Питання: Ассаляму алейкум, шановний шейх! Моє питання стосується строк із книги «Ісламська особистість», том 3, в яких говориться: «Що стосується слідування другорядному, то це називається «фіск» (гріх), і тут не вживається слово «худа» (прямий шлях)».
Деякі говорять, що «худа» необхідно замінити словом «даляль» (омана). Чи дійсно у цих строках присутня помилка?
Відповідь:
Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху. Згадані строки містяться у главі «Усі іджма, окрім іджма ас-сахаба, не вважаються шаріатським далілем». Ми наведемо текст із книги, який вимагається для нашої відповіді:
«Є декілька варіантів іджма: іджма аль-умма, іджмаахлю-ль-хальва-ль-акд, іджма аль-муджтахідін. Деякі говорять, що іджма аль-умма вважається шаріатським далілем, привівши у довід слова Аллаха:
وَمَن يُشَاقِقِ الرَّسُولَ مِن بَعْدِ مَا تَبَيَّنَ لَهُ الْهُدَى وَيَتَّبِعْ غَيْرَ سَبِيلِ الْمُؤْمِنِينَ نُوَلِّهِ مَا تَوَلَّى وَنُصْلِهِ جَهَنَّمَ وَسَاءَتْ مَصِيرًا
«А того, хто чинить опір Посланцю після того, як йому став ясним прямий шлях (худа), і послідує не шляхом віруючих, Ми направимо туди, куди він обернувся, і спалимо у Пеклі. Яке ж погане це місце прибуття!» (4:115).
Вони звертають увагу на те, що Аллах погрожує покаранням тому, хто «послідує не шляхом віруючих», і говорять, що якщо б це не було заборонено, то Аллах не погрожував би покаранням, а «слідування не шляхом віруючих» не ставилось би в один ряд з «чиненням опору Посланцю», як і не ставиться в один ряд куфр і вживання дозволеного хліба. За їх словами, якщо «слідування не шляхом віруючих» заборонено, тоді «слідування шляхом віруючих» є ваджибом, оскільки третього варіанту не існує. Необхідність «слідування шляхом віруючих», як вони стверджують, вказує на те, що іджма аль-умма є доводом, тому що шлях окремого індивіда — це слова, дії і переконання, які він вибрав. Ми відповімо на це ствердження з трьох сторін:
По-перше, навіть якщо з одного боку наведений аят є катийят-ус-субут (категоричний по походженню), з іншого боку він є заннійят-уд-діляля (некатегоричний по вказівці), тому він не може слугувати доказом того, що іджма аль-умма є шаріатським далілем. Для того, щоб ввести щось у розряд «шаріатський даліль», необхідно мати довід катийят-уд-діляля (категоричний по вказівці), оскілки питання стосується науки усуль, де недосить занній (некатегоричного) доводу.
По-друге, слово «худа» у наведеному аяті вказує на єдність Аллаха і пророцтво Мухаммада ﷺ, а не на шаріатський хукм, тому що воно стосується основи і має протилежність — даляль (омана). Що стосується відсутності слідування другорядному, то це називається «фіск» (гріх), і тут не вживається слово «худа» (прямий шлях). Говорячи ж про «шлях віруючих», якому треба слідувати, то тут мається на увазі те, на чому знаходились віруючі, тобто таухід (єдинобожжя). Тут не говориться про обов’язковість слідувати «шляху віруючих» у дозволеному (мубах) так само, як не говориться, що треба вважати забороненим (харам) усе, що відрізняється від «шляху віруючих».
Усе це залежить від прийняття основи. Інакше кажучи, тут мова йде про куфр і тому подібному, відносно якого немає розбіжностей в основі. На правильність виразу «слідувати шляху віруючих — мається на увазі слідувати тому, на чому були віруючі» вказує те, що аят був ниспосланий відносно людини, яка відступила від Ісламу, а як ми знаємо, причина ниспослання аяту визначає тему, по якій був ниспосланий аят. При цьому аят використовується в кожному місці, де зачіпається дана тема. Наш аят стосується теми віровідступництва і не охоплює усе, що може матись на увазі під словосполученням «шлях віруючих». Кінець цитати із книги «Ісламська особистість»,том 3.
Щоб зрозуміти, чи є помилка у згаданих строках книги, треба розібратись зі змістом слова «худа»:
1 — «Худа» в науці усуль означає «акида», тобто віра в Аллаха, Його Посланців, Його Книги і так далі. Протилежністю «худа» є «даляль».
2 — Наше розуміння підтверджується змістом аяту, оскільки Аллах погрожує спаленням у Пеклі тому, хто не знаходиться на прямому шляху (худа). Інакше кажучи, той, хто не знаходиться на прямому шляху (худа), є невірним (кяфір). Тому ми стверджуємо, що худа — це ісламська акида, а не закони Шаріату. Отож, відсутність слідування шляху (худа) є невір’ям (куфр) чи оманою (даляль), у той же час відсутність слідування закону Шаріату називається гріхом (фіск).
3 — Також наше розуміння підтверджується причиною ниспослання аяту (сабаб-ун-нузуль). Як ми говорили вище, аят був ниспосланий у відношенні людини, яка відступила від Ісламу (муртадд), і він застосовується у відношенні кожного віровідступника. Отож, згадане в аяті слово «худа» означає «ісламська акида», тому що той, хто відступив від Ісламу, сходить з прямого шляху (худа) і вважається невірним (кяфір).
4 — Картина складається наступним чином:
а) Кому став ясним прямий шлях (худа), тобто є ісламська акида, а потім він почав чинити опір Посланцю ﷺ і послідував не шляхом віруючих, тобто не таухіду, той став невірним і заблудшим і опиниться у Пеклі. Інакше кажучи, прямий шлях (худа) — це слідування шляхом віруючих, тобто іманом. У такому змісті протилежністю худа є даляль.
б) Що стосується слідування законам Шаріату, тобто другорядному, то це не прямий шлях (худа), який згадується в аяті, а правильні справи (салях-уль-амаль), протилежністю яких є гріхи (фіск).
в) Це означає, що слідування основі, тобто акиді — це прямий шлях (худа), а відсутність слідування основі — це омана (даляль). Слідування другорядному — правильні справи (салях-уль-амаль), а відсутність слідування другорядному — гріх (фіск).
5 — Тепер повернемось до обговорюваних строк: «Слово «худа» у наведеному аяті вказує на єдність Аллаха і пророцтво Мухаммада ﷺ, а не на шаріатський хукм, тому що воно стосується основи і має протилежність — даляль (оману). Що стосується відсутності слідування другорядному, то це називається «фіск» (гріх), і тут не вживається слово «худа» (прямий шлях)». Як видно, у цих строках є два речення:
Перше: відсутність слідування основі, тобто іману — це омана (даляль), а слідування основі, тобто іману — це прямий шлях (худа).
Друге: відсутність слідування другорядному, тобто законам Шаріату — це гріх (фіск), а слідування другорядному, тобто законам Шаріату — це правильні справи (салях-уль-амаль).
Перше речення написано вкрай ясно. У другому реченні перша частина ясна — що стосується відсутності слідування другорядному, то це називається «фіск» (гріх), але у другій частині ми сказали «тут не вживається слово «худа». Із контексту ясно, що під словом «тут» мається на увазі «слідування другорядному», тому що у першій частині мова йшла про «відсутність слідування другорядному». Таким чином, коли мова йде про протилежне «відсутності слідування», треба розуміти «слідування». Тому повний зміст неясних строк буде наступним: «…і коли мова йде про слідування другорядному, тоді не вживається слово «худа». Так слово «худа» у цих строках книги використано правильно і не потребує заміни на слово «даляль».
Скажемо так: «Що стосується відсутності слідування другорядному, то це називається «фіск» (гріх), і тому слідування другорядному не називається «худа» (прямий шлях)».
Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
4 Сафара 1442 р.х.
21.09.2020 р.
