Чи мають прихильники «поступовості» доказ, хоча б сумнівний?

Чи мають прихильники «поступовості» (ідеї поступового втілення Ісламу) доказ, хоча б сумнівний? Адже більшість прихильників цієї ідеї говорять, що це питання є неоднозначним та суперечним, а отож, жодна із сторін не може засуджувати іншу сторону . Ми не маємо права виражати засудження їм, як і вони не мають права засуджувати нас. І у якості аргументів на свою думку вони приводять наступні докази: висловлювання Аіши відносно заборони вина, випадок скасування покарання (відсікання кісті ) за грабіжництво у рік голоду під час правління Умара ібн аль-Хаттаба, дві оповіді про історії Умара ібн Абдуль-Азіза зі своїм сином, а також його слова сину. Повідомляється, що Абдуль-Малік, син Умара, поставив батьку наступне питання: «Батько, чому ти такий поступливий у деяких справах? Клянусь Аллахом, якщо б я був на твоєму місці, то нікому не побоявся б сказати істину!». У відповідь на це Умар (р.а.) сказав: «Не поспішай, сине мій ! Воістину, Аллах два рази засудив у Корані вживання вина, проте лише на третій раз заборонив його . Я боюсь, що покладу на людей істину усю одразу, і вони відкинуть її. А потім пошириться смута» (Глава «Виняткова угода» 30/1 із книги «Аль-Мувафакъат» 94/2).

Також у якості аргументу вони приводять наступний хадіс із Сунни : повідомляється, що Вахбі спитав Джабіра ібн Абдуллаха стосовно присяги племені Сакіф. Той відповів: «Вони поставили умову Пророку ﷺ, щоб він не обкладав їх закятом і не наказував вести джихад. Почувши це, Пророк с ﷺ сказав: «Вони будуть сплачувати закят та вести джихад, коли покоряться Ісламу»» (хадіс достовірний).

Викладаю стисло своє питання: «Чи є питання поступовості категоричним, тобто чи забороняється категорично слідувати поступовості? Чи це питання– іджтіхадне, відносно якого допускається розбіжність?». Нехай Аллах воздасть Вам благом.

Відповідь: Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракатух!

Нами передувало давати велику відповідь на питання «поступовості» 11 лютого 2006 р. Можливо, Ви не читали його, тому що тоді іще не було цієї сторінки у фейсбуку. Як би там не було, Ваше питання зачепило нові питання, про які нічого не говорилось у попередній відповіді. Ми розглянемо усі питання, пов’язані з даною темою, щоб надати вашій увазі повну та вичерпну відповідь у якості дослідження. Нехай допоможе нам Аллах. Він – Кращий покровитель.
По-перше, ствердження про щодо поступовості втілення ісламських законів є вкрай небезпечним. Пропагандисти поступовості поширюють таке поняття, нібито закони Ісламу неможливо одразу ж прийняти та втілити. Отож, закони Ісламу необхідно втілювати потрохи, один за одним. Іншими словами, в одних питаннях втілювати закони невір’я, а в інших питаннях – закони Ісламу. Як бачимо, подібне положення є тяжким гріхом та крайньою порочністю.

По-друге, при розгляді доказів прихильників поступовості можна помітити, що більшість із них насильно притягнуто до теми поступовості. Вони не дійшли до свого висновку про дозволеність поступовості шляхом дослідження шаріатських доказів. Навпаки, судячи по методу їх аргументації, вони спочатку вирішили, що поступовість необхідна, а потім взялись шукати докази на дозволеність цього без усілякого уточнення того, чи відповідають вони цьому питанню чи ні … Це суперечить правильному методу шаріатського виведення, що представляє собою наступне:

1 – При виведенні шаріатського рішення на те чи інше питання необхідно досконало дослідити реальність цього питання. Потім зібрати усі докази, пов’язані з цією реальністю, і дослідити ці докази на основі правил ісламського права (усуль аль-фікх) з метою виведення шаріатської постанови.

2 – Необхідно першим чином докласти зусиль до того, щоб поєднати докази між собою та постаратися застосувати обидва докази, ніж ігнорувати один із них.

3 – Якщо не вдається поєднати докази, то необхідно віддати перевагу одному із них на основі правил ісламського права (усуль), тобто зробити тарджіх. Наприклад , мухкам (однозначне) віддається перевага над муташабіх (алегоричне), катий (категоричне) перевершує занній (сумнівне). У випадку, якщо стикнуться два занній докази один з одним, варто дослідити їх з точки зору їх ланцюжка передачі та змісту тексту . Доказу з сильним ланцюжком передачі віддається перевага перед менш сильним доказом. Хасс (текст з обособленим змістом) віддається перевага над амм (текст з загальним змістом), мукайяд (текст с конкретизованим змістом) перевершує мутлак (текст з абсолютним змістом), мантук (викладений зміст тексту) сильніший, аніж мафхум (розуміємий зміст тексту). І так далі, як це приводиться у книгах ісламського права «Усуль аль-Фікх».

По-третє, при дослідженні шаріатських доказів стає ясно, що поступовість у втіленні Ісламу, а точніше, втілення частини Ісламу та залишення другої частини Ісламу є забороненим на основі категоричних по своїй передачі та по своєму змісту (однозначних) доказів. Згадаємо деякі із них:
1 – Всевишній Аллах говорить:

Цей категоричний наказ Аллаха, адресований Посланцю Аллаха ﷺ та правителям мусульман після нього, вказує на обов’язковість правління згідно до усіх законів, ниспосланими Всевишнім Аллахом, незалежно від того, чи є вони обов’язком або забороною, оскільки частка «ما», яка вживається в аяті виступає формою загального виражена рішення. Всевишній Аллах заборонив Своєму Посланцю ﷺ та правителям мусульман, які будуть після нього, потурати бажанням людей та підлаштовуватись під їх настрої, кажучи: «… не потурай їх бажанням». Також Всевишній Аллах застеріг свого Посланця ﷺ та правителів, які прийшли після нього, від того, щоб люди не відвернули їх та не ухилились від втілення деяких законів, які Аллах ниспослав Своєму Посланцю ﷺ. Навпаки, необхідно втілювати усі закони, які ниспослав Всевишній Аллах, будь вони обов’язками або заборонами, не звертаючи уваги на те, чого бажають люди. Всевишній Аллах говорить: «… їх бажанням та стережись їх, щоб вони не відвернули тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах».

2 – Всевишній Аллах говорить:

«Ті ж, які не керують згідно до того, що ниспослав Аллах, є несправедливими» (05:45),

«Ті ж, які не керують згідно до того, що ниспослав Аллах, є беззаконниками» (05:47)

У цих трьох аятах Всевишній Аллах назвав того, хто не керує згідно до ниспосланих від Аллаха законів, будь вони наказами або заборонами, невіруючим, якщо він заперечує їх (ці закони), і несправедливим і беззаконником, якщо він не заперечує, а лише не керує згідно до них, оскільки частка «ما», яка вживається в аяті, виступає формою загального виразу та охоплює усі ниспослані від Аллаха закони, будь то накази або заборони.

3 – Цього дотримувались праведні халіфи у питанні втілення законів Ісламу у завойованих країнах. І вони є найбільш досвідченими людьми у розумінні Книги Всевишнього Аллаха та метода Посланця Аллаха ﷺ у втіленні законів Ісламу. Як відомо, праведні халіфи одразу, без усілякого зволікання, відкладання та поступовості вдавались до втілення законів Ісламу. Вони не дозволяли новозверненому мусульманину вживати алкоголь або робити перелюбство. І не давали йому якийсь час, а потім починали забороняти усе це. Навпаки, вони втілювати усі закони Ісламу. Про це свідчать вичерпні та категоричні за своєю передачею (мутаватір) перекази про те, що вони невідкладно втілювали закони Ісламу у завойованих країнах.

По-четверте, таким чином, ніякий сумнівний (занній) доказ не у силах вплинути на це законне положення. Заборона на поступове втілення, а також обов’язковість повного втілення законів Ісламу підтверджуються категоричним (катий) текстом. Це означає. що якщо сумнівний (занній) доказ суперечить категоричному (катий) доказу, то перевага віддається категоричному (катий). Тобто, сумнівне (занній) варто розуміти у тому значенні, яке не буде суперечити значенню категоричного (катий) доказу. Іншими словами, для того, щоб привести обидва докази у дію, необхідно розуміти сумнівне (занній) у не суперечливому категоричному (катий) значенні, якщо це можливо. У випадку неможливості цього, необхідно віддати перевагу та прийняти категоричне (катий) і залишити сумнівне (занній).

По-п’яте, чи можна привести у дію обидва докази, тобто зрозуміти сумнівне (занній) у несуперечливому категоричному (катий) значенні у питанні поступового втілення законів Ісламу? Розглянемо докази, які були згадані у питанні:

1 – Хадіс Аіши (р.а.) відносно вина:

Приводить імам Бухарі у своїй збірці достовірних хадісів від Юсуфа ібн Махіка наступне. Він сказав: «Я був у Аіши, матері правовірних. До неї прийшов один іракець і сказав: «Який саван краще?». Вона відповіла : «Горе тобі, що тобі заважає?». Потім він сказав: «Покажи мені свитки Корану, з яких ти читаєш». Аіша спитала: «А нащо тобі це?». Він продовжив: «Можливо, я зберу Коран по ним. Оскільки я читає його у незібраному виді». Тоді вона поставила йому іще одне питання: «Що тобі заважало, якщо ти раніше читав його? Перше, що ниспослалось із Корану – це згадування Раю та Пекла. Потім коли люди обернулись в Іслам, було ниспослано, що дозволено (халял), а що – заборонено (харам). І якщо спочатку було ниспослано: «Не пийте вино», – люди б сказали: «Ми ніколи не кинемо пити». І якщо б спочатку було сказано: «Не перелюбствуйте», – то люди б сказали: «Ми ніколи не кинемо перелюбство». Коли я була дитиною та гралась, у Мецці було ниспослано аят: «Ні ж! Судний час – призначений їм строк, і час цей найжахливіший та гіркий», – а сури «Бакара» (Корова) та «Ніса» (Жінки), які містять халял та харам, були ниспослані, коли я була вже дружиною у домі Пророка ﷺ». Потім вона винесла йому свої свитки Корану та продиктувала йому сури».

Де у словах Аіши (р.а.) вказівка на поступовість у втіленні законів Ісламу?! Аіша (р.а.) пояснила питаючому іракцю, що першими із Корану були ниспослані сури, які розповідали про ісламську акъиду. І коли люди увірували в Іслам, почали ниспосилатись сури, які розповідали про халял та харам, тобто про закони Ісламу. Тут нема ані найменшої вказівки на те, що була поступовість у питаннях халяла та хараму, швидше навпаки, усі свідчить про повне втілення халялу та хараму. Суть даного хадісу у тому, що Всевишній Аллах не ниспосилав закони Ісламу, тобто халял та харам, доки люди, першим чином, не увірували в Іслам. І коли вони увірували, Всевишній почав ниспосилати закони, які вони почали одразу ж втілювати в життя. У книзі «Фатх уль-Барі» при тлумаченні цього хадісу приводиться наступне : «Вираз «доки не обернуться» до первозданності та єдинобожжю, до слів «було ниспослано, що дозволено (халял), а що заборонено (харам)» восходять до божественної мудрості відносно порядку ниспослання. Так, першим, що було ниспослано із Корану, був заклик до єдинобожжя та блага звістка для віруючого та покірного раба про Джаннат та умовляння невіруючому та и непокірному рабу про вогонь. І коли це ствердилось у їх душах, були ниспослані закони».

Даний порядок ниспослання сур: спочатку сури, які містять в собі питання акъиди, а потім – сури, які містять в собі закони, узгоджується з істинним станом справ. Оскільки люди, які не вірять в Аллаха, Його Посланця ﷺ та й Судний день, не дадуть відповідь на наказ Всевишнього Аллаха. А тому, першим чином, необхідно закликати їх до віри та єдинобожжя. І коли вони дадуть відповідь на цей заклик, на них будуть покладені закони Ісламу. І який зв’язок цього хадісу з поступовістю у втіленні законів Ісламу над мусульманами і ісламських країнах?

2 – Питання призупинення кримінального покарання (у вигляді відсікання кісті) за грабіжництво у часи правління Умара ібн аль-Хаттаба:

Умар ібн аль-Хаттаб (р.а.) не застосовував поступовість при виконанні кримінального покарання за грабіжництво. Кримінальне покарання за грабіжництво втілювалось одразу ж після ниспослання цього закону у часи Пророка ﷺ і продовжувало втілюватись у часи правління Абу Бакра, Умара та решти халіфів. Що стосується того, що вжив Умар, то його дія є втіленням шаріатського закону згідно до того, як це приводиться в Ісламі. Тобто, він не відклав втілення закону, навпаки, втілив його як слід. Існують положення, у яких неможна відсікати кість за грабіжництво , як, наприклад, під час голоду неможна відсікати кість за грабіжництво того, що допомогло людині врятуватись від голоду. Наведу декілька доказів на неприпустимість відсікання кісті під час голоду :

а) Відомий мусульманський вчений ас-Сархасій у книзі «Аль-Мабсут» повідомив про те, що від сподвижника Макхуля (р.а.) передається, що Пророк ﷺ говорив: «Не відсікати (кість) у часи стихійного (вимушеного) голоду».

б) Також у книзі «Аль-Мабсут» приводиться від Хасана, що якась людина повідала: «Я бачив двох зв’язаних чоловіків та кусок м’яса, який лежав поруч з ними . Я зайшов разом з ними до Умара (р.а.), і хазяїн цього м’яса сказав: «Ця верблюдиця повинна була ось-ось народити, і я чекав цього, як люди чекають весни. І я наткнувся на цих двох, коли вони зарізали її». Умар (р.а.) сказав: «Чи погодишся ти на двох стельних верблюдиць, які пасуться, замість твоєї однієї? Адже ми не відсікаємо руку у нестерпних умовах і у часи голоду та посухи»». Стельна – це верблюдиця на десятому місяці, яка повинна ось-ось народити, що є дуже значущим для її хазяїв, які чекають появи на світ верблюжа, щоб доїти верблюдицю, як люди чекають весни. Що стосується слів «Ми не відсікаємо руку тим, хто краде у нестерпних умовах, щоб. їжею врятуватись від голоду», то їх зміст полягає у тому, що у засушливий рік не відсікається кість за грабіжництво через крайню нужду ту голод.

в) Вивів Ібн Абу Шайба у своїй книзі від Маъмара, що Яхья ібн Абу Кясір розповів, що Умар ібн аль-Хатаб говорив: «Кість грабіжника не відсікається у нестерпних умовах, у часи голоду та посухи».

Отож, незастосування покарання за грабіжництво у рік засухи (тобто у рік голоду) восходить у своїй основі до шаріатського закону, який передбачає незастосування покарання за грабіжництво у час голоду, оскільки таким є закон Ісламу відносно даного положення. Хіба дане положення відноситься до поступовості у втіленні законів Ісламу?!

3 – Історія Умара ібн Абдуль-Азіза зі своїм сином:

Загальновідомо, що Омейядська держава була Ісламським халіфатом, в якій не втілювалось нічого, окрім Ісламу. Вірно, мали місце випадки порушення та несправедливості з боку правлячих осіб – халіфів та валієв. Відомо, що з приходом до влади Умара ібн Абдуль-Азіза положення з втіленням Ісламу над людьми відрегулювалось до вимагаємого Ісламом рівня. І він абсолютно не вдавався до поступовості у втіленні законів Ісламу над людьми, тобто він не робив так, що одні ісламські закони втілювались, а інші – ні. Усі старання цього халіфа зводились до усунення несправедливості і до повернення прав їх законним володарям. І це стосувалось результатів діяльності омейядських халіфів, які вели правління до нього, а також вимагало розслідування, вияснення та титанічної роботи. Умар (р.а.) вважав. Що краще йому звернутись до синів халіфів, їх візірів та до них подібних з проханням повернути недозволене їм майно самим, без усіляких проблем та хвилювання. Таким чином, він звернувся до них з проханням покінчити з несправедливістю та забезпечити права кожного, а це, поза сумнівів, вимагає часу та зусиль. І коли Абдуль-Малік застав його під час рішення цієї дилеми, він підійшов до цього питання з юнацьким максималізмом, запропонувавши своєму батьку одним махом покінчити з цим питанням. Потім послідувала відповідь Умара, як про це приводиться у джерелах, які повідомляють цю історію. І у цій відповіді абсолютно нема нічого такого, що вказувало б на поступовість. Навпаки, він вимагав правильного втілення закону після розслідування та вияснення таких випадків несправедливості, щоб кожен отримав те. що йому полагається по Ісламу. Для повної ясності питання приведемо цю історію із достовірних джерел.

Варто відзначити, що історичні перекази, притчі та розповіді можна розглядати лише у тому випадку, якщо не існує хадісів по цій темі. Якщо хадіси існують, то необхідно брати їх в основу та вчиняти згідно до них. Я говорю Вам це, тому що у Вашому питанні Ви згадали історичні перекази та розповідь про розмову Абдуль-Маліка з Умаром ібн Абдуль-Азізом, де мова йшла про тему вина, у той час як перекази історії Умара зі своїм сином не стосуються теми . Отож, необхідно приймати те, що приводиться у хадісах, та залишити ці історичні перекази та притчі.

Нижче я приведу деякі хадіси, які повідомляють історію Умара ібн Абдуль-Азіза зі своїм сином Абдуль-Маліком:

– Із книги «Аль-Авлія ва Табакат уль-Асфія» за авторством Абу Наіма Ахмада Абдуль-Азіза ибн Абдуллаха ібн Ахмада ібн Ісхака ібн Муси ібн Махрана аль-Асбаханій (покинув цей світ у 430 році по хіджрі ): «Повідав нам Абдуллах ібн Мухаммад ібн Джаафар від Ахмада ібн аль-Хусайна аль-Хазза, від Ахмада ібн Ібрахіма, від Мансура, від Шуайба, що «якийсь оповідач повідомив, що якось Абдуль-Малік ібн Умар ібн Абдуль-Азіз прийшов у гості до Умара ібн Абдуль-Азізу і сказав: «У мене до тебе питання, чи можеш ти приділити мені увагу?», – а у ту мить у нього знаходився Маслама ібн Абдуль-Азіз. У відповідь на це Умар сказав: «Ти не хочеш, щоб це чув твій дядько?». «Так», – відповів він . Маслама встав та покину засідання. І, підійшовши до Умару, Абдуль-Малік сказав йому: «О амір уль-мумінин (голова віруючих)! Як ти відповіси завтра своєму Господу, коли Він спитає тебе: «У твій час було нововведення (Я бачив, що у твій час практикується заборонене), і ти не умертвив його (не боровся з цим), і була відсутня Сунна (Я бачив, що не практикується правильний закон), і ти не оживив її (не старався втілити її у життя)?». Умар сказав йому: «Синок! Хтось із підданих тебе попрохав прийти до мене з цим питанням, чи це твоя особиста думка?». Він відповів: «Нема, клянусь Аллахом! Це моя особиста думка. Я зрозумів, що ти будеш нести відповідь і вирішив поцікавитись, що ти відповіси?». І тоді сказав йому батько: «Нехай змилується над тобою Аллах! Нехай винагородить Аллах тебе за батька благом! Клянусь Аллахом, я хочу бачити тебе помічником у благому. Синок мій! У нашому народі ця справа зміцнювалась довгі роки. І сьогодні, коли постало питання щодо вилучення того, що знаходиться у ріках деяких людей , я не впевнений, що ці деякі не повстануть проти мене, що потягне за собою пролиття великої кількості крові. Клянусь Аллахом, тяготи цього світу для мене легше перенести, аніж якщо по моїй вині пролляється хоча б одна крапля крові. Хіба ти не хочеш для свого батька, щоб сам Всевишній Аллах розсудив між нами та нашим народом, адже Він – Кращий із Мудрих – і дарував той день, коли твій батько умертвить (усуне) нововведення та оживить (введе у практику) Сунну?»»».

– Із книги «Аль-Авлія ва Табакат уль-Асфія» за авторством Абу Наіма Ахмада Абдуль-Азіза ібн Абдуллаха ібн Ахмада ібн Ісхака ібн Муси ібн Махрана аль-Асбаханій (покинув цей світ у 430 році по хіджрі): «Від Хасана ібн Мухаммада ібн Кайсана, від Ісмаїла ібн Ісхака аль-Къаді, від Мухаммада ібн Абу Бакра, від Саіда ібн Аміра, від Джувайрія ібн Асма передається, що Абдуль-Малік ібн Умар ібн Абдуль-Азіз сказав своєму батьку Умару: «Що заважає тобі втілювати свою думку у цьому питанні? Клянусь Аллахом, якщо б я був на твоєму місці, то не побоявся ю втілити у життя цю справу». У відповідь Умар сказав: «Я привчаю людей до труднощів. І якщо Аллах залишить мене при владі, то я буду просувати свою думку. Якщо не судилося мені далі бути правителем, то Всевишній знає мій намір. Я побоююсь того, що якщо раптово почну втілювати свою думку опасаюсь над людьми, то примушу їх взятися за зброю проти мене. І, як відомо, нема нічого благого у тому, що побудовано на крові людей».

– із книги «Аль-Амр біль-Мааруф ва Ан-нахій ан аль-Мункар» за авторством Абу Бакра Ахмада ібн Мухаммада ібн Харуна ібн Язида аль-Халляла аль-Багдадій аль-Ханбалій (покинув цей світ у 311 році по хіджрі): «Повідомив мені Абдуль-Малік аль-Маймуній від Ахмада ібн Ханбаля, від Мутаміра ібн Сулеймана, від Фурата ібн Сулеймана, від Маймуна ібн Міхрана, що Абдуль-Малік ібн Умар ібн Абдуль-Азіз сказав своєму батьку: «О батько ! Що заважає тобі виконувати те, що вимагається від тебе по справедливості? Якщо б я був на твоєму місці, то не побоявся б сказати істину нікому». На що Умар відповів йому: «О синок! Я привчаю людей до труднощів. Я хочу оживити справу справедливості, і тому відстрочую це, доки люди не побажають цього більше, аніж цей світ. Тоді вони відречуться від несправедливості та долучаться до того, що я хочу (тобто до справедливості)»».

Із цих переказів про Умара ібн Абдуль-Азіза стає ясно, що тема не стосується втілення Іслама над людьми та поступовості у цій справі. Навпаки, тема стосується виключно повернення прав своїм законним володарям та усунення випадків несправедливості, які мали місце у період халіфів, які були при владі до Умара ібн Абдуль-Азіза. Хіба це має відношення до поступовості у втіленні законів Ісламу, де прихильники ідеї змішують Іслам з невір’ям?! Отож, історія Умара ібн Абдуль-Азіза та його сина, яка пов’язана з темою поступовості, не є доказом у питанні поступовості .

4 – Хадіси Пророка ﷺ стосовно делегації племені Сакіф :

а) Від Усмана ібн Абу аль-Аса повідомляється: «Коли делегація племені Сакіф прибула до Посланця Аллаха ﷺ, він розташував їх у мечеті, щоб пом’якшити їх серця. При пред’явленні своїх умов делегація почала вимагати, щоб їх плем’я ніхто не збирав (на військові дії або сплату закята), не взимав десятину та не вимагав виконання намазу». Тоді Посланець Аллаха ﷺ відповів: «Вас не будуть збирати (на військові дії або сплату закята), з вас не будуть взимати десятину. Проте нема добра у релігії, у якій нема намазу»» (передав Абу Давуд).

б) В іншій версії хадісу від Абу Давуда передається, що Вахба повідомив: «Я спитав Джабіра про дачу присяги (племенем) Сакіф. Він відповів: «Вони поставили Пророку ﷺ наступні умови, що не будуть зобов’язані сплачувати милостиню (закят) та брати участь у військових діях (джіхаді). У відповідь на це Пророк ﷺ сказав: «Вони самі стануть подавати милостиню (закят) та свести битви (джихад), коли приймуть Іслам»»».

– Що стосується першого хадіса від Усмана ібн Абу аль-Аса, то його можна використовувати у якості аргументу, навіть якщо у ланцюжку передачі даного хадісу згадується ім’я аль-Мунзірі. Відомо, що мухаддіси одностайні у тому, що Хасан аль-Басрі не міг чути його від Усмана ібн Абу аль-Аса. Проте у силу того, що у даному хадісі вживається невідома форма мови (маджхуль), отож його можна використовувати у якості аргументації. Що стосується другого хадіса, а саме – від Вахби, то він достовірний по своїй передачі.

– Неправильно вважати, що у цих двох хадісах мова йде про дозволеність шляхом поступовості втілення однієї частини законів Ісламу та ухилення від втілення другої частини законів Ісламу, оскільки категоричні (катий) докази проголошують про заборону поступовості у втіленні Ісламу.

– Отож, варто або розуміти хадіс у тому значенні, яке не буде розходитись зі значенням категоричних доказів, тобто застосувати обидва докази: категоричне (катий) та можливе (занній). Або приймати категоричний (катий) доказ та залишати (відкидати) можливе (занній), якщо ніяк не виходить привести у дію обидва хадіса. Іншими словами, необхідно поєднати докази по мірі можливості або віддати перевагу одному над іншим. А як відомо, категоричний (катий) доказ перевершує можливий (занній).

– У хадісі Усмана ібн Абу аль-Аса повідомляється, що Посланець Аллаха ﷺ поголився з тим, що плем’я Сакіф «не будуть мобілізовані (на військові дії), не будуть обкладатись десятиною (ушур) і ніхто, окрім них самих, не буде правити над ними». При цьому він не погодився з залишенням намазу. Що стосується того, щоб ніхто інший, окрім них, не правив над ними, то тут говориться про пост валія (голови територіальної одиниці держави Халіфат) – у цьому нема нічого поганого і це дозволяється на початку, якщо серед представників даного племені є достатність (необхідні умови) для валія. Проте що означають: «Вас не будуть збирати (на військові дії або сплату закята), з вас не будуть взимати десятину»? У тлумачному словнику арабської мови «Лісан аль-Араб» вираз «لا يحشرون» (ля яхшурун) означає «їх не будуть відправляти у військові походи та формувати із них загони, а також відповідальний за закят не буде збирати їх, щоб взимати податки з їх майна». Відносно значення виразу «з вас не будуть взимати десятину» у тлумачному словнику арабської мови «Лісан аль-Араб» говориться: «З їх майна не буде взиматись обов’язкова милостиня – десятина врожаю зернових культур». Отож, вираз «не буде збиратись» у цьому хадісі можна розуміти у значенні «не збиратись для сплати закяту до відповідального за закят, а навпаки, він буде їздити до них та приймати заякт з їх місця проживання або зберігання». Таким є одне із значень «لا يحشرون» (ля яхшурун). Також вираз «не буде взимати десятину» можна розуміти у значенні «не буде збирати десятину з їх майна». Адже це – одні із значень вищенаведеного виразу.

Таким чином, умови, які були висунуті племенем Сакіф і з якими погодився Посланець Аллаха ﷺ, полягали у тому, що вони будуть сплачувати закят зі свого майна у місцях свого проживання або збереження свого майна із з них не буде взиматися десятина, навпаки, лише закят . дозволяється тому, хто бажає Іслам, ставити умови того, щоб він сплачував закят там, де проживає, і з нього не взималася десятина (ушур), навпаки, лише закят. Це дозволяється, і нічого поганого у цьому нема. Цим самим узгоджується хадіс з категоричними доказами.

Тим не менш, у другому переказі (ріваяті) Абу Давуда шляху Вахбі повідомляється: «Я спитав Джабіра про дачу присяги (племенем) Сакіф. Він відповів: «Воно поставило Пророку ﷺ умову, що не буде сплачувати милостиню і не буде брати участь у військових діях (джихаді), на що Пророк ﷺ сказав: «Вони будуть подавати милостиню та брати участь у військових діях (вести джихад), якщо приймуть Іслам»»». І, швидше усього, хадіс «Вас не будуть збирати (на військові дії або сплату закята), з вас не будуть взимати десятину» говорить про виключне положення, яке стосується лише делегації Сакіф. Іншими словами, згода на те, що вони не будуть брати участь у військових діях (вести джихад) і не будуть сплачувати закят, виступає окремим приватним текстом, який стосується виключно них і не поширюється на інших, окрім них. Оскільки приватне (хаас) рішення обмежується тим, на адресу кого було винесено рішення. Згідно до правил ісламського права «усуль аль-фікх», приватне (хаас) рішення потребує передумови (къаріни), яка вказує на її обумовленість. Передумовою (къаріною ) у даному випадку є повідомлення Посланця Аллаха ﷺ про те, що у випадку прийняття ними Ісламу вони будуть сплачувати милостиню (закят) та брати участь у військових діях (вести джихад). Отож, їх умови не здійснились, а знання сокровенного не повідомляється нікому, окрім Посланця ﷺ. І це означає, що слова Посланця Аллаха ﷺ є передумовою (къаріною), яка вказує на те, що дане рішення є приватним. Серед законів Ісламу можна зустріти немало випадків приватних (хаас) рішень. Наприклад, Посланець Аллаха ﷺ вирішив, що свідчення Хазіма має силу свідоцтва двох чоловіків. Таке рішення є приватним і не поширюється ні на кого, окрім нього. Також Посланець Аллаха ﷺ вирішив, що шестимісячна коза приймається у якості жертвоприношення від Абу Барди. І це стосується виключно його та не поширюється на інших окрім нього, оскільки вік приносимої у жертву дрібної рогатої худоби повинен бути не менше року.

Отож, необхідно застосувати (привести у дію) обидва докази: поступовість у втіленні законів Ісламу забороняється, а поступовість у питанні джихаду та закяту є приватним положенням. Яке стосується виключно племені Сакіф, у силу знання Посланцем Аллаха ﷺ того, що вони приймуть Іслам і почнуть вести джихад та сплачувати закят.

По-шосте: висновок:

• На основі категоричних доказів заборонено вдаватись до поступовості через втілення частини законів та залишення іншої частини.

• У хадісі Аіши нічого не говориться про поступове втілення шаріатських законів. Навпаки, у ньому говориться лише про те, що у ниспосланих сурах Корану акъида (віровчення) передує законам.

• Умар ібн аль-Хаттаб не призупиняв кримінальне покарання за грабіжництво у вигляді відсікання кісті руки, як і не вдавався до поступовості у втіленні цього кримінального покарання. Навпаки, він діяв згідно до шаріатського закону, який передбачає незастосування кримінального покарання за грабіжництво під час голоду.

• Умар ібн Абдуль-Азіз не вдавався до поступовості у втіленні законів Ісламу, оскільки ці закони вже втілювались Омейядському Халіфаті, який керувався виключно Шаріатом, і ніяких інших законів, окрім ісламських, там не було. Розповіді про нього, які повідомляються, стосуються питання усунення несправедливості та реабілітації (повернення прав їх володарям).

• Хадіс Абу Давуда в обох версіях, в яких Посланець Аллаха ﷺ не погодився з племенем Сакіф відносно залишення намазу та прийняв решту їх умов, такі як неучасть у військових діях (джихаді) та несплаті закяту, є приватним (хаас) рішенням, яке стосується виключно цього племені, оскільки Посланець Аллаха ﷺ отримав через божественне одкровення звістку про те, що їх умова не має ніякого майбутнього та не здійсниться, що вони обернуться в Іслам і почнуть брати участь у джихаді та сплачувати закят. Іншими словами, ці хадіси не заперечуються, а узгоджуються та поєднуються з категоричними доказами , які вказують на заборону поступовості у вигляді втілення однієї частини законів Ісламу та залишення іншої частини, як це було пояснено вище.
Таким чином, дослідження усіх доказів, які приводять прихильники поступовості у втіленні законів Ісламу, показало, що вони не вказують на поступовість, а, швидше, вказують на абсолютно інші тематики, які не мають нічого спільного з поступовістю, або на окремі приватні положення. І вони не знаходяться у протиріччі з категоричними доказами, які вказують на заборону поступовості у втіленні законів Ісламу, як по це детально було пояснено вище. У зв’язку з цим, ми заявляємо, що прихильники поступовості не мають жодного доказу, навіть сумнівного, який дозволив би керувати частиною законами Ісламу та частиною – законами невір’я. Це – тяжкий гріх та груба омана, яке суперечить категоричним доказам відносно обов’язковості ведення правління згідно з усіма законами, які приніс Іслам. Хвала Аллаху – Господу світів.

Ваш брат Ата ібн Халіл Абу ар-Рашта
19 Рамадану 1437 рік
24 червня 2016 рік
Низка відповідей аміра Хізб ут-Тахрір шейха Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти на питання відвідувачів його сторінки у фейсбуку