Народні хвилювання в Іраку, Лівані та Ірані

Відповіді на питання
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Питання: Ми знаємо, що народні хвилювання в Іраку, Лівані та Ірані почались спонтанно, але чи залишились вони незалежними?

Чи грають європейські сили яку-небудь роль у цих хвилюваннях, враховуючи, що усі три країни практично повністю знаходяться під впливом Америки? Чи залишиться ситуація у цих країнах такою, якою вона була раніше, або ж Америка збирається замінити агентів за допомогою армії або іншими шляхами, як це було зроблено в Єгипті і Судані?

Відповідь:

Необхідно зазначити декілька моментів:

По-перше, відносно причин хвилювань. Дійсно, протести почались спонтанно у кожній згаданій країні, і причини можна стисло викласти наступним чином:

Ірак. Народні протести в Іраку спалахнули на початку жовтня 2019 року у виді демонстрацій і сидячих страйків, які привели до перекриття мостів і доріг у Багдаді та в інших містах. Спалах демонстрацій був викликаний погіршенням економічних умов у країні, широко помиреною несправедливістю і корупцією у державних органах і масовим безробіттям. Протести почались спонтанно, коли вже відчувалось, що ситуація загострилась до критичної стадії.

Режим не зміг вирішити проблему електроенергії за 16 років свого правління, він не забезпечив робочими місцями молодь і випускників ВНЗів і не зміг нагодувати людей, незважаючи на величезну нафтове багатство. Потім спалахнули демонстрації, у результат яких загинуло біля 350 людей, і іще тисячі були поранені і затримані. Протестуючі спалили офіси проіранських партій, які брали участь у правлінні. Також вони влаштували підпал в іранському консульстві в Кербелі 04.11.2019, закидавши камінням і вимагаючи виведення консульства із міста, а також підпалили іранське консульство в Ен-Наджафе 27.11.2019.

Більше усього уряд Іраку опинився у замішанні після того, як протести перекинулись на Багдад, Ен-Насірію, Кербелу, Ен-Наджаф та інші південні міста. Це саме ті регіони, які режим вважав областями своєї народного ваги. З причини значущості протестів у цих містах прем’єр-міністр Іраку Абдуль-Махді  більше не міг чіплятись за владу, тому він подав у відставку 30.11.2019, і парламент схвалив його відставку 01.12.2019.

Ліван. Економічна ситуація у Лівані виявилась на грані повного краху. «Державний борг Лівану на початок 2019 року склав 85,32 млрд. дол.» («Al-ArabyAl-Jadeed», 15.03.2019). «Співвідношення боргу до ВВП країни складає 152%, а відсотки по боргу поглинають біля половини прибутків країни» («BBC», 28.10.2019). «Це призвело до високого рівня безробіття у Лівані, який оцінюється у 37% серед осіб молодше 35 років» («BBC», 26.10.2019).

На тлі цього економічного розвалу введення податку на користування месенджером «WhatsApp» 17.10.2019 стало іскрою, яка запалила пожежу протестів на вулицях Лівану. Демонстранти почали нападати на офіси чиновників, особливо у південному Лівані, полум’я протестів перекинулось на міста Бейрут, Ен-Набатія і Тір. Незабаром після цього демонстранти почали вимагати відставки уряду і зміну усієї політичної еліти у Лівані. Зі свого боку, прибічники іранської партії «Хізбалла» намагались залякати демонстрантів 24 і 25 жовтня, напавши на їх табір, потім ця партія разом з рухом «Амаль» знов повторили подібні акти проти протестуючих у Бейруті.

Іран. Положення іранського режиму було не краще, аніж у державах його вісі — Ірак, Ліван і Сирія. Йому не вистачало правильного погляду на управління країною. Корпус Стражів Ісламської революції (КСІР) взяв під свій контроль крупні сектори іранської економіки, маргіналізуючи неперсидські регіони на околицях країни. Це створило цілий пояс міст у зубожінні, а економічна ситуація опинилась на грані вибуху як у центрі, так і на околицях. Режиму, який може похизуватись ядерною програмою і ракетами, було б ганьбою постраждати від народних протестів через нестачу палива.

Цей дефіцит був обумовлений відсутністю нафтопереробних заводів, що є нескладною галуззю для країн, які належним чином піклуються про свій народ. Потім трапилось збільшення споживання палива в Ірані майже на 40% з 2017 року, а також трапився невдалий запуск експлуатації нафтопереробного заводу у провінції Хормозган. Незважаючи на це, різні банди, діяльність яких держава могла б легко припинити, почали вивозити паливо контрабандою за кордон через різницю цін.

Це іще один прояв нездатності влади належним чином розпоряджатись одним із найважливіших ресурсів країни. У таких обставинах держава підняла ціну на паливо на 300%, і 15.11.2019 у Тегерані і десятках інших іранських міст спалахнули протести. Демонстрації підсилились, і нападам піддались банки та офіси урядових і силових структур. Уряд відключив Інтернет, щоб завадити протестуючим зв’язуватись один з одним.

Режим вдався до вищого рівня насильства, намагаючись придушити протестний рух. «Поки іранські сили безпеки продовжують репресії проти демонстрантів, 23 листопада іранська опозиція заявила, що число загиблих внаслідок придушень перевищило 300 людей, із яких стали відомі імена лише 99 людей, число поранених перевищило 4 тисяч, а число затриманих — більше 10 тисяч» («IndependentArabia», 24.11.2019). Також у заяві зазначається, що КСІР вивозить трупи із лікарень у невідомому напрямку.

По-друге, відносно питання: чи продовжують хвилювання залишатись незалежними від Європи? Спробуємо відповісти на це питання детально:

Спроби Європи вплинути на хвилювання в Іраку. Як ми згадували раніше, протести в Іраку, особливо у південних регіонах, спалахнули раптово і були зосереджені у шиїтських регіонах. Хоча не було достовірних доказів існування британського втручання в акції протесту, проте Іран наполягав на цьому. Іранські політики були настільки одержимі цією думкою, що «п’ятничний імам Тегерану Мухаммад Алі Муваххіді Кірмані під час проповіді описав іракських демонстрантів як «англійських шиїтів», додавши, що деякі заблудші групи, яких називають англійськими шиїтами, проникли у ряди іракського народу » («IranInternational», 01.11.2019).

Ця заява говориться про побоювання іранських чиновників, що Британія скористається народними хвилюваннями, не говорячи вже про те, що Іран погрожує протестуючим і звинувачує їх у шпигунстві на користь британців, тим більше, що та відкрито підтримує протести. «Британське посольство заявило на своїй офіційній сторінці у мережі «Twitter», що мирні демонстрації є правом іракського народі і що насильство проти демонстрантів неприпустимо, вразивши співчуття пораненим і родинам загиблих у ході хвилювань» («Sputnik», 05.11.2019). Таку ж саму позицію виразив міністр Британії по справам Близького Сходу Ендрю Моррісон («Al-AinNews», 27.10.2019).

Спроби Європи у Лівані. Добре відомо, що Ліван уздовж і поперек наповнений послідовниками Америки і Європи. Також відомо, що послідовники Америки, будь то прямі, такі як Аун і Беррі, або непрямі, такі як «Хізбалла» через Іран, є фінансово більш підкріпленими. Що стосується послідовників Європи, точніше Британії і Франції, то вони є більш слабкими у цьому відношенні, будь то Джааджаа і Джумблат. Що стосується Харірі, то він найбільш слабкий, тому що однією ногою знаходиться на боці Європи, а другою — на стороні проамериканської Саудії. Проанглійські сили не можуть перемогти проамериканських опонентів, тому лише намагаються їм завадити. Наприклад, 19.10.2019 у відставку пішли чотири міністри від про європейської партії «Ліванські сили», що було однією із вимог протестуючих.

18.10.2019 прем’єр-міністр Саад Харірі дав уряду 72 години на подолання кризи, а потім 29.10.2019 він подав у відставку навіть проти бажання голови держави та іранської партії «Хізбалла», яка домінує у сфері безпеки Лівану. Услід за цим у Ліван прибув директор департаменту Близького Сходу та Африки в МЗС Франції Крістоф Фарно. «Він передав президенту Ауну послання Еммануеля Макрона про те, що уряд Франції стурбований ситуацією у Лівані і готовий допомогти у нинішніх обставинах» («Al-Arabiya», 13.11.2019).

Проамериканські сили Лівану холодно поставились до візиту французького спецпосланця. «Міністр закордонних справ в Лівану Джебран Басіль передав французькому посланцю, що ніяка зовнішня сила не повинна втручатись та використовувати ліванську кризу» («NNA-Leb»). Також у Ліван прибув голова управління по політичним питанням міністерства закордонних справ Британії Річард Мур, який зустрівся з Мішелем Ауном і сказав, що «Британія довгий час була важливим партнером і підтримкою Лівану, наприклад, інвестувавши 200 мільйонів доларів у минулому році на підтримку безпеки, стабільності, процвітання і суверенітету країни. Також він зазначив, що важливо продовжувати поважати право на мирний протест, а будь-яке придушення протестного руху насильством чи залякуванням якою-небудь стороною абсолютно неприйнятне» («IndependentArabia», 25.11.2019).

Спроби Європи в Ірані. Іранський режим, як зазвичай, заявляє, що протистоїть зовнішнім змовам і загрозам. «Заступник командуючого КСІР генерал-майор Хусейн Салами пригрозив Америці, «Ізраїлю», Британії та Саудівській Аравії «знищенням», якщо вони перетнуть «червону межу» у відносинах з Іраном. Виступаючи перед проурядовими демонстрантами в Тегерані та в ефірі іранського телебачення, Саламі сказав: «США, Британія, Ізраїль і Саудівська Аравія! Ви випробували нас і отримали відповідний удар, як і не змогли відреагували у відповідь. Хтось у світі побачив цей удар, хтось не побачив. Якщо ви перейдете «червону межу», ми знищимо вас» («RT Arabic», 25.11.2019).

Іранський режим хоче показати, що протести викликані зовнішніми силами, а не людьми, які натерпілися лих, хоча усі ознаки показують, що протести зародились у серцях звичайних людей. Але, здається, іранський режим зберігає курс звинувачення у зовнішньому втручанні і навіть використовує для цього релігійних діячів на кшталт п’ятничного імама Тегерана Мухаммада Алі Муваххіді Кірмані, згаданого нами заздалегідь, який назвав демонстрантів-шиїтів в Іраку «англійськими шиїтами». Протести в Ірані не є першими і не будуть останніми, і вони, ймовірно, досі не потрапили у пастку залежності від зовнішніх сил. Немає ніяких ознак, які вказують на міжнародний вплив на протести. Вони подібні протестам у Сирії — люди протистоять правителям-тиранам, політика яких повністю провалилась в області турботи про справи Умми.

По-третє, відносно того, чи збирається Америка замінити своїх агентів у цих трьох країнах. Відповіддю буде наступне:

1) Фактично, усі три країни знаходяться під американським впливом, у той час як в Європі, Британії і Франції не вдалось розділити цей вплив з Америкою.

2) Доти, поки Умма не постане на основі Ісламу, вставши на тропу правильних змінень, правителі цих трьох країн так і будуть підкорятись американській політиці, яка буде замінювати їх або залишати в залежності від поточних інтересів.

3) Колоніальні держави хочуть, щоб агенти служили їх інтересам. Якщо у час правління агента піднімаються хвилювання і безлади, то господин відводить своєму слузі певний час. Якщо він не може улагодити справи у країні, щоб продовжити служіння своєму господину, тоді той підлягає заміні. Інструментом же у цій заміні правителя буде служить «демократія». Так колонізатор приведе до влади нового агента з менш спотвореним обличчям, аніж скинутий агент. Демократія використовується у тому випадку, якщо криза нескладна і неглибока. В іншій ситуації для заміни використовується армія, як це трапилось в Єгипті у 2011 році та у Судані у 2019 році.

По-четверте, розглядаючи очікувані змінення у трьох країнах на тлі поточних подій, стає очевидним наступне:

Іран. Америка в увесь голос заявляє, що не хоче змінювати режим в Ірані. Якої стадії не досягли б вбивства у  протестах, Америка вважає що діючий режим продовжить служити її інтересам. У той же час, коли в Ірані проливається кров мусульман, американські політики відкрито заявляють, що підтримують режим. «Високопосадовець у Білому домі заявив у неділю, що його країна не хоче змінювати режим в Ірані» («Al-Arabiya», 17.11.2019). Тому не очікується заміна іранського режиму через протести у листопаді  2019 року так само, як і не трапилось заміни через минулорічні протести.

Ліван. Як ми вже згадували, у Лівані є як послідовники Америки, так і Європи,і що американська команда є більш сильною, і це вимушує більш слабких уступати, слідуючи компромісному методу. Дві сторони розходяться у думці відносно технополітичного уряду та уряду технократів. Врешті решт, очікується, що Америка змінить баланс уряду у Лівані так, що вага буде за послідовниками Америки, але з привабленням та участю послідовників Європи. Потім до правління будуть притягнуті представники вулиць, що заспокоїти хвилювання.

Ірак. Америка править Іраком практично безпосередньо з-за лаштунків. Число співробітників американського посольства у Багдаді складає 16 тис. людей, які стежать за роботою усіх іракських міністерств, особливо нафтового сектора і сектора безпеки. Це найбільше посольство Америки у світі. У неї багато військових баз в Іраку, найбільш відомою із яких є авіабаза «Айн аль-Асад» в аль-Анбарі.

В останній тиждень листопада Америка активізувала свої делегацію, тому трапився раптовий візит віце-президента США Пенса 23.11.2019 на базу «Айн аль-Асад», а через тиждень,27.11.2019,Америка направила у Багдад голову Об’єднаного комітету начальників штабів армії США Марка Міллі. Це свідчить про активне американське спостереження, особливо враховуючи, що Ірак становить собою особливу важливість для Сполучених Штатів, які окупували цю країну і обіцяли привести її до прогресу, а врешті решт привели до руйнувань і зубожіння. Тепер Ірак страждає від послідовних криз.

Не виключено, що якщо ситуація не заспокоїться у найближчий час, то Америка здійснить змінення через військових і долучить до правління декількох представників вулиць, як це було в Єгипті і Судані. Варто відзначити, що Антитерористична служба Іраку, яка становить собою крупну військову силу, сформовану американцями і оснащену найкращою військовою технікою, далека від політики придушення протестів.

Здається, що протестуючі на площі «Тахрір» у Багдаді розглядають цю службу як рятівника від корумпованих політиків, оскільки вони підняли великий портрет відстороненого з боку Абдуль-Махділідера Антитерористичної служби генерала Абдуль-Ваххаба ас-Саіді. Як нібито для демонстрантів прийнятно, щоб ця сила зіграла роль у знаходженні рішення. З іншого боку, військові зустрічі, які проводяться Америкою у Багдаді, і візити американських посланців, а також діяльність крупного посольства у Багдаді — усе це виглядає як підготовка запасного плану з боку Америки.

Ситуація не зміниться з відставкою Абдуль-Махді і призначенням нового прем’єр-міністра. Це не рішення проблеми, а,швидше, тимчасові заходи. Рана залишиться відкритою до повного загоєння …

Тим не менш, на масові протести у цих трьох країнах можна подивитись з трьох сторін. З одного боку, народні хвилювання спалахнули раптово і залишаються безконтрольними. Але з іншого боку, вулиці усе іще не прийняли вірне Аллаху і Його Посланцю (с.а.с.) керівництво, яка вкаже шлях до правління Ісламу — істинного справедливого Халіфату. Якщо рух продовжиться без вірного керівництва, що призведе до втрати шляху, тоді усі зусилля і жертви будуть втрачені марно, і рух стане подібний тій жінці, яка розпустила свою пряжу після того, як скріпила нитки.


7 Рабі аль-авваль 1441 р.х.
04.12.2019 р.