Низка відповідей вченого Ата ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання, задані на його сторінці в «Фейсбук» на фікхій тематику
Відповідь на питання
адресований Абдуррахману Аль-Умарі
Питання:
Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху!
Відомо, що голосування на демократичних виборах є забороненим, проте існують певні докази, якими деякі люди виправдовують участь у голосуванні.
Цими доказами є наступне:
1. Найменше із двох зол
2. Шаріат попередніх нам народів
3. Необхідність дозволяє заборонене
4. Захист релігії, життя і майна мусульман є цілями Шаріату
Чи є ці правила придатними для винесення шаріатського рішення про те, що голосування (на демократичних виборах) на благо Умми дозволено або навіть обов’язково?
Нехай винагородить вас Аллах благом і благословить вас.
Відповідь:
Ваалейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху.
Брат, раніше, в попередніх своїх відповідях ми вже відповідали на подібні питання. Наведу вам цитати із минулих наших відповідей:
1 — Відповідь на питання від 29 серпня 2010 року, яка стосується правила «вибір найменшого із двох зол:
Правило «вибір найменшого із двох зол».
Дане шаріатське правило є визнаним у низки ісламських вчених - факіхів і означає припустимість скоєння одного менш тяжкого із двох гріхів, тобто із двох заборонених вчинків. На думку цих вчених людина може скористатись цим правилом лише в тому випадку, якщо опинилась перед вибором скоєння одного із двох заборонених вчинків і не може обійти їх обидва, оскільки обставини, що склались, знаходяться за межами можливості цієї людини, інакше кажучи, вона опинилась у вкрай скрутному становищі.
Всевишній Аллах говорить:
لَا يُكَلِّفُ اللَّهُ نَفْسًا إِلَّا وُسْعَهَا
«Аллах не покладає на людину понад її можливостей» (2:286),
فَاتَّقُوا اللَّهَ مَا اسْتَطَعْتُمْ
«Бійтесь Аллаха по мірі своїх можливостей» (64:16).
На думку цих вчених, які керуються цим, у них дане правило обмежено положенням неможливості уникнення двох гріхів, тобто вона не може відмовитись від скоєння обох, а вимушена скоїти один із них, поки не впала у другий, найбільш тяжкий гріх. Саме тоді застосовується правило «вибір меншого із двох зол». Визначення меншого із двох зол так само, на думку цих вчених, не здійснюється згідно до своїх забаганок, а навпаки, суворо у відповідності до шаріатських законів.
Приклади застосування цього правила, наведені вченими:
Якщо роди у матери виявились складними, внаслідок чого лікарі, які приймали роди, виявились нездатними врятувати матір і плід разом, така ситуація вимагає прийняття екстреного рішення: або рятують матір, а для цього необхідно позбутись від плода, або рятують плід, а це тягне за собою смерть матері. Якщо справу залишити без прийняття одного із двох варіантів рішення (порятунок одного за рахунок життя іншого), це може призвести до загибелі обох. В подібному випадку необхідно діяти згідно правилу «менше із двох зол» і рятувати пріоритетне — матір, навіть якщо дана дія призведе до смерті плода і т.д.
Неприпустимо застосування правила «менше із двох зол» у положенні, коли людині пропонується здійснення двох заборонених дій і вона вибирає менш тяжку із них, хоча має можливість утриматись від них обох. Наприклад, той, хто закликає віддати свій голос на користь деякого кандидата на президентських чи парламентських виборах, навіть якщо він є світським, невіруючим і розпусним, або закликає віддати перевагу одному кандидату над іншим на підґрунті того, що перший допомагає нам, а другий — ні, і тому подібне. Правильна позиція полягає в тому, що обидва запропонованих нам варіанти є забороненими. Забороняється обирати світського кандидата, ввіряти йому свої справи і робити його представником у справах і у думці мусульман, оскільки він не дотримується канонів Ісламу і займається забороненими справами, які мусульманин, який ввірив йому свої справи, не має права здійснювати як, наприклад вигадувати закони і схвалювати заборонені законопроекти. Інакше кажучи, він сприяє поширенню заборонених справ, тобто накладає заборону на схвалюване і видає наказ про дозволеність гріховного. Неможна обирати жодного із подібних двох кандидатів на президентських чи інших виборах, оскільки вибір кожного із них є забороненим. І людина має право і сили не віддавати свій голос як на користь першого, так і на користь другого кандидата... [Кінець].
Повна відповідь на це питання можна знайти в вищезгаданій публікації.
2. Закон попередніх до нас народів не є законом для нас, ми пояснили це у відповіді на питання від 3 травня 2014 року:
Відповідь:
Так, є урядові шейхи, які говорять про таке. Ці їх слова не є доказом, тому що докази на обов’язковість правління тим, що ниспослав Аллах, є ясними і явними, категоричного походження як за вказівкою, так і за значенням, і немає розбіжностей в цьому питанні між імамами. Правити тим, що ниспослав Всевишній Аллах, є фардом:
فَاحْكُم بَيْنَهُم بِمَا أَنزَلَ اللّهُ وَلاَ تَتَّبِعْ أَهْوَاءهُمْ عَمَّا جَاءكَ مِنَ الْحَقِّ
«… Прав же серед них по тому, що низвів Аллах, і не слідуй за їх пристрастями у бік від істини, яка прийшла до тебе …» (5:48),
وَأَنِ احْكُم بَيْنَهُم بِمَآ أَنزَلَ اللّهُ وَلاَ تَتَّبِعْ أَهْوَاءهُمْ وَاحْذَرْهُمْ أَن يَفْتِنُوكَ عَن بَعْضِ مَا أَنزَلَ اللّهُ إِلَيْكَ
«І прав між ними по тому, що низвів Аллах, і не слідуй за їх пристрастями, і стережись їх, щоб вони не спокусили тебе від частини того, що низвів тобі Аллах…» (5:49).
Текстів з подібним змістом дуже багато. Відсутність правління тим, що ниспослав Аллах, і звернення до правлінню законами нинішніх систем, встановлених людиною, є або невір’ям, якщо правитель – прихильник цих систем, вірить в них, або тиранією і несправедливістю, або гріхом і нечестям, якщо правитель не є прихильником цих систем і не вірить в них, але править ними. Про це говориться в Корані:
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللّهُ فَأُوْلَـئِكَ هُمُ الْكَافِرُونَ
«хто не править по тому, що низвів Аллах, то це – кяфіри» (5:44).
Також Аллах говорить:
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أنزَلَ اللّهُ فَأُوْلَـئِكَ هُمُ الظَّالِمُونَ
«хто править не потому, що низвів Аллах, ті – тирани» (5:45),
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللّهُ فَأُوْلَـئِكَ هُمُ الْفَاسِقُونَ
«хто править не по тому, що низвів Аллах, ті – грішники» (5:47).
А те, що говорять деякі урядові шейхи, як ми вже про це говорили, не може розглядатись як аргумент...
– Щодо питання переслідування користі і його використання у якості доказу, то це так само недоречно, і спростуванням цьому є наступне:
Серед вчених є ті, хто говорить про дозволеність наведення у якості доказу переслідування інтересу (маслаха), проте вони встановили для цього умови того, щоб цей інтерес не був оговорений в Шаріаті ані з боку наказу, ані з боку, пов’язаної з ним заборони. Проте якщо в Шаріаті є текст, який зачіпає цей інтерес (наказуючи це чи забороняючи), то переслідування інтересу як такого не має ніякої сили, і в такому випадку береться те, що наводиться в тексті. Але жоден із вшанованих вчених не сказав про анулювання шаріатського тексту, який прийшов шляхом Одкровення, стверджуючи, що інтерес вимагає цього.
Так, лихварство (лихва) є харамом, Шаріат заборонив лихву текстами, які прийшли шляхом Одкровення, і якщо цього (лихви чи участі в правлінні) вимагає інтерес, то Шаріат засуджує і забороняє. І якщо деякі так звані вчені виносять фетву, яка дозволяє це, то подібна фетва відкидається, оскільки вона суперечить Шаріату, який прийшов шляхом Одкровення.
Правління не тим, що ниспослав Аллах, категорично заборонено, як і лихва, оскільки про це гласять тексти Шаріату, отож, переслідування інтересу в цих питаннях не доречно, оскільки відносно цього є шаріатський текст, а в цьому і є інтерес і вигода, а не навпаки.
Ми засуджуємо тих вчених усуль-фікху, які легковажно поставились до питанню інтересів і сказали про інтерес (Масаліх аль-Мурсала – «незалежні корисні дії») як джерелі дозволу на правління не тим, що низвів Аллах, адже навіть на думку тих,хто говорить про це, наводить в доводи Масаліх аль-Мурсала не доречно. Хоча насправді Масаліх аль-Мурсала як шаріатського доводу не існує. Масаліх аль-Мурсала існує як довід тільки у тих, хто сказав, що Шаріат залишив деякі речі, не забороняючи або не наказуючи, і вони використовують інтерес тільки в цій області. Але насправді, Шаріат не залишив ніяких речей без пояснення і дав рішення на усі питання. Всевишній Аллах говорить:
وَنَزَّلْنَا عَلَيْكَ الْكِتَابَ تِبْيَانًا لِكُلِّ شَيْءٍ
«…Ми ниспослали тобі Писання для роз’яснення усілякої речі …» (16:87),
مَا فَرَّطْنَا فِي الْكِتَابِ مِنْ شَيْءٍ
«…Ми нічого не упустили в Писанні…» (06:38),
حُرِ الْيَوْمَ أَكْمَلْتُ لَكُمْ دِينَكُمْ وَأَتْمَمْتُ عَلَيْكُمْ نِعْمَتِي وَرَضِيتُ لَكُمُ الإسْلامَ دِينًا
«…Сьогодні Я заради вас вдосконалив вашу релігію, довів до кінця Мою милість до вас і схвалив для вас у якості релігії Іслам…» (05:03).
– На завершення: суть в тому, що участь в системах невір’я і правління не тим, що ниспослав Аллах, є куфром, якщо цей правитель є прихильником цього правління, також подібне правління буде тиранією і гріхом, якщо правитель править не тим, що ниспослав Аллах, але не вірить і не є прихильником такого правління, як говориться в аятах:
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللّهُ فَأُوْلَـئِكَ هُمُ الْكَافِرُونَ
«хто править не по тому, що низвів Аллах, то це – кяфіри» (5:44) ,
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أنزَلَ اللّهُ فَأُوْلَـئِكَ هُمُ الظَّالِمُونَ
«хто править не по тому, що низвів Аллах, ті – тирани» (5:45),
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللّهُ فَأُوْلَـئِكَ هُمُ الْفَاسِقُونَ
«хто править не по тому, що низвів Аллах, ті – грішники» (5:47).
І ті, хто дозволяє мусульманам брати участь в правлінні не тим, що ниспослав Аллах, не мають ніякого доказу на це, тому що тексти, які забороняють це, є категоричними в своєму походженні і в значенні.
Я сподіваюсь, що відповідь на це питання досить ясна і зрозуміла, з дозволу Аллаха.
Від 04 Раджаб 1435 (03.05.2014) [Кінець відповіді]
Повна відповідь на це питання міститься у вищезгаданій публікації, включаючи тему пророка Юсуфа (а.с.) і тему Наджаші, за якого Пророк ﷺ здійснив джаназа. Ви можете звернутись до цієї відповіді. Із неї ясно, що це не вказує на дозвіл демократичних виборів, а тим більше не дозволено керуватись законами, вигаданими людиною і не дозволено правління законами куфру.
Щодо питання цілей Шаріату, про які ви питали, то деякі тлумачать їх як забезпечення користі і мотивують ними закони. Якщо вони, на свій розсуд, бачать яку-небудь користь в якійсь справі, то дозволяють це. Це хибно. Оскільки цілі Аллаха в постановах, які Він роз’яснив в Своєму законодавстві, є мудрістю Аллаха в цих постановах, а не їх мотивом (іллят). Тому на підґрунті цих цілей не робиться аналогія (кияс) і ці цілі не виходять за межі кожної конкретної постанови. Ці цілі можуть здійснюватись, а можуть і не здійснюватись і вони не є шаріатським мотивом (іллят) і на основі їх не робиться аналогія (кияс). Це є мудрістю Аллаха в постановах.
Це питання детально розглянуто у книзі «Ісламська особистість» том 3, у розділі про цілі Шаріату — притягнення користі і запобігання шкоді, де сказано:
(... Перша група, яка вважала притягнення користі і запобігання шкоді шаріатською причиною ісламського законодавства у цілому і причиною для кожної окремої постанови, говорила, що кожна постанова скерована на досягнення користі. Відповіддю на це буде наступне: якщо вважати притягнення користі і запобігання шкоді мотивом, то ця користь або повинна розумітись розумом, або повинна мати шаріатську вказівку. Якщо розуміння цієї користі буде виходити із розуму, то це не має ніякої сили і не може вважатись доказом...
Таким чином, вважати притягнення користі і запобігання шкоді причиною, яка виходить із розуму, є хибним і не має сили. Подібне повинно виходити тільки із Шаріату, а не із розуму, оскільки мотивом (іллятом) може бути тільки шаріатський іллят, і не більше.
Щодо наведених ними доказів із Корану, Сунни і іджми, то це наведення хибне. Аяти Корану і хадіси, які вони навели, не вказують на мотив (іллят) ані по формі, ані по змісту. Вони навели аят:
وَمَا أَرْسَلْنَاكَ إِلَّا رَحْمَةً لِلْعَالَمِينَ
«Ми послали тебе тільки як милість для світів» (21:107),
وَرَحْمَتِي وَسِعَتْ كُلَّ شَيْءٍ
«Моя милість охоплює усіляку річ» (7:156)
і хадіс:
لاَ ضَرَرَ وَلاَ ضِرَارَ
«Не завдавайте шкоди собі і не завдавайте іншим» (Аль-Хакіма),
але ці аяти і хадіс не вказують на мотив (іллят).
Це не вказує на те, що притягнення користі і запобіганні шкоді є мотивом для шаріатських законів. Максимум, на що вони вказують — це те, що Шаріат у цілому забороняє шкоду, але це не означає, що законодавство Шаріату у цілому або в окремих постановах мають в собі мотив притягнення користі і запобігання шкоді, оскільки немає підґрунтя для такого ствердження.
Таким чином, тексти Корану і хадісів, хоча і вказують на те, що результатом Шаріату є притягнення користі і запобігання шкоді, але вони не вказують на те, що це є мотивом для шаріатських законів у цілому або для кожного закону окремо, тому подібна аргументація недійсна.
Щодо іджма, на яку вони посилаються, вони говорять, що це іджма імамів фікху, але це не має сили, оскільки іджма, яка вважається шаріатським доказом — це іджма сахабів і тільки вона, тому іджма, на яку вони посилаються, не є доказом...
Таким чином, немає такої користі, яка була б визнана Шаріатом як мотив для законодавства у цілому, такого не виходить ані із загальних текстів, ані із сукупності текстів, ані із Шаріату у цілому, тому вважати користь шаріатським мотивом є хибним в основі, оскільки в Шаріаті користь, будь то шаріатська користь або яка-небудь інша, не вважається причиною для законів …).
Ця тема повністю розглянута в книзі «Ісламська особистість», том 3. Якщо вам потрібні додаткові подробиці, зверніться до цієї книги …
3. Правило «необхідність дозволяє заборонене» було розглянуто нами у відповіді на питання від 26 січня 2016 року, де говориться:
Деякі вчені прийняли правило «Необхідність дозволяє заборонене» і у якості аргументу для цього правила вони навели такі докази, як слова Всевишнього Аллаха:
إِنَّمَا حَرَّمَ عَلَيۡكُمُ ٱلۡمَيۡتَةَ وَٱلدَّمَ وَلَحۡمَ ٱلۡخِنزِيرِ وَمَآ أُهِلَّ بِهِۦ لِغَيۡرِ ٱللَّهِۖ فَمَنِ ٱضۡطُرَّ غَيۡرَ بَاغٖ وَلَا عَادٖ فَلَآ إِثۡمَ عَلَيۡهِۚ إِنَّ ٱللَّهَ غَفُورٞ رَّحِيمٌ
«Він заборонив вам мертвечину, кров, м’ясо свині і те, що принесено в жертву не заради Аллаха. Якщо ж хто-небудь вимушений піти на це, не домагаючись забороненого, не проявляючи непослуху і не перетинаючи межі необхідного, то немає на ньому гріха. Воістину, Аллах – Прощаючий, Милосердний» (2:173),
فَمَنِ ٱضۡطُرَّ فِي مَخۡمَصَةٍ غَيۡرَ مُتَجَانِفٖ لِّإِثۡمٖ فَإِنَّ ٱللَّهَ غَفُورٞ رَّحِيمٞ
«Якщо ж хто-небудь буде вимушений піти на це (на вживання заборонених продуктів) від голоду, а не через схильність до гріху, то ж Аллах – Прощаючий, Милосердний» (5:3).
При глибокому розгляді цього правила стає ясно, що воно є хибним через наступні причини.
Аргументи, наведені прибічниками цього правила, не вказують на цей висновок, до якому вони дійшли. Навпаки, ці слова Всевишнього вказують на те, що у вимушеному випадку з причин голоду дозволяється з’їсти мертвечину і тому подібне, але не більше того. Всевишній Аллах говорить:
فَمَنِ ٱضۡطُرَّ فِي مَخۡمَصَةٍ
«Якщо ж хто-небудь вимушений піти на це»
Вимушене положення – це голод, близький до загибелі. В такому положенні дозволяється людині поїсти що-небудь із заборонених продуктів. Як видно із аяту, «вимушене положення» обмежено голодом, і воно не виходить за межі цього, оскільки слово «вимушений» не є (аль-Амм) узагальненим або (аль-Мутлак) безумовним виразом, щоб говорити про те, що його зміст охоплює і інші випадки. Навпаки, це слово (аль-Мукайяд) конкретно обмежено голодом...
Отож, дане правило є хибним, якщо застосовувати його в узагальненому виді, як це наводиться у тих, хто говорить про це правило. Правильним буде сказати, що докази, які були наведені ними у якості аргументації цього правила, говорять про інше. А саме – про те, що мусульманину дозволяється поїсти чи попити заборонені Аллахом продукти харчування тільки у вимушеному випадку, і у жодних інших випадках, оскільки ар-Рухса (дозвіл) через вимушені обставини в інших випадках потребує інших шаріатських доказів.
Слід зазначити, що в наш час дане правило стало приводом дозволу будь-якої забороненої дії. Виходячи із власного тлумачення «необхідності», деякі люди включили багато речей в це розтяжне поняття «необхідність». В ітозі почастішали випадки потрапляння їх у багато гріховних справ (заборони) під приводом необхідності...
16 Рабі' аль-ахір 1437 р. - 26 січня 2016 р.
Це питання детально розглянуто у вищевказаній відповіді. Ви можете звернутись до цієї відповіді. Із неї ясно, що це не дозволяє сучасні демократичні вибори і тим більше не дозволяє керуватись законами, вигаданими людиною і не дозволяє правління законами куфра.
4. Ми також відповідали про заборону участі в виборах в своїх відповідях від 3 лютого 2016року і 19 червня 2022 року. Ви можете звернутись до цих відповідей, оскільки в них міститься досить інформації. Аллах же є Знаючим і Мудрим.
Ваш брат Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
18 Зуль-када 1445 р.х.
26.05.2024 р.
