Питання: На одному із зібрань ми обговорювали термінологічне значення слова «бідаат». Деякі із нас сказали, що його можна застосувати до усіх речей, які суперечать Шаріату. Інші сказали, що мова йде лише про обряди поклоніння.
Ми сподіваємось, що Ви роз’ясните даний аспект. Нехай Аллах воздасть Вам благом!
Відповідь:
1) Накази Законодавця діляться на дві категорії:
а) Коли наказ приходить у формі наказового способу з роз’ясненням методу його виконання. Під методом маються на увазі практичні дії від початку і до кінця. Наприклад, Всевишній сказав:
وَأَقِيمُوا الصَّلَاةَ
«Вистоюйте намаз» (2:43).
У даному аяті наказ (аль-амр) виражений однією із форм наказового способу. Проте порядок здійснення намазу не залишений на розсуд людини, навпаки, є тексти, які роз’яснюють, що повинно бути присутнім при здійснені намазу: намір (ніят), стояння (киям), читання Корану (кіраат), поясний поклон (руку), земний поклон (сажда) і т.д.
Або ж слова Всевишнього:
وَلِلَّهِ عَلَى النَّاسِ حِجُّ الْبَيْتِ مَنِ اسْتَطَاعَ إِلَيْهِ سَبِيلًا
«Люди повинні перед Аллахом зробити хадж до Дому (Каабі), якщо вони здатні здійснити цей шлях» (3:97).
Тут наказ (аль-амр) здійснити хадж використовується у формі повідомлення, у якому міститься вимога (таляб). Але при цьому є і інші тексти, які роз’яснюють, як робиться хадж.
б) Коли наказ приходить у загальній (амм) чи абсолютній (мутляк) формі наказового способу, але без роз’яснення методу його виконання.
Наприклад, слова Посланця Аллаха ﷺ:
مَنْ أَسْلَفَ فِي شَيْءٍ فَفِي كَيْلٍ مَعْلُومٍ وَوَزْنٍ مَعْلُومٍ إِلَى أَجَلٍ مَعْلُومٍ
«Нехай той, хто буде платити за що-небудь заздалегідь, платить за відому міру, відому вагу і визначить заздалегідь строк» (Бухарі).
У хадісі наказ виражений у формі умовного речення (джумляшартия), де вимагається, щоб угода «Ас-Салям» була за відому міру, відому вагу, як і визначений строк поставки товару. Проте Законодавець не роз’яснив те, яким чином відбувається укладання самої угоди. Тобто не роз’яснив, чи повинні сторони, які домовляються, встати один навпроти одного, прочитати що-небудь із Корану, а лише потім підійти один до одного, обійнятись і заговорити про умови угоди … і після усього цього відбудеться пропозиція з боку торговця і прийняття з боку покупця.
Інший приклад — слова Посланця Аллаха ﷺ:
اَلذَّهَبُ بِالذَّهَبِ رِبًا إِلَّا هَاءَ وَهَاءَ
«Продаж золота за золото є лихварством, якщо тільки воно не передається із рук у руки» (Бухарі, Муслім),
اَلذَّهَبُ بِالذَّهَبِ مِثْلًا بِمِثْلٍ وَالْوَرِقُ بِالْوَرِقِ مِثْلًا بِمِثْلٍ
«Золото на золото, срібло на срібло у рівній кількості і з розрахунком на місці» (Бухарі, Муслім).
Тут наказ використовується у формі повідомлення, у якому міститься вимога (таляб). Але при цьому не роз’яснено, яким чином повинен відбуватись обмінний процес.
Або інший приклад: приводиться достовірним шляхом, що Посланець Аллаха ﷺ наказав вставати, коли поховальна процесія проходить поруч. Передається від Аміра ібн Рабіа: «Посланець Аллаха ﷺ сказав:
إِذَا رَأَيْتُمُ الْجَنَازَةَ فَقُومُوا لَهَا
«Якщо ви побачите поховальну процесію, то вставайте …» (Муслім).
Дії Посланця ﷺ означають вимогу (таляб), тобто наказ (аль-амр). Проте він ﷺ не роз’яснив, яким чином повинно відбуватись вставання.
Виходячи із усього сказаного, є накази Законодавця, в яких роз’яснюється практична сторона їх виконання, але є накази у загальній (амм) і абсолютній (мутляк) формі, в яких не оговорюється метод їх виконання.
2) Протиріччя наказу Законодавця, який має метод виконання, у термінології буде називатись бідаатом (нововведенням). Причина цього полягає у тому, що процес виконання буде не відповідати встановленому методу. Слово «бідаат» у лексичному значенні означає наступне: «Нововведенець — це той, хто привносить що-небудь нове, не маюче аналогу … Вираз «أَبْعَدْتُ الشَّيْءَ» означає «я винайшов річ, у якої немає подоби» (тлумачний словник «Лісаналь-Араб»).
У термінологічному значенні слово «бідаат» не відрізняється від лексичного значення: протиріччя встановленому шаріатському методу у виконанні наказу Законодавця. Це значення приходить у хадісі Посланця Аллаха ﷺ:
وَمَنْ عَمِلَ عَمَلًا لَيْسَ عَلَيْهِ أَمْرُنَا فَهُوَ رَدٌّ
«Якщо хтось зробить діяння, на яке не було нашої вказівки, то воно відкинуто» (Бухарі, Муслім).
Наприклад, якщо чоловік у своєму намазі замість приписаних двох земних поклонів зробить три, то він зробить бідаат; хто під час кидання камінців у Джамарати замість приписаних семи камінців кине вісім, той зробить бідаат, і т.д.
Варто нагадати, що кожен бідаат є оманою, а кожна омана — у Вогні, тобто тому, хто зробить бідаат, буде записаний гріх.
3) Протиріччя наказу Законодавця, яке не має методу виконання. Подібне має місце у шаріатських законах, тому про таке протиріччя говорять або харам, або макрух, або мубах, але при умові, що протиріччя пов’язано з розділом хітабут-такліф (звернення Законодавця, що роз’яснює положення хукмів). Якщо ж протиріччя наказу пов’язано з розділом хітабуль-вад (звернення Законодавця, яке пов’язане з вчинками людей у виді положень), тоді будуть використовуватись терміни «батиль» (недійсний в основі), «фасід» (зіпсований) і т.д. Тут усе залежить від каріни у наказі Законодавця з точки зору джазма (категоричності), тарджіха (віддавати перевагу), тахйіра (надання вибору).
Наприклад, якщо угода «Ас-Салям» буде укладена у речах, які не відносяться до категорій маадуд (речі, які продаються поштучно), маузун (речі, які виміряються вагою) і макіль (речі, які виміряються сосудами, кипами, метрами, ліктями і т.д.), то не говориться, що був зроблений бідаат. А говориться, що дана угода суперечить наказу Законодавця, а, отож, вона або батиль, або фасід — тут усе залежить від виду протиріччя.
Другий приклад, якщо протиріччя було в обміні золота на золото без рівної кількості і без розрахунку на місці,, то не говориться, що був зроблений бідаат. А говориться, що даний обмін суперечить наказу Законодавці,а, отож, ті, хто здійснили його, скоїли харам, бо мала місце лихварська угода.
Третій приклад: якщо при проходженні поховальної процесії чоловік залишиться сидіти, то не говориться, що він зробив бідаат. Причина цього полягає у тому, що у шаріатських текстах присутні обидва положення (вставання і сидіння). Передається від Алі ібн Абу Таліба:
قَامَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ ثُمَّ قَعَدَ
«Посланець Аллаха ﷺ встав (перед поховальною процесію, яка проходила, а потім сів» (Муслім).
Те ж саме стосується протиріччя наказу Законодавця:
فَاظْفَرْ بِذَاتِ الدِّينِ تَرِبَتْ يَدَاكَ
«… Одружуйся на набожній і процвітай» (Бухарі).
Якщо чоловік одружиться на грішниці, то не говориться, що він зробив бідаат, навпаки, чоловік повинен вивчити шаріатський хукм, пов’язаний з одруженням на грішниці. Що стосується самого процесу вибору нареченої, то Законодавець не визначив якої-небудь спеціальної процедури, як, наприклад, наречений встає перед майбутньою дружиною і читає сури «Аль-Фаляк» і «Ан-Нас», потім робить другий крок, і після слів «Бісмілля» витягує правую руку, рухається уперед зі словами сватання і т.д.
Те ж саме відносно слів Посланця Аллаха ﷺ на адресу торгівців, які багато клянуться відносно своїх товарі і цін:
يَا مَعْشَرَ التُّجَّارِ إِنَّ هَذَا الْبَيْعَ يَحْضُرُهُ اللَّغْوُ وَالْحَلِفُ فَشُوبُوهُ بِالصَّدَقَةِ
«О, торговці! Торгівля супроводжується пустослів’ям і клятвами, тому частіше давайте садака (милостиню)» (Абу Давуд).
Проте Законодавець не роз’яснив, яким чином повинна даватись садака. Отож, не говориться, що той, хто під час торгівлі клянеться і при цьому не виплачує садака, робить бідаат. Необхідно вивчити шаріатський хукм, пов’язаний з положенням, коли торговець, який клянеться, не дає садака.
Так обстоїть справа з усіма протиріччями наказам Законодавця, у яких немає методу виконання.
4) При вивченні шаріатських текстів видно, що у більшості обрядів поклоніння є метод їх виконання. Отож, термін «бідаат» застосовується лише у питаннях поклоніння, в інших же питаннях він не використовується. Як ми сказали, причина цього полягає у тому, що у питаннях поклоніння є метод їх виконання.
Що стосується наших слів «у більшості обрядів поклоніння», то у деяких питаннях метод виконання відсутній. Наприклад, хоча питання джихаду і відноситься до поклоніння, але усі накази, які відносяться до нього, прийшли або у загальній (амм), або в абсолютній (мутляк) формі:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا قَاتِلُوا الَّذِينَ يَلُونَكُم مِّنَ الْكُفَّارِ وَلْيَجِدُوا فِيكُمْ غِلْظَةً
«О, ті, які увірували! Бийтесь з невіруючими, які знаходяться поблизу вас» (9:123),
يَا أَيُّهَا النَّبِيُّ جَاهِدِ الْكُفَّارَ وَالْمُنَافِقِينَ وَاغْلُظْ عَلَيْهِمْ
«О, Пророк! Бийся з невіруючими і лицемірами і будь суворий з ними» (66:9).
Відносно цих наказів ані тут, ані в інших текстах немає роз’яснень про метод їх виконання. Наприклад, не говориться, як треба вести битву, тобто не роз’яснюється, чи требу спочатку прочитати який-небудь аят, а потім вже вистрелити, потім зробити крок уперед і, вистріливши удруге, відхилитись у правий бік, і т.д. Тому про чоловіка, який не бере участь у джихаді, коли він став обов’язковим для нього, не говориться, що він зробив бідаат, а говориться, що він скоїв харам через те, що не взяв участь у ньому.
5) І на завершення хочу сказати, що протиріччя наказу Законодавця, відносно якого узаконений метод виконання, буде бідаатом. Що стосується протиріччя наказам, згаданим у загальній (амм) і абсолютній (мутляк) формі, які не мають методу свого виконання, то воно (протиріччя):
— або буде харамом, чи макрухом, чи мубахом, якщо мова йде про розділ «хітабут-такліф»;
— або буде бутляном і фасадом, якщо мова іде про розділ «хітабуль-вад».
Таким чином, після вивчення текстів стає очевидним, що більшість обрядів поклоніння має свій метод виконання, отож, недотримання цього методу буде бідаатом.
Що стосується взаємовідносин чи деяких обрядів поклоніння, таких як джихад, то їх тексти приходять у загальній (амм) чи абсолютній (мутляк) формі. Отож протиріччя наказам Законодавця у цих питаннях або буде відноситись до хараму, чи макруху, чи мубаху, якщо мова іде про розділ «хітабут-такліф», або буде відноситись до бутляну і фасаду, якщо мова йде про розділ «хітабуль-вад».
29 Рамадану 1430 р.х.
18.09.2009 р.
