«Нам розповів Хаддаб ібн Халід аль-Азді… від Умми Саляма, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
سَتَكُونُ أُمَرَاءُ فَتَعْرِفُونَ وَتُنْكِرُونَ فَمَنْ عَرَفَ بَرِئَ وَمَنْ أَنْكَرَ سَلِمَ وَلَكِنْ مَنْ رَضِيَ وَتَابَعَ قَالُوا أَفَلا نُقَاتِلُهُمْ قَالَ لا مَا صَلَّوْا
«У найближчому майбутньому будуть такі правителі, [діяння] яких ви будете схвалювати і ненавидіти. Хто із вас буде визнавати [їх діяння порочними], той буде чистий. Хто із вас буде ненавидіти [їх порочні діяння], той збереже себе. Проте це не торкнеться тих, хто погодився [з їх порочними діяннями] і послідує за ними». Люди спитали: «В такому випадку, хіба нам не треба почати битву проти них?», — на що він ﷺ сказав:«Ні, до тих пір, поки вони роблять намаз».1
Отож, хто знає про порочні діяння, той повинен змінити їх. Хто ж не здатен на це, той повинен заперечувати такі діяння серцем, тільки тоді людина зможе уникнути гріху і покарання за своє мовчання про гріховне. Мусульмани як громадяни держави повинні піддавати звіту правителя, щоб змінити положення. Якщо ж вони будуть задоволені гріховними справами правителя і послідують за ним, то вони будуть грішниками перед Аллахом.
Що стосується битви проти правителя, виходу проти нього зі зброєю у руках, то це заборонено, поки він робить намаз. Мається на увазі, поки він править вами Ісламом, поки він не викривив що-небудь в основах Ісламу, як про це пише імам ан-Нававі у своїх коментарях до книги «Сахіх» Мусліма.
Що необхідно почерпнути із усього сказаного:
Відносно розуміння слів Пророка ﷺ:
مَا صَلَّوْا
«поки вони роблять намаз»,
لَا مَا أَقَامُوا فِيكُمُ الصَّلَاةَ
«Ні, до тих пір, поки вони будуть робити серед вас намаз»2, — можемо звернутись до книги «Держапарати Халіфату», де говориться наступне: «У перші сторіччя вілаят (правління) підрозділявся на дві категорії: вілаят намазу і вілаят хараджа. Тому в книгах по історії відносно виразу «вілаят амірів» (правління амірів) можна зустріти використання двох виразів:
1) правління намазом (імаратуаляс-салят);
2) правління намазом і хараджем (імаратуаляс-салят валь-харадж).
Звідси стає зрозумілим, що амір може бути «аміром намазу і хараджу»,або тільки «аміром намазу», або тільки «аміром хараджу». Варто розуміти, що значення слова «намаз» з його додаванням до слову «вілаят» або «імарат» не означає, що валі чи амір є тільки імамом для людей в намазі, воно означає управління людьми в усіх справах, окрім фінансових. В сфері діяльності валіїв слово «намаз» означало правління в усьому, виключаючи збір фінансів. Якщо валій об’єднував намаз і харадж, то його вілаят (правління) було загальним. Якщо ж його вілаят обмежувався намазом або хараджем, то вважався приватним. Положення приватного валія визначається халіфом. Він може призначити його тільки валієм хараджа;або обмежити його вілаят тільки судочинством; або призначити його валієм, який управляє усіма справами, окрім справ, які стосуються, судочинства і армії. Халіф вправі вчиняти так, як вважає за необхідне для користі держави чи вілаяту».3
Із книги «П’ятдесят хадісів про політику Шаріату», автор Ісмат Авні Салім аль-Хаммурі.
1. «Сахіх» Мусліма.
2. «Сахіх» Мусліма.
3. В даній книзі є велика кількість доказів і прикладів із Сунни Посланця Аллаха ﷺ.
