Відповідь на питання від Yeni Camii
Питання: Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху!
Просимо у Аллаха здоров’я і прощення для Вас! Нехай Аллах допоможе Вам в словах і справах!
При вивченні книги «Ісламська особистість», том 1, у мене виникли проблеми з розумінням теми «Іджтіхад». Прошу відповісти на мої питання. Нехай винагородить Вас Аллах!
Во-перше: в книзі Ісламська особистість», том 1, в главі «Іджтіхад» є наступні строки: «Іджтіхад — це виведення закону із тексту <…> При цьому немає різниці у тому, чи є це виведенням універсального (куллій) закону із універсального доказу, як наприклад, виведення того, що грабіжник заслуговує на покарання, яке відповідає тому, що Законодавець визначив відсікання руки як покарання для крадія, або ж є виведенням приватного (джузій) закону із приватного доказу, як наприклад, виведення закону про найм, виходячи із того, що Пророк ﷺ найняв робітника».
В книзі «Ісламська особистість», том 3, в главі «Універсальні правила» пишеться: «Це і є універсальні правила, шаріатські визначення і універсальні рішення. Що стосується шаріатського рішення, то воно приватне».
Звідси виникають питання:
1) Що означає «даліль куллій (універсальний доказ)» і «даліль джузій (приватний доказ)»? Чому доказ відсікання руки крадію названий універсальним, а доказ дозволеності найму — приватним? Чи може шаріатське рішення бути універсальним (куллій) і приватним (джузій), як про це пишеться у главі «Іджтіхад»? Або ж шаріатське рішення буває тільки приватним, а універсальним воно називається тільки в площині шаріатських визначень і універсальних правил, як про це пишеться в книзі «Ісламська особистість», том 3?
По-друге: в главі «Умови іджтіхаду» пишеться: «Здатність означає силу розуміння і здатність зв’язувати. А це може мати місце при великій кмітливості поруч з пізнанням деяких шаріатських і лексичних знань, без потреби в осягненні усіх знань, шаріатських і лексичних».
У відповіді на питання від 08.08.2017 пишеться: «Під «аль-маляка» в фікху не мається на увазі вроджена схильність, а маються на увазі навички, набуті через поглиблене вивчення і практику. При цьому не заперечується, що вроджена схильність сприяє набуттю і розвитку навичок фікху. Але сама схильність не вважається навичкою».
2) Чи не суперечить викладене у відповіді викладеному у книзі в частині відношення вродженої схильності до формуванню здатності (аль-маляка)? В книзі говориться, що основою «здатності» є сила розуміння і здатність зв’язувати, а у відповіді говориться, що в основі «здатності» лежать набуті знання…
Заздалегідь вдячний за Вашу відповідь.
Відповідь: Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху.
I
Даліль куллій і даліль джузій: це питання детально описано в книзі «Ісламська особистість», том 3, в главі «Універсальні правила», а також в книгах «Ісламська особистість», том 1, і «Курраса». Я ж постараюсь стисло відповісти на питання.
Якщо можливо із доказу чи доказів вивести шаріатське правило, під яке підпадають інші шаріатські рішення, не згадані текстом в доказі чи доказах і не виведені методом аналогії (кияс), тобто щоб нові рішення не були виведені шляхом зіставлення з рішенням,згаданим в тексті, а були виведені як окремі частини (джузіят) цього правила, тоді правило буде називатись універсальним (куллій), так само і рішення, які підпадають під це правило, буде називатись універсальним (куллій). Часто між правилом і рішенням, яке підпадає в нього, є щось на кшталт мотиву (іллят) чи реальний мотив. В книзі «Ісламська особистість», том 3, в главі «Універсальні правила» пишеться: «Звідси стає ясним, що універсальне правило робить рішення (із якого воно було виведено) подібним мотиву (іллят), який використовується для виведення універсального рішення, оскільки є його причиною, або, інакше кажучи, універсальне рішення витікає із нього чи будується на ньому. Або універсальне правило робить рішення (із якого воно було виведено) реальним мотивом універсального рішення. Тоді це буде універсальним рішенням, яке застосовується до окремих частин (джузіят), тож, застосується до кожному рішенню, до якому підходить, як застосовується і доказ, в якому міститься універсальне рішення. Але тут не наводиться зіставлення по аналогії (кияс), а усього лише окремі частини (джузіят) включаються в нього, тобто включаються в його змістове значення (мафхум) або пряме значення (мантук), а також включаються у вказівки (даляля) цього доказу. Тобто наводити в доказ універсальне рішення — це те ж саме, що наводити сам доказ. Універсальне правило використовується так само, як зіставлення по аналогії (кияс) <…> Проте універсальні правила не вважаються шаріатським доказом, як, наприклад, порівняння по аналогії (кияс), і не вважаються однією із основ (усуль) Шаріату. Вони усього лише вважаються виведеними шаріатськими рішеннями, як і інші шаріатські рішення, і не є доказом».
II
Для ясності наведемо два приклади із книги «Ісламська особистість», том 3, де в одному прикладі розглядається подоба мотиву, а у другому — мотив:
1 — «Наприклад, Аллах говорить:
وَلَا تَسُبُّواْ ٱلَّذِينَ يَدۡعُونَ مِن دُونِ ٱللَّهِ فَيَسُبُّواْ ٱللَّهَ عَدۡوَۢا بِغَيۡرِ عِلۡمٖۗ
«Не ображайте тих, до кого вони волають, окрім Аллаха, а то вони почнуть ображати Аллаха із ворожості і по невігластву» (6:108).
Частка «ف» у словосполученні «فَيَسُبُّواْ» означає, що ваші ображання на адресу їх ідолів стануть причиню їх ображань на адресу Аллаха, а це заборонено (харам). Звідси виходить, що ваші ображання на адресу їх ідолів заборонені (харам), як нібито у цьому і міститься мотив (іллят) заборони. Заборона ображати тих, хто не увірував — це доказ рішення. І окрім визначення рішення цей доказ вказує на щось інше. Із слів «а не то вони будуть ображати Аллаха» виводиться правило: «Усе, що веде до хараму, само є харамом».
2 — «Наприклад, Посланець Аллаха ﷺ сказав:
الْمُسْلِمُونَ شُرَكَاءُ فِي ثَلاَثٍ: فِي الْكَلإِ وَالْمَاءِ وَالنَّارِ
«Мусульмани — співучасники у трьох речах: пасовиську, воді і вогні» (Абу Дауд).
Достовірно відомо, що Пророк ﷺ дозволив жителям Таіфа і жителям Медини брати воду в приватну власність. Проте Пророк ﷺ дозволяв брати у приватну власність лише ту воду, якої не потребувало суспільство. Тобто, сказавши, що «мусульмани — співучасники в трьох речах», Пророк ﷺ мав на увазі речі, які є надбанням суспільства. Доказ (хадіс), вказуючи на конкретне рішення, так само вказує і на мотив, тобто на щось інше, окрім рішення, і це інше є причиною прийняття рішення. Звідси виходить правило: «Усе, що відноситься до надбанню суспільства, входить в громадську власність».
Услід за цими прикладами в книзі пишеться: «Звідси стає ясним, що універсальне правило робить рішення (із якого воно було виведено) подібним мотиву (іллят), який використовується для виведення універсального рішення, оскільки є його причиною, або, інакше кажучи, універсальне рішення витікає із нього або будується на ньому. Або універсальне правило робить рішення (із якого воно було виведено) реальним мотивом універсального рішення. Тоді це буде універсальним рішенням, яке застосовується до окремих частин (джузіят), отож, воно застосовується до кожному рішенню, до якому підходить,як застосовується і доказ, в якому міститься універсальне рішення. Але тут не проводиться зіставлення по аналогії (кияс), а усього лише окремі частини (джузіят) включаються в нього, тобто включаються в його змістове значення (мафхум) чи пряме значення (мантук), а також включаються у вказівки (даляля) цього доказу. Тобто наводити в доказ універсальне рішення — це те ж саме, що наводити сам доказ. Універсальне правило використовується так само ж, як зіставлення по аналогії (кияс). Усе, до чому можна застосувати правило, бере рішення, яке виходить із цього правила. Якщо ж є шаріатський текст, який суперечить тому, що говориться в правилі, тоді приймається текст, а правило відміняється. Так само ж відбувається у зіставленні по аналогії (кияс). Тобто, коли є текст, тоді приймається текст, а кияс анулюється. Проте універсальні правила не вважаються шаріатським доказом, як, наприклад, порівняння по аналогії (кияс), і не вважаються одним із основ (усуль) Шаріату. Вони усього лише вважаються виведеними шаріатськими рішеннями, як і інші шаріатські рішення, і не є доказом. Тому усе, що відноситься до них, вважається їх відгалуженням або подібним відгалуженню. Усе те ж саме стосується і універсального визначення (таріф куллій). Усе, до чому можна застосувати це визначення, бере те ж саме рішення, що і само визначення. Якщо є текст, тоді приймається текст…».
III
Тепер відносно Вашого питання про крадійство і найм:
Аллах говорить:
وَٱلسَّارِقُ وَٱلسَّارِقَةُ فَٱقۡطَعُوٓاْ أَيۡدِيَهُمَا جَزَآءَۢ بِمَا كَسَبَا نَكَٰلٗا مِّنَ ٱللَّهِۗ وَٱللَّهُ عَزِيزٌ حَكِيمٞ
«Крадію і крадійці відсікайте у відплату за те, що вони скоїли. Таким є покарання від Аллаха, адже Аллах — Могутній, Мудрий» (5:38).
Із цього доказу можна вивести універсальне правило: «Зазіхання на майно людей заборонено, і, і за це накладається покарання». Можна сказати, що текст, в якому говориться про крадійство, містить в собі щось на кшталт причини, а саме — зв’язок між відсіканням руки і крадійством. Відсікання руки згадується після частки «ف», яка називається сабабія (причинною). Таким чином, є зв’язок між рішенням «відсікайте руки» і між причиною відсікання, а саме — крадійством, тому що в аяті говориться «крадію і крадійці». Відсікання руки — це покарання для крадія, проте зв’язок між рішенням і причиною дозволяє муджахіду сформулювати універсальне рішення, яке включає усі випадки, які підпадають під це рішення. Тому і говориться, що зазіхання на майно інших людей заборонено, і за це належить покарання. Під це рішення підпадає те, що грабіжник повинен отримати покарання, незважаючи на те, що в аяті не згадується покарання грабіжника. Звідси аят говорить про те, що покаранням крадія буде відсікання руки, і, поряд з цим, виходячи із лексичної будови речення, із аяту витікає, що той, хто зазіхає на майно інших людей заслуговує на покарання. Тому доказ відсікання руки крадію буде універсальним доказом, із якого втікає універсальне рішення.
Що стосується рішення про найм, яке виходить із того, що Пророк ﷺ «найняв робітника із племені Бану Діль у якості досвідченого провідника», то в ньому немає нічого універсального і із нього не виходить нічого іншого. Це усього лише рішення, яке вказує на дозволеність найму. Тобто це приватний доказ (даліль джузій), із якого виходить приватне рішення (хукм джузій). Інакше кажучи, доказ про найм ніяк не зв’язане з чимось іншим, окрім найму. Неможливо включити в нього які-небудь інші види договорів окрім договорів про найм. Тому ми і говоримо, що це приватний доказ. Але це відрізняється від визначення (таріф) найму, тому що визначення буде універсальним, тому що під це визначення включаються усі види найму. З цієї точки зору визначення буде універсальним. Проте сам доказ найму не буде універсальним, тому що він не виходить за межі теми про найм.
IV
Що стосується наступних питань: «Чи може шаріатське рішення бути універсальним (куллій) і приватним (джузій), як про це пишеться у главі «Іджтіхад»? Або ж шаріатське рішення буває тільки приватним, а універсальним воно називається тільки в площині шаріатських визначень і універсальних правил, як про це пишеться в книзі «Ісламська особистість», том 3?».
Дорогий брате, універсальні правила, шаріатські визначення, як і саме шаріатське рішення, є лише шаріатськими рішеннями. Проте якщо рішення відноситься до чомусь, що називається «універсальним», через мотив або чогось на кшталт мотиву, тоді воно буде теж називатись «універсальним». Коли ми говоримо: «Те,що веде до хараму, само є харамом», — тоді відносимо заборону до виразу «те, що веде до хараму», тобто відносимо до тому, що називається «універсальним». Тому рішення, виведене із універсального правила, буде називатись універсальним. А під це правило, яке вважається універсальним шаріатським рішенням, підпадають окремі частини (джузіят). Тобто правило включає в себе усе, що веде до хараму.
Якщо ми даємо визначення шаріатському рішенню, як «звернення Законодавця,пов’язане з вчинками людей, в якому міститься вимога виконати дію, або вимогу залишити дію, або надається вибір», тоді це визначення буде відноситись до тому, що вважається універсальним, а саме — «звернення Законодавця,пов’язане з вчинками людей». В такому випадку визначення буде універсальним, а під нього будуть підпадати окремі частини (джузіят). Таке визначення буде включати усе, що пов’язано з вчинками людей, будь то зобов’язання (фард), причини (сабаб), дозволеності (мубах) і так далі.
Але коли ми говоримо: «Мертвечина — харам», — як про це повідомляється в аяті:
حُرِّمَتۡ عَلَيۡكُمُ ٱلۡمَيۡتَةُ
«Вам заборонені мертвечина» (5:3), — то цей аят можна застосувати виключно до мертвечини. Із нього неможливо зрозуміти, що п’янке — теж харам. Тобто ніякі привітності не підпадають під це рішення. Тому і говориться, що це рішення — приватне (джузій). Інакше кажучи, це рішення не стосується нічого іншого, тому вважається приватним.
При цьому універсальне правило, універсальні шаріатські визначення і приватні рішення — усі вони вважаються шаріатськими рішеннями, оскільки були виведені із шаріатських доказів. Але для проведення відмінності в фікху правила і визначення називаються універсальними (куллій), а шаріатські рішення, які відносяться тільки до тому, що згадується в тексті, — приватними (джузій). Проте усі вони вважаються шаріатськими рішеннями. Таким чином, якщо шаріатське рішення не є універсальним правилом чи шаріатським визначенням, тоді воно буде приватним рішенням.
Із вищесказаного слідує,що немає ніяких протиріч між тим, що пишеться у книзі «Ісламська особистість», том 1: «Іджтіхад — це виведення закону із тексту <…> При цьому немає різниці у тому, чи є це виведенням універсального (куллій) закону із універсального доказу, як, наприклад, виведення того, що грабіжник заслуговує на покарання, яке відповідає тому, що Законодавець визначив відсікання руки як покарання для крадія, або ж є виведенням приватного (джузій) закону із приватного доказу, як, наприклад, виведення закону про найм, виходячи із того, що Пророк ﷺ найняв робітника (Бухарі)», — і між тим, що пишеться в книзі «Ісламська особистість», том 3: «Це і є універсальні правила, шаріатські визначення і універсальні рішення. Що стосується шаріатського рішення, то воно приватне».
V
Важно зазначити, що куллій (універсальний) і джузій (приватний) — це прикметники, виражені одним словом, і застосовуються як маджаз (переносний зміст) до словосполученню. Про це пишеться у книзі «Ісламська особистість», том 3: «Щоб зрозуміти, чи є рішення куллій чи джузій, спочатку треба звернути увагу на те, що ці слова використовуються в переносному змісті (маджаз), а не в прямому значенні (хакіка). Куллій і джузій — це прикметники, виражені одним словом, а не словосполученням. Тому вони не мають ознак з синтаксичної точки зору. Шаріатське рішення — це словосполучення, яке складається із двох слів, а не одного, і немає різниці, чи вважається воно рішенням, правилом чи визначенням. Наприклад, «м’ясо мертвечини — харам» — це речення, яке складається із декількох слів. Також «найм — це договір на користь за еквівалент» — це речення, і «то, що веде до хараму, само є харамом» — речення. А слова куллій і джузій не можна застосувати до них, тому що вони є прикметниками, вираженими одним словом.
Проте, слово «універсальний (куллій)» — це те, що охоплює багато, наприклад, охоплює тварину, людину, письменника і т.д., так само і «визначення» охоплює багато чого, наприклад, визначення найму можна застосувати до найму робочого за заробітну плату, найму спільного робочого, оренди дому, оренди автомобіля, оренди землі і т.д. Тому таке положення образно (маджаз) називається універсальним рішенням, а також — універсальним правилом.
У той же час слово «приватний» не охоплює багато чого. Наприклад, ім’я Зейд вказує на те, що це чоловік, а ім’я Фатіма вказує на те, що це жінка. Так само ж — займенники «він» і «вона». Рівно теж саме ми говоримо про шаріатське рішення, яке не охоплює багато чого. Наприклад, рішення «м’ясо мертвечини — харам» і «вживання п’янкого — харам» можна застосувати тільки до мертвечини і п’янкому. Тому ці рішення образно називаються «приватними». Виходячи із того, на що вказує рішення, на конкретні найменування чи ні, ми і розділяємо його на універсальне і приватне. Але з точки зору їх реальності усі вони вважаються шаріатськими рішеннями, виведеними із шаріатських доказів. І в цьому немає різниці між правилом, визначенням чи рішенням».
VI
Що стосується питання відносно «здатності», то відповідь буде наступною:
1 — Здатність, про яку йде мова у нашій відповіді, датованої 16 Зуль-када 1438 р.х. (08.08.2017 р.), — це не здатність як така, а здатність в області фікху. Здатність (маляка), про яку ми говорили, пов’язана з розумінням фікху. «Факіх» в термінологічному значенні означає «чоловік, в якому втілилась здатність в фікху». Тому у відповіді на питання ми сказали відносно здатності факіха: «Під «аль-маляка» в фікху не мається на увазі вроджена схильність, а маються на увазі навички, набуті через поглиблене вивчення і практику. При цьому не заперечується, що вроджена схильність сприяє набуттю і розвитку навичок фікху. Але сама схильність не вважається навичкою».
Що стосується «здатності» муджтахіда, то в книзі «Ісламська особистість», том 1, пишеться: «Здатність означає силу розуміння і здатність зв’язувати. А це може мати місце при великій кмітливості поряд з пізнанням деяких шаріатських и лексичних знань, без потреби в осягненні усіх знань, шаріатських і лексичних».
Коли мова йде про факіха, тоді в основі лежить здатність, набута шляхом вивчення і пізнання в області шаріатських змістів. А вроджена схильність лише прискорить цей процес.
Коли ж мова йде про муджтахіда, тоді в основі лежить сила розуміння (фахм) і здатність зв’язувати (рабт), а також надзвичайна кмітливість (закя) і здатність виводити (істінбат), поряд з пізнанням деяких шаріатських і лексичних знань, без потреби в осягненні усіх знань, шаріатських і лексичних.
Тому немає ніякого протиріччя між нашою відповіддю і тим, що пишеться в книзі, тому що ми писали про здатність факіха, а в книзі говориться про здатність муджтахіда.
Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
25 Джумада аль-ахіра 1444 р.х.
18.01.2023 р.
Низка відповідей вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання, задані на його сторінці в «Фейсбук» на тему «Фікх»
