Відповідь на питання від Osama Alshanab
Питання: Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху
Спочатку я хотів би подякувати Вам і виразити вдячність за Ваші благословенні зусилля. Прошу Найвищого і Всемогутнього Аллаха підтримати Вас Своєю допомогою і підготувати для цього заклику помічників, подібних Сааду ібн Муазу, щоб цим Він полегшив страждання Умми і повернув її до процвітання, яке було раніше.
У мене є два важливих питання, і я сподіваюсь, що відповідь на них буде максимально детальною. Я знаю, що відповіді, які публікуються, завжди детально роз’яснені, але я хотів би побільше шаріатських доказів з детальним поясненням, щоб розуміння цих питань було всебічним. Що стосується моїх двох питань, то вони наступні:
По-перше, чому неприпустимо схилятись на бік тирана (або будь-якої людини, яка володіє владою, впливом, наявними у неї корисними ресурсами, ким би вона не була: лицеміром, нечестивцем або навіть невірним), шляхом прохання у неї грошей чи допомоги, щоб мусульманин зміг твердо вести силову боротьбу (джихад) з окупантом або для надання нусри (допомоги) цій релігії?
Друге питання: якщо я перебуваю в якійсь країні, більшість населення якої є мусульманами, де проходять вибори на пост президента, і серед кандидатів є тільки один, який бажає правління по закону, ниспосланому Всевишнім Аллахом. Цей один кандидат хоче застосувати в правлінні тільки частину законів Всевишнього Аллаха, він буде оберігати деякі ісламські аспекти. Що стосується інших кандидатів, то вони вимусять до втечі деяких жителів цієї країни і скасують багато проявів Ісламу. Вони поширять нечестя і низькі цінності. Чи дозволяється мені по Шаріату проголосувати за менш поганого кандидата, виходячи із принципу «менше із двох зол» (як говорять в простонародді)? Але у той же час у мусульман немає влади, щоб зупинити це приниження. Ситуація є такою, що якщо я не стану голосувати, то буде правити гірший, він вижене, а можливо — і винищить моїх братів мусульман. А якщо я віддам свій голос менш злощасному чоловіку, то погоджусь, щоб правив наді мною чоловік, який не бажає правління по закону Аллаха.
Відповідь:
Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху
По-перше, що стосується Вашого першого питання, то відповідь криється в самому питанні …
1 — Ви питаєте: «Чому неприпустимо схилятись на бік тирана (або будь-якої іншої людини, яка володіє владою, впливом, наявними у неї корисними ресурсами, ким би вона не була: лицеміром, нечестивцем або навіть невірним), шляхом прохання у нього грошей чи допомоги, щоб мусульманин зміг твердо вести силову боротьбу (джихад) з окупантом або для надання нусри (допомоги) цій релігії?». Нібито Ви посилаєтесь своїм висловлюванням (опиратись на тирана) на слова Всевишнього:
وَلَا تَرْكَنُوا إِلَى الَّذِينَ ظَلَمُوا فَتَمَسَّكُمُ النَّارُ وَمَا لَكُمْ مِنْ دُونِ اللهِ مِنْ أَوْلِيَاءَ ثُمَّ لَا تُنْصَرُونَ
«Не схиляйтесь на бік беззаконників, щоб вас не торкнувся Вогонь. Немає у вас покровителів і помічників, крім Аллаха, і тоді ніхто вам не надасть підтримки» (11:113). Із аяту, на який Ви посилаєтесь, очевидна заборонність схилятись на бік тиранів (харам). Як же Ви можете питати про дозволеність цього вчинка?!
2 — В тафсірі (тлумаченні Корану) імама аль-Куртубі до цьому аяту сказано наступне:
«В ньому містяться чотири питання:
Перше — слова Всевишнього: «і не схиляйтесь». Слово «схилятись» означає опору, покладатись і відчувати спокій, вдоволеність чим-небудь. Катада сказав: «Це означає не любіть їх і не підкоряйтесь їм». Ібн Джурейдж: «Не схиляйтесь до них». Абу аль-Аля: «Не схвалюйте їх діяння». Усе це близькі значення і т.д.
… Третє — під словами Всевишнього: «До тих, як вчиняли несправедливо», — розуміються «люди многобожжя». Також вчені сказали: «Аят загального змісту (амм), як про них, так і про грішників», — подібно словам Всевишнього:
وَإِذَا رَأَيْتَ الَّذِينَ يَخُوضُونَ فِي آيَاتِنَا فَأَعْرِضْ عَنْهُمْ
«Коли ти бачиш тих, які розпатякують про Наші знамення, відвернись від них» (6:68). Про це вже говорилось раніше. Вірне тлумачення змісту аяту є таким, що необхідно уникати людей невір’я і гріха із числа послідовників нововведень та інших, адже знаходження в їх суспільстві — невір’я і гріх. А дружба можлива лише на основі симпатій …
Четверте — під словами Всевишнього: «І торкнеться вас Вогонь», — мається на увазі «спалить вас» за перебування в їх суспільстві, дружбу з ними і схилення на їх бік, незважаючи на їх відразу до істини, а також схвалення їх справ...». Кінець цитати.
Із тлумачення цього аяту ясно, що опора на тирана поза усілякого сумніву заборонена (харам), ким би не був тиран — невіруючим або мусульманином-нечестивцем. Або схильність на бік пригноблювача з любов’ю до нього, підкоренням, покладанням на нього, хвалою його, замовчуванням його деспотизму і т.д. — усе це входить в поняття «опора», що заборонено згідно благородному аяту.
3 — Потім, згідно Вашому питанню, тиран може невіруючим правителем, а може бути нечестивцем чи лицеміром, який править не по Ісламу, як і нинішні правителі мусульман.
а) Якщо правитель — невіруючий, то звертатись до нього за допомогою неприпустимо по Шаріату, навіть якщо мова йде про отримання від нього грошей для ведення джихаду. Тому що отримання грошей з його рук, безперечно, приведе до тому, що він отримає владу над тими, хто взяв у нього гроші. Це очевидно, особливо коли мова йде про бойові загони і згуртування. Вони стають заручниками тих держав, які їх фінансують, і позбавляються самостійності в прийнятті рішень. Адже той, хто хоч трохи знайомий з реаліями, розуміє, що держави не дають милостиню. Будь-які гроші, які одна держава дає іншій, виділяються для досягнення своїх цілей, а не заради блага отримувача. Тому отримання окремими особами, групами і загонами грошей від невірних іноземних держав нібито для ведення джихаду і боротьби з окупантом — це безперечна залежність від невірних і політичне самогубство. Це дає невірним владу над мусульманами, хоча Аллах говорить:
وَلَنْ يَجْعَلَ اللَّهُ لِلْكَافِرِينَ عَلَى الْمُؤْمِنِينَ سَبِيلًا
«Аллах не відкриє невіруючим шляху проти віруючих» (Аллах ніколи не дасть невіруючим якої-небудь влади над віруючими) (4:141).
б) Якщо правитель — нечестивець, як і нинішні правителі в мусульманських країнах, то і він не дасть грошей якій-небудь зовнішній стороні, окрім як для досягнення певних цілей. І частіше за усе ці цілі продиктовані державами невір’я, оскільки правителі мусульман — це агенти колонізаторських невірних держав. Тому будь-яка сторона, яка пов’язана з правителем в мусульманських країнах і отримує від нього допомогу і підтримку, стає інструментом в руках цього правителя, який використовує його, як хоче. І ми спостерігаємо це в Шамі (Сирії), де багато загонів і угрупувань залежать від брудних політичних грошей, які їм виділяють держави регіону. Не говорячи вже про похвалу, яку адресують несправедливим правителям ті, хто бере у них гроші, і про відданість цим правителям, прикрашання їх образу і відсутність їх викриття. І усе це, без сумніву, теж заборонено, оскільки веде до упущенню прав мусульман та їх цілей, робить отримувача грошей слугою тирана і зрадником своєї Умми і релігії.
4 — Джихад на шляху Аллаха і захист релігії не можуть здійснюватись за допомогою невірних або несправедливих правителів. Адже невірні правителі — вороги мусульман, з якими Умма повинна битись і протистояти їм. Безглуздо уявити, що джихад проти них може вестись за допомогою їх же грошей і підтримки; це очевидне протиріччя.
Джихад і захист релігії повинні опиратись на потенціал самої Умми, щоб вона залишалась джерелом сили і допомоги.
До того ж, несправедливі правителі в мусульманських країнах — усього лише інструменти в руках невірних. Як можна уявити, що мусульманин буде брати у них допомогу і гроші для боротьби з невірними і захисту релігії, якщо ці правителі — жалюгідні маріонетки кяфірів, ворогів Умми, які завдають їй великі страждання і б’ються зі щирими муджахідами і носіями заклику?
Що стосується Вашого другого питання:
Ми вже дали детальну відповідь від 29 серпня 2010 року про правило «менше із двох зол». Ось текст цієї відповіді:
Правило «менше із двох зол» або «вибір однієї шкоди із двох»
Дане шаріатське правило є визнаним у низки ісламських вчених - факіхів і означає припустимість скоєння менш тяжкого із двох гріхів, тобто одного із двох заборонених вчинків на думку цих вчених, людина може скористатись цим правилом лише у тому випадку, якщо опинилась перед вибором скоєння одного із двох заборонених вчинків і не може обійти їх обидва, оскільки обставини, які склались, знаходяться за межами можливості цієї людини, інакше кажучи, вона опиниться у вкрай ускладненому стані.
Всевишній Аллах говорить:
لَا يُكَلِّفُ اللَّهُ نَفْسًا إِلَّا وُسْعَهَا
«Аллах не покладає на людину понад її можливостей» (2:286),
فَاتَّقُوا اللَّهَ مَا اسْتَطَعْتُمْ
«Бійтесь Аллаха по мірі своїх можливостей» (64:16).
На думку цих вчених, які керуються цим принципом, дане правило обмежено положенням, коли людина не може уникнути двох гріхів, тобто вона не може відмовитись від здійснення обох, а вимушена здійснити один із них, поки не впала в більш тяжкий гріх. Саме тоді застосовується правило «менше із двох зол». Визначення меншого із двох зол так само, на думку вчених, не здійснюється згідно своїм забаганкам, а навпаки, робиться строго згідно з шаріатськими законами. Збереження життя двох людей в пріоритеті над збереженням життя однієї людини, трьох — над двома і так далі. Збереження життя важливіше захисту майна. Захист Дар уль-Іслям входить в категорію збереження релігії, яка знаходиться вище життя і майна. Аналогічним є питання джихаду і верховного Імама, які входять в категорію збереження релігії і займають перший ступінь обов’язкових дій — «Дарурат». Відомий ісламський правознавець імам аш-Шатибі в своїй книзі «Аль-Мувафакат» пише: «Життя людини недоторкане і захищене. Необхідно боротись за життя людей. І якщо стане вибір між збереженням життя людини за рахунок майна або збереженням майна за рахунок життя людини, то треба віддати перевагу збереженню життю над збереженням майна».
У якості зразка застосування цього правила наведемо деякі приклади, згадані цими вченими:
1 — Якщо роди у матері виявились ускладненими і лікарі, які приймають роди, виявились нездатними врятувати мати і дитину разом, така ситуація вимагає прийняття екстреного рішення: або рятують матір, а для цього необхідно позбутись від дитини, або рятують дитину, а це несе за собою смерть матері. Якщо справу залишити без прийняття одного із двох варіантів рішення — порятунок одного за рахунок життя іншого, — це може призвести до загибелі обох. В подібному випадку необхідно діяти згідно правилу «менше із двох зол» (або, інакше кажучи , «вибір менш тяжкого із двох гріхів» або «здійснення менш згубного із двох згубних справ») і рятувати пріоритетне — матір, — навіть якщо дана дія призведе до вбивству плода.
2 — Якщо чоловік опинився під загрозою бути вбитим, або отримати глибоку рану на своєму тілі, або втратити орган. Якщо чоловік опинився перед вибором — або жінка буде зґвалтована в його присутності при наявності зупинити цей гріх, або вийде час обов’язкового намазу, який він повинен зробити, інакше кажучи, якщо він, утримавши зловмисників від злочину, пропустить обов’язковий намаз, а якщо зробить цей намаз у відведений для нього час, то трапиться злочин — зґвалтування. Час не дозволяє виконати обидві ці дії одночасно. В цих і подібних випадках необхідно застосовувати правило «менше із двох зол». Визначення того, що знаходиться в пріоритеті, закріплено за Шаріатом, який зробив усунення вищезгаданих заборонених справ вище здійснення вищезгаданого обов’язку. Якщо ситуація і час дозволяє виконати обидві дії, то необхідно здійснити їх разом в обов’язковому порядку.
3 — Ці та інші приклади згадуються такими відомими вченими, як імам аль-Газалі і Ізуддін ібн Абдуссалам, нехай змилується над ними Аллах. В них простежується методика застосування правила «менше із двох зол», а також рівень пріоритетності шаріатських законів. Імам Іззуддін в своїй книзі «Каваід-уль-Ахкам фі Масаліх уль-Анам» пише: «Якщо на нашу долю випало багато порочності, ми повинні позбутись від неї по мірі своїх можливостей. Якщо ми виявились не в силах позбутись від усіх них разом, то повинні першим ділом позбутись від самого порочного із них, від самого засуджуваного серед них». Потім він наводить приклад: «Якщо мусульманина поставлять перед вибором: вбити мусульманина або бути вбитим, то йому треба утриматись від вбивства мусульманина і проявити терпіння перед своєю смертю, оскільки бути вбитим менш згубно, аніж стати вбивцею». В даному прикладі автор ясно показує свій вибір найменшого із двох порочностей або двох гріхів з причини відсутності можливостей позбутися від них разом. У випадку, якщо ситуація дозволяє уникнути обидві ці дії, тобто відмовитись від висунутих йому двох варіантів, людина повинна утриматись від обох дій і відмовитись від двох запропонованих їй варіантів.
В іншому прикладі він пише: «Так само, якщо людину під загрозою вбивства примушують давати лжесвідчення або прийняти незаслужений вирок у відношенні того, кого хочуть засудити до смертної кари, відсіканню якогось органа на його тілі або замаху на його честь, йому не дозволяється давати лжесвідчення або приймати несправедливий вирок, оскільки бути вбитим менш згубно,ані бути причетним до вбивству невинного мусульманина, до несправедливому позбавленню його органів або замаху на честь його близьких». Інакше кажучи, якщо йому пригрозили смертю у випадку, якщо він не піде на лжесвідчення проти іншого, кого хочуть засудити до смертної кари, відсіканню якогось органу на його тілі або замаху на його і честь, то тому, хто опинився під загрозою смерті, не дозволяється давати таке свідчення, якого від нього вимагають, навпаки, необхідно проявити терпіння і віддати перевагу смерті, оскільки краще бути вбитим, аніж бути вбивцею іншого мусульманина.
Отож, ситуація, в якій людина вдається до скоєнню менш тяжкого із двох гріхів або двох порочностей, — це положення безсилля і нездатності уникнути обох гріхів або утриматись від виконання обох порочностей.
Це і є приклади застосування правила «менше із двох зол» згідно ствердженням вчених, які застосовують його. Як видно, серед цих прикладів немає таких, які намагаються запровадити придворні вчені або ті, хто хоче віддалення мусульман від шаріатських законів шляхом містифікації і усілякого роду мирської суєти.
Ті, хто застосовують сьогодні це правило для скоєння одного забороненого замість другого забороненого виправдовуються тим, що бояться опинитися кинутими до в’язниці або бути звільненими з займаємої посади. Насправді, подібні ствердження не мають ніякого відношення до правилу «менше із двох зол».
Також ті, хто заявляє про свою участь в правлінні невір’я, навіть якщо це заборонено, виправдовуються тим, що залишення влади грішникам і нечестивцям — більш тяжкий гріх, аніж перший. Подібне ствердження не є застосуванням правила «менше із двох зол». Навпаки, воно аналогічно ствердженню того, хто закликає відкрити винні лавки і заробити від цього гроші, щоб не допустити того, щоб цим скористався невірний, тобто не відкрив винну лавку і не заробив гроші.
Так само неможна назвати застосуванням правила «менше із двох зол» положення, коли людині пропонують дві заборонені дії, і вона вибирає менш тяжкий із них, хоча має можливість утриматись від них обох. Наприклад, той, хто закликає віддати свій голос на користь деякого кандидата на президентських чи парламентських виборах, навіть якщо він є світським, невіруючим і розпутним, або закликає віддати перевагу одному кандидату над іншим на підґрунті того, що перший допомагає нам, а другий — ні, і тому подібне. Правильна позиція полягає в тому, що обидва запропонованих нам варіанти є забороненими. Забороняється обирати світського кандидата, ввіряти йому свої справи і робити його представником волі і думки мусульман, оскільки він не дотримується канонів Ісламу і займається забороненими справами, яких мусульманин, який ввірив йому свої справи, не має права робити, як, наприклад, вигадувати закони і схвалювати заборонені законопроекти. Інакше кажучи, він сприяє поширенню заборонених справ, тобто накладає заборону на схвалюване і видає наказ про дозволеність гріховного. Неможна обирати жодного із двох кандидатів на президентських чи інших виборах, оскільки вибір кожного із них є забороненим. І людина має право і сили не віддавати свій голос як на користь першого, так і на користь другого кандидата.
Отож, не вважається застосуванням правила «менше із двох зол» положення, коли мусульманин стикається з двома забороненими діями і має можливість утриматись від їх здійснення, але віддає перевагу меншому із них за своїм бажанням, вважаючи, що утримання від цих двох гріхів поставить його у скрутний стан. Навпаки, необхідно утриматися від усіх заборонених дій, якщо це під силу мусульманину згідно з шаріатськими законами.
Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
23 Зуль-хіджа 1444 р.х.
11.07.2023 р.
Низка відповідей вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання, задані на його сторінці в «Фейсбук» на тему «Фікх»
