від Раджа аль-Ашхаба
Питання:
Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху.
Якою є достовірність наступного хадіса:
أَنَا بَرِيءٌ مِمَّنْ عَاشَ أَرْبَعِينَ يَوْمًا بَيْنَ ظَهْرَانَيِ الْكُفَّارِ
«Я не маю ніякого відношенні до тогоу, хто прожив сорок днів серед невіруючих»? Також роз’ясніть, будь-ласка, яким є хукм Шаріату відносно тих, хто проживає в країнах невір’я через заробіток, оскільки в своїй країні немає роботи і можливості заробити? Яким є хукм Шаріату відносно тих, хто проживає в країнах невір’я з метою навчання?
Нехай Аллах воздасть Вам благом!
Відповідь:
Ва алейкум ассаляму ва рахматуллахі ва баракятуху.
Навів Абу Дауд в «Ас-Сунан»: «Нам розповів Ханнад ібн ас-Сарі: «Нам розповів Абу Муавія відИсмаіля, а він — від Кайса, а він — від Джаріра ібн Абдуллаха:
بَعَثَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ سَرِيَّةً إِلَى خَثْعَمٍ فَاعْتَصَمَ نَاسٌ مِنْهُمْ بِالسُّجُودِ فَأَسْرَعَ فِيهِمُ الْقَتْلَ قَالَ فَبَلَغَ ذَلِكَ النَّبِيَّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَأَمَرَ لَهُمْ بِنِصْفِ الْعَقْلِ وَقَالَ أَنَا بَرِيءٌ مِنْ كُلِّ مُسْلِمٍ يُقِيمُ بَيْنَ أَظْهُرِ الْمُشْرِكِينَ قَالُوا يَا رَسُولَ اللَّهِ لِمَ قَالَ لَا تَرَاءَى نَارَاهُمَا
«Одного разу Посланець Аллаха ﷺ відправив військовий загін з метою нападу на плем’я Хасам. Деякі [віруючі] люди із їх числа почали шукати притулку, здійснивши земний поклон [щоб муджахіди зрозуміли, що вони теж мусульмани], але через швидкість атаки [муджахідів мусульмани цього племені] були вбиті [разом з многобожниками]. Коли про це стало відомо Пророку ﷺ, він велів виплатити за них половину дії (виплата за вбивство), при цьому сказавши: «Я не маю ніякого відношення до будь-якому мусульманину, який живе серед многобожників». Його спитали: «О, Посланець Аллаха, чому?», — на що він сказав: «Не повинні вогні [вогнищ мусульман і невіруючих] знаходитись в видимості один від одного».
Щоб зрозуміти зміст хадісу, необхідно згадати наступне:
1. В 189 статті книги «Проект Конституції. Шаріатські докази», 2 том, говориться наступне: «До Дар уль-куфр застосовуються спеціальні закони, які повністю відрізняються від законів, застосовуваних до Дар уль-Іслям. Інакше кажучи, Дар уль-куфр має закони, які стосуються тільки його. Тому, якщо мусульманин, який проживає в Дар уль-куфр, не може вільно і відкрито сповідувати свою релігію, то йому треба в обов’язковому порядку переселитись в інший Дар уль-куфр (іншу країну), де він зможе сповідувати свою релігію. Доказом тому служать слова Всевишнього Аллаха:
إِنَّ ٱلَّذِينَ تَوَفَّىٰهُمُ ٱلۡمَلَٰٓئِكَةُ ظَالِمِيٓ أَنفُسِهِمۡ قَالُواْ فِيمَ كُنتُمۡۖ قَالُواْ كُنَّا مُسۡتَضۡعَفِينَ فِي ٱلۡأَرۡضِۚ قَالُوٓاْ أَلَمۡ تَكُنۡ أَرۡضُ ٱللَّهِ وَٰسِعَةٗ فَتُهَاجِرُواْ فِيهَاۚ فَأُوْلَٰٓئِكَ مَأۡوَىٰهُمۡ جَهَنَّمُۖ وَسَآءَتۡ مَصِيرًا
«Тим, кого янголи умертвлять коячими несправедливість по відношенню до самих себе, скажуть: «В якому положенні ви знаходились?». Вони скажуть: «Ми були слабкими і пригнобленими на землі». Вони скажуть: «Хіба земля Аллаха не була широкою для того, щоб ви переселились на ній». Їх притулком стане Пекло. Яке ж огидне це місце прибуття!» (4:97).
Це у випадку, коли відсутній Дар уль-Іслям, як це обстоїть сьогодні. У випадку наявності Дар уль-Іслям хукми переселення (хіджри) із Дар уль-куфр в Дар уль-Іслям передбачають наступне:
1. Хто здатен переселитись і живе в умовах, які не дозволяють йому відкрито сповідувати свою релігію в своїй країні і дотримуватись вимагаємих від нього хукмів Ісламу, то переселення в Дар уль-Іслям є для нього ваджибом, і йому буде харамом знаходитись в Дар уль-куфр. Доказом тому служить попередній аят:
إِنَّ ٱلَّذِينَ تَوَفَّىٰهُمُ ٱلۡمَلَٰٓئِكَةُ ظَالِمِيٓ أَنفُسِهِمۡ قَالُواْ فِيمَ كُنتُمۡۖ قَالُواْ كُنَّا مُسۡتَضۡعَفِينَ فِي ٱلۡأَرۡضِۚ قَالُوٓاْ أَلَمۡ تَكُنۡ أَرۡضُ ٱللَّهِ وَٰسِعَةٗ فَتُهَاجِرُواْ فِيهَاۚ فَأُوْلَٰٓئِكَ مَأۡوَىٰهُمۡ جَهَنَّمُۖ وَسَآءَتۡ مَصِيرًا
«Тим, кого янголи умертвлять коячими несправедливість по відношенню до самих себе, скажуть: «В якому положенні ви знаходились?». Вони скажуть: «Ми були слабкими і пригнобленими на землі». Вони скажуть: «Хіба земля Аллаха не була широкою для того, щоб ви переселились на ній». Їх притулком стане Пекло. Яке ж огидне це місце прибуття!» (4:97).
Також на це вказують наведені ат-Тірмізі від Джаріра наступні слова Посланця Аллаха ﷺ:
أَنَا بَرِيءٌ مِنْ كُلِّ مُسْلِمٍ يُقِيمُ بَيْنَ أَظْهُرِ الْمُشْرِكِينَ قَالُوا يَا رَسُولَ اللَّهِ وَلِمَ قَالَ لَا تَرَايَا نَارَاهُمَا
«Я не маю ніякого відношення до будь-якому мусульманину, який живе серед многобожників». Його спитали: «О, Посланець Аллаха, чому?», — на що він сказав: «Не повинні вогні [вогнищ мусульман і невіруючих] знаходитись в видимості один від одного». В версії Абу Давуда говориться:
قَالُوا يَا رَسُولَ اللَّهِ لِمَ قَالَ لَا تَرَاءَى نَارَاهُمَا
«Його спитали: «О, Посланець Аллаха, чому?», — на що він сказав: «Не повинні вогні [вогнищ мусульман і невіруючих] знаходитись в видимості один від одного». Також цей хадіс навів ан-Насаі. Що стосується значення слів «لَا تَرَايَا نَارَاهُمَا» («Не повинні вогні [вогнищ мусульман і невіруючих] знаходитись в видимості один від одного»), то мова йде про положення, коли мусульмани і невіруючі не повинні жити на відстані, коли їх вогні видні один одному. А це косвенна вказівка на неприпустимість проживання в їх країні, тобто в країні невірних <…>
2. Хто здатен переселитись, але при цьому він має можливість вільно і відкрито сповідувати свою релігію в цій країні і дотримуватись вимагаємих від нього хукмів Шаріату, тому переселення в даному випадку буде мандубом, а не фардом. Доказом тому служить те, що Посланець Аллаха ﷺ лише спонукав до переселенню із Мекки до її завоювання, коли вона іще була Дар уль-куфр. Аяти Корану ясно свідчать про це, як, наприклад, слова Всевишнього Аллаха:
إِنَّ ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ وَٱلَّذِينَ هَاجَرُواْ وَجَٰهَدُواْ فِي سَبِيلِ ٱللَّهِ أُوْلَٰٓئِكَ يَرۡجُونَ رَحۡمَتَ ٱللَّهِۚ وَٱللَّهُ غَفُورٞ رَّحِيمٞ
«Воістину, ті, які увірували, здійснили переселення і бились на шляху Аллаха, сподіваються на милість Аллаха. Але ж Аллах — Прощаючий, Милосердний» (2:218),
ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ وَهَاجَرُواْ وَجَٰهَدُواْ فِي سَبِيلِ ٱللَّهِ بِأَمۡوَٰلِهِمۡ وَأَنفُسِهِمۡ أَعۡظَمُ دَرَجَةً عِندَ ٱللَّهِۚ وَأُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلۡفَآئِزُونَ
«Ті, які увірували, здійснили переселення і бились на шляху Аллаха своїм майном і своїми душами, вище перед Аллахом. Вони є тими, хто набув успіху» (9:20).
Усе це ясно вказує на вимогу переселитись. Відносно слів, що це не є фардом, то вони підтверджуються схваленням Посланця Аллаха ﷺ на адресу мусульман, які продовжували залишатись в Мецці. Повідомляється, що коли Нуайм ан-Наххам захотів переселитись, до нього прийшли люди із його племені Бану Аді і звернулись до нього зі словами: «Залишайся у нас і продовжуй сповідувати свою релігію. Ми захистимо тебе від кожного, хто захоче завдати тобі зло. І продовжуй робити нам те, що робив». А він займався опікою сиріт і вдів племені Бану Аді. Так він утримався від переселення на якийсь час, а пізніше переселився, на що Посланець Аллаха ﷺ сказав йому:
قَوْمُكَ كَانُوا خَيْرًا لَكَ مِنْ قَوْمِي لِي قَوْمِي أَخْرَجُونِي وَأَرَادُوا قَتْلِي وَقَوْمُكَ حَفِظُوكَ وَمَنَعُوكَ
«Твій народ був краще для тебе, аніж мій народ для мене. Мій народ вигнав мене і бажав вбити, а твій народ оберігав тебе і захищав» (навів Ібн Хаджр в книзі «Аль-Ісаба»).
3. Хто не здатен переселитись, то Всевишній Аллах пробачив його. З нього не вимагається переселитись з причини його нездатності здійснити переселення (хіджру), будь то через хворобу або через примушення залишитись, будь то в силу слабкості, як це обстоїть з жінками, дітьми та до них подібних. Доказом тому служать слова Всевишнього Аллаха:
إِلَّا ٱلۡمُسۡتَضۡعَفِينَ مِنَ ٱلرِّجَالِ وَٱلنِّسَآءِ وَٱلۡوِلۡدَٰنِ لَا يَسۡتَطِيعُونَ حِيلَةٗ وَلَا يَهۡتَدُونَ سَبِيلٗا
«Це не відноситься тільки до тих слабких чоловіків, жінок і дітей, які не можуть ухитритись і не знаходять правильного шляху» (4:98).
4. Хто може вільно і відкрито сповідувати свою релігію і дотримуватись вимагаємих від нього хукмів Шаріату, але при цьому має можливість і сили перетворити Дар уль-куфр, в якому він живе, в Дар уль-Іслям, тому буде харамом переселятись із Дар уль-куфр в Дар уль-Іслям. І тут не розглядається обставина того, чи мав цей чоловік так можливість, опираючись тільки на своїх сили, або перебуваючи в згуртуванні з іншими мусульманами в проживаємій ними країні, або ж при підтримці мусульман з-за кордону, або при співпраці з Ісламською Державою, або з використанням будь-яких дозволених засобів. Саме в такому випадку для нього буде фардом вести діяльність над перетворенням Дар уль-куфр в Дар уль-Іслям. Буде йому харамом переселятись із цієї країни. Доказом тому служить те, що діяльність над приєднанням країни, в якій він проживає, до Дар уль-Іслям виступає одним із великих фардів. Якщо він не виконає цей фард, маючи здібності виконати його, а буде утримуватись від діяльності по приєднанню, більш того, переселиться в Дар уль-Іслям, то на нього ляже гріх за невиконання фарду, як це відбувається з будь-яким іншим залишенням фарду.
Отож, якщо у світі існує Дар уль-Іслям, то тому, хто повинен переселитись, буде харамом проживати в Дар уль-куфр» (кінець цитати).
Підбиваючи підсумки, скажемо, що згаданий в питанні хадіс відноситься до положенню, коли існує Дар уль-Іслям, але при цьому дотримуються усі згадані нами умови. Якщо ж немає Дар уль-Іслям,як це обстоїть сьогодні, але при цьому чоловік може вільно сповідувати свою релігію, робити намаз, поститись і т.д., то йому не буде ваджибом переїжджати в іншу країну . Якщо ж він не може вільно сповідувати свою релігію, то йому буде ваджибом переселитись із одного Дар уль-куфр в інший, де він зможе це робити вільно.
27 Сафара 1444 р.х.
23.09.2022 р.
Низка відповідей вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання, задані на його сторінці в «Фейсбук» на тему «Фікх»
