, адже вони не відчутні органами відчуттів. Тому розум може тільки змиритись з ними. А якщо щось приходить у виді припущення (за походженням чи за вказівкою), то смиренність і прийняття цього стають іще більш вимагаємим, без яких-небудь дискусій. Абу Умар ібн Абд аль-Барр сказав: «В питаннях переконань відносно імен і якостей Аллаха треба приймати тільки те, що наведено в Писанні Аллаха, чи достовірно передано від Посланця Аллаха ﷺ, або на чому іджма Умми (єдина думка). А усе, що прийшло в одиночних повідомленнях (ахад) про це чи подібне, приймається, і не ведуться дискусії навколо цього» («Джамі Байан аль-Ільм», с. 96).
Основа на тексті
По-третє, акида береться тільки із шаріатського тексту, а не на основі іджтіхаду. Є докази того, що Шаріат вимагає іджтіхаду по другорядним питанням, але немає доказів вимоги іджтіхаду в питаннях акиди. Ібн аль-і в книзі «Тальбісу Ібліс» (с. 95) говорить: «Доказ акиди очевидний, і це не може бути приховано від розумної людини. Щодо другорядних питань, то оскільки випадки з ними численні і важкі для розуміння простим обивателем (аммій), і в них легко зробити помилку, простіше усього для обивателя (аммій) слідувати в них тому, хто їх вивчив і дослідив. Проте вибір того, за ким слідувати, залишається за обивателем (аммій)». Те ж саме говорить Імам Ахмад ібн Ханбаль в тій же книзі на тій же сторінці: «Обмеженість пізнання людини проявляється в тому, що в питаннях акиди вона слідує іншій людині».
Відомо, що помилка в акиді не така, як помилка в другорядних питаннях. Це привело до того, що мутакалліми звинувачували в невір’ї тих, хто не розділяв їх думки. Тлумачення (тавіль) так само відноситься до цьому розділу, оскільки тлумачення буває згідно з тим, що розуміє сам тлумач із вимагаємого тексту в межах лінгвістики і Шаріату. Ті, хто допускає тлумачення, і ті, хто його не допускає, згодні з тим, що істинний зміст відомий тільки Аллаху, а для решти інших він не визначений. Отож, переконаність, заснована на тавілі (тлумаченні), не може бути категоричною. Тому «аш-Шафії суворо заборонив міркувати на основі домислів і говорив: «Якщо хтось розходився в думці зі своїм товаришем, то говорив йому: «Ти став невірним», — тоді як правильно сказати: «Ти помилився» («Адаб аш-Шафії ва манакібух»).
По-четверте, доказ акиди може бути або розумним (аклій), або передаваємим (наклій), в залежності від розглядаємого предмету, для якого наводиться доказ. Якщо предмет відноситься до сприймаємому відчуттями світу, то доказ буде розумним (аклій). А якщо це дещо, що не відчутно органами відчуттів, до доказ буде передаваємим (наклій).
Розумні докази
Спостерігаючи за речами, в які ісламська акида вимагає вірити, ми знаходимо, наприклад, що доказ існування Аллаха є розумним, оскільки його предмет сприймається органами чуттів — це існування Творця сприймаємих матеріальних речей. Існування Аллаха — відчуваємий і сприймаємий факт, адже нужда сприймаємих матеріальних речей вказує на існування Творця. Чим більше людина міркує над створіннями Аллаха, стикається зі Всесвітом і намагається охопити час і простір, тим більше вона бачить себе крихітною часткою порівняно з цими рухомими світами. Вона бачить, що усі ці численні світи рухаються за певними законами і незмінним правилам. Завдяки цьому вона повністю усвідомлює існування Творця, усвідомлює Його єдиність, перед нею розкривається Його велич і могутність. Вона розуміє, що зміна дня і ночі, рух вітрів, існування морів, річок і небесних тіл — ніщо інше, як розумні докази і ясні свідчення існування Аллаха — Творця, Його єдиності, могутності тощо.
Всевишній Аллах сказав:
إِنَّ فِي خَلْقِ السَّمَاوَاتِ وَالْأَرْضِ وَاخْتِلَافِ اللَّيْلِ وَالنَّهَارِ وَالْفُلْكِ الَّتِي تَجْرِي فِي الْبَحْرِ بِمَا يَنفَعُ النَّاسَ وَمَا أَنزَلَ اللَّهُ مِنَ السَّمَاءِ مِن مَّاءٍ فَأَحْيَا بِهِ الْأَرْضَ بَعْدَ مَوْتِهَا وَبَثَّ فِيهَا مِن كُلِّ دَابَّةٍ وَتَصْرِيفِ الرِّيَاحِ وَالسَّحَابِ الْمُسَخَّرِ بَيْنَ السَّمَاءِ وَالْأَرْضِ لَآيَاتٍ لِّقَوْمٍ يَعْقِلُونَ
«Воістину, в створенні небес і землі, в зміні ночі і дня, в кораблях, які пливуть по морю з тим, що приносить користь людям, у воді, яку Аллах ниспослав з неба і за допомогою якої Він оживив мертву землю і розселив на ній усіляких тварин, в зміні вітрів, у хмарі, підкореній між небом і землею, містяться знамення для людей розуміючих» (2:164).
Знамення (аяти), в які Іслам велів увірувати і поставив розум суддею над ними, бувають двох видів: ниспослані чуємі аяти Корану і зримі створені знамення в самій людині і у Всесвіті.
Передаваємі докази (наклій)
Щодо доказу віри в янголів, то він — передаваємий (наклій). Аллах Всевишній сказав:
شَهِدَ اللَّهُ أَنَّهُ لَا إِلَهَ إِلَّا هُوَ وَالْمَلَائِكَةُ وَأُولُو الْعِلْمِ قَائِمًا بِالْقِسْطِ لَا إِلَهَ إِلَّا هُوَ الْعَزِيزُ الْحَكِيمُ
«Аллах засвідчив, що немає божества, окрім Нього, а також янголи і ті, хто володіють знанням. Він підтримує справедливість. Немає божества, окрім Нього, Могутнього, Мудрого» (3:18). Розум не може встановити існування янголів, оскільки вони не підпадають під чуттєве сприйняття людини.
Докази, які підтверджують віру в священні Писання, відрізняються для Корану і решти небесних Писань. У випадку з Кораном — що він є словом Всевишнього Аллаха — це розумний доказ (аклій),заснований на самому змісті Корану. Коран доводить сам себе, що він є чудом і, безперечно, виходить від Аллаха. Про це свідчать аяти Корану, в яких міститься виклик навести подібне цій Книзі. Всевишній сказав:
وَإِن كُنتُمْ فِي رَيْبٍ مِّمَّا نَزَّلْنَا عَلَى عَبْدِنَا فَأْتُوا بِسُورَةٍ مِّن مِّثْلِهِ وَادْعُوا شُهَدَاءَكُم مِّن دُونِ اللَّهِ إِن كُنتُمْ صَادِقِينَ * فَإِن لَّمْ تَفْعَلُوا وَلَن تَفْعَلُوا فَاتَّقُوا النَّارَ الَّتِي وَقُودُهَا النَّاسُ وَالْحِجَارَةُ أُعِدَّتْ لِلْكَافِرِينَ
«Якщо ж ви сумніваєтесь в тому, що Ми ниспослали Нашому рабу, то складіть одну подібну суру і закличте своїх свідків, окрім Аллаха, якщо ви говорите правду. Якщо ж ви цього не зробите — адже ви ніколи цього не зробите, — то побійтесь Вогню, розтопкою якого будуть люди і каміння. Він уготований для невіруючих» (2:23,24).
Це відносно Корану. Щодо решти ниспосланих Писань, то їх доказ — передаваємий (наклій). Аллах Всевишній сказав:
آمَنَ الرَّسُولُ بِمَا أُنزِلَ إِلَيْهِ مِن رَّبِّهِ وَالْمُؤْمِنُونَ كُلٌّ آمَنَ بِاللَّهِ وَمَلَائِكَتِهِ وَكُتُبِهِ وَرُسُلِهِ لَا نُفَرِّقُ بَيْنَ أَحَدٍ مِّن رُّسُلِهِ وَقَالُوا سَمِعْنَا وَأَطَعْنَا غُفْرَانَكَ رَبَّنَا وَإِلَيْكَ الْمَصِيرُ
«Посланець і віруючі увірували в те, що ниспослано йому від Господа. Усі вони увірували в Аллаха, Його янголів, Його Писання і Його Посланців. Вони говорять: «Ми не робимо відмінностей між Його посланцями». Вони говорять: «Слухаємо і підкоряємось! Твого прощення ми просимо, Господь наш, і до тебе предстоїть прибуття» (2:285).
Щодо доказу віри в посланців, то відносно нашого господина Мухаммада ﷺ він відрізняється від доказів решти посланців. Доказ пророцтва Мухаммада ﷺ є розумним (аклій), а не передаваємим (наклій). Адже його доказом є Коран, який сам по собі є чудом. І по сей день він залишається чудом. Численні достовірно передані свідчення (мутаватір) підтверджують, що саме через Мухаммада ﷺ був ниспосланий людям Коран. А оскільки Коран категорично має божественне походження, отож, це доказ пророцької місії нашого господина Мухаммада ﷺ. Щодо чудес решти пророків і Посланців, то вони зникли і припинили своє існування. А наявні нині Писання не підкріплені розумним (аклій) доказом того, що вони від Аллаха. Отож, немає розумного (аклій) доказу пророцтва якого-небудь посланця чи пророка. Проте їх пророцтво встановлено передаваємим доказом (наклій). Аллах Всевишній сказав:
قُولُوا آمَنَّا بِاللَّهِ وَمَا أُنزِلَ إِلَيْنَا وَمَا أُنزِلَ إِلَى إِبْرَاهِيمَ وَإِسْمَاعِيلَ وَإِسْحَاقَ وَيَعْقُوبَ وَالْأَسْبَاطِ وَمَا أُوتِيَ مُوسَى وَعِيسَى وَمَا أُوتِيَ النَّبِيُّونَ مِن رَّبِّهِمْ لَا نُفَرِّقُ بَيْنَ أَحَدٍ مِّنْهُمْ وَنَحْنُ لَهُ مُسْلِمُونَ
«Скажіть: «Ми увірували в Аллаха, а також в те, що було ниспослано нам і що було ниспослано Ібрахіму (Аврааму), Ісмаілу (Ізмаілу), Ісхаку (Ісааку), Якубу (Іакову) і колінам (дванадцяти синам Якуба), що було даровано Мусі (Мойсею) та Ісі (Іісусу) і що було даровано пророкам їх Господом. Ми не робимо відмінностей між ними, і Йому одному ми підкоряємось» (2:136).
Щодо доказу віри в Останній день, тобто Судний день, то це передаваємий (наклій), а не розумний (аклій) доказ. Адже Судний день прихований від наших органів відчуття, його не може осягнути розум. Всевишній Аллах сказав:
وَأَنَّ الَّذِينَ لَا يُؤْمِنُونَ بِالْآخِرَةِ أَعْتَدْنَا لَهُمْ عَذَابًا أَلِيمًا
«А тим, які не вірують в Останнє життя, Ми приготували тяжкі страждання» (17:10).
Таким чином, усе, що має розумний (аклій) доказ, може бути детально роз’яснено. Чим більше розумних доказів і чим глибше вони, тим сильніше і дієвіше віра. Але при цьому треба мати на увазі, що віра в Аллаха утворюється через реальність, яку відчуває людина, і чим сильніше її відчуття, тим міцніше і сильніше її віра.
А щодо того, що ґрунтується на передаваємому доказі, то в цьому неможна відхилятись від тексту Шаріату ані на крок. Віра в янголів, їх якості, пророків, їх історії, ниспослані Писання, Судний день і усе, про що нам повідав Священний Коран і хадіси мутаватір із категорії того, у що ми віримо без додавань, убавлянь чи довільних тлумачень (тавіль). А те, що наводиться в хадісах ахад, з тим ми погоджуємось і приймаємо, не зводячи у ступінь категоричності
Суть дослідження
Всевишній сказав:
أَأَمِنتُم مَّن فِي السَّمَاءِ أَن يَخْسِفَ بِكُمُ الْأَرْضَ فَإِذَا هِيَ تَمُورُ * أَمْ أَمِنتُم مَّن فِي السَّمَاءِ أَن يُرْسِلَ عَلَيْكُمْ حَاصِبًا فَسَتَعْلَمُونَ كَيْفَ نَذِيرِ
«Невже ви упевнені, що Той, Хто на небі, не примусить землю поглинути вас? Адже тоді вона захитається. Невже ви упевнені, що Той, Хто на небі, не нашле на вас буревій з камінням? Скоро ви дізнаєтесь, яким є Моє застереження!» (67:16,17).
Ці два аяти містять залякування і погрозу людям від Аллаха, що входить в категорію Його слів:
وَمَا نُرْسِلُ بِالْآيَاتِ إِلَّا تَخْوِيفًا
«Ми ниспосилаємо Наші знамення тільки для залякування» (17:59).
Саме це є суттю дослідження, а не питання про те, чи знаходиться Аллах на небесах чи ні, оскільки це уводить дослідження від своєї суті у бік і є розглядом теми з точки зору сутності Всевишнього.
Посланець ﷺ сказав:
اِرْحَمُوا مَنْ فِي الْأرْضِ يَرْحَمْكُم مَنْ فِي السَّماءِ
«Будьте милосердними до тих, хто на землі, і до вас буде милосердним Той, Хто на небесах» (Тірмізі). Ці слова відносяться до заклику проявляти милосердя, щоб заслужити милість Аллаха. Темою тут не є питання про те, чи знаходиться Аллах на небесах чи ні. Це так само вважається розглядом теми не в межах її суті.
Всевишній сказав:
وَإِذَا سَأَلَكَ عِبَادِي عَنِّي فَإِنِّي قَرِيبٌ أُجِيبُ دَعْوَةَ الدَّاعِ إِذَا دَعَانِ فَلْيَسْتَجِيبُوا لِي وَلْيُؤْمِنُوا بِي لَعَلَّهُمْ يَرْشُدُونَ
«Якщо Мої раби спитають тебе про Мене, то але ж Я близько і відповідаю на поклик того, хто молиться, коли він волає до Мене. Нехай же вони відповідають Мені і вірують в Мене, — можливо, вони послідують вірним шляхом» (2:186).
Аллах бажає, щоб ми знали, що Він відповідає на поклик тих, хто відповідає на Його поклик. Таким чином, цей аят закликає відповідати на веління Аллаха, щоб Він відповів нам. Суть же тут не в близькості чи віддаленості по місцю, що так само уводить питання від суті дослідження.
Віра в Аллаха
Аллах — Чуючий, Бачачий, Наділяючий прожитком, Оживляючий, Умертвляючий, Допомагаючий, Покровитель, Підносячий, Принижуючий, Хранитель, Підкоряючий. Мусульманину необхідно вірити в усі ці та інші якості Аллаха за будь-яких життєвих обставин. Усвідомлення цих якостей визначає його дії, обмежуючи деякі із них, направляючи інші і спонукаючи до третіх. Вони вчать мусульманина покладатись тільки на Аллаха у часи лих, коли немає іншого захисту і притулку, окрім Нього.
Віра мусульманина в те, що Аллах — Бачачий, зобов’язує його зважувати свої слова на вагах Шаріату, не вживати непристойних виразів і уникати брехні.
Віра мусульманина в те, що Аллах — Бачачий, вимагає, щоб він ступав тільки туди, де це угодно його Господу, і поклонявся Аллаху так, ніби він на власні очі бачить Його перед собою. Навіть якщо сам мусульманин не бачить Аллаха, він повинен пам’ятати, що Аллах в будь-якому випадку бачить його і спостерігає за ним.
Мусульманин вірить, що його Господь — Знаючий, що Він знає абсолютно усе, як явне, так і таємне. Він знає навіть приховані думки і бажання в серцях людей. Тому мусульманин остерігається робити гріхи і прагне робити якомога більше добрих справ.
Прожиток (ризк) предопределений, і мусульманин просить у Аллаха благий прожиток, бо знає, що Єдиним Даруючим прожиток є Аллах. Він не просить нікого іншого і не принижується ані перед ким.
Ті, які перебувають у скруті, пригноблювані і не владні над своєю справою, простягають до Аллаха руки мольби, волаючи до Нього про допомогу, підтримку і позбавлення від зла, яке їх спіткало.
Той, хто побоюється за себе в цьому житті, знаючи, що Аллах — Даючий життя, Умертвляючий, Хранитель, не звертається до людей за захистом від них, а звертається до Одному лише Аллаху.
Віруючий в те, що Аллах — Підносячий і Принижуючий, не буде принижуватись ані перед ким, окрім Аллаха, і не буде шукати величі ані у кого, окрім Нього, знаючи, що велич набувається лише через слідування Його закону.
Таким чином, шлях до пізнанню Аллаха і зміцненню зв’язку з Ним лежить через міркування над створіннями і усвідомлення проявів милості нашого Господа до нас, Його могутності, величі, мудрості і захисту. Чим більше ми це усвідомлюємо, тим сильніше буде наша віра. Дивлячись на Всесвіт поглядом міркуючої людини і дивлячись на дивне створення всередині самої людини, ми осягаємо велич і могутність Аллаха. Всевишній сказав:
سَنُرِيهِمْ آيَاتِنَا فِي الْآفَاقِ وَفِي أَنفُسِهِمْ حَتَّى يَتَبَيَّنَ لَهُمْ أَنَّهُ الْحَقُّ أَوَلَمْ يَكْفِ بِرَبِّكَ أَنَّهُ عَلَى كُلِّ شَيْءٍ شَهِيدٌ
«Ми покажемо їм Наші знамення по світу і в них самих, поки їм не стане ясно, що це є істина. Невже не досить того, що твій Господь є Свідком усілякої речі?» (41:53).
І сказав:
أَأَنتُمْ أَشَدُّ خَلْقًا أَمِ السَّمَاءُ بَنَاهَا * رَفَعَ سَمْكَهَا فَسَوَّاهَا
«Вас важче створити чи небо? Він спорудив його, підняв його склепіння і зробив його досконалим» (79:27).
Ось так у мусульманина виникає внаслідок міркування за цим божественним методом бажання сказати:
رَبَّنَا مَا خَلَقْتَ هَذَا بَاطِلًا سُبْحَانَكَ فَقِنَا عَذَابَ النَّارِ
«Господь наш! Ти не створив це марно. Пречист Ти! Захисти ж нас від мук в Вогні» (3:191). І внаслідок цього у нього виникає готовність підкорятись Аллаху і Його Посланцю ﷺ, промовляти благі слова, страшитись Аллаха, контролювати себе, зважувати свої діяння на вагах Шаріату і повністю уповати на Пречистого Аллаха.
Кордони пізнання Аллаха
По-п’яте, ствердження існування Аллаха — це ствердження самого існування, але не ствердження його якості чи сутності.
Від мусульманина не вимагається знати, яким чином Аллах наділяє його прожитком, допомагає йому, оберігає його. Від нього вимагається вірити в те, що Аллах — Чуючий, а не в те, яку Він чує його. Він повинен вірити в те, що Аллах — Бачачий, а не в те, як Він бачить його. І в те, що Всевишній говорив з Мусою безпосередньо, а не в те, яким чином відбувалось це звернення до Муси. Ця обмежена, створена людина не може зробити і кроку в дослідженні і осягненні Сутності Аллаха Могутнього і Великого. Тому областю дослідження є віра в те, як Аллах назвав Самого Себе, а не область міркувань про сутність Всевишнього Аллаха або про те, як влаштована Його сутність. Тому мова про імена Аллаха з точки зору Його Сутності і того, як вона влаштована, а не з точки зору прояву Його якостей, заборонена для мусульманина з самого початку і в той же час прихована від нього. Прийшло багато аятів, які забороняли мусульманину заглиблюватись в питання Сутності Аллаха, адже він на це не здатний. Всевишній сказав:
وَهُمْ يُجَادِلُونَ فِي اللَّهِ وَهُوَ شَدِيدُ الْمِحَالِ
«Вони сперечаються про Аллаха, але ж Він сильний і суворий в покаранні» (13:13),
فَلَا تَضْرِبُوا لِلَّهِ الْأَمْثَالَ
«Нікого не порівнюйте з Аллахом!» (16:74).
Так само передається в хадісі:
تَفَكَّرُوا فِي خَلْقِ اللهِ، وَلاَ تَفَكَّرُوا فِي ذَاتِ اللهِ
«Міркуйте про створіння Аллаха, але не міркуйте про Сутність Аллаха» (Ібн Хаджар). Іще Посланець Аллаха ﷺ сказав:
لَا أُحْصِي ثَنَاءً عَلَيْكَ أنْتَ كَمَا أَثْنَيْتَ علَى نَفْسِكَ
«Я не можу віддати Тобі хвалу належним чином. Ти такий, яким восхвалив Себе Сам» (Муслім). Про це говорить Абу Бакр ас-Сіддік (р.а.): «Хвала Аллаху, Який не зробив для створінь шляху до пізнання Його, окрім як визнання неможливості пізнати Його».
В цьому контексті про іносказанні аяти (муташабіхат) попередники говорили: «Приймайте їх так, як вони прийшли», «Приймайте їх, не ставлячи питання «як?», «Віднесіть їх знання до Тому, Хто їх промовив». Говорить Імам Шафії (р.а.): «Я увірував в те, що прийшло від Аллаха згідно з волею Аллаха, і в те, що прийшло від Посланця Аллаха ﷺ».
Слова Ібн Абд аль-Барра про це: «Саляфи передали це і замовкли, але ж вони були найглибшими із людей в знанні, володіли найширшим розумінням і були найменш схильні до надмірності. Їх мовчання не було з причини невігластва. Так що той, хто не увібрав в себе те, що вони увібрали, обдурився і поніс збиток».
Заключне слово
На завершення хотілось би сказати, що кінець цієї справи не буде виправлений нічим, окрім того, чим був виправлений її початок. Якщо ми повинні слідувати Посланцю ﷺ і отримали від Посланця ﷺ повеління міцно триматись за шлях праведних халіфів і бути на тому, на чому був він і його сподвижники, то ми зараз більше за усе маємо потребу в слідуванні цьому як у вірі, так і на ділі.
Якщо спонукальним мотивом відкинути грецьку філософію для вчених мусульман було усунення сумнівів, які були кинуті їм в обличчя, і заклик тих, хто сумнівається, до істини, від якої не ухиляється ніхто, окрім заблудлого, то зараз перед нами знаходиться реальність, яка сильно спонукає нас протистояти їй думкою і справою, результатом чого повинно стати утвердження цієї релігії і приведення людей до поклонінню Аллаху. Нам слід протистояти думкам, які висуваються в оточенні мусульман, роз’яснюючи їх і показуючи їх хибність, зіставляючи їх з Ісламом. Нам необхідно зберігати той же метод, який встановив Коран в роз’ясненні суперечливих переконань, у викритті брехні і в представленні Ісламу, щоб ми були послідовниками, а не нововведенцями, щоб ми виконували слова Всевишнього:
قُلْ إِن كُنتُمْ تُحِبُّونَ اللَّهَ فَاتَّبِعُونِي يُحْبِبْكُمُ اللَّهُ
«Скажи: «Якщо ви любите Аллаха, то слідуйте за мною, і тоді Аллах полюбить вас» (3:31).
Із журналу «Аль-Ваъй», №8
Січень 1988 р.
