1 — Ісламська Держава — це держава, яка після свого виникнення, за допомогою Аллаха, буде працювати над приєднанням утворень, штучно встановлених у мусульманському світі, до своєї території, вимагаючи від даних утворень проголосити про своє входження у склад Ісламської Держави.
Звертаючись до народів, які проживають в них, будь то до армій або решті мусульман, Ісламська Держава буде вимагати вимусити правителів тих утворень дати байат халіфу і проголосити про входження у склад держави Халіфат. Якщо ж цей метод не принесе результатів, то залишиться лише один спосіб — застосування сили для того, щоб підкорити решту утворень халіфу і приєднати їх до держави Халіфат. Для цього проголошується війна на кшталт військових дій проти заколотників з метою їх напоумити, і не ведеться війна на знищення у зв’язку з тим, що люди в них — мусульмани і вони повинні приєднатись до держави Халіфат.
Держава Халіфат веде війну з утвореннями для того, щоб вони увійшли у його склад, а не лише для того, щоб вони окремо втілювали Іслам, навпаки, силові дії використовуються для того, щоб запровадити над ними Іслам і зробити їх частиною держави Халіфат, який не може погодитись на їх самостійне запровадження Ісламу без включення у свій склад.
Утворення, у якому втілюється Іслам і безпека якого гарантується мусульманами, не вважається Дар уль-куфр, а вважається Дар уль-Іслям, а по відношенню до його жителів застосовуються закони жителів Дар уль-Іслям. Поруч з цим, держава Халіфат діє над тим, щоб приєднати таке утворення перш за усе мирним шляхом. Якщо ж Халіфат не зможе цього добитися, то використає силу для його приєднання, тому що мусульмани повинні жити разом в одному утворенні, в одній державі. Недосить, щоб кожне утворення окремо було Дар уль-Іслям і запроваджувало Іслам над своїм народом самостійно — необхідно його включення у склад держави Халіфат мирним шляхом, або ж це відбудеться силовим способом.
2 — Якщо яке-небудь утворення із мусульманських країн по-справжньому і всебічно запровадить Іслам і проголосить, що воно є Ісламською державою, обере собі халіфа і проголосить його халіфом для усіх мусульман у світі, то це утворення стане ісламською державою і усі мусульмани повинні будуть дати байат цьому халіфу, включаючи Хізб ут-Тахрір. Також мусульмани повинні увійти у склад цієї ісламської держави і стати частиною його території. Мусульманам заборонено не надавати байат і не приєднуватись до нього.
У такому випадку, якщо так трапиться, Хізб ут-Тахрір, після того, як переконається у правильності процесів, що відбуваються, дасть байат халіфу, обраному у цій країні і такому, що отримав байат. Хізб ут-Тахрір віддасть себе у розпорядження халіфа та переформатує свою діяльність від відновлення ісламського образу життя за допомогою встановлення Халіфату на діяльність по приєднанню решти мусульманських країн, де Хізб має присутність, у державу Халіфат, тому що вважається, що він вже встановлений.
Говорячи про Іран, варто відзначити, що тут не здійснились умови, необхідні для того, щоб він став ісламською державою. У свій час Хізб ут-Тахрір зустрічався з Хомейні і пропонував йому проголосити себе халіфом або Імамом, створити ісламську конституцію та решту законів в Ірані, вивівши їх із Книги Аллаха та Сунни Його Пророка ﷺ, розірвати усі зв’язки Ірану з будь-якими невірними державами, скасувати усі міжнародні домовленості та угоди, які суперечать Ісламу, перешкоджати будь-якій політичній активності та ідеї, не заснованій на Ісламі та його законах, очистити політичні кола Ірану від неісламських політичних партій. На ту мить Хізб повідомив Хомейні про те, що якщо він виконає усі ці дії, то Хізб ут-Тахрір дасть йому байат і підкориться йому, змінить рід своєї діяльності на користь приєднання решти країн, в яких він має присутність, до новоутвореної ісламської держави. Це те, що запропонував Хізб Хомейні.
Хізб не зупинився на цьому, а пішов на безпрецедентну акцію по зв’язкам з громадськістю після того, як Іран видав новий проект конституції. Хізб по статтям розібрав дану конституцію і запропонував свій проект ісламської конституції на розгляд владі Ірану та експертній раді, створеної для обговорення проекту нової конституції. Сам Хомейні люб’язно відмовився від зустрічі, коли дізнався про те, що вона стосується питання обговорення конституції, пославшись на те, що він не втручається у справи експертної ради, яка має повноваження обговорювати це питання. Делегація Хізба обговорила статті конституції з усіма членами експертної ради і переконала їх прийняти те, що запропонував Хізб. Проте, коли експертна рада усе ж таки прийняла протилежне, делегація знов звернулась до експертів, але вони дали лише відповідь, що таким є бажання Хомейні. Рада утвердила проект конституції від Хомейні з поправками, проте ці поправки в основі нічого не значили.
Зараз перед собою ми бачимо форму правління, яка не є ісламською — у ній є Вілаят аль-факіх (концепція головування духовного імама — вищого керівника Ірану — прим.), президент республіки, прем’єр-міністр — усе це суперечить ісламській формі правління. Про усе це можна дізнатись із праці, підготовленої Хізб ут-Тахрір під назвою «Критика проекту конституції Ірану». Окрім цього, Ісламська консультативна рада володіє повноваженнями по виданню та прийняттю законів, а не президент, прем’єр або ж сам Хомейні. Це суперечить Ісламу. Іран заявляє про себе, що є іранською державою, і його президентом може бути лише чистокровний іранець у двох поколіннях. Офіційна мова Ірану — як і раніше персидська, і у країні досі відзначається свято зороастризму Новруз — усі ці та до них подібні принципи не мають нічого спільного з нормами Ісламу.
Іранська економіка побудована на капіталістичній системі, а зовнішня політика не проводиться на основі Ісламу, тому що Тегеран не розірвав міжнародні угоди, не вийшов із ООН, зберігає дипломатичні відносини з мусульманськими та арабськими країнами. Усе це також суперечить законам Ісламу. В основі вторгнення Ірану в Ірак не переслідувалась мета його приєднання до своєї території а у внутрішній політиці застосовуються світські закони, запозичені із західного права. Конституція Ірану гарантує свободи, а арешт іранською владою комуністів та інших відбувається не з причини їх безбожної акиди і не тому, що вони несуть ідеї куфру, а у зв’язку з тим, що вони — шпигуни, і з цієї причини вони переслідуються.
Республіка Хомейні, з миті свого створення, і досі, засновує свою конституцію, закони, зовнішню і внутрішню політику не на Ісламі.
Тому Хізб не розглядає республіку Іран як ісламську державу. Якщо б Хізб вважав її ісламською державою, то, не відкладаючи ані на мить, дав би байат її імаму, підкорився б йому і негайно розпочав би діяльність по приєднанню інших країн, де він має свою присутність, до новоутвореної Ісламської Держави.
1984 р.
