Чи дозволено шаріатом виконання на землі якого-небудь предписаного Аллахом покарання з боку джихадистських груп або окремих індивідів?

Відповідь:

І вам мир, милість Аллаха та Його благословення!

Виконання покарання відбувається як наслідок судового рішення після встановлення шаріатського доказу. Суд – це інформування про рішення у примусовому порядку. Це примушення означає наявність сили, яка зобов’язує  боки підкорятися винесеному рішенню. Цією силою є правитель, який виконує шаріат Аллаха та зобов’язує мусульман до дотримання законів. Таким чином, покарання реалізовуються виключно з боку правителя, який виконує шаріат Аллаха. На це існують наступні докази:  

1. Загальні докази, із яких:

Всевишній Аллах говорить:

الزَّانِيَةُ وَالزَّانِي فَاجْلِدُوا كُلَّ وَاحِدٍ مِنْهُمَا مِائَةَ جَلْدَةٍ

«Перелюбця та перелюбку кожного із них відшмагайте сто разів» (24:2)

وَالسَّارِقُ وَالسَّارِقَةُ فَاقْطَعُوا أَيْدِيَهُمَا جَزَاءً بِمَا كَسَبَا نَكَالا مِنَ اللَّهِ وَاللَّهُ عَزِيزٌ حَكِيمٌ

«Крадію та крадійці відсікайте руки у відплату за те, що вони скоїли. Таким є  покарання від Аллаха, адже Аллах Могутній, Мудрий!» (5:38)

وَالَّذِينَ يَرْمُونَ الْمُحْصَنَاتِ ثُمَّ لَمْ يَأْتُوا بِأَرْبَعَةِ شُهَدَاءَ فَاجْلِدُوهُمْ ثَمَانِينَ جَلْدَةً
«Тих, які звинуватять цнотливих жінок та не приведуть чотирьох свідків, відшмагайте вісімдесят разів» (24:4)

Аль-Бухарі передав від Ібн Аббаса, що Пророк (мир йому та благословення) сказав: «Вбийте того, хто змінить свою релігію».

Муслім передав від Убади ібн ас-Саміта, що Посланець Аллаха (мир йому і благословення) сказав: «Беріть від мене! Беріть від мене! Аллах вже встановив для них інший шлях! Якщо перелюбство скоїли ті, хто іще не вступив до шлюбу, то їх треба відшмагати сто разів та вислати строком на один рік. Якщо ж перелюбство скоїли ті, хто вже вступив у шлюб, то їх треба відшмагати сто разів та закидати камінням».

Тірмізі передав від Абу Саліха, який передав від Муавії, що Посланець Аллаха (мир йому та благословення) сказав: «Відшмагайте того, хто випив алкоголь».

Це загальні докази, які свідчать про обов’язковість виконання покарань, але вони не роз’яснюють, хто втілює у життя покарання і яким чином це робиться. Загальні докази потребують відповідного роз’яснення. Посланець (мир йому та благословення) ясно розтлумачив у своїх благородних хадісах ці загальні докази, які також роз’яснені його сподвижниками (нехай буде задоволений ними Аллах) у їх одностайності, тобто іджма, у часи праведних халіфів. Ці роз’яснення у шаріатських текстах свідчать про те, що покарання виконуються правителем. Із числа текстів, які розтлумачують загальні тексти, є наступні:  
 
• Всевишній Аллах говорить:

وَأَنِ احْكُمْ بَيْنَهُمْ بِمَا أَنْزَلَ اللَّهُ وَلا تَتَّبِعْ أَهْوَاءَهُمْ وَاحْذَرْهُمْ أَنْ يَفْتِنُوكَ عَنْ بَعْضِ مَا أَنْزَلَ اللَّهُ إِلَيْكَ فَإِنْ تَوَلَّوْا فَاعْلَمْ أَنَّمَا يُرِيدُ اللَّهُ أَنْ يُصِيبَهُمْ بِبَعْضِ ذُنُوبِهِمْ وَإِنَّ كَثِيرًا مِنَ النَّاسِ لَفَاسِقُونَ

«Суди між ними згідно до того, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням та стережись їх, щоб вони не відсторонили тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах. Якщо ж вони відвернуться, то знай, що Аллах бажає покарати їх за деякі із їх гріхів. Воістину, багато хто з людей є нечестивцями». (5:49)

Цей аят та багато інших священних аятів стосовно цього питання роз’яснюють, що саме Посланець (мир йому та благословення) є відповідальним за виконання законів. Звернення до нього у сфері правління – це звернення до кожного правителя, який здійснює правління по Ісламу після нього. Підґрунтям цьому слугує правило в «Усуль аль-фікх», яке проголошує про те, що звернення до Посланця (мир йому та благословення) – це звернення до його Умми. Якщо це звернення стосується питання правління, то воно відноситься до халіфів після Пророка (мир йому та благословення) у випадку відсутності обмежуючого доказу. У даному випадку такого обмежуючого доказу нема, а це означає, що виконуючим закони є правитель, який править на основі Ісламу.

• У деяких хадісах розповідається, що людину, що скоїла гріх, за який вимагається покарання, приводили до Посланця Аллаха (мир йому та благословення), щоб він покарав її:

Муслім передав від Анаса ібн Маліка, який розповідав, що одного разу до Пророка (мир йому та благословення) привели чоловіка, який випив алкоголь. Він велів відшмагати його, і йому нанесли біля сорока ударів двома пальмовими лозами. Таким же чином робив Абу Бакр (нехай буде задоволений ним Аллах). А в часи правління Умара ібн аль-Хаттаба (нехай буде задоволений ними Аллах) була зібрана нарада, на якій Адб ар-Рахман ібн Ауф (нехай буде задоволений ним Аллах) сказав: «Найменше покарання дорівнює вісімдесяти ударам батогом». І мусульманськими вченими визнавалось керівництво цією мірою покарання.   

Передав аль-Байхаки від Абу Хурайри та Зайд ібн Халіда (нехай буде задоволений ними Аллах) розповідали, що одного разу один чоловік повідомив про те, що його син скоїв перелюбство з дружиною такого-то чоловіка, і тоді Посланець Аллаха (мир йому та благословення) сказав: «Я неодмінно винесу вирок між вами згідно з Книгою Аллаха! Його син був покараний ста ударами батога та висланий із селища строком на один рік. Унайс був відправлений Пророком до тієї жінки, що почути, чи визнається вона у скоєному чи ні. Вони визналась і була закидана камінням».  

Також аль-Байхаки передав від Абу аз-Зубайра, що «один чоловік скоїв перелюбство з жінкою. Його не знали як одруженого чоловіка і покарали. Але потім дізналися, що він був одруженим і закидали камінням». Такий же хадіс вивів ан-Насаі.

Передав Абу Дауд від Сафван ібн Умайі, який сказав: «Я спав у мечеті, а на мені була накидка вартістю у тридцять дирхемів. Прийшов якийсь чоловік та вкрав її у мене. Він був пійманий, і його привели до Посланця Аллаха (мир йому та благословення), який велів відрубати йому руку. Я підійшов до нього і сказав: «Ви відрубаєте його руку через тридцять дирхемів, може я куплю його та відстрочу для нього її виплату?» Пророк (мир йому та благословення) сказав: «Чому ж ти не зробив цього до того, як привів його до мене?». У передачі  цього хадісу у ад-Даруктуні від Амр ібн Шуайба, який передав від свого батька, говориться, що Посланець Аллаха (мир йому та благословення) сказав: «Заступайтесь, доки не дійшло до правителя, а якщо дійшло до нього і він пробачив, то Аллах усе одно не пробачить його». Потім він велів відрубати йому ріку від зап’ястя.  

• Бували випадки в епоху праведних халіфів, коли людину, яка скоїла гріх, приводили до халіфа або його помічників  для покарання. Приклади таких випадків:

Абу Дауд ат-Таялісі у книзі «Муснад» передав від Худайн Абу Сасана ар-Ракші, який сказав: «Я знаходився у Усмана ібн Аффана (нехай буде задоволений ним Аллах), коли привели аль-Валід ібн Укбу за те, що він пив вино, відносно чого були свідками Хумран ібн Абан (нехай буде задоволений ним Аллах) і іще один чоловік. Усман, звернувшись до Алі, сказав: «Виконайте стосовно нього покарання…».

Ахмад передав у книзі «Муснад» від Абдуллаха ібн Кайса (Абу Муса аль-Ашарі), що «Посланець Аллаха (мир йому та благословення) відправив його до Ємену, а пізніше відправив туди ж з дорученням Муаза ібн Джабала. Зустрівшись з Муазом, він сказав йому: «Сідай», і подав йому подушку». Муаз побачив поруч з ним довіреного чоловіка і спитав: «Хто це?». «Він прийняв Іслам,а потім став іудеєм» - сказав Абдуллах ібн Кайс. Муаз тричі сказав: «Я не сяду, доки його не вб’ють, виконавши рішення Аллаха та Його Посланця». Потім було наказано застосувати до нього відповідне покарання».  

Абу Бакр бився з відступниками, коли вони заперечували закят. Ібн Хіббан передав у «Сахіх» від Абу Хурайри, який сказав: «Коли помер Посланець Аллаха (мир йому та благословення) і Абу Бакр (нехай буде задоволений ним Аллах) став халіфом, деякі із арабів повернулись до невір’я. Тоді Абу Бакр сказав: «Клянусь Аллахом, я неодмінно стану битися з тими, хто відділяє молитву від закята, адже закят обов’язкове право у майні. Клянусь Аллахом, навіть якщо вони відмовляться віддати мені верблюжі пута, які вони віддавали Посланцю Аллаха (мир йому та благословення), я неодмінно стану битися з ними і через (ці пута)».
   
Одним словом, згідно до правил Усуль аль-фікх пояснюючі тексти уточнюють загальні тексти і таким чином, покарання виконує правитель, який здійснює правління на основі Ісламу, тобто імам. Достовірність цього положення, як ми пояснювали, фіксується згідно до дій Посланця Аллаха (мир йому та благословення) і діями праведних халіфів (нехай буде задоволений ними Аллах). Це положення мало повсюдну відомість протягом усієї епохи ісламського Халіфату. У цьому питанні маються висловлювання деяких визнаних та вшанованих вчених:

• - Висловлювання Ібн Таймії: «Звернення Аллаха до віруючих з вимогою покарань та прав є загальним, як слова Аллаха «Крадію та крадійці відрубайте руки…». Проте відомо, що об’єкт звернення повинен бути здатним виконувати зміст цього звернення, і воно не є зобов’язуючим  для тих, хто не здатен на це. Здатність виражається у правителі, а тому обов’язок виконання покарань лежить на правителі та його помічниках».   
• - Імам Аляуддін аль-Касані: «Що стосується умов дозволеності їх виконання, тобто покарань, то це – імамат».
• - Аль-Куртубі говорить: «Нема протиріч у тому, що звернення з цим наказом – виконання покарань – адресовано імаму і тому, хто діє від його імені».
• - Імам аш-Шафії сказав: «Покарання стосовно вільних людей виконує імам і той, хто уповноважений у цьому від його імені».
• - Ібн Кудама сказав: «Нікому неприпустимо застосовувати покарання без імама або його помічника».

2. У випадку відсутності ісламського правителя, який править на основі законів Аллаха, обов’язок мусульман полягає у серйозній та сумлінній діяльності для того, щоб утворити правителя, який буде правити по Ісламу, оскільки цей обов’язок витікає із багатьох текстів у Корані, Сунні та одностайності сподвижників:

У Корані Всевишній, звертаючись до Пророка (мир йому та благословення), говорить:

وَلا تَتَّبِعْ أَهْوَاءَهُمْ عَمَّا جَاءَكَ مِنَ الْحَقِّ

«Суди ж їх згідно до того, що ниспослав Аллах, і не потурай їх бажанням, відхиляючись від істини, що явилась тобі»  (5:48)

وَأَنِ احْكُمْ بَيْنَهُمْ بِمَا أَنْزَلَ اللَّهُ وَلا تَتَّبِعْ أَهْوَاءَهُمْ وَاحْذَرْهُمْ أَنْ يَفْتِنُوكَ عَنْ بَعْضِ مَا أَنْزَلَ اللَّهُ إِلَيْكَ

«Суди між ними згідно до того, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням та стережись їх, щоб вони не відсторонили тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах». (5:49)

Звернення до Посланця (мир йому та благословення) з вимогою здійснювати правління серед людей на основі ниспосланих Аллахом законів – це також  звернення до його Умми. Зміст цього звернення у  тому, щоб вони утворили правителя після Посланця Аллаха (мир йому та благословення), який буде правити по законам Аллаха. Наказ у зверненні виражає рішучість, тому що предметом звернення є обов’язок і це – згідно науці «Усуль аль-фікх» - слугує доводом стосовно рішучості вимоги. Правителем, який править мусульманами по законам Аллаха після Пророка (мир йому та благословення) є халіф, а системою правління є система Халіфату. Окрім цього, виконання покарань та решти законів в Ісламі є обов’язковим. Їх виконання неможливо без існування правителя, а необхідне для виконання обов’язкового  само є обов’язковим. Тобто, утворення правителя, який виконує шаріат, є обов’язковим.

Що стосується Сунни: передано від Нафі, який сказав: «Абдулла ібн Умар сказав мені: «Я чув, як Посланець Аллаха (мир йому та благословення) говорив: «Хто відійшов від підкорення, той зустрінеться з Аллахом Судного дня, не маючи жодного виправдання. І хто помер, не маючи присяги (байату) , помер смертю джахілії».  Передав Муслім. Пророк (мир йому та благословення) встановив обов’язковим, щоб на кожному мусульманині була присяга і уподібнив того, хто помирає без присяги, до того, хто помирає смертю джахілії.  Після Посланця Аллаха (мир йому та благословення) присяга дається тільки Халіфу. Таким чином, хадіс зобов’язує існування Халіфа, з наявністю якого у кожного мусульманина з’являється присяга.  Муслім передав від Араджа, який передав від Абу Хурайри, що Посланець Аллаха (мир йому та благословення) сказав: «Імам – це щит, за яким б’ються і захищаються». Муслім передав від Абу Хазіма, який сказав: «П’ять років я жив разом з Абу Хурайрой і чув від нього, що Посланець Аллаха (мир йому та благословення» сказав: «Синами Ізраїля керували пророки, кожного разу, коли помирав пророк, йому на зміну приходив інший. Після мене ж пророків не буде. А будуть халіфи, і їх буде багато». «Що ти нам накажеш?» - спитали сподвижники. Посланець Аллаха (мир йому та благословення) сказав їм: «Дотримуйтесь присяги, даної першому, і першому, і дотримуйтесь їх права. Воістину, Аллах спитає їх про те, що дав їм під відповідальність». У цих хадісах міститься роз’яснення того, що халіф слугує  щитом, тобто захистом. Це роз’яснення Пророком (мир йому та благословення) є повідомленням, де схвалюється існування імама, а значить, це виражає вимогу, оскільки повідомлення від Аллаха та Його Посланця з засуджуваним змістом виражає заборону, а зі схвалюваним змістом виражає наказ.  Якщо від вимагаємої дії залежить виконання шаріатського закону, то така вимога є рішучою. У цих хадісах також говориться  про те, що правління над мусульманами здійснюють халіфи і це теж є вимогою встановлення їх. Посланець (мир йому та благословення) наказав підкорятись халіфам та битися з тими, хто бореться з ними за владу. У цьому міститься наказ про встановлення халіфу та збереження цілісності його правління. Муслім передав, що Посланець Аллаха (мир йому та благословення) сказав: «Хто дасть присягу імаму рукою та серцем, нехай підкоряється йому у міру своїх сил. Якщо ж з’явиться інший, який боротиметься з ним за правління Халіфатом, то відрубайте йому голову». Таким чином, наказ про підкорення імаму слугує наказом про його встановлення, а наказ битися з тими, хто бореться з ним, слугує доводом, який свідчить про необхідність постійного існування лише одного халіфа.

Що стосується одностайності сподвижників (нехай буде задоволений ними Аллах), то вони проявили свою одностайне ствердження стосовно обов’язковості обрання наступника (халіфа) для Посланця Аллаха (мир йому та благословення) після його смерті. Вони одностайно обрали халіфом Абу Бакра, Умара,Усмана, після смерті кожного попереднього халіфа. Безперечність одностайності сподвижників стосовно встановлення халіфа підтвердилась у тому, що вони відклали поховання Посланця Аллаха (мир йому та благословення) услід за його смертю и зайнялися призначенням його наступника (халіфа), хоча поховання померлого є обов’язком. Сподвижники повинні були зайнятися приготуваннями до поховання Посланця (мир йому та благословення). Проте частина із них зайнялась обранням халіфа, а інша частина проявила мовчазну згоду стосовно їх дій. Цим самим вони приєднались до першої частини сподвижників та відклали поховання Пророка на дві ночі, при тому, що могли засудити таку дію і могли поховати Пророка. Посланець (мир йому та благословення) помер вранці о понеділка, залишався не похованим у ніч на вівторок та увесь день вівторка. Після отримання Абу Бакром (нехай буде задоволений ним Аллах) присяги було здійснено поховання Посланця (мир йому та благословення) у середині ночі на середу. Тобто поховання було відкладено на дві ночі, і Абу Бакру присяга була дана до того, як був похований Посланець (мир йому та благословення). Таким чином, мала місце одностайність сподвижників (нехай буде задоволений ними Аллах) у тому, що зайнятися призначенням халіфа, відклавши приготування по похованню померлого. Якщо б призначення халіфа не було б обов’язковим, аніж поховання померлого, то цього не було б. Окрім того, протягом свого життя усі сподвижники були одностайні в обов’язковості призначення халіфа. Маючи між собою суперечки з приводу кандидатури на посаду халіфа, вони абсолютно не розходились у думках стосовно самого призначення халіфа. Так було під час смерті самого Посланця Аллаха та згодом під час смерті кожного з праведних халіфів. Значить, одностайність сподвижників слугує ясним та твердим доказом обов’язковості призначення халіфа.

Таким чином, при відсутності правителя (халіфа), який править на основі Ісламу, мусульмани повинні докладати усіх своїх зусиль для його утворення. Існування халіфа є величезним обов’язком, адже саме він виконує обов’язкові покарання від Господа світів, а то, без чого неможливо обов’язкове, само стає обов’язковим. Варто також розуміти, що виконання покарань є великим обов’язком, у реалізації якого є благо для Умми та її благополуччя. Ібн Маджа передав від Абу Хурайри, що Посланець Аллаха (мир йому та благословення) сказав: «Один день, у який здійснюється покарання (хадд) на землі, краще для жителів землі, анід дощ протягом сорока років».  
 
На завершення хоче звернути увагу мусульман у конфліктних регіонах, де нема стабільного правління та держави, на обов’язковість мирного рішення проблем між ними. Їм не варто ігнорувати рішення проблем, у результаті чого вони лише посилюються. Їм варто миро вирішувати їх. Вчені, мудрі та авторитетні особи у країні повинні примирювати людей для рішення їх проблем, вдоволення  потреб бідних та підтримки пригноблених, щоб вони могли отримати свої права від того, хто несправедливо вчиняє з ними. У цьому зв’язку існують загальні тексти, які не обмежені існуванням правителя. Також існують абсолютні тексти стосовно примирення між людьми, і ці тексти не обумовлюють існування правителя. До них відносяться наступні:

Всевишній Аллах сказав:

لا خَيْرَ فِي كَثِيرٍ مِنْ نَجْوَاهُمْ إِلا مَنْ أَمَرَ بِصَدَقَةٍ أَوْ مَعْرُوفٍ أَوْ إِصْلاحٍ بَيْنَ النَّاسِ وَمَنْ يَفْعَلْ ذَلِكَ ابْتِغَاءَ مَرْضَاةِ اللَّهِ فَسَوْفَ نُؤْتِيهِ أَجْرًا عَظِيمًا

«Багато із їх таємних бесід не приносять добра, якщо тільки вони не закликають роздавати милостиню, робити схвалене або примиряти людей. Тому, хто робить таким чином, прагнучи до вдоволення Аллаха, Ми даруємо велику нагороду» (4:114)

وَإِنِ امْرَأَةٌ خَافَتْ مِنْ بَعْلِهَا نُشُوزًا أَوْ إِعْرَاضًا فَلا جُنَاحَ عَلَيْهِمَا أَنْ يُصْلِحَا بَيْنَهُمَا صُلْحًا وَالصُّلْحُ خَيْرٌ وَأُحْضِرَتِ الأنْفُسُ الشُّحَّ وَإِنْ تُحْسِنُوا وَتَتَّقُوا فَإِنَّ اللَّهَ كَانَ بِمَا تَعْمَلُونَ خَبِيرًا

«Якщо жінка побоюється, що чоловік буде проявляти до неї неприязнь або відвертатися від неї, то на них обох не буде гріха, якщо вони укладуть між собою мир, адже мирне рішення краще. Душам властива скупість, але якщо ви будете доброчесними та богобоязливими, то адже Аллах знає про те, що ви робите».  (4:128)

إِنَّمَا الْمُؤْمِنُونَ إِخْوَةٌ فَأَصْلِحُوا بَيْنَ أَخَوَيْكُمْ وَاتَّقُوا اللَّهَ لَعَلَّكُمْ تُرْحَمُونَ

«Воістину, віруючі – брати. Тому примиряйте братів та боїться Аллаха, може бути, ви будете помилувані» (49:10)

وَجَزَاءُ سَيِّئَةٍ سَيِّئَةٌ مِثْلُهَا فَمَنْ عَفَا وَأَصْلَحَ فَأَجْرُهُ عَلَى اللَّهِ إِنَّهُ لا يُحِبُّ الظَّالِمِينَ

«Відплатою за зло є рівноцінне зло. Але якщо хто пробачить та встановить мир, то його нагорода буде за Аллахом. Воістину, Він не любить беззаконників». (42:40)

Ахмад у книзі «Муснад» передав від Умму ад-Дарда, яка передала від Абу ад-Дарда, що Посланець Аллаха (мир йому та благословення) сказав: «Чи не сказати мені про те, що краще молитов, постів та милостині?». Вони відповіли: «Так».  «Залагоджуйте суперечки між мусульманами, тому що зло суперечки між ними згубно».

Виходячи із цього, рішення проблем у конфліктних регіонах, де нема держави, відбувається шляхом досягнення миру з умовою, щоб цей мир не дозволяв заборонене та не забороняв дозволене, ґрунтуючись на відповідних шаріатських текстах, із яких:  

Абу Дауд передав від Абу Хурайри, що Посланець Аллаха (мир йому та благословення) сказав: «Дозволено перемир’я між мусульманами». У передачі у Ахмада цей хадіс має продовження і в ньому говориться: «Дозволено перемир’я між мусульманами, за винятком тих випадків, коли дозволене проголошується забороненим, а заборонене – дозволеним». У Сулейман ібн Дауда є доповнення, що Посланець Аллаха (мир йому та благословення) сказав: «Мусульмани дотримуються своїх умов».  

Тірмізі передав від Касір ібн Абдуллаха ібн Амра ібн Ауфа аль-Музані про те, що Посланець Аллаха (мир йому та благословення) сказав: «Дозволено перемир’я між мусульманами, за винятком тих випадків, коли дозволене проголошується забороненим, а заборонене – дозволеним. Мусульмани дотримуються своїх умов, окрім умови, яка забороняє дозволене або дозволяє заборонене». (Тірмізі сказав, що це хороший (хасан) та достовірний хадіс). Цей хадіс передав також Ібн Хіббан від Абу Хурайри.  

Таким чином, примирення між людьми є самостійною вимогою, незалежно від того, існує правитель чи ні. Таким є шаріатський закон, який я вбачаю правильним у цьому питанні. А Всевишній Аллах більш знаючий та мудрий.

Висновок:

1 - Покарання (худуд) приводяться у виконання ісламським правителем, який здійснює правління на основі Ісламу. Ці покарання спокутують гріх, результатом якого стало обов’язковим застосування покарання (хадд). Тобто, людина, яка скоїла  гріх,  не буде покарана у Наступному житті за той гріх, за який вона понесла  покарання у цьому світі. Аль –Бухарі передав від Убади ібн ас-Саміта (нехай буде задоволений ним Аллах)) – один із учасників битви при Бадрі та один із уповноважених старійшин у ніч аль-Акаби, - який сказав, що Посланець Аллаха (мир йому та благословення) у присутності групи своїх сподвижників сказав: «Присягніть мені у тому, що не будете долучати Аллаху співтоваришів, не будете красти, перелюбствувати, вбивати своїх дітей і не будете намовляти, і не будете ослухуватися у благому. Хто із вас це виконає, того винагородить Аллах, а хто порушить що-небудь із цього і буде покараний у цьому світі, то це послугує для нього спокутуванням. А хто порушить це, а Аллах приховає його, то його доля залишається на суд Всевишнього: якщо побажає – пробачить його, а якщо побажає – покарає». І ми присягнули йому у цьому.
 
2 - У конфліктних зонах, де нема ані держави, ані стабільного правління, неможна допускати ускладнення проблем. Необхідно мирно вирішувати їх за допомогою втручання авторитетних  впливових людей та вчених, які повинні бути правдивими та щирими у своїх діях. Воістину, допомога ісходить від Всевишнього Аллаха.

Це моя думка стосовно вашого питання про виконання покарань (худуд). Я привів шаріатські докази, показав їх аргументацію та виведення закону. А Всевишній Аллах більш знаючий та мудрий.

Ваш брат Ата ібн Халіл Абу Рашта
30 Мухаррам 1435
03/12/2013

Низка відповідей аміра Хізб ут-Тахрір, шейха Ата ібн Халіл Абу Рашта, на питання відвідувачів його сторінки на Фейсбук
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=237930579708360