Шістнадцятий хадіс
«Нам розповів Кутайба… від Ібн Умара (р.а.), а він — від Пророка ﷺ:
أَلَا كُلُّكُمْ رَاعٍ وَكُلُّكُمْ مَسْئُولٌ عَنْ رَعِيَّتِهِ فَالْأَمِيرُ الَّذِى عَلَى النَّاسِ رَاعٍ وَهُوَ مَسْئُولٌ عَنْ رَعِيَّتِهِ وَالرَّجُلُ رَاعٍ عَلَى أَهْلِ بَيْتِهِ وَهُوَ مَسْئُولٌ عَنْهُمْ وَالْمَرْأَةُ رَاعِيَةٌ عَلَى بَيْتِ بَعْلِهَا وَوَلَدِهِ وَهِىَ مَسْئُولَةٌ عَنْهُمْ وَالْعَبْدُ رَاعٍ عَلَى مَالِ سَيِّدِهِ وَهُوَ مَسْئُولٌ عَنْهُ أَلَا فَكُلُّكُمْ رَاعٍ وَكُلُّكُمْ مَسْئُولٌ عَنْ رَعِيَّتِهِ
«Хіба кожен із вас — не попечитель, і з кожного із вас не спитають за своїх підопічних? Амір — попечитель над людьми, і він несе відповідальність за своїх підопічних. Мужчина — попечитель над своєю родиною і він несе відповідальність за неї. Жінка — попечитель над домом чоловіка і його дітей, і вона несе відповідальність за них. Раб — попечитель над майном свого хазяїна, і він несе відповідальність за нього. Хіба кожен із вас — не попечитель, і з кожного із вас не спитають за своїх підопічних?».[1]
«Нам розповів Абу аль-Яман… від Абдуллаха ібн Умара (р.а.),що він чув, як Посланець Аллаха ﷺ говорив:
كُلُّكُمْ رَاعٍ وَمَسْئُولٌ عَنْ رَعِيَّتِهِ فَالْإِمَامُ رَاعٍ وَهُوَ مَسْئُولٌ عَنْ رَعِيَّتِهِ وَالرَّجُلُ فِي أَهْلِهِ رَاعٍ وَهُوَ مَسْئُولٌ عَنْ رَعِيَّتِهِ وَالْمَرْأَةُ فِي بَيْتِ زَوْجِهَا رَاعِيَةٌ وَهِىَ مَسْئُولَةٌ عَنْ رَعِيَّتِهَا وَالْخَادِمُ فِي مَالِ سَيِّدِهِ رَاعٍ وَهُوَ مَسْئُولٌ عَنْ رَعِيَّتِهِ
«Кожен із вас — попечитель, і з кожного із вас спитають за своїх підопічних. Імам — попечитель над людьми, і він несе відповідальність за свої підопічних. Чоловік — попечитель над своєю родиною і він несе відповідальність за неї. Жінка — попечитель над домом чоловіка, і вона несе відповідальність за нього. Слуга — попечитель над майном свого господина, і він несе відповідальність за нього».[2] Такі слова як «правитель»,«амір», «султан», «Імам» мають одне значення: той, хто піклується про загальні справи підданих на основі Ісламу і на кому лежить відповідальність за них.
Абу Бакр (р.а.) добре розумів, в чому задача правителя. Наводиться від Абу Хурайри (р.а.):
لَمَّا تُوُفِّيَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ وَاسْتُخْلِفَ أَبُو بَكْرٍ بَعْدَهُ وَكَفَرَ مَنْ كَفَرَ مِنَ الْعَرَبِ قَالَ عُمَرُ بْنُ الْخَطَّابِ لِأَبِي بَكْرٍ كَيْفَ تُقَاتِلُ النَّاسَ وَقَد قَالَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ أُمِرْتُ أَنْ أُقَاتِلَ النَّاسَ حَتَّى يَقُولُوا لَا إِلَهَ إِلَّا اللَّهُ فَمَنْ قَالَ لَا إِلَهَ إِلَّا اللَّهُ عَصَمَ مِنِّي مَالَهُ وَنَفْسَهُ إِلاَّ بِحَقِّهِ وَحِسَابُهُ عَلَى اللَّهِ فَقَالَ أَبُو بَكْرٍ وَاللَّهِ لَأُقَاتِلَنَّ مَنْ فَرَّقَ بَيْنَ الصَّلَاةِ وَالزَّكَاةِ فَإِنَّ الزَّكَاةَ حَقُّ الْمَالِ وَاللَّهِ لَوْ مَنَعُونِي عِقَالًا كَانُوا يُؤَدُّونَهُ إِلَى رَسُولِ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ لَقَاتَلْتُهُمْ عَلَى مَنْعِهِ فَقَالَ عُمَرُ بْنُ الْخَطَّابِ فَوَاللَّهِ مَا هُوَ إِلَّا أَنْ رَأَيْتُ اللَّهَ قَدْ شَرَحَ صَدْرَ أَبِي بَكْرٍ لِلْقِتَالِ فَعَرَفْتُ أَنَّهُ الْحَقُّ
«Коли Посланець Аллаха ﷺ помер, халіфом став Абу Бакр, а деякі зі арабів повернулись до невір’я, Умар ібн аль-Хаттаб звернувся до Абу Бакру зі словами: «Як же ти можеш битися з цими людьми?Адже Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Мені було велено битися з людьми до тих пір, поки вони не засвідчать, що немає бога, гідного поклоніння, окрім Аллаха. А хто скаже це, той захистить від мене своє майно і життя, [які можуть бути у нього відняті] тільки по праву [Шаріату]». На що Абу Бакр відповів: «Клянусь Аллахом, я неодмінно буду битися з тими, хто відокремлює молитву від закяту, адже стягувати закят з майна — право [Шаріату]. Клянусь Аллахом, якщо вони відмовляться віддати мені хоча би пути[3] верблюда, які віддавали Посланцю Аллаха ﷺ, я буду битись з ними через це!». Після цього Умар сказав:«Клянусь Аллахом, не інакше як Сам Аллах внушив Абу Бакру думку про битву, і я зрозумів, що це — правильне рішення».[4]
Умар ібн аль-Хаттаб також добре розумів значення слова «правитель», тому він говорив наступне: «Якщо [під час мого правління] на узбережжі Євфрату загине загублена вівця, то я вважаю, що Всевишній Аллах спитає мене про неї в Судний день».[5]
Також наводиться про Умара ібн Абдуль-Азіза, що одного разу його дружина Фатіма зайшла до нього і застала те, як він плакав. Вона спитала його про причину плача,нащо він їй відповів: «На мене покладена справа Умми ! Я міркував про голодних бідняків, нещасних хворих, позбавлених, сиротах, вдовах, пригноблених, полонених, про старих людей, бідних багатодітних родинах та до них подібних, які перебувають у дальніх куточках країни. Я розумію, що Аллах спитає з мене за них в Судний день і що моїм опонентом окрім них буде іще і Мухаммад ﷺ. Я злякався, що в тяжбі з ним у мене не буде доводу. Мне стало жаль себе, і тому я плачу».[6]
Із книги «П’ятдесят хадісів про політику Шаріату», автор Ісмат Авні Салім аль-Хаммурі.
18.02.2021
[1] «Сахіх» Муслима.
[2] «Сахіх» Бухарі.
[3] Тут міститься натяк на те, що не нехтується навіть найменшим правом Шаріату на майно.
[4] «Сахіх» Бухарі.
[5] «Хільят аль-авлія» Абу Нуайма.
[6] «Аль-Бідаява ан-ніхая» Ібн Касіра, 9/217.