Що кроїться за угодою з проблеми нафтових запасів у Судані?

Американський президент ухвалив угоду одразу ж після підписання. Що стоїть за цією угодою? Чому Америка скористалась своєю вагою з метою підписання її , незважаючи на те, що суданські відповідальні особи за десять днів до цього заявляли, що угоду неможливо здійснити ані протягом дев’яти, ані протягом дев’яноста днів? Також чи слугує ця угода в інтересах Судану? Або це чергова поступка під тиском Америки?  

Відповідь:

Для повної ясності картини треба пролити світло на наступні факти:

1 – Представник МЗС (Міністерства Закордонних Справ) Івад АбдульФаттах заявив: «Ми досягли остаточної угоди з Півднем Судану стосовно нафтопроводу. І сподіваємось вирішити інші проблеми за допомогою переговорів» (див. Суданське інформаційне агентство новин за 04/03/2012). Тут говориться про те, що підписання даної угоди є предтечією рішення інших проблем. Це ж саме офіційне суданське агентство повідомило від прес-секретаря суданської делегації Мутріф Сіддік після повернення до Хартуму: «Угода по нафті задовольняє нас. Але вона не відповідає вимогам обох боків». При цьому він додав: «Після взаємної узгодженості проблем, які пов’язані з безпекою, почнеться реалізація даної угоди …».  Він підтверджує, що дана угода слугує предтечією проблем, які пов’язані з безпекою, за якими намічено досягти обопільної згоди. Іншими словами, ці дві високопоставлені особи опосередковано заявляють про те, що проблеми, за якими було досягнуто узгодження, є предтечією. При цьому вони іще не підписані на офіційному рівні. І незабаром після підписання їх очікується, що вони будуть оприлюднені.

2 – Спецпосланець Африканського Союзу у Судані, колишній президент ПАР (Південної Африканської Республіки) Табо Мбекі заявив: «перед двома країнами є час, який закінчується 22 вересня, для врегулювання питання, яке усе іще знаходиться у підвішеному стані. Намічена зустріч поміж головами обох країн аль-Башір та Салфа Кір для обговорення ситуації у конфліктних  регіонах». (Радіовіщання «Сіва» 05/08/2012). Це вказує на те, що угода по нафтопроводу явилась разом із іншими угодами, а не окремо від них. Із цих заяв стає вкрай зрозумілим, що поміж суданським режимом та південною частиною країни була підписана угода для врегулювання набагато важливішої проблеми, аніж угода стосовно транзиту нафти, а саме проблеми Убея»

3 – Тому приїхала Хіларі Клінтон 03/08/2012 у Джуба та почала вимагати від Сальфа Кір підписати цю угоду. І через кілька годин згодом була підписана угода, незважаючи на те, що дане підписання було майже приречене на невдачу. Представник суданської делегації переговорів Мутріф Сіддік  за десять днів до цього казав: «угоду неможливо здійснити, ані протягом дев’яти, ані протягом дев’яноста днів. Є ряд проблем, які вимагають тривалих обговорень та рішення». (BBS 23/07/2012). Це вказує на те, що суданська делегація не очікувала, що угода буде підписана до  02/08/2012. Це строк, який був відведений Радою Безпеки 2 травня 2012 року на підґрунті резолюції 2046, яка вимагає від обох сторін врегулювати свої розбіжності стосовно територіальних кордонів та конфліктних регіонів. У протилежному випадку на кожну із них будуть накладені санкції. І як тільки пройшов один день, Америка спричинила тиск своєю вагою на обидві боки, щоб вони підписали угоду. Американський  представник в ООН та Раді Безпеки Сюзан Райс заявила: «США закликає обидві боки до негайного дотримання взятих на себе обов’язків згідно з резолюцією   №2046» (BBS).

4 – Після підписання угоди американський президент Обама з похвалою відізвався: «Суданський президент та Південь Судану заслуговують привітання з підписанням даної угоди. Я схвалюю зусилля міжнародної спільноти, яка об’єдналась заради здійснення допомоги обом бокам у досягненні врегулювання»  (AFB 04/08/2012). Також американський держсекретар Хіларі Клінтон розхвалила «відвагу лідерів республіки Південь Судану у прийнятті цього рішення». Вона сказала: «Було необхідним вийти з цього глухого кута заради інтересів та перспективи суданського народу на зустріч до кращого майбутнього для вирішення інших очікуваних викликів» (джерело те ж саме).  

5 – Суданський режим зробив великі поступки у даній угоді. Самою найбільшою поступкою стала його відмова від нафтових запасів Судану на користь Півдня Судану, який займає 75% запасів нафти, через визнання відокремлення Півдня від країни та становлення його незалежною країною. Також відступив від ціни, яку він вимагав. Раніше суданський режим вимагав суму у розмірі 36 доларів за кожен барель, який буде транспортуватися через його території. Зараз він знизив до 22, 20 доларів. Південь Судану наполягає на 7, 61 доларів, але при цьому погодився на 9,10 доларів, як заявив голова делегації Півдня Судану Паган Амум за десять днів до підписання угоди (BBS 23/07/2012). Але після втручання Клінтон Південь Судану погодився сплачувати суму 9,48 доларів за кожен барель, з чим також погодився режим Судану. Нова ціна близька до вимог Півдня Судану і повністю віддалена від тієї цифри, яку забороняв суданський режим. Останній прийняв те, що перший підвищив свою цифру на половину менше ціни останнього. Поруч із цим суданський режим запросив 4,9 млрд. доларів, як частину заборгованості Півдня Судану. Але відповідальні особи Півдня Судану погодились надати суданському режиму лише 3,2 млрд. доларів, режим погодився з цим та прийняв цю суму.    

6 – Найбільшою небезпекою у  цій суданській поступці слугує те, що ця угода є предтечією загрозливих поступок у регіоні Убея. Суданський режим погодився провести там референдум та вивести свої війська із регіону у якості підготовки. Це означає, що режим готовий зректися від регіону, незважаючи на те, що іще ведуться суперечки  стосовно того, хто має право голосу. Південь Судану виступає проти участі у цьому голосуванні мусульманського племені аль-Масірія, яке складає більшість у цьому регіоні, і наполягає на тому, що право голосу у референдумі  має плем’я ад-Даніка, яке лояльно ставиться до Півдня Судану. Це вказує на те, що у випадку проведення референдуму у такій конфігурації результат буде заздалегідь визначений на користь надання регіону Убея Південному Судану.  Коли Америка своєю вагою висунула вимогу щодо підписання угоди про транспортування нафти, та наполягала на тому, щоб Південь Судану негайно відмовився від своєї настирливості. Незважаючи на те, що переговори з цього приводу безрезультатно тривають довгий час. Більше того, були майже неможливими, як про це заявляв представник суданської делегації.  Не дивлячись на це, Америка впевнена у можливості отримати від суданського режиму поступки у питанні угоди по нафті та у питанні регіону Убея. Заяви американського держсекретаря Клінтон свідчать про це. Вона каже: «Було необхідним подолати цей глухий кут заради інтересів та перспективи суданського народу на зустріч до кращого майбутнього для вирішення інших очікуваних викликів».  Ця перспектива та ці виклики, зокрема, пов’язані з регіоном Убея. Бо Південь Судану наполягає на приєднання його до своїх захоплених територій Судану. Схвалення американським президентом цієї угоди вказує на те, що питання не обмежується транспортуванням нафти через північні  території Судану, що не виступає великою проблемою. Оскільки є можливість транспортування нафти через Кенію, і переговори ведуться навколо цього. Тому Південь Судану не відчуває великої потреби у транспортуванні нафти через північні території Судану. І тому наполягає на тій ціні, яку він хоче. Спецпосланець Африканського Союзу у Судані вкрай прозоро сказав, що питання стосується врегулювання конфлікту навколо регіону Убея, а також надав обом президентам відстрочку до очікуваного 22 вересня, щоб вони домовились поміж собою.   

7 – Після огляду вищенаведеного можна сказати:

Ця угода, яка ззовні пов’язана з транспортуванням нафти, дала Півдню Судану багато плюсів, як у нафтовій галузі, так і по іншим питанням.   

Стосовно нафти, то, завдяки цій угоді, суданський режим, офіційно та фактично, закріпив на Півднем Судану на 75 % суданської нафти і тепер веде лише переговори стосовно таріфу за нафтопровід, не маючи жодного права власності та жодної долі. У майбутньому Південний Судан перекине нафтопровід  на інший маршрут  через Кенію, якщо вважатиме це необхідним, або якщо Америка захоче спричинити тиск на суданський режим, щоб примусити його піти на поступки на користь Дарфуру або інших областей та проблем. Тоді Судан остаточно буде позбавлений будь-якої платні, до того ж ця угода є дійсною лише протягом трьох з половиною років. Південний Судан зміг добитися такого тарифу на транспортований барель, який майже ідентичний тому, що він хотів 9,10 долара, і дуже сильно різниться від тієї цифри, яку вимагав суданський режим, 36 доларів або 22,20 доларів.  
Інші переваги Південного Судану з’являться у майбутньому, особливо у районі Убея. Суданський режим відмовився від усього Південного Судану, отож, може відмовитися і від Убея. Раніше він погодився з проведенням референдуму у межах протоку, який пов’язаний з перемир’ям у Ніфаша у 2005 році, який привів до відокремленню півдня. Залишились лише суперечності з приводу того, хто має право брати участь у референдумі. Але хто погодиться на референдум щодо долі його земель, той погодиться і на відмову від своїх земель. На противагу до цього пускають пилюку у вічі. Ймовірніше за усе, Південний Судан піде на прокреслення кордонів у районі Південного Кордофану та Блакитного Нілу, а також погодиться, з регіон Хагліг належить Судану, яке було визнане у 2009 році на міжнародному рівні як територія Судану. Потім суданський режим вийде до людей та заявить, що досяг перемоги. У той час, як суперечливі кордони прокреслені в обмін на відмову від Убея шляхом проведення референдуму там. Головним гравцем у всьому цьому виступає Америка. Саме вона спричиняє тиск на підвладний їй суданський режим, щоб він ішов на великі поступки при необхідності залежно від обставин, які вона вважатиме сприятливими. Дійючий у Хартумі суданський режим побоюється за себе та не знаходить іншого покровителя, окрім Америки. Тому він відповідає її вимогам і з легкістю відмовляється від ісламських земель, щоб у цьому регіоні з’явилась країна, аналогічна єврейському утворенню. Більше того, країна Південний Судан вже об’явила про утворення тісного союзу з  єврейським утворенням, і почало обмінюватися візитами та укладати угоди, які зміцнюють єврейську країну через маніпулювання Південного Судану, особливо проти Судану.     

20 Рамадан 1433 рік по хіджрі
08.08.2012