Двадцять другий хадіс
«Нам розповів Муса ібн Амір аль-Мурі: «Нам розповів аль-Валід: «Нам розповів Зухайр ібн Мухаммад від Абдуррахмана ібн аль-Касіма, а він — від свого батька, а він — від Аіші (р.а.):
إِذَا أَرَادَ اللَّهُ بِالْأَمِيرِ خَيْرًا جَعَلَ لَهُ وَزِيرَ صِدْقٍ إِنْ نَسِيَ ذَكَّرَهُ وَإِنْ ذَكَرَ أَعَانَهُ وَإِذَا أَرَادَ اللَّهُ بِهِ غَيْرَ ذَلِكَ جَعَلَ لَهُ وَزِيرَ سُوءٍ إِنْ نَسِيَ لَمْ يُذَكِّرْهُ وَإِنْ ذَكَرَ لَمْ يُعِنْهُ
«Коли Аллах бажає правителю блага, Він посилає йому правдивого вазіра, який нагадує йому, якщо він забуває [про свої обов’язки], а якщо правитель згадує, то вазір допомагає йому. Коли ж Аллах бажає йому іншого, то посилає йому поганого вазіра, який не нагадує йому, якщо він забуває [про свої обов’язки], а якщо правитель згадує, то вазір не допомагає йому».[1] Про це також згадується в словах Всевишнього:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا لَا تَتَّخِذُوا بِطَانَةً مِّن دُونِكُمْ لَا يَأْلُونَكُمْ خَبَالًا وَدُّوا مَا عَنِتُّمْ قَدْ بَدَتِ الْبَغْضَاءُ مِنْ أَفْوَاهِهِمْ وَمَا تُخْفِي صُدُورُهُمْ أَكْبَرُ ۚ قَدْ بَيَّنَّا لَكُمُ الْآيَاتِ ۖ إِن كُنتُمْ تَعْقِلُونَ
«О ті, які увірували ! Не беріть собі у наближені тих, хто не із вас. Вони не упускають нагоди нашкодити вам і радіють вашим труднощам. Ненависть вже проявилась у них на вустах, але у їх серцях приховується іще більша [ненависть]. Ми вже роз’яснили вам знамення, якщо ви тільки розумієте!» (3:118).
Коментуючи цей аят, Ібн Касир сказав наступне: «Аллах застеріг своїх рабів від близькості з лицемірами і заборонив мусульманам вважати їх своїми наближеними або близькими друзями, щоб у них не було можливості дізнатись секрети і плани віруючих проти ворогів. Лицеміри з усіх сил намагаються заплутати, протидіяти і завдати шкоду віруючим будь-яким способом, для цього вони вдаються до хитрощів і підступності. Вони бажають віруючим найгірших і найтяжчих умов. «Не беріть собі у наближені тих, хто не із вас», тобто тих, хто є прихильником інших релігій. Причина цього полягає в тому, що наближені того чи іншого чоловіка мають доступ до його секретів і таємним справам».
Також Ібн Хаджар аль-Аскаляні, коментують цей аят та інший достовірний хадіс на цю тему, писав наступне: «Абу Убайда вважав, що під словом بِطَانَةً»» 118 аяту 3 сури маються на увазі наближені, а під словом «خَبَالًا» — зло. Наближеними є ті, хто може усамітнюватись з правителем, кому правитель повідомляє про свої таємниці, хто повідомляє правителю про те, що приховано від нього із справ підданих, а на основі почутого правитель робить дії.<…> Що стосується слів:
وَبِطَانَةٌ تَأْمُرُهُ بِالشَّرِّ
«…вони (наближені), яка велять зло …», — то в версії аль-Аузаі присутні такі слова:
وَبِطَانَةٌ لَا تَأْلُوهُ خَبَالًا
«…вони (наближені) не упускають нагоди нашкодити йому …». Це означає, що такі наближені не упускають можливості викривити наказ правителя в своїх інтересах. Слова, згадані у версії аль-Аузаі, цитують зміст слів Всевишнього:
لَا يَأْلُونَكُمْ خَبَالًا
«Вони не упускають нагоди нашкодити вам».[2]
Наводить Бухарі, ан-Насаі та інші хадіс, який передали багато людей, серед яких — Юнус, Яхья ібн Саід, Муса ібн Укба, Ібн Абу Атік та інші від аз-Зухрі, а він — від Абу Саляма, а він — від Абу Саіда (р.а.) і Абу Хурайри (р.а.), що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
مَا بَعَثَ اللَّهُ مِنْ نَبِيٍّ وَلَا اسْتَخْلَفَ مِنْ خَلِيفَةٍ إِلَّا كَانَتْ لَهُ بِطَانَتَانِ بِطَانَةٌ تَأْمُرُهُ بِالْمَعْرُوفِ وَتَحُضُّهُ عَلَيْهِ وَبِطَانَةٌ تَأْمُرُهُ بِالشَّرِّ وَتَحُضُّهُ عَلَيْهِ وَالْمَعْصُومُ مَنْ عَصَمَ اللَّهُ
«Коли Аллах посилав пророка або встановлював намісника, то у них з’являлось два види наближених:
1) такі, що веліли схвалюване і спонукали до нього;
2) такі, що веліли зло і спонукали до нього.
Захищеним [від поганого оточення] є той, кого захищає Аллах».[3]
Ібн Абу Хатім сказав: «Нам розповів мій батько: «Нам розповів Абу Айюб Мухаммад ібн аль-Ваззан: «Нам розповів Іса ібн Юнус від Абу Хайяна ат-Таймі, а він — від Абу аз-Зінбаа, а він — від Ібн Абу ад-Дахкана: «Одного разу Умару ібн аль-Хаттабу (р.а.) сказали: «Тут молодий чоловік[4] із жителів Хіри, який є досвідченим писарем. Чому б тобі не призначити його писарем?», — на що Умар сказав: «Вийде, що я взяв у наближені немусульманина!».
Із книги «П’ятдесят хадісів про політику Шаріату», автор Ісмат Авні Салім аль-Хаммурі.
