Спортивні змагання на конях дозволені, і тут немає нічого поганого. Проте у даному випадку тема пов’язана зі взяттям виграшу за перемогу у змаганнях.
Отримання виграшу відбувається при наступних обставинах:
1) Виграш надається третьою стороною (тобто не учасником), наприклад, третя сторона говорить: «Хто виграє, тому така-то нагорода». Такий підхід допустимий по Шаріату.
2) Один із учасників говорить другому: «Якщо ти обгониш мене, то я дам тобі стільки-то, а якщо я обгоню тебе, то ти нічого не винен». Це також допустимо по Шаріату.
3) Коли виграш покривається однією із сторін, яка поспорила, тобто коли присутній заклад. Більшість факіхів вважають це харамом, тому що відносять до азарту (аль-Кімар). Наприклад, один із учасників говорить другому: «Якщо ти обіграєш мене, то я дам тобі стільки-то, а якщо я обіграю тебе, то ти мені даси стільки-то». Більшість факіхів вважають це харамом, і це правильна думка.
Доказом цьому служить те, що Посланець ﷺ зробив умовою для правильності укладання парі між учасниками наявність третього учасника ,який не повинен сплачувати і гроша тому, хто виграє. У той же час ,якщо третій виграє у змаганнях, то отримує свій виграш, як і решта інших. Проте у цієї формули є умова — кінь третього повинен відповідати характеристикам коней решти учасників, тобто він повинен бути виснаженим, повільним і т.п. Якщо кінь буде з такими характеристиками, а в інших учасників вони будуть набагато вище, то ані для кого не стане новиною, що вони випередять третього учасника , і тому його участь або неучасть будуть вважатись рівнозначним.
Посланець ﷺ привласнив статус кімара (азартних ігор) двом сторонам, які змагаються, коли одна із них сплачує другій виграш , навіть якщо буде третій учасник , але при цьому його кінь буде виснаженим , що дає упевненість у її програші. У такому випадку це однозначно буде вважатись кімаром. А це, у свою чергу, — харам.
Приводиться від Абу Хурайри, що Пророк ﷺ сказав:
مَنْ أَدْخَلَ فَرَسًا بَيْنَ فَرَسَيْنِ وَهُوَ لَا يُؤْمَنُ أَنْ يَسْبِقَ فَلَيْسَ بِقِمَارٍ وَمَنْ أَدْخَلَ فَرَسًا بَيْنَ فَرَسَيْنِ وَقَدْ أُمِنَ أَنْ يَسْبِقَ فَهُوَ قِمَارٌ
«Хто долучив свого коня (до змагань) двох інших (коней), і при цьому він не упевнений, що зможе випередити інших (тому що шанси рівні), у такому випадку це не кімар. Але якщо хтось долучив свого коня (до змагань) двох інших, при цьому упевнений, що випередить їх (тому що шанси нерівні), то це — кімар» (Абу Дауд).
Причина цього полягає у тому, що він переконаний у перемозі двох інших через слабкість свого скакуна, тому картина виглядає так, ніби вони змагались лише між собою без участі третього, а його присутність на слабкому скакуні або його відсутність були однаковими. Саме тому такі скачки будуть вважатися кімаром, що є харамом.
Для інформації згадаю, що деякі факіхи , наприклад, Ібн Каййім, дозволили укладати парі між двома сторонами, тому що вважають цей хадіс даіф (слабким). Проте, деякі сказали, що хадіс відноситься до категорії мурсаль (у ланцюжку якого пропущений сподвижник). А такою категорією хадісі більшість факіхів керується у справах, тому він придатний для використання у якості доказу.
Таким чином, те, що ми згадали у книзі «Економічна система», є правильним, і це — прийнята нами думка (табанні): укладати парі на скачках без належних умов є карімою (азартною грою).
15.02.2004
