Від Agus Trisa
Питання: Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху.
Нехай береже Вас Аллах і обдарує Вас безліччю Своїх благ! Я б хотів спитати Вас про хадіс ахад. В книзі «Ісламська особистість», 1 том, говориться, що хадіс ахад не може використовуватись у якості доказу, і такою є думка Хізба. Проте серед вчених є різні думки щодо цього: одні вважають, що хадіс ахад придатний бути як доказ, інші ж говорять про його слабкість для цього. Так яким повинно бут наше ставлення як шабабів до хадісу ахад?
Заздалегідь виражаю Вам вдячність за відповідь,і нехай Аллах благословить Вас!
Відповідь:
Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху.
Нехай береже Вас Аллах і нехай воздасть Вам благом!
Даний аспект ми роз’яснили в книзі «Ісламська особистість», 1 том, в темі «Визнання хадіса як доказу в шаріатських законах»: «Дока, який наводиться в області акиди, повинен бути категорично достовірним. Тому хабар ахад не придатний до того, щоб бути доказом в акиді, навіть якщо це хадіс з боку передачі (ріваятан) і змістового змісту (діраятан)є сахіх. Що стосується доказу шаріатського хукму, то досить, якщо він буде некатегоричним (занні). Таким чином, як образом, як хадіс мутаватір, так і хабар ахад придатні бути доказом в області шаріатських хукмів. Тим не менш, хабар ахад, який може бути доказом в області шаріатських хукмів, повинен бути сахіх (достовірним) і хасан (хорошим) хадісом. Що стосується даіф (слабкого) хадіса, то він абсолютно не придатний бути шаріатським доказом. Якщо хтось наводить даіф хадіс у якості доказу, то не вважається, що він навів шаріатський доказ.
Визнання хадіса як сахіха чи хасана здійснюється тим, хто наводить його у якості доказу, якщо він має на це необхідні пізнання в сфері хадісів, але це можуть робити не усі мухаддіси. Справа в тому, що існують передавачі, які вважаються надійними у одних мухаддісів і ненадійними в інших, або у одних одні передавачі вважаються невідомими, у інших — відомими. Існують хадіси, які недостовірні по одному шляху передачі і достовірні по іншому. Є існаді, які недостовірні у одних мухаддісів і достовірні у інших. Існують хадіси, які не визнані і дискредитовані одними мухаддісами, але визнані і використані у якості доказів іншими <…> Неможна квапливо дискредитувати хадіс і відкидати його, а винятком того, якщо відомо, що його передавач дискредитований усіма, або якщо хадіс усіма відкинутий (мардуд), або хадіс використаний у якості доказу тільки лише деякими факіхами, які не мають розуміння в змістовому змісті (діраятан) хадісів. В таких випадках хадіс дискредитується і відкидається. Відносно хадіса обов’язково повинні мати обережність і міркування до того, як дискредитувати його чи відкидати. Той, хто уважно вивчає хадіси та їх передавачів, знаходить багато протиріч в цій області серед мухаддісів. Існує багато прикладів цьому:
— Наприклад, Абу Давуд передав від Амра ібн Шуайба, а він — від свого батька, а він — від свого батька: «Посланець Аллаха ﷺ сказав:
اَلْمُسْلِمُونَ تَتَكَافَأُ دِمَاؤُهُمْ وَيَسْعَى بِذِمَّتِهِمْ أَدْنَاهُمْ وَيُجِيرُ عَلَيْهِمْ أَقْصَاهُمْ وَهُمْ يَدٌ عَلَى مَنْ سِوَاهُمْ يَرُدُّ مُشِدُّهُمْ عَلَى مُضْعِفِهِمْ وَمُتَسَرِّيهِمْ عَلَى قَاعِدِهِمْ
«Життя мусульман рівні. Навіть найжалюгідніший із них може гарантувати безпеку від імені решти інших, а далеко живучий із них може покровительствувати від їх імені. Вони єдині в боротьбі зі своїми ворогами. Сильний ділиться зі слабким, а учасник битви — з тими, хто не брав участь». Передача Амра ібн Шуайба від свого батька, а він — від свого батька, є відомою річчю. І, незважаючи на те, що багато хто використовує його хадіс у якості доказу, але є і ті, хто не використовує. Ат-Тірмізі сказав: «Мухаммад ібн Ісмаіл сказав: «Я бачив, як Ахмад і Ісхак — він згадав іще інших, окрім них — використовували хадіс Амра ібн Шуайба у якості доказу». Мухаммад ібн Ісмаіл також сказав: «Шуайб ібн Мухаммад чув від Абдуллаха ібн Умара». Абу Іса сказав: «Ті, хто говорив про хадіс Амра ібн Шуайба, вважали цей хадіс даіф хадісом, оскільки Амр ібн Шуайб передавав хадіси по записам свого діда, а отож, на їх думку, він не чув ці хадіси від діда». Алі ібн Абу Абдуллах аль-Мадіні сказав: «Яхъя ібн Саід сказав: «Ми вважаємо хадіс Амра ібн Шуайба незадовільним».
Отож, якщо хтось наводить у якості доказу на шаріатський хукм хадіс, переданий Амром ібн Шуайбом, то його доказ вважається шаріатським, тому що хадіс, переданий Амром ібн Шуайбом, використовується у якості доказу деякими мухаддісами.
— Наприклад р, ад-Дарукутні передає від Хасана, а він — від Убади і Анаса ібн Маліка, що Пророк ﷺ сказав:
مَا وُزِنَ مِثْلٌ بِمِثْلٍ إِذَا كَانَ نَوْعاً وَاحِداً وَمَا كَيْلَ فَمِثْلُ ذَلِكَ فَإِذَا اخْتَلَفَ النَّوْعَانِ فَلَا بَأْسَ بِهِ
«Усе, що зважується, міняється друг на друга один до одному, якщо вони одного виду; усе, що відміряється, міняється друг на друга один до одному, якщо вони одного виду. Якщо є ці речі різного виду, то можна міняти один до одному». В існаді цього хадіса згадується ар-Рабіа ібн Субайх, якого Абу Зара порахував надійним, але інші порахували його слабким. Цей хадіс також наводить аль-Баззар, визнаючи його як сахіх хадіс. Тому якщо хтось навів цей хадіс чи інший хадіс, в існаді якого проходить Рабіа ібн Субайх, то він навів шаріатський доказ, оскільки цей хадіс вважається достовірним групою вчених, адже вони вважають Рабіа ібн Субайха надійним. Тут неправильно буде говорити, що якщо у відношенні людини є тааділь (підґрунтя вважати його хадіс достовірним чи виправдати його) і джарх (підґрунтя не вважати його хадіс достовірним з певних причин), то джарх більш пріоритетний, аніж тааділь. Перевага віддається джарху тільки тоді, коли це робить один чоловік. Коли ж джарх і тааділь виходять від двох людей, один із яких дискредитує передавача, а другий ні, то це нормально, саме тому і відбувається, що одні мухаддіси визнають деяких передавачів, а інші не визнають їх <…>
Таким чином, стає ясним наявність багатьох розходжень між мухаддісами відносно хадісів, передавачів і шляхів передачі. Багато розходжень відбувається між мухаддісами, факіхами і деякими муджтахідами. Якщо відкидати хадіс через його розходження, то багато сахіх і хасан хадісів у виді шаріатських доказів будуть відкинуті, а це неприпустимо. Тому хадіс треба відкидати виключно через правильну причину, яка визнана усіма мухаддісами, або відкидати його у тому випадку, якщо він не відповідає обов’язковим умовам для сахіх чи хасан хадіса. Дозволяється використовувати у якості доказу будь-який хадіс, якщо він визнаний деякими мухаддісами і відповідає умовам сахіх чи хасан хадіса. Такий хадіс вважається шаріатським доказом, а хукм на його основі вважається шаріатським» (кінець цитати).
Я сподіваюсь, що цієї відповіді буде досить, але Аллаху більш відомо!
13 Рабі уль-авваль 1444 р.х.
09.10.2022 р.
Низка відповідей вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання, задані на його сторінці в «Фейсбук» на тему «Фікх»
