Відповідь на питання від Іслама Зідана
Питання:
«Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху.
Яким чином на протязі життя уникати куфру або ширку та зберегти віру, покинувши цей світ мусульманином? Причина у тому, що я не бажаю знайти свої вчинки марними та опинитися у збитку! Чи полягає куфр лише у діях людини , у словах та переконаннях?
Прошу Вас роз’яснити це питання, нехай винагородить Вас Аллах!»
Відповідь:
Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі вабаракятуху.
Ваше питання можна розділити на дві частини:
1. Яким чином мусульманину уникнути куфру або ширку та зберегти віру до свої смерті?
2. Чи є кафр (невір’я) наслідком вчинків, слів та переконань?
Дізнавшись відповідь на другу частину питання, можна буде знайти відповідь і на першу.
Відповідь на другу частину питання:
Переконання (акида) та віра (іман) несуть один зміст, а саме — рішуче підтвердження якої-небудь інформації (тасдикджазім), яка відповідає дійсності та має за собою докази. Віра формується у серці людини та ґрунтується на рішучому підтвердженні якої-небудь інформації (тасдикджазім), а не просто на її прийнятті (підтвердженні без рішучого ствердження — тасдик). А також стверджуване повинно відповідати реальності та будуватись на доказах . Тоді віра розташовується у глибині сердець і лише тоді людина стає віруючою. Невір’я (куфр) також розташовується у серцях, тому що воно також пов’язано з прийняттям або відкинення якої-небудь інформації (тасдик). Всевишній сказав:
قَالَتِ ٱلۡأَعۡرَابُ ءَامَنَّاۖ قُل لَّمۡ تُؤۡمِنُواْ وَلَٰكِن قُولُوٓاْ أَسۡلَمۡنَا وَلَمَّا يَدۡخُلِ ٱلۡإِيمَٰنُ فِي قُلُوبِكُمۡۖ
«Бедуїни сказали: «Ми увірували». Скажи: «Ви не увірувати. Тому кажіть: «Ми підкорились». Віра іще не увійшла у ваші серця» (49:14).
Оскільки віра іще не утвердилась у їх серцях.
وَلَٰكِنَّ ٱللَّهَ حَبَّبَ إِلَيۡكُمُ ٱلۡإِيمَٰنَ وَزَيَّنَهُۥ فِي قُلُوبِكُمۡ وَكَرَّهَ إِلَيۡكُمُ ٱلۡكُفۡرَ وَٱلۡفُسُوقَ وَٱلۡعِصۡيَانَۚ أُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلرَّٰشِدُونَ
«Але Аллах прищепив вам любов до віри, та представив її чудовою вашим серцям, і зробив ненависним вам невір’я , нечестя та непокору. Такими є ті, хто ідуть правим шляхом» (49:7).
مَن كَفَرَ بِٱللَّهِ مِنۢ بَعۡدِ إِيمَٰنِهِۦٓ إِلَّا مَنۡ أُكۡرِهَ وَقَلۡبُهُۥ مُطۡمَئِنُّۢ بِٱلۡإِيمَٰنِ وَلَٰكِن مَّن شَرَحَ بِٱلۡكُفۡرِ صَدۡرٗا فَعَلَيۡهِمۡ غَضَبٞ مِّنَ ٱللَّهِ وَلَهُمۡ عَذَابٌ عَظِيمٞ
«Гнів Аллаха паде на тих. Хто зрікся від Аллаха після того, як увірував, — не на тих, хто був примушений до цього, тоді як у його серці покоїлась тверда віра, а на тих, хто сам розкрив груди для невір’я. Їм уготовані великі муки» (16:106).
Таким чином, питання віри та невір’я пов’язані з прийняттям , глибоким вкоріненням у серці певних стверджень, а не просто виражені у словах або яких-небудь діях . Тому що слова та поведінка — це зовнішня оболонка, і вона мало чого має з внутрішнім змістом людини; це далеко від віри , яка глибоко закріпилась у серці. Поруч з цим не варто залишати без уваги і наступні обставини:
1. Слова та вчинки, якщо навіть вони і не мають прямого відношення до переконань, усе ж таки виступають наслідком їх наявності, виражають їх. У такому значенні слова та дії людини розцінюються поруч з переконаннями і можуть послужити причиною звинувачення у невір’ї. Мусульманин може впасти у невір’я у чотирьох випадках:
а) Повіривши у щось не із Ісламу. Наприклад, віру у пророцтво якої-небудь людини після Мухаммада ﷺ, подібно тим, хто вірить у пророцтво Мірзи Гулама Ахмада. Така людина вважається невірною, тому що у її серці розташувалась віра не у те, з чим прийшов Іслам.
б) Маючи сумніви відносно того, з чим прийшов в очевидній формі Іслам. Наприклад, сумніви у пророцькій місії Мухаммада ﷺ. Людина, яка у цьому сумнівається, вважається невірною, оскільки вона перестала бути переконаною у пророцтві Мухаммада ﷺ.
в) З причини слів, які відображають її невір’я. Якщо хто-небудь скаже, що нема ніякого Творця, або що Коран не є мовою Аллаха, або щось із цього роду, тоді ця людина стає невірною у силу промовлених нею заяв, які виражають її переконання. Але необхідно враховувати те, щоб дані ствердження не могли бути інтерпретовані інакше, тобто невір’я в них було очевидним.
г) З причини дій, які відображають переконання. Сюди відносяться вчинки, такі як поклоніння ідолу або здійснення обряду молитви подібно іудеям та християнам. Подібні дії вказують на віру того, хто їх робить, а саме — людина у такому випадку вважається кяфиром,оскільки скоєння подібних дій вказує на наявність певних переконань, які несумісні з Ісламом. Подібно словам так само і у діях не повинна бути двозначність, тобто куфр повинен бути очевидним.
Це — чотири випадки, коли мусульманин втрачає віру та стає невірним. Що стосується віри у те, що не із Ісламу, або сумнівів відносно того, з чим прийшов Іслам в очевидній формі, то ці два положення напряму пов’язані з питанням серця, тому що віра у щось або сумнів у чому-небудь пов’язані з тасдиком (підтвердженням чогось),тоді як слова та дії напряму не пов’язані з серцем, а є зовнішніми проявами. Тим не менш, як слова, так і дії говорять про переконання, які містяться у серцях людей . Слова та дії, які не характеризують переконання їх носія, не повинні розцінюватись категоріями куфру та іману. Сюди можна віднести людей, які коять гріховні вчинки, дотримуючись при цьому Ісламу та його віровчень. Раніше мусульмани за скоєння гріху не прагнули звинувачувати один одного у невір’ї, окрім випадків, коли людина заперечувала очевидний закон в Ісламі, наприклад, недотримання людиною посту було мотивовано запереченням його обов’язковості. Подібне є невір’ям. У той час як якщо мусульманин не дотримується посту, коячи тим самим гріх, але погоджується з його обов’язковістю — він є грішником, а не кяфиром. Мусульманин може бути звинувачений у куфрі лише при явному його прояві. Звинувачення у куфрі (такфір) є дуже серйозним питанням в Ісламі, оскільки Посланець Аллаха ﷺ сказав:
إِذَا قَالَ الرَّجُلُ لِأَخِيهِ يَا كَافِرُ فَقَدْ بَاءَ بِهِ أَحَدُهُمَا
«Якщо людина скажу своєму брату: «О кяфір!», — то, безперечно, це слово ляже на одного із них» (передав Бухари по ланцюжку від Абу Хурайри),
مَنْ كَفَّرَ أَخَاهُ فَقَدْ بَاءَ بِهَا أَحَدُهُمَا
«Якщо хто-небудь звинуватить свого брата у куфрі, то безперечно це слово ляже на одного із них»(передав Ахмад від Ібн Умара).
2. «Рішуче підтвердження якої-небудь інформації», як слова, які мають своє змістове навантаження, припускає неминучість відповідності одного — мови, іншому — серцю. Не уявляється можливим заперечення того, у чому категорично упевнилась людина. Нема такого, хто, повіривши в Аллаха як Творця, проникся переконаністю, що лише Він — Творець Всесвіту, що у Нього нема співтоваришів, але після цього говорив би, що Аллах припустився помилки, має співтоваришів , не є Творцем усього сущого. Або поруч з повноцінною вірою в Іслам він почав би заперечувати очевидні веління Аллаха, усім відомі у релігії речі. Прикладом подібного не суміщення може слугувати людина, яка, заявляючи про свою віру в Аллаха, заперечує намаз, пост або будь-яке ясне повеління Аллаха. Це — невірний, він стає кяфиром через заперечення категоричного повеління Аллаха.
Подібно цьому, проклятий Ібліс (Сатана) став кяфіром через незгоду з повелінням Аллаха поклонитись Адаму, незважаючи на те, що він вірив в існування Аллаха:
قَالَ مَا مَنَعَكَ أَلَّا تَسۡجُدَ إِذۡ أَمَرۡتُكَۖ قَالَ أَنَا۠ خَيۡرٞ مِّنۡهُ خَلَقۡتَنِي مِن نَّارٖ وَخَلَقۡتَهُۥ مِن طِينٖ
«Аллах сказав: «Що завадило тобі пасти ниць, коли Я наказав тобі?». Ібліс сказав: «Я краще нього. Ти створив мене із вогню, а його — із глини»(7:12), —
Заявивши при цьому, що Аллах помилився у Своєму рішенні . Ібліс вважав, що Адам повинен був поклонитись йому, а не навпаки, тим самим впавши у куфр. Таким же чином у куфрі залишились ті, хто у глибині серця повірив у знамення, принесені Мусою, (а.с.), але відкинули їх на словах:
وَجَحَدُواْ بِهَا وَٱسۡتَيۡقَنَتۡهَآ أَنفُسُهُمۡ ظُلۡمٗا وَعُلُوّٗاۚ فَٱنظُرۡ كَيۡفَ كَانَ عَٰقِبَةُ ٱلۡمُفۡسِدِينَ
«Вони відкинули їх несправедливо та пихато, хоча у душі вони були переконані у їх правдивості. Подивись же, яким був кінець тих, хто поширював нечестя!» (27:14).
Одним словом, в основі куфру лежить віра у щось не із Ісламу. Це напряму не пов’язано зі словами або вчинками. Але якщо слова або вчинки свідчать про переконання у чому-небудь іншому окрім Ісламу або про заперечення категоричного в Ісламі ствердження, то у подібних випадках слова та вчинки прирівнюються до переконань та будуть розцінюватись критеріями віри та невір’я.
Відповідь на першу частину питання:
Що стосується того, як людині уникнути куфру та ширку та зберегти віру в Іслам на протязі усього свого життя, покинувши його мусульманином, то це повертається до двох обставин:
1) У прийнятті віри (акиди) мусульманин повинен слідувати правильному методу, розкритому у Корані та Сунні. Ця полягає у наступному:
а) Питання акиди повинні будуватись на категоричному (якин) доводе, а не на припустимому (занн). Іншими словами, докази відносно іскомої інформації повинні носити категоричний характер як у своєму походженні, так і у вказівці. Всевишній Аллах говорить:
إِنَّ ٱلَّذِينَ لَا يُؤۡمِنُونَ بِٱلۡأٓخِرَةِ لَيُسَمُّونَ ٱلۡمَلَٰٓئِكَةَ تَسۡمِيَةَ ٱلۡأُنثَىٰ ٢٧ وَمَا لَهُم بِهِۦ مِنۡ عِلۡمٍۖ إِن يَتَّبِعُونَ إِلَّا ٱلظَّنَّۖ وَإِنَّ ٱلظَّنَّ لَا يُغۡنِي مِنَ ٱلۡحَقِّ شَيۡٔٗا
«Воістину, ті, які не вірують в Останнє життя, називають янголів жінками. У них нема про це ніякого знання. Вони слідують лише припущенням, хоча припущення не можуть замінити істину» (53:27,28).
Припущень (занн) не досить для акиди. Необхідно наявність категоричного переконання (якин).
б) Необхідно опиратись у розумінні акиди на розумні (аклій) докази там, де розгляди не виходять за межі відчуттів людини, подібно міркуванням про створіння Аллаха. Також з приводу передаваємих (наклій) доказів, які повідомлені в одкровенні (вахій) у питаннях сокровенного (гайб) миру, які не підпадають під відчуття людини, необхідно обмежуватись лише тим, що приводиться у даних текстах. Іншими словами, не варто ускладнювати розуміння ісламської акиди . Прийняття та розуміння цієї акиди повинно бути легким та простим, але у той же час глибоким та озаряючим, як це було при сподвижниках Пророка ﷺ:
• Людина , міркуючи та вивчаючи створіння, доходить висновку, що в усього цього є Творець:
أَفَلَا يَنظُرُونَ إِلَى ٱلۡإِبِلِ كَيۡفَ خُلِقَتۡ ١٧ وَإِلَى ٱلسَّمَآءِ كَيۡفَ رُفِعَتۡ ١٨ وَإِلَى ٱلۡجِبَالِ كَيۡفَ نُصِبَتۡ ١٩ وَإِلَى ٱلۡأَرۡضِ كَيۡفَ سُطِحَتۡ
«Невже вони не бачать, як створені верблюди, як піднесено небо, як водружені гори, як распростерта земля?» (88:17–20),
أَمۡ خُلِقُواْ مِنۡ غَيۡرِ شَيۡءٍ أَمۡ هُمُ ٱلۡخَٰلِقُونَ ٣٥ أَمۡ خَلَقُواْ ٱلسَّمَٰوَٰتِ وَٱلۡأَرۡضَۚ بَل لَّا يُوقِنُونَ
«Невже вони були створені самі по собі (або просто так)? Або ж вони самі є творцями? Або ж це вони створили небеса та землю? О ні! Просто вони позбавлені переконаності »(52:35,36),
وَفِي ٱلۡأَرۡضِ ءَايَٰتٞ لِّلۡمُوقِنِينَ ٢٠ وَفِيٓ أَنفُسِكُمۡۚ أَفَلَا تُبۡصِرُونَ
«На землі є знамення для людей переконаних, а також в вас самих. Невже ви не бачите?» (51:20,21).
• Потім людина міркує над аятами Корану, розуміння яких Аллах полегшує своїм рабам:
وَلَقَدۡ يَسَّرۡنَا ٱلۡقُرۡءَانَ لِلذِّكۡرِ فَهَلۡ مِن مُّدَّكِرٖ
«Ми полегшили Коран для поминання. Але чи є серед вас такі, що згадують?» (54:22).
Людина вірить у повідомлені у Корані закони, у питання гайба (незвіданого), не поглиблюючись у цьому, оскільки вони знаходяться за межами відчуттів людини . Вона вірить в них так, як про це говориться в одкровенні . Вона вірить у чудові імена Аллаха (Асма аль-хусна), не поглиблюючись у тему сутності Аллаха:
لَّا تُدۡرِكُهُ ٱلۡأَبۡصَٰرُ وَهُوَ يُدۡرِكُ ٱلۡأَبۡصَٰرَۖ وَهُوَ ٱللَّطِيفُ ٱلۡخَبِيرُ
«Погляди не можуть посягти Його ,а Він постигає погляди. Він — Проникливий (або Добрий), Свідучий» (6:103).
Також вона вірить в усі питання, пов’язані — Судний День, Рай, Пекло і т.п. Вона обмежується у цих питаннях лише тим, що приводиться у Корані та Сунні, нічого до цього не додаючи і не зменшуючи.
تِلۡكَ مِنۡ أَنۢبَآءِ ٱلۡغَيۡبِ نُوحِيهَآ إِلَيۡكَۖ مَا كُنتَ تَعۡلَمُهَآ أَنتَ وَلَا قَوۡمُكَ مِن قَبۡلِ هَٰذَاۖ فَٱصۡبِرۡۖ إِنَّ ٱلۡعَٰقِبَةَ لِلۡمُتَّقِينَ
«Усе це — оповіді про сокровенне, яке Ми ниспосилаємо тобі в одкровенні. Ані ти, ані твій народ не відали про них раніше. Будь же терпеливий, адже ісход уготований богобоязливим» (11:49),
قُل لَّا يَعۡلَمُ مَن فِي ٱلسَّمَٰوَٰتِ وَٱلۡأَرۡضِ ٱلۡغَيۡبَ إِلَّا ٱللَّهُۚ وَمَا يَشۡعُرُونَ أَيَّانَ يُبۡعَثُونَ
«Скажи: «Ніхто із тих, хто на небесах і на землі, не відає сокровенне, окрім Аллаха, а вони навіть не підозрюють, коли їх воскресять» (27:65).
2) Мусульманину треба бути щирим у своєму намірі заради Аллаха, правдивим з Його Посланцем ﷺ, уповати тільки лише на Аллаха, керуватись тільки Його наказами. Також він повинен бути богобоязливим , сторонитись несправедливості та непокори, молити Аллаха про закріплення у ньому віри та істини, як це часто робив сам Пророк ﷺ:
يَا مُقَلِّبَ القُلُوبِ ثَبِّتْ قَلْبِي عَلَى دِينِكَ
«О Той, хто перегортає серця, зміцни моє серце на Твоїй релігії» (передав ат-Тірмізи від Анаса).
І тоді Аллах відповість на ці мольби та зміцнить того, хто просить, у релігії:
يُثَبِّتُ ٱللَّهُ ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ بِٱلۡقَوۡلِ ٱلثَّابِتِ فِي ٱلۡحَيَوٰةِ ٱلدُّنۡيَا وَفِي ٱلۡأٓخِرَةِۖ وَيُضِلُّ ٱللَّهُ ٱلظَّٰلِمِينَۚ وَيَفۡعَلُ ٱللَّهُ مَا يَشَآءُ
«Аллах підтримує віруючих твердим словом у мирському житті та Останньому житті. А беззаконників Аллах вводить в оману — Аллах вершить те, що побажає» (14:27).
І чим більше праведним, щирим та правдивим є мусульманин, тим Аллах більше полегшує його справу:
فَأَمَّا مَنۡ أَعۡطَىٰ وَٱتَّقَىٰ ٥ وَصَدَّقَ بِٱلۡحُسۡنَىٰ ٦ فَسَنُيَسِّرُهُۥ لِلۡيُسۡرَىٰ ٧ وَأَمَّا مَنۢ بَخِلَ وَٱسۡتَغۡنَىٰ ٨ وَكَذَّبَ بِٱلۡحُسۡنَىٰ ٩ فَسَنُيَسِّرُهُۥ لِلۡعُسۡرَىٰ ١٠ وَمَا يُغۡنِي عَنۡهُ مَالُهُۥٓ إِذَا تَرَدَّىٰٓ ١١ إِنَّ عَلَيۡنَا لَلۡهُدَىٰ ١٢ وَإِنَّ لَنَا لَلۡأٓخِرَةَ وَٱلۡأُولَىٰ
«Тому, хто віддавав належне (або роздавав милостиню) і був богобоязливий , хто визнавав найкраще (свідчення єдинобожжя або Рай), Ми полегшимо шлях до найлегшого (до праведних діянь). А тому, хто був скупий та вважав, що нічого не потребує, хто вважав брехнею найкраще (свідчення єдинобожжя або Рай), Ми полегшимо шлях до найтяжчого (до злу та покаранню). Не врятує його достояння, коли він паде (у Пекло або загине). Воістину, Нам належить вести прямим шляхом. Нам же належить життя Останнє та перше » (92:5–13).
3) На завершення хотілось би підкреслити, що мусульманин — це той, хто увірував у доктрину Ісламу, а саме: увірував в Аллаха, у Його Янголів, у Його книги , у Його посланців в, у Судний День, у када та кадар (добре та погане, яке виходить від Аллаха), як про це сказано у Книзі Всевишнього Аллаха:
يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُوٓاْ ءَامِنُواْ بِٱللَّهِ وَرَسُولِهِۦ وَٱلۡكِتَٰبِ ٱلَّذِي نَزَّلَ عَلَىٰ رَسُولِهِۦ وَٱلۡكِتَٰبِ ٱلَّذِيٓ أَنزَلَ مِن قَبۡلُۚ وَمَن يَكۡفُرۡ بِٱللَّهِ وَمَلَٰٓئِكَتِهِۦ وَكُتُبِهِۦ وَرُسُلِهِۦ وَٱلۡيَوۡمِ ٱلۡأٓخِرِ فَقَدۡ ضَلَّ ضَلَٰلَۢا بَعِيدًا
«О ті, які увірували! Віруйте в Аллаха, Його Посланця та Писання, яке Він ниспослав Своєму Посланцю, і Писання, яке Він ниспослав раніше. А хто не увірував в Аллаха, Його Янголів, Його Писання, Його посланців та Останній день, той впав у глибоку оману» (4:136).
А також про це приводиться у хадісі Посланця ﷺ у збірці Бухарі від Абу Хурайри та у збірці Мусліма від Абдуллаха ібн Умара:
عَنْ عُمَرَ بْنِ الْخَطَّابِ قَالَ: بَيْنَمَا نَحْنُ عِنْدَ رَسُولِ اللَّهِ، صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ، ذَاتَ يَوْمٍ، إِذْ طَلَعَ عَلَيْنَا رَجُلٌ شَدِيدُ بَيَاضِ الثِّيَابِ، شَدِيدُ سَوَادِ الشَّعَرِ، لَا يُرَى عَلَيْهِ أَثَرُ السَّفَرِ، وَلَا يَعْرِفُهُ مِنَّا أَحَدٌ، حَتَّى جَلَسَ إِلَى النَّبِيِّ، صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ، فَأَسْنَدَ رُكْبَتَيْهِ إِلَى رُكْبَتَيْهِ، وَوَضَعَ كَفَّيْهِ عَلَى فَخِذَيْهِ، وَقَالَ: يَا مُحَمَّدُ أَخْبِرْنِي عَنِ الْإِسْلَامِ، فَقَالَ رَسُولُ اللهِ، صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ: الْإِسْلَامُ أَنْ تَشْهَدَ أَنْ لَا إِلَهَ إِلَّا اللَّهُ وَأَنَّ مُحَمَّدًا رَسُولُ اللهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ، وَتُقِيمَ الصَّلَاةَ، وَتُؤْتِيَ الزَّكَاةَ، وَتَصُومَ رَمَضَانَ، وَتَحُجَّ الْبَيْتَ إِنِ اسْتَطَعْتَ إِلَيْهِ سَبِيلًا. قَالَ: صَدَقْتَ، قَالَ: فَعَجِبْنَا لَهُ يَسْأَلُهُ، وَيُصَدِّقُهُ، قَالَ: فَأَخْبِرْنِي عَنِ الْإِيمَانِ، قَالَ: أَنْ تُؤْمِنَ بِاللَّهِ، وَمَلَائِكَتِهِ، وَكُتُبِهِ، وَرُسُلِهِ، وَالْيَوْمِ الْآخِرِ، وَتُؤْمِنَ بِالْقَدَرِ خَيْرِهِ وَشَرِّهِ. قَالَ: صَدَقْتَ، قَالَ: فَأَخْبِرْنِي عَنِ الْإِحْسَانِ، قَالَ: أَنْ تَعْبُدَ اللَّهَ كَأَنَّكَ تَرَاهُ، فَإِنْ لَمْ تَكُنْ تَرَاهُ فَإِنَّهُ يَرَاكَ... قَالَ: ثُمَّ انْطَلَقَ فَلَبِثْتُ مَلِيًّا، ثُمَّ قَالَ لِي: يَا عُمَرُ أَتَدْرِي مَنِ السَّائِلُ؟ قُلْتُ: اللهُ وَرَسُولُهُ أَعْلَمُ، قَالَ: فَإِنَّهُ جِبْرِيلُ أَتَاكُمْ يُعَلِّمُكُمْ دِينَكُمْ.
«Умар ібн аль-Хаттаб сказав: «(Одного разу) коли ми знаходились у товаристві Посланця Аллаха ﷺ, до нас раптом підійшов якийсь чоловік у сліпучо білому вбранні з синяво-чорним волоссям, по виду якого неможна було сказати, що він знаходився у дорозі, і якого ніхто із нас не знав. Він сів навпроти Пророка ﷺ так, що коліна їх стикнулися, поклав руки собі на ноги і сказав: «О Мухаммад, повідай мені про Іслам». Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Іслам полягає у тому , щоб засвідчити, що нема божества, гідного поклоніння, окрім Аллаха, і що Мухаммад — Посланець Аллаха, робив молитви, давав закят, дотримувався посту під час Рамадану та робив хадж до Дому, якщо зумієш зробити це». (Цей чоловік) сказав: «Ти сказав правду», — а ми здивувались тому, що він задає Пророку ﷺ питання та підтверджує правдивість його слів. (Потім) він сказав: «А тепер повідай мені про віру». (Посланець Аллаха ﷺ) сказав: «Віра полягає у тому, щоб ти увірував в Аллаха, в Його Янголів, у Його Писання, у Його посланців та в Останній день, а (також у тому, щоб) увірував у предопределенність як доброго, так і поганого», — (і цей чоловік знов) сказав: «Ти сказав правду». (Потім) він сказав: «Повідай мені про щиросердя (іхсан)». (Посланець Аллаха ﷺ) сказав: «Суть щиросердя у тому, щоб ти поклонявся Аллаху так, нібито ти бачиш Його, а якщо ти Його не бачиш, то (пам’ятати про те, що) Він, воістину, бачить тебе»…А потім (цей чоловік) пішов, коли ж минув деякий час, Посланець Аллаха ﷺ, спитав: «О Умар, чи тобі, хто задавав ці питання?». Я сказав: «Аллах та Його Посланець знають про це краще». (Тоді) він сказав: «Воістину, це — Джібріль, який явився до вас, щоб навчити вас вашої релігії».
Молю Аллаха дарувати прекрасне життя у покорі Аллаху та Його Посланцю ﷺ брату, який задав це питання, а також набути щастя в обох світах.
Ваш брат Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
3 Шаъбана 1438 р.х.
30.04.2017 р.
Низка відповідей вченого Шейха Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання відвідувачів його сторінки у «Facebook»
