بسم الله الرحمن الرحيم
Вітаємо усіх вас, шановні брати, на новій зустрічі з нашою програмою «Разом із благородним хадісом». Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху!
Передається від Амра ібн аль-Аса, що він чув від Пророка ﷺ, як той сказав:
إِذَا حَكَمَ الْحَاكِمُ فَاجْتَهَدَ ثُمَّ أَصَابَ فَلَهُ أَجْرَانِ، وَإِذَا حَكَمَ فَاجْتَهَدَ ثُمَّ أَخْطَأَ فَلَهُ أَجْرٌ
«У випадку, коли хакім (правитель, суддя, вчений), виносячи рішення, здійснює іджтіхад, потім знаходить правильну відповідь – він отримує дві винагороди, коли ж припускається помилки – отримує одну винагороду».
У «Сахіху» Мусліма у коментарях від ан-Нававій відносно слів Пророка ﷺ:
إِذَا حَكَمَ الْحَاكِمُ فَاجْتَهَدَ ثُمَّ أَصَابَ فَلَهُ أَجْرَانِ, وَإِذَا حَكَمَ فَاجْتَهَدَ ثُمَّ أَخْطَأَ فَلَهُ أَجْرٌ
«У випадку, коли хакім (правитель,суддя, вчений), виносячи рішення, здійснює іджтіхад, потім знаходить правильну відповідь – він отримує дві винагороди, коли ж припускається помилки – отримує одну винагороду» приводиться наступний коментар:
Вчені сказали, що мусульмани зійшлися у думці, що даний хадіс відноситься до особи, яка судить (хакім), ученого, здатного виносити рішення. У випадку, якщо він відповідає правильно, тоді отримує дві винагороди – одну за зроблений іджтіхад, другу – за правильну відповідь, а якщо припуститься помилки, тоді отримує одну винагороду – за здійснений іджтіхад.
В хадісі не згадується зворотній бік сенсу – коли суддя узявся виносити рішення і здійснив іджтіхад, не маючи знань і здібностей до цього. Вчені сказали: хто не володіє здатністю виносити рішення, тому не дозволяється займатися судочинством. Якщо він візьметься за це, то ані про жодну винагороду мови бути не може, більше того, така людина впадає в гріх і її рішення не приводиться у виконання, однаково дала вона правильну відповідь чи неправильну. Оскільки її правильна відповідь, за узгодженням вчених, не виходила з шаріатської основи. Така людина вважається грішником у зв’язку з будь якими її судженнями, однаково, прийшла вона у своїх висновках до істини або ні, усі її відповіді відкидаються, і немає цьому її вчинкові жодних виправдань. У книзі «ас-Сунан» приводиться хадіс:
الْقُضَاةُ ثَلَاثَةٌ: قَاضٍ فِي الْجَنَّةِ، وَاثْنَانِ فِي النَّار، قَاضٍ عَرَفَ الْحَقَّ فَقَضَى بِهِ فَهُوَ فِي الْجَنَّة، وَقَاضٍ عَرَفَ الْحَقَّ فَقَضَى بِخِلَافِهِ فَهُوَ فِي النَّار، وَقَاضٍ قَضَى عَلَى جَهْلٍ فَهُوَ فِي النَّار
«Існує три категорії суддів, одна з яких в Раю, а дві – у Пеклі. Суддя, який пізнав істину і судив нею, опиниться в Раю. Суддя, який пізнав істину, але судив протилежним до неї – опиниться у Пеклі, і суддя, який виносив рішення за своїм невіглаством – також опиниться у Пеклі».
Вчені розійшлися у думці стосовно погляду – відповідь кожного з двох судів чи вважається правильною, або правильності досяг тільки один з них і це той, хто знайшов правильне рішення, ниспослане Всевишнім Аллахом, другий же припустився помилки, у чому має виправдання, і не впадає у гріх? Правильним поглядом володів імам Шафіі і його прибічники, які стверджували, що досяг правильності – один. У той же час обидві сторони приводили у доказ один і той самий вищезгаданий хадіс. Перші, які стверджували, що «кожний муджахід по-своєму правий» сказали: для муджахіда було відведено нагороду і якщо б він відповів неправильно, тоді про нагороду не могла б іти мова. Що стосується другої сторони, то вони відповіли: ми вважаємо його тим, хто припустився помилки, адже якщо б він був правий, тоді у самому хадісі не йшла б мова про допущення помилки, а що стосується нагороди, то вона була придбана унаслідок докладених ним зусиль а шляху здійснення іджтіхаду. На що перші відповіли: у хадісі говориться про допущення помилки у зв’язку з тим, що людині властиво помилятися у розумінні тексту або прийти до висновку у відношенні того, що не підлягає розгляду, як наприклад в очевидних питаннях тощо.
Дана розбіжність має місце за здійснення іджтіхаду у другорядних питаннях Шаріату, що ж стосується основ єдинобожжя, то тут істина одна згідно з одностайністю вчених, окрім Абдуллаха ібн аль-Хасана аль-Абтарій та Дауда аз-Захірій, які визнали два варіанти відповіді міджтахідів у цьому відношенні допустимими. На що вчені сказали: очевидно, вони мали на увазі муджахідів з числа мусульман, не беручи до уваги куфарів. Аллаху відомо краще.
Приводиться у книзі «Фатх уль-Барі», тлумаченні книги «Сахіх аль-Бухарі», слова Пророка ﷺ:
إِذَا حَكَمَ الْحَاكِمُ فَاجْتَهَدَ ثُمَّ أَصَابَ
«У випадку, коли хакім (правитель, суддя, вчений), виносячи рішення, здійснює іджтіхад, потім знаходить правильну відповідь…», у версії від Ахмада приводиться:
فَأَصَابَ
«і знаходить правильну відповідь». И слова Пророка ﷺ: Аль-Куртубій сказав: так говориться у тексті хадісу, згадуючи спочатку рішення (хукм) до процесу іджтіхаду, тоді як справа обстоїть інакше – спочатку здійснюється іджтіхад, потім виноситься рішення. Неприпустимо, з чим зійшлися у думці вчені, говорити про рішення (хукм) до самого здійснення іджтіхаду. І слова Пророка ﷺ:
إِذَا حَكَمَ
«У випадку, коли хакім (правитель, суддя, вчений), виносячи рішення ...» слід сприймати таким чином: «коли хакім бажає винести рішення, тоді він повинен узятися за іджтіхад». Також підтвердженням цьому виступають слова вчених в області Усуля, які сказали: муджахід повинен іще раз переглянути свою думку, коли відбудеться якийсь випадок, і не повинен спиратися тільки на те, з чим до нього підійшли з причини того, що перед ним може прояснитися інша картина. Кінець цитати.
Також припускається, що союз «фа» (і) у слові فَأَصَابَ (і знаходить правиьну відповідь) виступає в ролі пояснення, а не послідовності, звідси слідує такий сенс слів Пророка ﷺ: «знайшов те рішення у питанні, про яке говорить Всевишній Аллах».
Словникове значення слова «іджтіхад» означає докладання максимуму зусиль у виконанні дуже важкої роботи. Що ж стосується термінології вчених науки Усуль фіккх, то під докладанням максимуму зусиль вони розуміють знаходження припущеного (зонн), шуканого шаріатського хукму, що супроводжується таким результатом, за якого людина більше не у змозі докласти додаткових зусиль. Іджтіхад є колективним обов’язком мусульман (фард кіфая). З вищезгаданого благородного хадісу і його тлумачення ми можемо вилучити наступні корисні висновки:
1. Той, хто виносить рішення (хукм), повинен бути обізнаним (алімом) і мати відповідні здібності. Також у ньому повинні простежуватися наступні дві умови – достатнє знання арабської мови і шаріатських наук, інакше той, хто виносить рішення, заробить гріх за свої вердикти, винесені за відсутності знань.
2. Іджтіхад не здійснюється там, де має місце категоричний та однозначний текст Шаріату, як-то заборона на лихварство (ріба), перелюбство (зіна), вбивство. Іджтіхад здійснюється стосовно тих текстів, які носять узагальнений характер або є неоднозначними (зонній), як-то дотик до жінки, у питанні клонування тощо.
3. Не допускається говорити про саме рішення до іджтіхаду. Неправильно ухвалювати рішення у якомусь питанні, а потім займатися пошуком шаріатських текстів, а у другий раз приводити їх у якості обґрунтувань вже прийнятого раніше рішення. Вимагається вникнути у суть питання і тільки потім, знайшовши відповідні шаріатські тексти на потрібну реальність, вивести рішення Аллаха в даному питанні.
Шановні брати, до наступної зустрічі разом із черговим хадісом Пророка Аллаха ﷺ. Хай Аллах вас береже, вассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху.
24 Джумада ас-сані 1435 р.х.
24.04.2014
