«Нам розповів Абдуллах ібн Саід… від Ібн Аббаса (р.а.): «Посланець Аллаха ﷺ сказав:
اَلْمُسْلِمُونَ شُرَكَاءُ فِي ثَلَاثٍ فِي الْمَاءِ وَالْكَلَإِ وَالنَّارِ
«Мусульмани — співвласники у трьох речах: вода, пасовиська і вогонь».1 Також цей хадіс наводить Абу Дауд. В іншій версії від Ібн Аббаса (р.а.) в кінці є доповнення:
وَثَمَنُهُ حَرَامٌ
«…[брати] ціну за які — харам». Наводиться від Абу Хурайри (р.а.), що Пророк ﷺ сказав:
ثَلَاثٌ لَا يُمْنَعْنَ المَاءُ وَالْكَلَأُ وَالنَّارُ
«[Нікому] не забороняється [користуватись] трьома речами: вода, пасовиська і вогонь».2 Усе це вказує на те, що люди мають однакові права на воду, пасовиська і вогонь, а отож, ніхто із індивідів не може брати їх у приватну власність. Проте варто зазначити, що слова, згадані у хадісі, є словами категорії «ісмджамід» (іменник, до якого не застосовуване словотворення і словозміна), а отож, в хадісі немає іллята. Якщо відштовхуватись від цього, то виходить, що хадіс не містить іллята, отож, можна подумати, що тільки три речі можуть представляти собою громадську власність, а їх якості як об’єкти громадських потреб не беруться до уваги. Проте при уважному вивченні цього питання можна виявити, що Посланець ﷺ дозволив індивідам брати у приватну власність воду в ат-Таіфі і Хайбарі. Їх жителі дійсно володіли нею для зрошення своїх посівів і садів.
Це говорить про те, що якщо при володінні водою враховувалось те, що вона — вода, а не те, що вона є потребою людей, тоді він ﷺ не дозволив би індивідам брати її у приватну власність. Тому зі слів Посланця ﷺ: «Мусульмани — співвласники у трьох речах …», — і його ﷺ дозволу окремим особам володіти водою виводиться іллят відносно партнерства в воді, пасовиськах і вогні. Іллят буде полягати в тому, що подібні об’єкти відносяться до потреб суспільства, а отож, наявність чи відсутність мотивованої речі (маалюль) залежить тільки від іллята.
Отож,будь-який об’єкт, який кваліфікується як громадська потреба, буде вважатись громадською власністю. І неважливо, мова йде про воду, пасовиська, вогонь чи про щось інше, тобто буде неважливо, згадується даний об’єкт в хадісі чи ні. У випадку, коли об’єкт перестав бути громадською потребою, навіть якщо він згадувався у хадісі, як, наприклад, вода, то цей об’єкт вже не буде відноситись до громадської власності. Це означає, що об’єкт вже може відноситись до тих речей, які дозволено брати у приватну власність. Критерієм визначення того, що відноситься до громадських потреб, буде наступний аспект: відсутність тієї чи іншої речі в селі, місті і чи державі штовхає людей розходитись у її пошуках. Подібна річ і буде вважатись об’єктом громадського значення, як, наприклад, джерела води, ліси для дров, пасовиська для худоби і т.п.».3
Із книги «П’ятдесят хадісів про політику Шаріату», автор Ісмат Авні Салім аль-Хаммурі.
1. «Сунан» Ібн Маджа. Аль-Альбані підтвердив його достовірність.
2. «Сунан» Ібн Маджа. Аль-Альбані підтвердив його достовірність.
3. «Економічна система» Такиюддіна Набхані.
