Питання: Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху, дорогий шейх! Просимо у Аллаха для Вас здоров’я і благополуччя. Нехай Аллах підтримає Вас сильними, благочестивими мусульманами і дарує перемогу Уммі вашими руками.
Читаючи книги ісламських вчених, я натрапив на тексти, передані від деяких сподвижників, таких як Абдуллах ібн Масуд (р.а.) і Аіша (р.а.), які містять в собі аяти. Але ці аяти не були включені в Коран, оскільки ланцюжки передачі цих текстів одиничні (ахад). Як відомо, в Коран не включались тексти, передані шляхом ахад, оскільки вони вважаться некатегоричними по своєму походженню (занній ас-субут).
Питання полягає в тому, як ставитись до таких текстів, адже вони все ж таки вважаються достовірними (сахіх), і до того ж вони передані людьми справедливими і заслуговуючими на довіру? Ці тексти, хоча і не дійшли до нас істинним шляхом (таватур), усе ж таки їх достовірність превалює (галябату занн). Чи приймаються такі перекази у розрахунок у факіхів і муджтахідів у якості шаріатських текстів, із яких можна виводити шаріатські закони,або ж вони не використовуються зовсім?
Нехай воздасть Вам Аллах благом.
Відповідь: Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху.
Дякую за Ваші чудові мольби, нехай Аллах воздасть Вам благом.
Перш ніж відповісти на питання, я наведу декілька цитат із наших книг:
I. В третьому томі книги «Ісламська особистість» в главі «Що вважається доводом із Корану» пишеться: «Доводом (худжа) вважаються тільки ті аяти, які відомі нам як частина Корану і які були передані нам шляхом таватур. А те, що було передано шляхом ахад, наприклад, мусхаф Ібн Масуда, не вважається доводом. Пророку ﷺ було доручено читати ниспослані одкровення групі людей, слова яких розцінюються як безумовний довід, і немає ймовірності, що вони одностайно приховають те, що чули. Якщо виявляється аят, який не був повідомлений цією групою, тоді вважається, що це повідомлення — ахад. Отож, воно не береться у розрахунок, оскільки Пророку ﷺ було велено не обмежуватись читанням одкровення тільки одній людині, і він ﷺ зачитував одкровення декільком мусульманам, які запам’ятають його і стануть тими, слова яких будуть розцінюватись як безумовний довід. Окрім того, Посланець Аллаха ﷺ велів записувати зачитувані ним одкровення. Враховуючи усе це, неможливо уявити, що одкровення передавалось тільки одним чоловіком або декількома людьми, слова яких не розцінюються як безумовний довід. Тому повідомлення ахад про одкровення не вважаються доводом».
В цій же главі пишеться: «Що стосується відмінності мусхафів, то ті із них, які були передані шляхом ахад, не вважаються Кораном і не вважаються доводом, а ті, що були передані шляхом таватур, вважаються Кораном і доводом. Проблема не полягає в мусхафі, а пов’язана з деякими аятами, які містяться в мусхафі. І якщо аят переданий від Посланця Аллаха ﷺ шляхом таватур, тобто коли він зачитав аят декільком людям, які досягають ступеня таватур, або, як ми назвали їх, «слова, яких розцінюються як безумовний довід », то цей аят вважається Кораном і вважається доводом (худжа). В іншому випадку аят не буде вважатись Кораном. Таким чином, увесь мусхаф Усмана вважається Кораном, оскілки усі аяти, які містяться в ньому, передані шляхом таватур через людей, слова яких розцінюються як безумовний довід. Але в мусхафі Ібн Масуда треба розібратись: ті його аяти, які були передані шляхом таватур, вважаються Кораном, а ті його аяти, які були передані шляхом ахад, як наступний аят فصيام_ثلاثة_أيام_متتابعات «Пост — три дні поспіль», не вважаються Кораном і доводом.
Усі заперечення щодо людей, які завчили Коран, і щодо різних мусхафів відкидаються. Кораном же вважається тільки те, що було передано шляхом таватур, а те, що було передано шляхом ахад, не вважається Кораном. Варто звернути увагу на те, що Коран передавався під наглядом Посланця Аллаха ﷺ під час ниспослання і фіксувався письмово поряд з заучуванням. Сподвижники (нехай буде задоволений ними Аллах) не передавали Коран як повідомлення від Посланця Аллаха ﷺ, а передавали одразу при ньому те, що він зачитував і те, що велів записувати. Такий метод передачі відрізняється від передачі хадіса. Хадіс передавався від Посланця Аллаха ﷺ переказом і не записувався, ані в той час, коли цей хадіс чули, ані в той час, коли цей хадіс передавали. Хадіси почали записуватись лише в епоху табі-табіїнів. Коран же фіксувався і записувався прямо в той час, коли нисходили аяти. Отож, сподвижники в точності передали те, що було ниспослано. Тому і говориться, що сподвижники в точності передали для нас Коран».
II. В третьому тому книги «Ісламська особистість» в главі «Насіх і мансух» пишеться: «Друга версія тафсіра: мається на увазі скасування (насх) закону, який міститься в аяті, а не скасування тексту (кират) цього аяту. Цієї версії дотримується більшість вчених, і на неї треба покладатись. До того ж усі аяти Корану підтверджені категоричними доказами, а ті аяти, які не підтверджені категоричними доказами, не вважаються Кораном. Так само і немає категоричних доказів на те, що може скасовуватись текст аятів із Корану. А ті припускаємі докази,які наводяться деякими і вказують на скасування тексту аятів, слабкі і не беруться у розрахунок у питанні скасування. Категоричне (катий) не може скасовуватись припускаємим (занній), а може скасовуватись тільки категоричним, яке буде рівним по силі чи більшим. Немає ніякого категоричного доказу скасування тексту аяту. Це підтверджує те, що мається на увазі скасування закону, який міститься в аяті, а не самого аяту».
В цій же главі пишеться: «Що стосується скасування тексту аяту, то це не дозволяється, оскільки на це немає категоричного доказу. Доказом же заборонності скасовувати текст виступає те, що в аяті про скасування говориться:
نَأْتِ بِخَيْرٍ مِنْهَا أَوْ مِثْلِهَا
«то наводимо той, який краще його, або рівний йому» (2:106).
Увесь Коран є благом, і немає ніякої переваги у однієї частини Корану над іншою. Якщо б під скасуванням розумілось видалення аяту із Хранимої скрижалі і заміна його іншим аятом, тоді зруйнувалась би концепція, яка гласить, що усі аяти несуть благо. Тому під скасуванням розуміється не сам аят, а закон, який міститься в аяті. Окрім того, було доведено, що ниспослання, заучування напам’ять і запис Корана відбувалось шляхом таватура (немає ймовірності помилки). Віра в це входить в акиду. Акида ж приймається тільки за допомогою доказу, категоричного в походженні (катият ус-субут) і категоричного у вказівці (катият уд-даляля). В нашому ж питанні немає категоричного доказу, який дозволяє скасовувати текст аятів. Тобто скасовувати тексти аятів не дозволено. Доказом того, що текст аятів не скасовується, є відсутність категоричного доказу, який підтверджував би скасування тесту аятів, прийнятих по категоричному доказу. Тепер розглянемо наступні перекази. Повідомляється, що Зейд ібн Сабіт сказав:
سَمِعْتُ رَسُولَ اللهِ ﷺ يَقُولُ: الشَّيْخُ وَالشَّيْخَةُ إِذَا زَنَيَا فَارْجُمُوهُمَا الْبَتَّةَ. فَقَالَ عُمَرُ: لَمَّا أُنْزِلَتْ هَذِهِ أَتَيْتُ رَسُولَ اللَّهِ ﷺ فَقُلْتُ: أَكْتِبْنِيهَا
«Я чув, як Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Якщо дорослий чоловік і доросла жінка скоять зіна, то побийте їх камінням». Умар сказав: «Коли було ниспослано це, я прийшов до Посланця Аллаха ﷺ і сказав йому: «Прочитай мені його, щоб я записав» (Ахмад).
Повідомляється, що Аіша сказала:
كَانَ فِيمَا أُنْزِلَ مِنَ الْقُرْآنِ عَشْرُ رَضَعَاتٍ مَعْلُومَاتٍ يُحَرِّمْنَ، ثمَّ نُسِخْنَ بِخَمْسٍ مَعْلُومَاتٍ
«В коранічних одкровеннях було сказано, що молочне рідство встановлюється після десяти повноцінних годувань. Потім цей припис був анульований новим, згідно якому молочне рідство встановлюється після п’яти повноцінних годувань» (Муслім).
Повідомляється, що Абу ібн Кааб і Ібн Масуд читали аят: فصيام_ثلاثة_أيام_متتابعات «Пост — три дня поспіль». Так само повідомляється, що сура «Аль-Ахзаб» була такою ж великою, як сура «Аль-Бакара». Подібних переказів і повідомлень багато, але усі вони передані шляхом ахад і не можуть служити доводом скасування категоричного, коли самі є припускаємим. Категоричне не скасовується припускаємим, а скасовується тільки категоричним. Таким чином, у нас повинен бути категоричний доказ тому, що такий-то аят був дійсно ниспосланий, щоб внести його в Коран, а потім у нас повинен бути категоричний доказ того,що він був скасований. Але усього цього не відбувається . Тому неправильно говорити по скасування тексту аятів».
III. Тепер приступимо до відповіді на Ваші питання:
1) Коран — це мова Аллаха по формі і змісту, передана в виді одкровення Джібрілем Посланцю Аллаха Мухаммаду ﷺ. Коран — це чудо (муджіза), а його читання розцінюється як поклоніння. Він переданий нам без спотворень шляхом таватура. Увесь Коран від корки до корки переданий шляхом таватура (без ймовірності помилки). Таке визначення повністю підходить до мусхафу Усмана (р.а.), тобто до мусхафу, який у часи праведного халіфа Усмана ібн Аффана був в точності переписаний на декілька екземплярів із листів, записаних під наглядом Посланця Аллаха ﷺ і зібраних Абу Бакром (р.а.) в одну Книгу. Переписані мусхафи Усман відправив в різні ісламські крупні міста. Сподвижники були одностайні в цьому питанні, як ми детально пояснили це в своїх книгах.
2) Таким чином, усе, що передано шляхом ахад, як мусхаф Ібн Масуда та інших, не вважається Кораном і доводом. Так само ж це не важаться Сунною, оскільки було передано як Коран, а не як хадіс Пророка ﷺ. І оскільки це не Сунна, то не дозволяється наводити його в доказ шаріатських хукмів та в інших питаннях, які опираються на шаріатські докази.
3) Неправильно читати Коран згідно таким повідомленням або незвичайним чином. Ми вже писали про цю відповідь на питання від 18 Зуль-када 1434 р.х., що відповідає 24.09.2013. Ось цитата із тієї відповіді: «Що стосується читання того, що не передано шляхом таватур, то це не дозволено, і тут не береться в розрахунок те, що деякі місця в таких коранах відповідають мусхафу Усмана, а деякі не відповідають. Це взагалі не вважається Кораном. Коран — це тільки те, що передано від Посланця Аллаха ﷺ шляхом таватур».
4) Оскільки не підтверджено, що тексти, передані шляхом ахад, вважаються Кораном, і оскільки вони не вважаються Сунною Пророка ﷺ, тому що вони взагалі не передавались як Сунна, тоді залишається єдиний варіант їх використання — як тафсір і пояснення сподвижника до Корану. Інакше кажучи, ці мусхафи вважаються словами сподвижників, пояснюючими змісти тих аятів, в яких присутні додатки. Тобто сподвижник читав аят, а потім додавав свої пояснення, не ставлячи ніяких розділових знаків між аятом і своїми словами. В такому виді вони і були передані, так що почувший міг порахувати усе це Кораном. Але це не Коран, а лише пояснення сподвижника. Ми можемо використати ці мусхафи в поясненні аятів, але у жодному якомусь іншому виді. Наприклад, Ібн Масуд читав: فصيام_ثلاثة_أيام_متتابعات «Пост — три дня поспіль», додавши від себе «поспіль», як би пояснюючи, що пост відшкодування за порушення клятви тримається поспіль. Таким чином Ібн Масуд висловив свою думку про три дні посту. Тому додане слово можна вважати іджтіхадом і розумінням сподвижника, але не шаріатським доводом із Сунни.
5) Кожне ахад повідомлення, яке містить в собі те, що суперечить категоричному тексту, треба розглянути:
— якщо ланцюжок передачі такого повідомлення слабкий, тоді воно відкидається,
— якщо ланцюжок передачі достовірний, тоді відкидається по змісту (діраятан), оскільки суперечить категоричному.
IV. Наведемо те, що пишеться в деяких книгах по фікху по нашій тематиці:
1) В Кувейтській енциклопедії по фікху пишеться: «Коран — це усе, що передано нам шляхом таватур і міститься разом між двома обкладинками мусхафа. Сподвижники очистили його від усього стороннього, що навіть вирішили не ставити розділові знаки через кожні десять аятів (таашир) і точки, щоб Коран не плутали з іншими книгами. Як нам відомо, те, що записано в узгодженому мусхафі, вважається Кораном, а те, що не записано в ньому, не вважається Кораном. При наявності таких вагомих причин, заучуючи Коран, неможливо уявити, щоб хтось знехтував деякими частинами Корану або не передав щось із Корану, або додав те, що не входило в Коран».
Далі в цій книзі пишеться: «Немає розбіжностей щодо того, що і в основі, і в приватних питаннях Коран повинен бути переданий шляхом таватур. Так само ж, місцеположення і порядок аятів згідно думці вчених ахлю сунна повинно бути передано шляхом таватур. В книзі «Мусаллям ас-субут» і в поясненні до цієї книги «Фаватіх ар-рахамут» пишеться: «Те, що передано шляхом ахад, у жодному разі не вважається Кораном. І це не оскаржує ніхто із існуючих мазхабів. Доказом тому служить те, що причиною передачі Корану служить виклик, який міститься в ньому, і те, що він є джерелом постанов, розглядаючих значення і системи разом, оскільки багато постанов пов’язані з системами, і те, що читання і переписування Корану вважається благом в усі часи. Отож, сподвижники докладали усіх зусиль, щоб запам’ятати Коран і передати його шляхом таватур. І будь-яке питання, яке має таку важливість, передавалось шляхом таватур. Саме існування Корану вже вимагає від кожного дотримуватись методу таватур, а коли відсутня зобов’язуюча причина, тоді відсутня і нужда в методі таватур. А усе, що передано шляхом ахад, не вважається таватуром і не вважається Кораном».
2) В книзі ас-Суюті «Аль-Іткан фі улюм аль-Куран» пишеться: «Абу Убайда в своїй книзі «Фадаіль аль-Куран» пише: «Незвичайна версія Корану виступає тафсіром до відомої усім версії і роз’ясненням її змістів, наприклад, версія Аіші і Хафси, де зустрічаються такі слова: والصلاة_الوسطى_صَلَاةِ_الْعَصْرِ «і особливо середній намаз, намаз аср». В версії Ібн Масуда зустрічаються такі слова: فَاقْطَعُوا_أَيْمَانَهُمَا «відсікайте їх праві руки». В версії Джабіра зустрічається: فَإِنَّ_اللَّهَ_مِنْ_بَعْدِ_إِكْرَاهِهِنَّ_لَهُنَّ_غَفُورٌ_رَحِيمٌ «то Аллах після примушення їх буде Прощаючим, Милосердним до них». Усі ці та до них подібні додавання служать тафсіром до Корану. Подібний метод тафсіру використовували табіїни, і у них це чудово виходило, тому не повинно виникати плутанини, коли подібне повідомляється від великих сподвижників».
Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
22 Зуль-хіджа 1443 р.х.
21.07.2022 р.
