Питання:
Мир тобі, милість Аллаха і Його благословення, наш любий шейху!
У книзі «Економічна система» на стор. 129 говориться: «Харадж за землю – це коли держава бере у власника землі певну суму, що вираховується з землі згідно з родючістю, яка їй зазвичай притаманна, а не за фактом. З землі стягується платня за поміркованою ціною, щоб не були пригноблені ані власник землі, ані скарбниця. Харадж виплачується щороку власником землі, усе одно, було оброблено землю або ні, був рік врожайним або не був».
Питання таке: «Чи скасовується харадж, якщо на землі-хараджій було побудовано дім, або власник землі платить харадж за землю незалежно від того, була вона використана для оброблення або ні?».
Нехай Аллах благословить тебе, спрямує тебе і дасть перемогу твоїми руками.
Твій люблячий брат Бадр Аджраб (Bader Ajrab).
Відповідь:
І тобі мир, милість Аллаха і Його благословення!
Нижче я зазначу деякі положення, пов’язані з цим питанням:
1. Земля хараджу передбачає те, що її власник отримує з неї користь, але не є її власником назавжди. Він виплачує з неї харадж. Вона передається у спадок так само, як і земля ушрій, але спадкується її користь, а не вона сама як постійна власність, оскільки вона є власністю усіх мусульман. Умар ібн аль-Хаттаб встановив для власників хараджій землі те, що вони володітимуть саме користю цієї землі до скінчення часів. Користь береться у використання і успадковується. Власник користі веде її витрату будь-яким чином: продає, закладає, дарує, заповідає тощо.
2. Земля повинна залишатися такою до скінчення часів, хто б не був її власником і скільки б разів вона не переходила з рук у руки, тому що її властивість оцінюється за її суттю як завойованої землі. Вона залишається такою до скінчення часів, і її положення не змінюється. Перехід володіння її користю з рук невірного у руки мусульманина не змінює її властивості. Так само не змінюється харадж, який повинен стягуватися з неї, тому що харадж прив’язаний до завойованої території, а не до її власника.
3. Той, хто володіє користю землі, той має право продавати цю користь і встановлювати її ціну, тому що користь продається і дозволяється її оцінювати. Жоден не може її відібрати у її власника, навіть халіф мусульман. Сказав Абу Юсуф: «Яку б землю не завоював Імам силою, якщо він не розділив її (серед воїнів), побачивши благо у тому, щоб закріпити її за її жителями, як це зробив Умар ібн аль-Хаттаб в Судані, то він має на це право, і вона стає землею харадж. Після цього він не може забрати її у них. Вона є їх володінням, яке вони успадковують, продають і виплачують за неї харадж». Таким чином, якщо держава стала потребувати того, щоб забрати частину земель-хараджій в інтересах самих же мусульман, то вона повинна заплатити власнику землі ціну вартості користі від цієї землі, але не ціну самої землі, тому що її власник володіє насправді її користю, а не нею самою. Сама вона є власністю мусульман. А тому держава повинна заплатити йому ціну саме того, чим він володіє, тобто ціну користі землі, якою б великою або малою ця користь не була. Виплачувана ціна не зменшується від того, що на цій землі розташована будівля або зростає дерево, адже, в іншому разі, це розцінюється як замах на право власника, який є власником того, на чому розташовані будівлі і на чому зростають дерева, як і є власником вироблення цієї землі. Від користі цієї землі і вилічується ціна за неї при тому, що власник землі міг придбати її за десятки тисяч, а будівлі і дерева на ній не коштують і десятків сотень. Пониження ціни за будівлі та дерева – це пригноблення його, марнотратство його прав. Якщо держава не дає усієї ціни за землю згідно з її користю, то вона стає узурпатором. Так само обходяться з будь-якою іншою користю при продажі, і необхідно давати за неї повну ціну.
4. Це те, що стосується землі-хараджій, призначеної для оброблювання. Що ж стосується житлової території на завойованих землях, то закон у їх відношенні відрізняється від законів оброблюваних земель. За житлові території немає хараджу. Її власник володіє як її користю, так і нею самою. На те є іджма сахабів. Коли мусульмани завоювали Ірак, вони розподілили Куфу і Басру, розділивши їх між собою. Міські території стали їх власністю, вони стали власниками самих земель і їх користі іще у часи Умара ібн аль-Хаттаба з його ж дозволу. Цими поселенцями були сподвижники Посланця Аллаха ﷺ. Те ж саме відбувалося і у відношенні Шаму, Єгипту та інших завойованих земель. З житлових територій на них не платиться харадж жодним чином. Вони продаються і купуються, як і будь-яка інша власність. За них виплачується закят лише у тому разі, якщо вони були узяті як предмет торгівлі, і в такому разі за них виплачується закят як за предмет торгівлі.
Харадж виплачується за землю-хараджій, призначену для оброблення, а житлові території на землі-хараджій не вимагають виплати хараджу. Власники житлових територій є власниками як цієї території, так і її користі, тобто повноцінними власниками, а не власниками просто землі-хараджій.
Мир вам, милість Аллаха і Його благословення!
Ваш брат, Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
11 Зуль-када 1436 р.х.
26.08.2015 р.
Серія відповідей шейха вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання, приведені на його сторінці у Фейсбуку «Фікх».
