Адресовано: Бакру Шарбаті بكر الشرباتي
Питання:
Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятух. Я маю два питання, які я хотів би поставити нашому шанованому вченому, хай збереже його Аллах! Обидва вони пов’язані з книгою «Ісламська особистість», т. 3.
Перше питання – відносно правила «Те, без чого неможна здійснити ваджиб (обов’язкове), є ваджибом (обов’язковим)». У книзі приводиться: «Відносно ж положення, коли ваджиб обумовлений ним, то немає розбіжностей у тому, що досягнення цієї умови не є ваджибом. Навпаки, ваджибом буде лише та умова, на яку є доказ про її обов’язковість, як наприклад, зобов’язання здійснення якогось намазу обумовлене обов’язковою наявністю тахара (абдест або таямум)…». Дане речення зрозуміле, однак приведений приклад вносить неясність. Це відбувається тому, що тахара (абдест або таямум) не є умовою обов’язковості намазу, однак є умовою для виконання намазу. У деяких книгах з усулю я зустрічав, що до цього речення приводять приклад про «можливість» для здійснення хаджу, або «завершення року (хауль)» для нісабу у виплаті закяту. Мені здається, що ці приклади точніше показують суть, а що Ви скажете з цього приводу? Хай винагородить Вас Аллах благом!
Друге питання – відносно теми хадісу машхур (відомий): у другому виданні книги його визначення приводиться наступним чином: «Це хадіс, переданий від сподвижників групою, яка не досягає степеню таватур, а потім він передавався шляхом таватур у часи табіїнів та табіїт табіїнів». Потім, у третьому виданні, були внесені корегування: «Це повідомлення, передане групою осіб більше трьох на кожному етапі, однак яке не досягло степеню таватур». Мені не зовсім зрозуміла решта коментарю і приведений у якості хадісу машхур приклад, який, як мені здається, відповідає визначенню у другому виданні. Тобто приведений приклад відповідає визначенню другого видання, а не третього. Хай винагородить Вас Аллах добром!
Відповідь:
Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятух!
Перше: відносно «Того, без чого неможна здійснити ваджиб»:
Як Ви бачите, любий брате, початок правила каже: «Те, без чого неможна здійснити ваджиб», - таким чином, мова йде про виконання ваджибу, а не про утвердження (або підтвердження) шаріатського хукму про ваджиб, мандуб або мубах тощо. Темою правила є виконання ваджибу, а отже, якщо неможна виконати ваджиб інакше, окрім як за допомогою певної справи, то у такому разі ця справа стає ваджибом, якщо відповідає умовам цього правила.
Я повторюся, що темою є виконання ваджибу, а не утвердження (або підтвердження) шаріатського хукму «ваджиб», і саме на цій основі розуміється приведене у книзі. Я згадаю те, що приводиться у книзі відносно цієї теми, щоб Ви побачили, як необхідно розуміти це питання: «Те, без чого неможна здійснити ваджиб, буває двох видів: перший – це коли обов’язковість справи обумовлена іншою справою; і другий – коли ваджиб не обумовлений іншою справою. Що стосується першого, то немає розбіжностей у тому, що досягнення цієї умови не є ваджибом, навпаки, ваджибом буде лише та умова, на яку є доказ про його обов’язковість, як зобов’язання здійснення якогось намазу обумовлене обов’язковою наявністю тахара (абдест або таямум)…».
Тепер зверніть увагу на те, про що Ви запитували: «..як, наприклад, зобов’язання здійснення якогось намазу обумовлене обов’язковою наявністю тахара (абдест або таямум)». Ви говорите у питанні: «…однак приведений приклад вносить неясність… Це відбувається тому, що тахара (абдест або таямум) не є умовою обов’язковості намазу, однак є умовою для виконання намазу», - дане утвердження вірне, однак воно не суперечить згаданому у книзі, якщо Ви вірно зрозумієте приведений текст. У ньому говориться: «Те, без чого неможна здійснити ваджиб», - сенс речення, яке стало неясним для Вас, розуміється наступним чином: «Як наприклад, зобов’язання повного виконання якогось намазу обумовлене обов’язковою наявністю тахара (абдест або таямум)», - тобто виконання намазу нездійсненне інакше, окрім як за наявності тахара. Ви можете сказати: тоді чому ж не згадане це доповнення, тобто чому не сказано «Зобов’язання повного виконання якогось намазу». Суть відповіді лежить у тому, що вивчення ведеться відносно повного виконання ваджибу, а не в утвердженні самого ваджибу, - і ця справа відома та застосовувана в усіх книгах з усулю, - тобто відбувається не відкрите написання, а мається на увазі щось конкретне, якщо контекст вказує на це. Тут же, як Ви бачите, контекст вказує на це у кінці абзацу, який ми привели з книги «Ісламська особистість», т.3: «…таким чином, тахара не є ваджибом (обов’язковим) з точки зору звернення Шаріату по намазу, однак тахара є умовою для виконання намазу». І це саме те, про що казали Ви у своєму питанні: «…тахара (абдест або таямум) не є умовою обов’язковості намазу, однак є умовою для виконання намазу», - і хіба це не те саме, про що говориться у книзі, хай змилостивиться над Вами Аллах?
І як я сказав вище, ця справа – очевидна у книгах з усулю, коли скорочують слова, якщо контекст вказує на них. І це очевидно, коли мова йде про «те, без чого неможна здійснити ваджиб»:
Наприклад, у книзі «Аль-Мустасфа» імама Абу Хаміда аль-Газалі ат-Тусі, у розділі: «Питання про те, без чого неможна здійснити ваджиб…». Він каже: «Так, тахара в намазі є обов’язковим описом для обов’язковості самого намазу», – з цього речення очевидно зрозумілий наступний сенс: «Так, тахара в намазі є обов’язковим описом для обов’язковості повного виконання (або завершення) самого намазу». Тобто – для виконання намазу, оскільки обов’язковість (вуджуб) намазу як шаріатського хукму обумовлена доказом, а не обумовлена обов’язковістю тахара.
Так само, наприклад, каже автор книги «Аль-Іхкам фі усулі аль-Ахкам» імам аль-Аміді відносно «того, без чого неможна здійснити ваджиб», ясно тлумачачи це правило. Він каже: «Якщо Законодавець сказав би: Я дав тобі в обов’язок намаз, якщо ти тахір (тобто у стані малого очищення абдест, таямум)…», – цього його висловлювання зрозуміло, що мається на увазі: «Дав тобі в обов’язок виконання намазу, якщо ти тахір». Звідси очевидно, що сенс полягає у тому, що тахара – це умова для виконання намазу, а не для обов’язковості самого намазу. Однак контекст речення «Те, без чого неможна здійснити ваджиб» не залишає приводу для згадування слів «завершення намазу» або «виконання намазу», оскільки це очевидно з контексту.
Також приводиться у шарху (коментарях) до книги «Рауда» автора Сулеймана ібн Абдулькавія ат-Туфі ас-Сарсарі відносно теми «Те, без чого неможна здійснити ваджиб», де він каже: Як обумовленість наявності намазу тахаратом», - і можливо, це речення трохи ясніше, ніж твердження двох минулих авторів, оскільки він сказав «наявність» замість «зобов’язання (вуджуб)». Однак кожне з тверджень має на увазі виконання намазу, оскільки контекст каже про це, тому що правило каже «Те, без чого неможна здійснити ваджиб», а отже мова йде про виконання.
Ібн Бадран, автор книги «Введення у мазхаб Імама Ахмада», який більше за інших витлумачив суть цього питання, сказав відносно «того, без чого неможна здійснити ваджиб»: «Знай, що це питання має два зауваження: перше – це те, що спирається на обов’язковість ваджибу, і це одностайно не є ваджибом, будь воно причиною (сабаб), умовою (шарт) або спростуванням (відсутністю) перешкоди (мані). Причина (сабаб) – це як у випадку з нісабом, від якого залежить обов’язковість закяту…». Ви бачите, що речення «…це як у випадку з нісабом, вінд якого залежить обов’язковість закяту» означає обов’язковість виконання (виплати) закяту.
Він також каже: «Умова (шарт) – це як знаходження у своїй місцевості для обов’язковості дотримання посту», – поста у цьому реченні він відкрито та ясно висловив суть, і не сказав: «Умова для обов’язковості посту».
Він також каже: «Що ж стосується умови (шарту) для виконання дії або якоїсь іншої умови, як тахара та інші умови для намазу», – тут він пояснює, що тахара – це умова для здійснення намазу, тобто для його виконання.
Таким чином, усе приведене вище у книзі «Ісламська особистість» на початку теми «Те, без чого неможна здійснити ваджиб» стало зрозумілим, чи не так? Я повторюся: «Відносно ж положення, коли ваджиб обумовлений їм, то немає розбіжності у тому, що досягнення цієї умови не є ваджибом. Навпаки, ваджибом буде лише та умова, на яку є доказ про її обов’язковість, як зобов’язання здійснення якогось намазу обумовлене обов’язковою наявністю тахара (абдест або таямум). Тахара не є умовою обов’язковості намазу, однак є умовою для виконання намазу». Кінець.
Відносно ж того, про що Ви сказали у кінці свого питання: «У деяких книгах з усуля я зустрічав, що до цього речення приводять у приклад «можливість» для здійснення хаджу, або «завершення року (хауль) для нісабу у виплаті закяту», - то ці приклади хоча і є ясними у якійсь мірі, однак вони не набагато відрізняються від того, що ми привели. Це відбувається тому, що «можливість» необхідна для виконання хаджу, а не для визначення того, чи є хадж в Ісламі ваджибом або не є, тобто «можливість» стосується виконання. А «завершення року (хауль)» для нісабу закяту – то загальновідомо у цьому прикладі, що мається на увазі «нісаб у виплаті закяту», як ми згадали про це у книзі «Введення у мазхаб Імама Ахмада». І якщо Ви читали приклади до правила «Те, без чого неможна здійснити ваджиб (обов’язкове), є ваджибом», і якщо читали цей приклад «завершення року (хауль) для нісабу закяту», то повинні були звернути увагу, що це не зовсім точно. Точніше буде сказати, що нісаб є умовою для закяту, як і завершення року (хауль) є умовою для нісабу, оскільки ваджибом є закят, а не нісаб… І те, без чого неможна здійснити ваджиб, - тобто те, без чого неможна здійснити виплату закяту, це – володіння нісабом, а також умова для цього нісабу – це завершення року. У всілякому разі, тут може виникнути неясність, тільки якщо Ви не прочитали цей приклад наступним чином: «Нісаб та умова (шарт) завершення року у ньому є двома зобов’язаннями для ваджибу виплати закяту», - або якимось іншим подібним чином…Я сподіваюся, що суть, з волі Аллаха, для Вас стала цілком зрозумілою.
Друге: відносно визначення хадісу машхур:
Перш ніж відповісти на Ваше питання, я хочу Вам для довідки і у якості підготування для відповіді зазначити наступне:
1 – Раніше нам вже ставили питання щодо визначення хадісу машхур, яке приводиться у наших книгах, і що у цьому питанні є розбіжність думок…І ми відповіли на це наступним чином:
У книзі «Ісламська особистість», т.3, ми сказали:
а) …на сторінці 80 (арабського видання) у темі «Хадіс»: «Якщо передала група табіїт табіїнів від групи табіїнів, від одного або кількох сподвижників, однак, які не досягають за чисельністю степеню таватур, то це – хадіс машхур»
б) на сторінці 83 у темі «Хадіс Машхур»: «Хадіс машхур – це повідомлення, передане групою осіб більше трьох у кожному етапі, однак яке не досягло ступеню таватур».
Також ці два визначення приведені у книзі «Ісламська особистість», т.1.
Обидва ці визначення вірні.
Перше належить ханафітам, які не ставлять умовою певне число передавачів в епоху сподвижників, навпаки, достатньо і одного. Однак вони ставлять умовою передачу групи осіб від групи осіб, тобто ставлять умовою таватур та відомість (розповсюдженість) в епоху табіїнів та табіїт табіїнів.
Друге ж належить групі вчених (і зокрема – вченим хадісу), які ставлять умовою передачу групою осіб на кожному етапі (тобто в епоху сподвижників, табіїнів та табіїт табіїнів) за наявності розходження серед них відносно кількості людей у кожному з етапів. Так, серед них є той, хто сказав, що повинно бути більше двох передавачів на кожному з етапів і той, хто поставив умовою три передавача на кожному з етапів…
Ми ж привели у нашій книзі обидва визначення, оскільки обидва вони вірні, а тому немає потреби прибирати одне з них.
2 – Тепер же ми відповімо на те, про що Ви сказали у кінці свого питання «…приведений приклад відповідає визначенню другого видання, а не третього»… Ваше зауваження відповідає реальності, оскільки ми дійсно не внесли змін у приклад, однак я зверну Вашу увагу на те, що є вчені, які не відносять хадіс машхур до категорії ахад, стверджуючи, що цей хадіс дає ймовірне знання (занн), близьке до категоричного (якін). А тому ми сконцентрували увагу на тому, що хадіс машхур за будь-яких обставин залишається хабаром ахад, оскільки справа у тому, що повідомлення є або ймовірним (занн), або категоричним (якін), і немає третього варіанту. Тобто немає проміжного повідомлення між ймовірним та категоричним, як і не може бути речі, яка б наближувала до одного і віддаляла від іншого виду. Таким чином, немає сенсу цьому вислову, оскільки машхур хадіс дає лише ймовірне (занн) знання. І навіть якщо хадіс передавався ланцюжком таватур в епоху табіїнів і табіїт табіїнів, як про це каже дехто, він усе ж не стає хадісом мутаватір, оскільки суть в хадісі мутаватір полягає у передачі таватур від Посланця Аллаха ﷺ, а не лише у передачі таватур в епоху табіїнів і табіїт табіїнів. Даний таватур від Посланця Аллаха ﷺ, а не лише у передачі таватур в епоху табіїнів і табіїт табіїнів. Дане питання ясне й очевидне у приведеному прикладі та коментарях. І разом з цим, ми звернемо увагу на те, що може змінитися зі внесенням змін, або ж залишимо усе як є, якщо це не впливає на згадане питання.
До відома, розбіжність у визначенні хадісу машхур не є рішучим (тобто ключовим) у силу того, що витікає зі вказівки самого слова машхур (тобто відомий, розповсюджений). Відомість хадісу спирається на те, що витягається з даної відомості. Так, вчений може прийти до впевненості та заспокоєння у хадісі і в його значенні у силу його розповсюдження серед певного числа передавачів, у той час як інший вчений може не знайти цієї впевненості у тому самому хадісі. Це відбувається тому, що даний термін залишається визначенням серед муджтахідів та вчених хадісу, а тому має місце деяка розбіжність думок з точки зору заспокоєння та впевненості у тексті хадісу і у його значенні. Однак, у будь-якому положенні, машхур хадіс залишається у розділі хадісів ахад, навіть якщо впевненість у ньому збільшується з більшою кількістю передавачів.
Варто згадати, що розповсюдженість хадісу передбачає його розповсюдженість в епоху табіїнів і табіїт табіїнів. Якщо ж хадіс розповсюдився після цього, то це не має значення, і такий хадіс не буде зватися машхур. З числа хадісів машхур – слова Пророка ﷺ: «Воістину, справи (оцінюються) за намірами», - виведений Бухарі та Муслімом.
3 – У завершення, не дивлячись на те, що Ваше питання має долю правильності, мене приємно вразила Ваша моральність у ставленні питання, в уважності роздуму та гарний глибокий розбір того, що приводиться у наших книгах. Це мало місце бути, коли Ви сказали у завершенні Вашого першого питання: «Що Ви скажете з цього приводу? Хай винагородить Вас Аллах благом!», - і коли сказали у другому питанні: «Мені не зовсім зрозуміла решта коментарю…». Нехай же Аллах благословить Вас і відкриє перед Вами ворота блага за те, що Він обдарував Вас здоровим розумом і благим нравом! Хай Аллах сприяє Вам!
Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятух!
Ваш брат Ата ібн Халиль Абу ар-Рашта
19 Зуль-хіджа 1436 х.
03.09.2015 р.
Серія відповідей аміра Хізб ут-Тахрір Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти на питання відвідувачів його сторінки у «Фейсбук»
