Те, про що було умовчано з боку Аллаха

Питання: Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху!

Нехай береже Вас Аллах, дорогий шейх, нехай Він надасть Вам Свою допомогу в несенні аманату і підтримає Вас швидкою перемогою. Перш за усе, я хотів би вибачитись за велику кількість питань з мого боку. Просто, перебуваючи у Хізбі, ми навчились бути у пошуку і вивчати, щоб наша ідея залишалась сильною і чистою. Моє питання стосується науки усуль аль-фікх, точніше, про те, що було умовчано з боку Законодавця. Передається від Сальмана аль-Фарісі, що Пророк ﷺ сказав:

اَلْحَلَالُ مَا أَحَلَّ اللَّهُ فِي كِتَابِهِ وَالْحَرَامُ مَا حَرَّمَ اللَّهُ فِي كِتَابِهِ وَمَا سَكَتَ عَنْهُ فَهُوَ مِمَّا عَفَا عَنْهُ

«Халяль — це те, що Аллах зробив дозволеним в Своїй Книзі, харам — те, що Він заборонив в Своїй Книзі, а те, про що Він умовчав, Він пробачив» (навів ат-Тірмізі). Звідси питання: чи можемо ми вважати, що мовчання в хадісі — це мовчання про законодавство у часи Одкровення, тобто іще до того, як було завершено ниспослання усього Шаріату і були ниспослані слова:

الْيَوْمَ أَكْمَلْتُ لَكُمْ دِينَكُمْ وَأَتْمَمْتُ عَلَيْكُمْ نِعْمَتِي وَرَضِيتُ لَكُمُ الإسْلامَ دِينًا

«Сьогодні Я заради вас вдосконалив вашу релігію, довів до кінця Мою милість до вас і схвалив для вас у якості релігії Іслам» (5:3)?

Добре відомо, що немає хукму до появи Шаріату і що в основі чоловік звільнений від зобов’язань. Під час Одкровення мусульманин стояв перед хукмами, які були утверджені Шаріатом і в яких роз’яснювалось, що відноситься до халялю, а що до хараму. І на підґрунті цього мусульманин робив свої діяння, і за них він буде нести відповідальність. Проте є вчинки і речі, у відношенні яких немає хукмів з боку Шаріату, поки останній не буде завершений. Саме це і мав на увазі Посланець ﷺ, говорячи:

وَمَا سَكَتَ عَنْهُ فَهُوَ عَفْوٌ

«а те, про що Він умовчав, пробачається». Мається на увазі, що Він умовчав про положення деяких чинків і речей в Шаріаті. А отож, за здійснення чи нездійснення цього чоловік не несе відповідальності в Судний день. Пророк ﷺ заборонив питати і дізнаватись про речі, щодо яких іще немає хукмів з боку Шаріату, оскільки Аллах не бажає утискати мусульман. Проте після завершення Шаріату і ниспослання слів:

الْيَوْمَ أَكْمَلْتُ لَكُمْ دِينَكُمْ وَأَتْمَمْتُ عَلَيْكُمْ نِعْمَتِي وَرَضِيتُ لَكُمُ الإسْلامَ دِينًا

«Сьогодні Я заради вас вдосконалив вашу релігію, довів до кінця Мою милость до вас і схвалив для вас у якості релігії Іслам» (5:3),

— не залишилось чого-небудь із речей чи вчинків, про хукми яких було б умовчано.

Причина цього пролягає у тому, що Шаріат містить в собі хукми про усі речі і вчинки, тому немає речі чи вчинку, на які не було хукму чи вони не були б предметом для хукму. Для мусульманина є ваджибом питати і шукати хукми у відношенні кожного вчинку, який він хоче зробити, а це відрізняється від положення мусульман під час Одкровення.

Дорогий, улюблений наш шейх! Чи вважається таке розуміння правильним, враховуючи, що я повністю опирався на те, що написано в нашій книзі «Ісламська особистість», 3 том?

Відповідь:

Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху!

Здається, Ви трохи заплутались, і на це вказують Ваші слова: «Проте є вчинки і речі, у відношенні яких немає хукмів з боку Шаріату, поки останній не буде завершений. Саме це і мав на увазі Посланець ﷺ, говорячи:

وَمَا سَكَتَ عَنْهُ فَهُوَ عَفْوٌ

«а те, про що Він умовчав, пробачається». Мається на увазі, Він умовчав про положення деяких вчинків і речей в Шаріаті. А отож, за здійснення чи нездійснення цього чоловік не несе відповідальності в Судний день. Пророк ﷺ заборонив питати і дізнаватись про речі, щодо яких іще немає хукмів з боку Шаріату, оскільки у Аллах не бажає утискати мусульман».

Вираз «а те, про що Він умовчав, пробачається» не означає, що незгадане не має шаріатського хукму. Навпаки, те, про що не згадав Посланець Аллаха ﷺ, відноситься або до халялю (тобто до мубаху), якщо мова йде по річ, або до фарду, чи мандубу, чи мубаху, чи макруху, якщо мова йде про вчинок. У відповіді на питання 05.05.2013 ми відповідали на аналогічне питання. Нижче я наведу цитату звідти: «Перше: хадіси, які мають відношення до цьому питанню:

а) Передається від Сальмана аль-Фарісі:

سُئِلَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ عَنِ السَّمْنِ وَالْجُبْنِ وَالْفِرَاءِ قَالَ الْحَلاَلُ مَا أَحَلَّ اللَّهُ فِي كِتَابِهِ وَالْحَرَامُ مَا حَرَّمَ اللَّهُ فِي كِتَابِهِ وَمَا سَكَتَ عَنْهُ فَهُوَ مِمَّا عَفَا عَنْهُ

«Якось Посланця Аллаха ﷺ спитали про масло, сир і шкури, на що він ﷺ сказав: «Халяль — це те, що Аллах зробив дозволеним в своїй Книзі, харам — те, що він заборонив в Своїй Книзі, а те, про що він умовчав, Він пробачив» (навів ат-Тірмізі). В версії Абу Дауда від Ібн Аббаса говориться:

فَبَعَثَ اللَّهُ تَعَالَى نَبِيَّهُ وَأَنْزَلَ كِتَابَهُ وَأَحَلَّ حَلَالَهُ وَحَرَّمَ حَرَامَهُ فَمَا أَحَلَّ فَهُوَ حَلَالٌ وَمَا حَرَّمَ فَهُوَ حَرَامٌ وَمَا سَكَتَ عَنْهُ فَهُوَ عَفْوٌ

«…а потім Всевишній Аллах направив до них Свого Пророка ﷺ і ниспослав Свою Книгу. Він дозволив халяль і заборонив харам, і що Він дозволив, то халяль, а що Він заборонив, то харам, а те, про що умовчав, пробачається».

б) Передається від Абу Саалябі, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:

إِنَّ اللَّهَ فَرَضَ فَرَائِضَ فَلَا تُضَيِّعُوهَا وَحَدَّ حُدُودًا فَلَا تَعْتَدُوهَا وَنَهَى عَنْ أَشْيَاءَ فَلَا تَنْتَهِكُوهَا وَسَكَتَ عَنْ أَشْيَاءَ رُخْصَةً لَكُمْ لَيْسَ بِنِسْيَانٍ فَلَا تَبْحَثُوا عَنْهَا

«Аллах наклав зобов’язання, так не нехтуйте ними! Встановив обмеження, так не перетинайте їх! Заборонив [одні] речі, так не порушуйте їх [заборони] і умовчав про [інші] речі у якості рухси (дозвіл) для вас, а не по забудькуватості, так не дошукуйтесь до них» (навів аль-Байхаки в «Ас-Сунану аль-кубра»).

в) Передається від Алі ібн Абу Таліба:

لَمَّا نَزَلَتْ هَذِهِ الْآيَةُ ﴿وَلِلَّهِ عَلَى النَّاسِ حِجُّ الْبَيْتِ مَنِ اسْتَطاعَ إِلَيْهِ سَبِيلاً﴾ قَالُوا يَا رَسُولَ اللَّهِ أَفِي كُلِّ عَامٍ فَسَكَتَ فَقَالُوا أَفِي كُلِّ عَامٍ قَالَ لَا وَلَوْ قُلْتُ نَعَمْ لَوَجَبَتْ فَأَنْزَلَ اللَّهُ تَعَالَى ﴿يا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا لا تَسْئَلُوا عَنْ أَشْياءَ إِنْ تُبْدَ لَكُمْ تَسُؤْكُمْ﴾ إِلَى آخِرِ الْآيَةِ

«Коли був ниспосланий цей аят «Люди повинні перед Аллахом зробити хадж до Дому (Каабі), якщо вони здатні здійснити цей шлях» (3:97), його ﷺ спитали: «О, Посланець Аллаха! Чи кожен рік?». Він промовчав. І його ﷺ знов спитали: «Чи кожен рік?». І тоді він ﷺ відповів: «Ні! Адже якщо б я сказав «так», то це б стало обов’язковим». Після чого Всевишній Аллах ниспослав аят: «О, ті, які увірували! Не питайте про речі, які засмутять вас, якщо стануть вам відомі …» (5:101), — і так до кінця аяту» (навели ат-Тірмізі і ад-Дарукутні). В іншій версії ад-Дарукутні від Абу Хурайри говориться: «Посланець Аллаха ﷺ сказав:

يَا أَيُّهَا النَّاسُ كُتِبَ عَلَيْكُمُ الْحَجُّ فَقَامَ رَجُلٌ فَقَالَ فِي كُلِّ عَامٍ يَا رَسُولَ اللَّهِ فَأَعْرَضَ عَنْهُ ثُمَّ عَادَ فَقَالَ فِي كُلِّ عَامٍ يَا رَسُولَ اللَّهِ فَقَالَ وَمَنِ الْقَائِلُ قَالُوا فُلَانٌ قَالَ وَالَّذِي نَفْسِي بِيَدِهِ لَوْ قُلْتُ نَعَمْ لَوَجَبَتْ وَلَوْ وَجَبَتْ مَا أَطَقْتُمُوهَا وَلَوْ لَمْ تُطِيقُوهَا لَكَفَرْتُمْ فَأَنْزَلَ اللَّهُ تَعَالَى ﴿يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا لا تَسْئَلُوا عَنْ أَشْياءَ إِنْ تُبْدَ لَكُمْ تَسُؤْكُم﴾ الْآيَةَ

«О, люди! Вам приписаний хадж». Тоді один чоловік встав і спитав: «О, Посланець Аллаха! Чи кожен рік?». Посланець ﷺ відвернувся від нього. Потім той знов спитав: «О, Посланець Аллаха! Чи кожен рік?». Посланець ﷺ спитав: «Хто питає?». Люди сказали: «Такий-то». Тоді він ﷺ сказав: «Клянусь Тим, в Чиїй длані моя душа, якщо б я сказав «так», то це б стало обов’язковим, і якщо б воно стало обов’язковим, то ви б не осилили це. А якщо б ви не осилили, то стали б невіруючими». І тоді Аллах ниспослав аят: О, ті, які увірували! Не питайте про речі, які засмутять вас, якщо стануть вам відомі …» (5:101)».

Друге: перш, ніж ми перейдемо до значенню цих хадісів, необхідно звернути увагу на наступні речі:

а) Відмінність між «شَيْءٌ» (річчю) і «فِعْلٌ» (вчинком) — це те, чим займається наука усуль аль-фікх, а не арабська мова, а інакше слово «річ» охоплювало б вчинки і хукми Шаріату, які діляться на фард, ваджиб, мандуб, мубах, макрух, харам, махзур, рухса, азіма, шарт, сабаб, мани, сахіх, фасід, батиль і т.д. Але ж згадане є термінами усуль аль-фікха, і якщо Ви відкриєте тлумачні словники арабської мови, то не знайдёте там значень, пов’язаних з усуль аль-фікхом.

Термінологія усуль аль-фікха виникла після епохи Пророка ﷺ і праведних халіфів, як і термінологія граматики арабської мови («фаіль» (суб’єкт дії), «аль-мафъуль біхі» (об’єкт дії) і т.д.). Адже якщо Ви подивитесь на їх значення в тлумачних словниках арабської мови, то побачите, що їх значення відрізняються від загальноприйнятих термінологічних значень граматики арабської мови.

б) Отож, коли Ви читаєте який-небудь хадіс Пророка ﷺ чи сподвижників (р.а.) і знаходите там слово «شَيْءٌ» чи слово «فَاعِلٌ», то це зовсім не означає, що ці слова наводяться в термінологічному значенні. Навпаки, Ви вивчаєте їх, щоб зрозуміти, де яке значення застосовується, може, це лексичне значення, чи громадська норма, чи приватна норма (термін), чи шаріатське значення.

в) Якщо в питанні згадуються якісь приватності, а відповідь дається в загальній формі, то це означає, що узагальненість у відповіді стосується теми питання, а не конкретних фраз в ньому (питанні). Наприклад, в достовірному хадісі від Абу Саіда аль-Худрі:

قِيلَ يَا رَسُولَ اللَّهِ أَتَتَوَضَّأُ مِنْ بِئْرِ بُضَاعَةَ وَهِيَ بِئْرٌ يُطْرَحُ فِيهَا لُحُومُ الْكِلَابِ وَالْحِيَضُ وَالنَّتَنُ فَقَالَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ إِنَّ المَاءَ طَهُورٌ لَا يُنَجِّسُهُ شَيْءٌ

«Якось [Посланця Аллаха ﷺ] спитали: «О, Посланець Аллаха! Чи береш ти мале омовіння водою колодязя Буда́ах». [Абу Саід пояснив:] Це колодязь, в який кидали тіла собак, ганчірки з менструальною кров’ю, продукти гниття. На що Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Вода — чиста, і її ніщо не оскверняє» (навів ат-Тірмізі). Посланця Аллаха ﷺ спитали про колодязь, але в його ﷺ відповіді не згадується колодязь Будаах, а тільки говориться: «Вода — чиста, і її ніщо не оскверняє».

Таким чином, загальне правило1 стосується теми «очищення водою», незалежно від того, звідки вона — із колодязя Будаах чи із іншого колодязя. Тут не буде доречним сказати, що загальна відповідь стосується тільки колодязя Будаах, навпаки, відповідь загальна і по темі, яка взята із самої відповіді, а не із питання. Інакше кажучи, тема взята із слів «Вода — чиста, і її ніщо не оскверняє», а не із питання про колодязь Будаах. Тому темою тут буде «очищення водою», а не колодязь Будаах.

Третє: тепер відповімо на Ваші питання:

а) Хадіс, наведений ат-Тірмізі:

سُئِلَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ عَنِ السَّمْنِ وَالْجُبْنِ وَالْفِرَاءِ قَالَ الْحَلاَلُ مَا أَحَلَّ اللَّهُ فِي كِتَابِهِ وَالْحَرَامُ مَا حَرَّمَ اللَّهُ فِي كِتَابِهِ وَمَا سَكَتَ عَنْهُ فَهُوَ مِمَّا عَفَا عَنْهُ

«Посланця Аллаха ﷺ спитали про масло, сир і шкури, на що він ﷺ сказав: «Халяль — це те, що Аллах зробив дозволеним в Своїй Книзі, харам — те, що Він заборонив в Своїй Книзі, а те, про що Він умовчав, Він пробачив», — і версія Абу Дауда:

وَمَا سَكَتَ عَنْهُ فَهُوَ عَفْوٌ

«…а те, про що Він умовчав, пробачається». Слова «а те, про що Він умовчав» повертаються до того, що ближче до них, тобто до «харам — те, що він заборонив в Своїй Книзі».

Отож, те, про що умовчав Аллах, відносилось до хараму, але Він пробачив його, а отож, зараз це відноситься до халялю.

Узагальненість присутня в самій темі, оскільки відповідь наводиться в більш загальній формі, аніж питання, і не залежить від нього (питання). Тема береться із самої відповіді, а не із питання, тому вона охоплює усе, що має хукм «халяль» чи «харам», незалежно від того, чи стосується це питання про масло, сир, шкури чи інше питання, пов’язаного з харамом чи халялем. Це застосовуване до усьому, що підпадає під вираз «річ» і «вчинок» згідно термінологічному значенню. Якщо це застосовується до речі, то халяль буде означати «мубах», а якщо застосовуване до вчинку поступку, то халяль означає фард, мандуб, мубах, макрух, тобто те, що не є харамом.

б) Хадіс аль-Байхаки:

وَنَهَى عَنْ أَشْيَاءَ فَلَا تَنْتَهِكُوهَا وَسَكَتَ عَنْ أَشْيَاءَ رُخْصَةً لَكُمْ لَيْسَ بِنِسْيَانٍ فَلَا تَبْحَثُوا عَنْهَا

«…Заборонив [одні] речі, так не порушуйте їх [заборони], і умовчав про [інші] речі у якості рухси (дозвіл) для вас, а не по забудькуватості, так не дошукуйтесь до них». В цьому хадісі зачіпається три аспекти:

1) В словах «Умовчав про [інші] речі» слово «речах» не використовується в термінологічному значенні, а отож, сюди відносяться і вчинки. Наприклад, Аллах говорить:

يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا لا تَسْأَلُوا عَنْ أَشْيَاءَ إِنْ تُبْدَ لَكُمْ تَسُؤْكُمْ وَإِنْ تَسْأَلُوا عَنْهَا حِينَ يُنَزَّلُ الْقُرْآنُ تُبْدَ لَكُمْ عَفَا اللَّهُ عَنْهَا وَاللَّهُ غَفُورٌ حَلِيمٌ

«О, ті, які увірували! Не питайте про речі, які засмутять вас, якщо стануть вам відомі. Але ж вони стануть вам відомі, якщо ви спитаєте про них, коли ниспосилається Коран. Аллах пробачив вам це, адже Аллах — Прощаючий, Стриманий» (5:101).

Тут, коли питають про речі, питають про дії хаджу, і це наводиться у Куртубі в його тафсірі: «Передається від Алі ібн Абу Таліба:

لَمَّا نَزَلَتْ هَذِهِ الْآيَةُ ﴿وَلِلَّهِ عَلَى النَّاسِ حِجُّ الْبَيْتِ مَنِ اسْتَطاعَ إِلَيْهِ سَبِيلاً﴾ قَالُوا يَا رَسُولَ اللَّهِ أَفِي كُلِّ عَامٍ فَسَكَتَ فَقَالُوا أَفِي كُلِّ عَامٍ قَالَ لَا وَلَوْ قُلْتُ نَعَمْ لَوَجَبَتْ فَأَنْزَلَ اللَّهُ تَعَالَى ﴿يا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا لا تَسْئَلُوا عَنْ أَشْياءَ إِنْ تُبْدَ لَكُمْ تَسُؤْكُمْ﴾ إِلَى آخِرِ الْآيَةِ

«Коли був ниспосланий цей аят: «Люди повинні перед Аллахом зробити хадж до Дому (Каабі), якщо вони здатні здійснити цей шлях» (3:97), — його ﷺ спитали: «О, Посланець Аллаха! Чи кожен рік?». Він промовчав. І його ﷺ знов спитали: «Чи кожен рік?». І тоді він ﷺ відповів: «Ні! Адже якщо б я сказав «так», то це б стало обов’язковим». Після чого Всевишній Аллах ниспослав аят: «О, ті, які увірували! Не питайте про речі, які засмутять вас, якщо стануть вам відомі …» (5:101), — і так до кінця аяту» (навели ат-Тірмізі і ад-Дарукутні). В іншій версії ад-Дарукутні від Абу Хурайри говориться: «Посланець Аллаха ﷺ сказав:

يَا أَيُّهَا النَّاسُ كُتِبَ عَلَيْكُمُ الْحَجُّ فَقَامَ رَجُلٌ فَقَالَ فِي كُلِّ عَامٍ يَا رَسُولَ اللَّهِ فَأَعْرَضَ عَنْهُ ثُمَّ عَادَ فَقَالَ فِي كُلِّ عَامٍ يَا رَسُولَ اللَّهِ فَقَالَ وَمَنِ الْقَائِلُ قَالُوا فُلَانٌ قَالَ وَالَّذِي نَفْسِي بِيَدِهِ لَوْ قُلْتُ نَعَمْ لَوَجَبَتْ وَلَوْ وَجَبَتْ مَا أَطَقْتُمُوهَا وَلَوْ لَمْ تُطِيقُوهَا لَكَفَرْتُمْ فَأَنْزَلَ اللَّهُ تَعَالَى ﴿يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا لا تَسْئَلُوا عَنْ أَشْياءَ إِنْ تُبْدَ لَكُمْ تَسُؤْكُم﴾ الْآيَةَ

«О, люди! Вам приписаний хадж». Тоді один чоловік встав і спитав: «О, Посланець Аллаха! Чи кожен рік?». Посланець ﷺ відвернувся від нього. Потім той знов спитав: «О, Посланець Аллаха! Чи кожен рік?». Посланець ﷺ спитав: «Хто питає?». Люди сказали: «Такий-то». Тоді він ﷺ сказав: «Клянусь Тим, в Чиїй длані моя душа, якщо б я сказав «так», то це б стало обов’язковим, і якщо б воно стало обов’язковим, то ви б не осилили це. А якщо б ви не осилили, то стали б невіруючими». І тоді Аллах ниспослав аят: «О, ті, які увірували! Не питайте про речі, які засмутять вас, якщо стануть вам відомі …» (5:101)» (кінець цитати).

Звідси стає зрозумілим, що предметом питання був хадж, який відноситься до дій, хоча в аяті використовується слово «річ».

2) Слова «і умовчав про [інші] речі у якості рухси (дозвіл) для вас» повертаються до того, що ближче до них, тобто до «Заборонив [одні] речі, так не порушуйте їх [заборони]». Отож, рухса зачіпає харам, адже на це вказують слова «так не порушуйте їх [заборони]», тому те, про що було умовчано із хараму, буде рухсою, тобто халялем. Тому якщо те, про що розпитають, застосоване до терміну «річ», то, значить, халяль буде в значенні «мубах»; якщо те, про що питають, застосовуване до терміну «вчинок», то халяль буде означати фард, мандуб, мубах, макрух, тобто те, що не є харамом.

3) Вираз «так не дошукуйтесь до них» пов’язано зі словами «і умовчав про [інші] речі», які, у свою чергу повертаються до слів «Заборонив [одні] речі, так не порушайте їх [заборони]». Це означає, що не треба шукати заборону халяля. Але це не означає, що не треба шукати про положення халяля з точки зору фарда, мандуба, мубаха і макруха. Адже значення хадісу полягає в тому, що предметом умовчання є халяль, так не треба шукати його заборонності, оскільки є побоювання, що це може стати забороненим через ваше питання, як наводиться в хадісі Бухарі від Саада ібн Абу Ваккаса, що Пророк ﷺ сказав:

إِنَّ أَعْظَمَ المُسْلِمِينَ جُرْماً مَنْ سَأَلَ عَنْ شَيْءٍ لَمْ يُحَرَّمْ فَحُرِّمَ مِنْ أَجْلِ مَسْأَلَتِهِ

«Найбільший злочин робить той із мусульман, хто питає про річ, яка не була заборонена, а потім вона стає забороненою через його питання» (кінець цитати).

Із усього вищевикладеного стає очевидним,що мовчання Посланця ﷺ не означає відсутність хукму Шаріату. Навпаки, це означає, що якщо мова йде про речі, то їх хукм — мубах, якщо ж мова йде про вчинки, то їх хукм — або фард, або мандуб, або мубах, або макрух. Отож, мовчання Посланця ﷺ є законодавством.

Що стосується заборони питати, то мова йде не про положення, коли Посланця Аллаха ﷺ питали про щось, і він або відповідав, або зберігав в мовчання, адже якщо він відповідав, то, значить, виносив хукм, а якщо зберігав мовчання, то виносив хукм про те, що річ або вчинок є халялем. Під забороною знаходяться положення, коли питання повторюється із разу у раз, хоча Посланець ﷺ вже або відповів на питання, або промовчав.

Але це не означає, що мусульманин не повинен питати про речі чи вчинки, про які він не знає. В книзі «Ісламська особистість», 3 том, в темі «Немає хукму до приходу Шаріату» говориться: «Коран і хадіси підтверджують, що у випадку незнання треба спитати про хукм. І це не означає, що треба утримуватись від питання або що на це немає хукму. Всевишній Аллах говорить:

فَاسْأَلُوا أَهْلَ الذِّكْرِ إِن كُنتُمْ لَا تَعْلَمُونَ

«Якщо ви не знаєте, то спитайте у володарів Нагадування» (16:43).

В хадісі Джабіра про таяммум говориться:

أَلاَ سَأَلُوا إِذْ لَمْ يَعْلَمُوا فَإِنَّمَا شِفَاءُ الْعِيِّ السُّؤَالُ

«Якщо вони не знали, то чому не спитали? Воістину, ліки від невігластва — питання» (навів Абу Дауд). Ці тексти вказують на те, що основою не є утримання від питання або що на це немає хукму. Після приходу Пророка ﷺ винесення хукму стало належати тільки Шаріату, тому немає хукму до приходу Шаріату. Кожен хукм залежить від Шаріату, тобто рішення по кожному питанню залежить від шаріатського доказу. Тому хукм виноситься тільки виходячи із доказів, тобто тільки після приходу Шаріату. Це означає, що в основі необхідно шукати хукм в Шаріаті. Інакше кажучи, для винесення хукму треба шукати шаріатський доказ» (кінець цитати).

Отож, заборонено питати про питання, хукм якого вже роз’яснений Посланцем ﷺ, але чоловіку цього недосить, навпаки, він продовжує заходити занадто далеко в цьому питанні. Тому, якщо Посланець ﷺ сказав, що хадж — фард, то не треба питати, скільки разів; якщо Посланця ﷺ спитали про яке-небудь питання, а він ﷺ пов’язав його з тим, чий хукм відомий як мубах, то треба дотримуватись цього хукму, а не питати усе знов і знов: «Чи може це бути фардом?», «Чи може це бути …?», — і т.п. деталі. Особливо так неможна вчиняти у часи, коли Одкровення іще ниспосилається, адже так чоловік ускладнює собі життя, і Аллах може проявити до нього суворість. Аллах говорить:

يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا لا تَسْأَلُوا عَنْ أَشْيَاءَ إِنْ تُبْدَ لَكُمْ تَسُؤْكُمْ وَإِنْ تَسْأَلُوا عَنْهَا حِينَ يُنَزَّلُ الْقُرْآنُ تُبْدَ لَكُمْ عَفَا اللَّهُ عَنْهَا وَاللَّهُ غَفُورٌ حَلِيمٌ

«О, ті, які увірували! Не питайте про речі, які засмутять вас, якщо стануть вам відомі. Але ж вони стануть вам відомі, якщо ви спитаєте про них, коли ниспосилається Коран. Аллах пробачив вам це, адже Аллах — Прощаючий, Стриманий» (5:101).

Причиною ниспослання цього аяту було наступне:

— Передається від Алі ібн Абу Таліба:

لَمَّا نَزَلَتْ هَذِهِ الْآيَةُ ﴿وَلِلَّهِ عَلَى النَّاسِ حِجُّ الْبَيْتِ مَنِ اسْتَطاعَ إِلَيْهِ سَبِيلاً﴾ قَالُوا يَا رَسُولَ اللَّهِ أَفِي كُلِّ عَامٍ فَسَكَتَ فَقَالُوا أَفِي كُلِّ عَامٍ قَالَ لَا وَلَوْ قُلْتُ نَعَمْ لَوَجَبَتْ فَأَنْزَلَ اللَّهُ تَعَالَى ﴿يا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا لا تَسْئَلُوا عَنْ أَشْياءَ إِنْ تُبْدَ لَكُمْ تَسُؤْكُمْ﴾ إِلَى آخِرِ الْآيَةِ

«Коли був ниспосланий цей аят: «Люди повинні перед Аллахом зробити хадж до Дому (Каабі), якщо вони здатні здійснити цей шлях » (3:97), — його ﷺ спитали: «О, Посланець Аллаха! Чи кожен рік?». Він промовчав. І його ﷺ знов спитали: «Чи кожен рік?». І тоді він ﷺ відповів: «Ні! Адже якщо б я сказав «так», то це б стало обов’язковим». Після чого Всевишній Аллах ниспослав аят: «О, ті, які увірували! Не питайте про речі, які засмутять вас, якщо стануть вам відомі …» (5:101), — і так до кінця аяту» (навів ат-Тірмізі). В цій главі наводяться такі ж хадіси від Ібн Аббаса і Абу Хурайри. Ат-Тірмізі сказав: «Хадіс Алі ібн Абу Таліба — хасан хадіс, але при цьому гаріб, оскільки ми знаємо його тільки по цьому шляху».

— Передається від Абу Хурайри, що під час проповіді Посланець Аллаха ﷺ сказав:

يَا أَيُّهَا النَّاسُ إِنَّ اللَّهَ قَدِ افْتَرَضَ عَلَيْكُمُ الْحَجَّ فَقَامَ رَجُلٌ فَقَالَ أَكُلُّ عَامٍ يَا رَسُولَ اللَّهِ قَالَ فَسَكَتَ عَنْهُ حَتَّى أَعَادَهَا ثَلَاثَ مَرَّاتٍ قَالَ لَوْ قُلْتُ نَعَمْ لَوَجَبَتْ وَلَوْ وَجَبَتْ مَا قُمْتُمْ بِهَا ذَرُونِي مَا تَرَكْتُكُمْ فَإِنَّمَا هَلَكَ الَّذِينَ قَبْلَكُمْ بِكَثْرَةِ سُؤَالِهِمْ وَاخْتِلَافِهِمْ عَلَى أَنْبِيَائِهِمْ فَإِذَا نَهَيْتُكُمْ عَنْ شَيْءِ فَاجْتَنِبُوهُ وَإِذَا أَمَرْتُكُمْ بِشَيْءٍ فَأْتُوا مِنْهُ مَا اسْتَطَعْتُمْ وَذَكَرَ أَنَّ هَذِهِ الْآيَةَ الَّتِي فِي الْمَائِدَةِ نَزَلَتْ فِي ذَلِكَ ﴿يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا لَا تَسْأَلُوا عَنْ أَشْيَاءَ إِنْ تُبْدَ لَكُمْ تَسُؤْكُمْ﴾

«О, люди! Хадж став для вас обов’язковим». Тоді один чоловік встав і спитав: «О, Посланець Аллаха! Чи кожен рік?». Посланець Аллаха ﷺ не відповідав, коли чоловік не повторив своє питання тричі, після чого він ﷺ сказав: «Якщо б я сказав «так», то це б стало обов’язковим, а якщо б це стало обов’язковим, то ми не змогли б цього виконати. Дайте мені спокій [і виконуйте] те, що я вам залишив, адже ті, хто жили до вас, загинули через те, що задавали багато питань і не погоджувались зі своїми пророками. Коли я забороняю вам щось, відмовляйтесь від цього, а якщо я велю вам зробити щось, робіть із цього те, що зможете». І тоді Аллах ниспослав аят: «О, ті,які увірували! Не питайте про речі, які засмутять вас …» (5:101)» (навів Ібн Хіббан). Подібні хадіси також навели Ахмад, аль-Хакім, ад-Дарукутні та інші.

Таким чином, мусульмани не повинні бут схожими на євреїв, які, коли їм було велено зарізати корову, почали розпитувати про її характеристики і умови її утримання, і в результаті їх задача ускладнилась. Але ж вони могли зарізати будь-яку любую корову, щоб добитись бажаного, і цього було б досить. Ат-Табарі в своєму тафсірі писав: «Аллах сказав:

إِذْ قَالَ مُوسَىٰ لِقَوْمِهِ إِنَّ اللَّهَ يَأْمُرُكُمْ أَن تَذْبَحُوا بَقَرَةً ۖ قَالُوا أَتَتَّخِذُنَا هُزُوًا ۖ قَالَ أَعُوذُ بِاللَّهِ أَنْ أَكُونَ مِنَ الْجَاهِلِينَ

«Ось Муса сказав своєму народу: «Аллах наказує вам зарізати корову». Вони сказали: «Невже ти глузуєш над нами?». Він сказав: «Упаси мене Аллах опинитись одним із невігласів» (2:67).

Причиною слів Муси «Аллах наказує вам зарізати корову» стало те, що розповів нам Мухаммад ібн Абдуль-Ааля: «Нам розповів аль-Муатамір ібн Суляйман: «Я чув, як Айюб розповідав від Мухаммада ібн Сіріна, а він — від Убайди:

كَانَ فِي بَنِي إِسْرَائِيلَ رَجُلٌ عَقِيمٌ أَوْ عَاقِرٌ قَالَ فَقَتَلَهُ وَلِيُّهُ ثُمَّ احْتَمَلَهُ فَأَلْقَاهُ فِي سِبْطٍ غَيْرِ سِبْطِهِ قَالَ فَوَقَعَ بَيْنَهُمْ فِيهِ الشَّرُّ حَتَّى أَخَذُوا السِّلاَحَ قَالَ فَقَالَ أُولُو النُّهَى أَتَقْتَتِلُونَ وَفِيكُمْ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ قَالَ فَأَتَوْا نَبِيَّ اللَّهِ فَقَالَ اذْبَحُوا بَقَرَةً فَقَالُوا ﴿أَتَتَّخِذُنَا هُزُوًا قَالَ أَعُوذُ بِاللَّهِ أَنْ أَكُونَ مِنَ الْجَاهِلِينَ قَالُوا ادْعُ لَنَا رَبَّكَ يُبَيِّنْ لَنَا مَا هِيَ قَالَ إِنَّهُ يَقُولُ إِنَّهَا بَقَرَةٌ﴾ إِلَى قَوْلِهِ ﴿فَذَبَحُوهَا وَمَا كَادُوا يَفْعَلُونَ﴾ قَالَ فَضُرِبَ فَأَخْبَرَهُمْ بِقَاتِلِهِ قَالَ وَلَمْ تُؤْخَذِ الْبَقَرَةُ إِلاَّ بِوَزْنِهَا ذَهَبًا قَالَ وَلَوْ أَنَّهُمْ أَخَذُوا أَدْنَى بَقَرَةٍ لَأَجْزَأَتْ عَنْهُمْ فَلَمْ يُوَرَّثْ قَاتِلٌ بَعْدَ ذَلِكَ

«Серед Бану Ісраіль жив бездітний — чи безплідний — чоловік. [В один із днів] родич вбиває його, а потім підкидує його тіло на поріг дому іншого роду. В результаті між родами виникає ворожнеча до такої міри, що вони схопились за зброю. Тоді розсудливі люди сказали: «Ви вбиваєте один одного, коли серед вас є Посланець Аллаха?». Після чого люди вирушили до Пророку Аллаха. [Вислухавши тих, хто прийшов] Муса сказав: «Заріжте корову!». Вони сказали: «Невже ти глузуєш над нами?». Він сказав: «Упаси мене Аллах опинитись одним із невігласів». Вони сказали: «Помолись за нас своєму Господу, щоб Він роз’яснив нам, яка вона». Він сказав: «Він говорить, що вона не стара і не телиця, середня по віку між ними. Виконайте ж те, що вам велено!», — і до слів «Потім вони зарізали її, хоча були близькі до тому, щоб не зробити [цього]» (2:67–71). Потім вдарили [вбитого частиною зарізаної корови] і він розповів їм про свого вбивцю. [Що стосується покупки корови] то вони змогли купити її лише за золото, рівносильне вазі купуємої корови. Але ж якщо б вони взяли більш гіршу корову, то цього було б досить для них. Після цього вбивця не отримав спадку».

<…> Якщо б люди, коли їм було наказано зарізати корову, розглянули будь-яку із корів і зарізали б її, то її було б досить. Але вони були суворі до себе, і тоді Аллах проявив до них суворість. І якщо б люди не сказали:

وَإِنَّآ إِن شَاء اللَّهُ لَمُهْتَدُونَ

«І якщо Аллах побажає, то ми послідуємо прямим шляхом» (2:70),

— то ніколи б не знайшли цю корову» (кінець цитати).

Таким чином, питати там, де не треба, є забороненою справою.

Сподіваюсь, цього роз’яснення буде досить, але Аллах знає краще.

29 Раби уль-авваль 1443 р.х.
18.10.2021 р.

Низка відповідей вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання, задані на його сторінці в «Фейсбук» на тему «Фікх»