Питання: 23 червня 2016 року в Об’єднаному Королівстві (Британія) відбудеться референдум з питання перебування його у Європейському Союзі. Цей референдум відбудеться у непростий для Європейського Союзу час, адже він іще не оговтався від економічної кризи, яка почалася у 2008 році. Більше того, це ставить від сумнів само існування Європейського Союзу, якщо Британія вийде з нього. Тут виникають питання стосовно можливого майбутнього цього Союзу, незважаючи на результати референдуму, а також стосовно ролі Британії у світі, оскільки референдум буде мати багато наслідків. Що можна чекати від цього референдуму? Нехай винагородить Аллах Вас благом.
Відповідь: Для повної ясності відповіді стисло викладемо передісторію утворення ЄС та позицію Британії стосовно нього:
1 – Корені утворення Європейського Союзу уходять у післявоєнний період Другої світової війни у 1945 році. Підґрунтям послугувало бажання європейських країн об’єднати Європу з тим, щоб уникнути озброєних конфліктів на континенті. Як відомо, європейський континент має довгу історію війн. Тодішній прем’єр-міністр Об’єднаного Королівства Уїнстон Черчіль підтримав цю ідею та запропонував Європі утворити деяке утворення (структуру), яка дозволить їй жити у мирі, безпеці та свободі. У той час, після сильних руйнувань, які залишила після себе Друга Світова війна, Британія не сприйняла всерйоз ідею Європейського Союзу , вона навіть не уявляла собі це можливим. І коли утворилось Європейське об’єднання вуглю та сталі у 1951 році і була укладена Римська конвенція у 1957 році, Британія не стала приєднуватись до неї. Вона боялась того, що об’єднана Європа стане погрожувати британській могутності. І тому вона зайняла очікувальну та спостерігачу позицію, щоб дізнатися, чи приживиться цей Союз. Це – з одного боку. З іншого боку, неприєднання Британії призвело до послаблення Союзу з самого початку, оскільки крупна європейська наддержава не увійшла до складу Союзу. Один із основоположників Союзу, інженер французького походження Жан Монне сказав: «Я ніколи не розумів, чому британці не приєднались. І дійшов до такого висновку, що причиною тому є ціна перемоги– ілюзія, що ви можете зберегти усе, що у вас є, без всіляких змін» («BBC» від 01.04.2014).
2 – З приходом 1960 року стан у Європейському Союзу стабілізувався. Британські політики зрозуміли, що їх присутність за межами Європейського Союзу позбавляє їх впливу на нього. Вони зрозуміли, що їм варто зайняти місце у керівництві Європи для того, щоб впливати на Союз і бути впевненими у тому, що це об’єднання не досягне того рівня, яке може послабити позиції Британії та зменшити її значущість. І тому у 1961 році Британія подала заявку на вступ у Союз, аде двічі отримала відмову з боку президента Франції Шарля де Голля. Він завжди прагнув тримати Британію подалі від Європи, оскільки він чудово розумів, що стратегія Британії полягає у тому, щоб завадити об’єднанню Європи, що англійці відчувають «глибоку ворожість» до об’єднуючого європейців інституту. Але де Голль покинув посаду президента Франції у 1969 році і помер через рік. Після нього на місце де Голля прийшов Помпіду, який провів зустріч з прем’єр-міністром Британії Едвардом Хітом у 1971 році, і після тривалих переговорів Британія отримала членство у Європейському Союзі.
3 – Після цього одразу ж Британія у період правління партії консерваторів почала закликати до відновлення переговорів стосовно умов приєднання Британії до ЄС у спробі зберегти (або зламати) Союз. З приходом до влади Лейбористської партії у 1974 році британські перші особи використали питання перегляду переговорів для того, щоб погрожувати лідерам ЄС. Британія почала вимагати надати пункти перегляду переговорів на всезагальний розгляд та провести референдум. Потім лідер західної Німеччини Гельмут Шмідт та британський прем’єр-міністр Гарольд Вільсон уклали угоду, який залишив Британію у складі ЄС в обмін на деякі поступки Шмідта, щоб показати те, що британському уряду вдалося здійснити свою мету, яка виражалась у перегляді переговорів. Усі головні партії у Британії, а їх три, провели повномасштабну кампанію по підтримці перебування Британії у ЄС.
І у 1975 році відбувся референдум, на якому 67% виборців віддали свої голоси на користь перебування у Європейському Союзі, який на той час був вільною економічною зоною. У 1980 році лідери ЄС зосередили свої зусилля на збільшенні інтеграційних процесів у ЄС з тим, щоб сформувати потужну об’єднану Європу з власною єдиною валютою. ЄС почав працювати над утворенням цілісного політичного союзу та єдиного ринку. Це стало погрожувати Британії тим, що перетворить її на звичайну країну у складі ЄС, на кшталт Бельгії. Також це означало, що Британія повинна відмовитись від деякої частини свого панування, влади та парламентських законів на користь Європейського парламенту у Брюсселі. І незважаючи на те, що Маргарет Тетчер підтримувала Європу на початку, тим не менш, у 1988 році у Брюгге (Бельгія) вона виступила з промовою, яка ясно характеризувала британську позицію, – незгоду з «новою європейською наддержаво, яка веде нове панування із Брюсселя». Це призвело до розколу у Консервативній партії (Conservative and Unionist Party), яка, врешті решт, призвів до розпаду цієї партії. Таким чином, Британія не змогла розколоти ЄС. Врешті решт, вона була вимушена укласти Маастрихтську угоду (офіційно – «Угода про Європейський союз») 7 лютого 1992 року у місті Маастрихт (Нідерланди). Це сприяло тому, що широкі повноваження у владі перейшли у розпорядження ЄС. Проте Британія змогла гарантувати собі варіант (вибір) виходу із зони єдиної валюти.
4 – У час правління Маргарет Тетчер (1979–1990) збільшились протиріччя поміж політиками Консервативної партії та політичною елітою. Низка міністрів подала у відставку, у тому числі – Джеффрі Хау, віце-прем’єр. Незважаючи на те, що у 1971 році не спостерігалось ніякого заперечення проти ЄС , тим не менш, зросла опозиція проти бачення деяких політиків, що Британія зрікається більшої частини влади на користь Європи. Професор Боджданор, експерт з питань історії Британії у Королівському коледжі у Лондоні (King’s College London), пише: «Європа була великою та болючою проблемою у британській політиці не тільки з причини розколу серед двох сторін. Навпаки, швидше з причини глибоких розбіжностей всередині британських партій. Деякі політики вважають, що основна боротьба у британській політиці після Світової війни полягає не лише між лівими та правими, скільки між тими, хто вважає, що майбутнє Британії повинно бути в Європі, и тими, хто виступає проти цього » (см. «BBC» за 01.04.2014).
5 – Було дві проблеми, стосовно яких розійшлись у думках політики та переважна частина британської громадськості. Перша –це проблема суверенітету, а друга – національне питання. Приєднання до ЄС означає перехід частини влади у розпорядження організації ЄС. Це охоплює низку законів, які приймаються у Брюсселі замість британського парламенту. І це не співпадає з тим принципом, що кожна держава представляє собою націю, оскільки прийняття законів та власної політики світськими державами є ознакою незалежності та суверенітету. Таким чином, зі збільшенням інтеграції з ЄС Об’єднане Королівство втрачає усе більше своїх повноважень. Саме це стало причиною великих протиріч та розколу у лавах політичної еліти. Також Європейський Союз є політичною організацією, яка переступає національні кордони, що кидає виклик британській ідентичності та історії як незалежні англійській державі. Ці проблеми викликали великі протиріччя та розкол, ставши великим тягарем для урядів, які змінювали один одного, у використанні ЄС у власних інтересах. В Об’єднаному Королівстві з’явилась Партія Незалежності , яка виступає проти Європи і яка заручилась підтримкою більшої частини британського народу. Це іще більше збільшило розкол всередині Консервативної партії та підняло громадську думку, що виступала проти Європейського Союзу. Партія Незалежності отримала місце в Європейському парламенті та використала свої позиції, щоб нанести удар по ньому т а послабити його. Свою народну підтримку ця партія продемонструвала на всезагальних виборах у 2015 році, коли зайняла третє місце.
Але, згідно до британської виборчої системи, влада дається тому, хто зайняв перше місце. З цієї причини ця партія опинилась вдалині від влади.
6 – тим не менш, з початку фінансової кризи у 2008 році, Британія втрутилася у суперечку з ЄС з багатьох питань. Прем’єр-міністр Великобританії Девід Кемєрон стикнувся з Європою стосовно плану по введенню податків на банки, а також обмеження фінансового сектору у Лондоні. У березні 2015 року Британія виграла суд проти ЄЦБ (Європейський Центральний Банк) у Європейському суді. Як відомо, ЄЦБ намагався перенести функцію клірингових операцій Єврозони до меж ЄС. Даний крок міг би віддалити Лондон та зробити Париж та Франкфурт більш привабливими фінансовими центрами, що призвело б до послаблення економічного стану Британії. Девід Кемєрон використав загрозу виходу з ЄС, щоб добитися переговорів по більш корисним умовам з відповідальними особами ЄС. У випадку, якщо ця загроза не буде мати успіху, він пригрозив їм референдумом з виходу із Союзу.
7 – Британія розглядає об’єднаний Європейський Союз прямою загрозою її владі. І тому вона завжди переслідує мету утримання ЄС у розрізненому стані, а з другого боку хоче використати його для своїх власних інтересів у міжнародних (геополітичних питаннях). При будь-якій можливості вона намагалась підірвати ЄС з миті свого приєднання до нього. З перших днів у складі Союзу вона почала вимагати переговорів, які, у свою чергу, призвели до референдуму, наприклад, запропонувала утворити єдиний ринок у ЄС, а потім сама ж виступила проти нього. Вона піддала критиці утворення великої європейської наддержави через те, що це підриває її суверенітет. Вона закликала до єдиної валюти у Європі, а потім відмовилась приєднуватись до Єврозони. Ось так Британія намагалась використати будь-яку можливість, щоб розколоти Європейський Союз і тримати його у слабкому стані. При цьому, з перших днів існування ЄС, Британія розуміла, що їй варто бути всередині нього, щоб здійснювати вплив на нього, вважаючи це політичною потребою. Саме з цією метою вона увійшла до складу ЄС після того, як зрозуміла, що їй не вдасться досягти це ззовні. Де Голль розумів вищезгаданий задум Британії, і тому він тримав її за межами Союзу. Тим не менш, вона усе-таки добилася свого, врешті решт, приєдналась до нього.
8 – Британія також отримує економічну користь від ЄС. Її перебування у ЄС сприятливо відбивається на її корпораціях (компаніях) та олігархах (еліті заможних англійців). Як відомо, більшу частину британської економіки займають послуги, головними з яких слугують фінансові послуги. Британія виробляє небагато товарів, аде вона опирається на фінансові послуги, переведення капіталу та іноземних валют. До того ж, єдиний ринок ЄС дозволяє експортувати товари без всіляких торгівельних обмежень на усю Європу, що приносить користь крупним корпораціям (компаніям) та олігархам (еліті заможних англійців). З цієї причини вихід Британії із ЄС позбавить її такої можливості та призведе до політичних проблем у країні. Крім того, вихід із Європейського Союзу означає, що Британія втратить повноваження впливу на прийняття законів та рішень, що видаються Європейським Союзом. І, оскільки ЄС є основним торгівельним партнером Британії, отож, її вихід із Союзу послабить її позиції у Європі. Більше того, у цьому випадку їй необхідно буде кинути виклик ззовні ЄС, а це послабить її вплив на Союз, адже її вплив на нього зсередини набагато сильніший та ефективніший.
9 – Кажучи стисло про стосунки Британії з Європейським Союзом і з приводу референдуму, можна сказати наступне:
а) Британія завжди хотіла послабити європейську єдність та працювала над досягненням цієї мети всередині Європейського Союзу.
б) Водночас з цим, Британія дивиться на Європейський Союз під кутом своїх особистих інтересів та працює над тим, щоб змінити його на свою користь, що викликає гнів Франції та Німеччини.
в) Існує низка втрат, які несе Британія внаслідок свого перебування в Європейському Союзі, а саме,– вона втрачає деякий суверенітет та владу. Проте вона дивиться на це як на платню за свій вплив у ньому. Звідси виходить причина протиріч поміж англійськими політиками, елітами та британським народом. Саме це примусило британський уряд почати вимагати відновлення деяких своїх владних повноважень, погрожуючи провести референдум з питання щодо виходу із Європейського Союзу.
г) Через ці причини не варто очікувати того, що Британія покине Європейський Союз. Швидше за усе, британці проголосують за статус-кво, тобто за підтримку нинішнього стану.
Таким є найбільш вірогідним прогнозування стосовно даного питання. Тим не менш, не таємниця, що британці чудово володіють мистецтвом вимагання. Отож, не виключено, що Британія піде на відстрочування дати проведення референдуму, якщо це стане необхідним для її інтересів. Можливо, вона прийме рішення та вважатиме результати референдуму неостаточними, і усе це – для того, щоб залишити місце для шантажу ЄС, щоб отримати якомога більше поступок та поблажливості. По усій видимості, Британія буде і надалі обманювати ЄС, доки не з’явиться той, хто пізнає її істинну суть та видворить її з Союзу, не піддаючись шуму голосів про приближення дати проведення референдуму!
25 Раджаб 1437
2.05.2016
