Турецько-грецький конфлікт в Східному Середземномор’ї

Міністр у своїх заявах повідомив про те, що він погодився зі своїм грецьким колегою Нікосом Дендіасом провести попередні переговори між двома країнами. Це пролунало в заявах після зустрічі з Дендіасом під час участі в Братиславському форумі по глобальній безпеці в Словакії. Він заявив про те, що Туреччина готова провести переговори, а Греція нехай вносить пропозиції відносно (див. «TurkeyNow» за 08.10.2020). Раніше Туреччина сильно зіпсувала відносини з Грецією і кинула останній виклик, відправивши турецькі розвідувальні кораблі у супроводі з бойовими судами. У чому полягає суть кризи між Туреччиною і Грецією? Якою є реальність міжнародних позицій відносно цієї кризи? Чи стоїть за усім цим Америка, чи це є самостійною ініціативою Туреччини? Як можна пояснити сильне загострення, яке спалахнуло спочатку, і яке, врешті решт, закінчилось згодою з переговорами? Заздалегідь вдячний Вам!

Відповідь:

Турецько-грецьку кризу варто розглядати з точки зору її причини і наслідків на місцевому рівні, а також з точки зору економічних і міжнародних аспектів. Для точного розуміння того, що відбувається, необхідно розглянути наступні питання, починаючи з Лозаннського договору у першій чверті минулого сторіччя:

Лозаннський мирний договір:

1 — Туреччина має найдовше узбережжя на Егейському морі та у Східному Середземномор’ї, проте Лозаннський договір, підписаний 24 липня 1923 р. представниками злочинця сторіччя Мустафи Кемаля від імені Великого національного зібрання Туреччини (тур.TürkiyeBüyükMilletMeclisi) в Анкарі, що відокремилось від Халіфату в Стамбулі, обмежило володіння Туреччини на Егейському морі лише узбережжям, адже більша частина островів в Егейському морі стала належати Греції !

Це трапилось, коли Мустафа Кемаль відправив своїх представників у місто Лозанна на південному заході Швейцарії до представників держав Антанти з пропозицією про те, що національний уряд в Анкарі, який відокремився від Халіфату в Стамбулі, згоден підписати з ними, тобто союзниками, договір, який хочуть від нього останні. Так 24 липня 1923 року в Швейцарії був підписаний Лозаннський договір між представниками Британії, Франції та інших країн з представниками Мустафи Кемаля на чолі з Ісметом Іньоню від імені уряду Великого національного зібрання в Анкарі.

2 — В договорі були згадані парадоксальні речі, з якими погодився Мустафа Кемаль і його представники.

— Стаття № 12 гласить про те, що уся або більша частина Егейських островів належить Греції, незважаючи на те, що деякі із них знаходяться у 600 км від материкової Греції, у той час як з материковою частиною Туреччини вони стикаються на відстані двох кілометрів, як у випадку з невеликим грецьким островом, розташованим у Східному Середземномор’ї в 2 кілометрах від берегу Туреччини — Меіс,— який греки називають Кастельроссо (від італ. castellorosso — «червона фортеця»), що недалеко від міста Каш, Анталія. Цей договір дає Греції законне право вимагати від Туреччини не проводити рим договором.

— Стаття №15 гласить про те, що Туреччина відмовляється на користь Італії від усіх прав і власності на наступні острови: Стампалія (Астрапалія), Родос, Калкі (Харкі) і так далі.

— Стаття № 20 гласить про те, що Турецька Республіка визнає анексію Кіпру, проголошену британським урядом 1 листопада 1914 року.

— Стаття №23 гласить про те, що «Високі Сторони Договору» погоджуються визнати і проголосити принцип свободи транзиту і пароплавства по морю і повітрю у мирний час (як і під час війни) у проливі Дарданелли, Мармурному морі і Босфорі.

Таким чином, Туреччина, яка має найдовшу берегову лінію у Східному Середземномор’ї, почала втрачати свободу пересунення навколо островів в цих морях, про які сьогодні нагадав Ердоган, назвавши їх «вкраденою блакитною батьківщиною». Він говорить про це з жалем у той час, коли над ними висить фотографія злочинця епохи — Мустафи Кемаля, які з радістю пішов на ці поступки в Лозанні. Але, незважаючи на усе це і інше, Ердоган навіть не наважується словом докорити Мустафі Кемалю. Навпаки, він тільки заграє з почуттями турецького народу, називаючи розвідувальні кораблі на честь великих османських полководців — Мухаммада аль-Фатіха чи Сулеймана аль-Кануні,хоча політика великих лідерів відрізнялась від політики Ердогана, як небо від землі.

«Вони повинні зрозуміти, що Туреччина володіє політичною, економічною і військовою міццю, щоб розірвати нав’язані нам аморальні карти і документи. Ми готові до будь-якого розвитку ситуації», — заявив Ердоган і додав, що його країна готова прояснити це «або на мові дипломатії, або на мові сили», пригрозивши владі Греції болісними наслідками (див.«AlJazeeraChannel» за 05.09.2020). Ердоган вважає, що цього досить для повернення турецьких островів. Проте турецький народ бачив, як Греція, яка навряд чи володіє істотними озброєними силами, відправила своїх солдатів на острів Меіс всупереч Лозаннському договору, який гласить про те, що даний острів повинен бути демілітаризованим. Тим не менш, Туреччина не відповіла відповідною силою на таку поведінку Греції.

3 — Цей договір став зрадницьким договором Мустафи Кемаля зі своїми союзниками, який він уклав від імені Великого національного зібрання в Анкарі. Британія не вдовольнилась цим і почала вимагати від нього виконання усіх поставлених умов, в першу чергу — повного скасування Халіфату і визнання Туреччини світською державою. Мустафа Кемаль погодився з цими умовами і на ранок наступного ж дня — 2 березня 1924 року — проголосив скасування Халіфату і відокремлення релігії від держави. В ніч цього ж дня Мустафа Кемаль дав градоначальнику Стамбула наказ про видворення халіфа Абдуль-Маджіда за межі Туреччини до світанку наступного дня. У супроводі поліцейських і солдатів градоначальник вирушив у палац халіфа посеред ночі і силою примусив халіфа сісти в автомобіль, який увіз його через кордон у напрямку Швейцарії.

Через два дні Мустафа Кемаль зібрав усіх принців і принцес і депортував їх за межі країни, скасував усі релігійні посади, вакуфне майно зробив власністю держави, релігійні школи змінив на громадянські і передав під контроль міністерства освіти. Цим Мустафа Кемаль виконав чотири умови, які Керзон вимагав від нього, а саме: повне скасування Халіфату, вигнання халіфа за межі країни, конфіскація його майна і визнання Туреччини світською державою, тобто секуляризація держави. Лозаннський договір, який був укладений до скасування Халіфату, був підтверджений і реалізований після скасування Халіфату. Таким чином, Лозаннський договір увінчався скасуванням Халіфату, визнанням незалежної світської Туреччини з боку інших держав і уходом англійців із Стамбула і чорноморських проливів.

У той час один із депутатів палати общин Великобританії виразив своє обурення Керзону за визнання ним незалежності Туреччини. У відповідь Керзон промовив відому фразу: «Справа у тому, що з Туреччиною вже покінчено. Їй більше не стати сильною як раніше, оскільки ми покінчили з її міццю, яка уособлювалась у двох речах: в Ісламі і Халіфаті». Таким чином, англійці знищили Халіфат і відокремили Іслам від правління за допомогою Мустафи Кемаля проти волі мусульман в усіх околицях землі у цілому, і проти волі мусульман в Туреччині — зокрема. Таким чином, правління тим що ниспослав Аллах, припинило своє існування на земній кулі, а правління не тим, що ниспослав Аллах, а точніше — правління невір’я і диктаторів, виявилось єдиним правлінням, яке повновладно управляє усіма люди в усьому світі!

Чинники перегляду Лозаннського договору

З миті підписання представниками Мустафи Кемаля у швейцарському місті Лозанна цього договору, який обмежив володіння Туреччини в Егейському морі і передав її острова і узбережжя у володіння Греції, яка почала забороняти Туреччині проводити розвідувальні роботи, минуло біля ста років. Усі ці роки Туреччина дотримувалась договору. Що ж спонукало Туреччину зараз загострювати ситуацію? Той, хто стежив за ходом справ, бачить, що за цією кризою стоять два чинники: внутрішній з причини економічних обставин, які склались у Туреччині, і зовнішній при підбурюванні США:

1 — Внутрішній чинник:

а) Туреччина є енергоспоживаючою і не добуваючою енергоносії країною. Нещодавно її добування нафти досягло 53000 барелів на день (див. «AnadoluAgency» за 25.07.2020). Це дуже маленька цифра порівняно з її споживанням в один мільйон барелів нафти на день (див. «Al-ArabyAl-Jadeed» за 22.04.2020). Туреччина добуває біля 475 мільйонів кубометрів газу і імпортує більше 45 мільярдів кубометрів газу (див. «Al-Jazeera» за 31.08.2020). Таким чином, Туреччина стикається з непомірними рахунками за імпортуємі їй нафту і газ, які у 2019 році склали $41 млрд. порівняно з $43 млрд. у 2018 році через відносно низьку ціну на енергоносії в усьому світі (див. «TurkishDailySabah» за 27.02.2020). Це чинник, який сильно обтяжує турецьку економіку.

б) Туреччина знаходиться між нафтодобувними країнами в арабському регіоні, Іраном и Азербайджаном, а також між споживаючими нафту країнами, тобто європейськими державами. Багато своїх енергетичних стратегій вона побудувала на основі того, що є «країною -коридором», а турецький порт Джейхан став портом для експорту азербайджанської нафти і центром розв’язки трубопроводів, не останній із яких — це газопровід «Турецький потік» для транспортування російського газу у західну Туреччину, а звідти — в Європу, який був запущений 8 січня 2020 року. Незважаючи на транзитне мито, яке Туреччина стягує, будучи державою енергетичного коридору, тим менш, рахунки за нафту і газ — вкрай високі і обтяжливі для її економіки.

в) З 2009 року сіоністське утворення і міжнародні компанії почали публікувати нові матеріали про виявлення фантастичних обсягів газу у східній частині Середземного моря. На полі Тамар в 80 км до заходу від Хайфы було виявлено 8-9 трлн. куб. футів газу, придатного для вилучення. Через декілька місяців в західному полі Даліт в центрі окупованої Палестини було виявлено запас сланцевого газу в 500 трлн. куб. футів. У жовтні 2010 року було виявлено рекордне за останнє десятиріччя більше 16 трлн. куб. футів газу в полі Левіафан. Левіафан може забезпечити Ізраїль природним газом на найближчі 100 років. Американська газета «ForeignPolicy» тоді писала: «Це найбільше відкриття природного газу у світі за останнє десятиріччя».

г) Таким чином, Туреччина виступила з ініціативою замовлення і покупки у Південної Кореї сучасного і великого геологорозвідувального судна — судно «Fatih» — яке уперше вийшло в плавання у 2011 році і почало геологорозвідувальні роботи по пошуку нафти і газу. Потім почалась низка криз між Туреччиною, з одного боку, і Кіпром з Грецією — з іншого боку, через ствердження щодо того, що Туреччина підсилено веде пошук вуглеводнів у виключній економічній зоні (ВЕЗ) Кіпру. Туреччина заявила, що добування газу у Середземному морі без урахування її претензій і думки турецької общини Кіпру суперечить міжнародному праву, і пригрозила захистити свої інтереси силою. Проте в останні місяці Туреччина збільшила темпи геологорозвідувальних робіт після купівлі іще одного геологорозвідувального судна у Британії, щоб мати достатній флот морських бурових і геологорозвідувальних судів, здатних одночасно вести пошук розвідку у Чорному морі, на західних берегах Туреччини і на півдні Кіпру в Східному Середземномор’ї.

д) Таким чином, необхідність реформування економічної ситуації в Туреччині примусила владу до пошуку нафти і газу. Треба також згадати, що турецька економіка піддається серйозним ударам, біль від яких проявляється у безперервному падінні турецької ліри (₺), що спонукало президента Ердогана збільшити темпи розвідки газу у спробі знайти іскру надії для турецької економіки, щоб зберегти свій падаючий рейтинг внаслідок падіння ліри і повстання лідерів його партії проти нього, а також формування опозиційних партій, які почали перехоплювати електорат Ердогана. Тому турецькі геологорозвідувальні роботи були всеохоплюючими для Чорного моря і не обмежувались суперечливими з Грецією районами в Середземному морі.

2 — Зовнішній чинник:

— Сполучені Штати підтримують ці прагнення Туреччини з двох точок зору:

а) з місцевої точки зору проамериканський політик в Туреччині — Ердоган — опиниться у кращому положенні, якщо йому вдасться усунути перешкоди в економіці, підвищити свій рейтинг і підняти його на колишній високий рівень, як це було до 2014 року. Адже це полегшить йому здійснення американської політики, як у випадку його військової інтервенції в Лівії, де він зможе витрати свої засоби на свої регіональні інтервенції на користь Америки.

б) з міжнародної точки зору Америка, яка закриває очі на залежність Європи від російського газу, не хоче того, щоб Європа стала незалежною у питанні газу. Як відомо, Греція і Кіпр є членами Євросоюзу, а це означає, що транспортування газу через них в Европу дозволить останній стати незалежною. Усе це не вписується у плани Америки. Тому вона підтримує загрозу європейській незалежності у питання газу через Туреччину. Інакше кажучи, президент Туреччини Ердоган погрожує Греції і проводить геологорозвідувальні роботи в тих районах, які Греція вважає виключною морською зоною, без усілякої домовленості з останньою і при негласній підтримці США. Ось чому Турецький фрегат TCG «Barbaros» і корвет TCG «Burgazada» провели морські навчання спільно з американським есмінцем USS «Winston S. Churchill» у Східному Середземномор’ї 26 серпня 2020 року (див. «TurkeyNow» за 26.08.2020).

І це, незважаючи на те, що американці опинились у незручному стані, коли підтримали одну країну, яка входить в НАТО, проти європейської країни, яка також входить у НАТО. Фактично це стало відповіддю на участь Франції, яка також входить в НАТО, у грецьких військових навчаннях і підсилення свого військового контингенту і риторики непідкорення. Усе небезпечну ситуацію у східній частині Середземномор’я, яка загрожувала перерости у військове протистояння між країнами НАТО, тобто між Туреччино, яку Америка підтримує з-за завіси, і Грецією, які відкрито підтримує Франція, якщо б не вдалось у подальшому взяти ситуацію під контроль.

— З іншого боку, факт того, що Америка дає зелене світло займанню крупного конфлікту, який майже переріс у військові дії між двома державами-членами альянсу НАТО, яким керує сама Америка, не намагаючись використовувати свою важку вагу для вирішення цієї кризи, вказує на заклопотаність американської влади своїми внутрішніми проблемами, такими як коронавірус і майбутні президентські вибори, а також на те, що в справжній час Вашингтон довірив ці антиєвропейські, а точніше — антигрецькі дії, своєму ставленику — Ердогану. Проте при наданні своєї допомоги Ердогану Америка враховує свій скрутний стан з причини того, що обидві держави — Туреччина і Греція — є членами НАТО, яким командує Америка.

Саме тому США, з одного боку, проводять разом з Туреччиною військові навчання, щоб підтримати останню у даній ситуації, а з іншого боку, американський високопосадовий чиновник — Помпео — здійснює екстрений виклик на грецький Кіпр і закликає Туреччину вивести своїй війська із Східного Середземномор’я, де діє турецький експедиційний корабель при підтримці військових фрегатів (див. «RT» за 13.09.2020). Це означає, що Сполучені Штати які підтримують Туреччину, опинились у скрутному стані перед своїми європейськими союзниками і були вимушені вимагати від президента Туреччини Ердогана відкликати геологорозвідувальне судно, що і трапилось у подальшому, і перейти до діалогу і переговорам з Грецією, яка поставила умову для діалогу — виведення турецького геологорозвідувального судна.

Позиції інших держав:

1 — Франція:

Позиція Франції — це найбільш сильна європейська позиція. З першої миті вона заявила про свою солідарність з Грецією і почала самостійно діяти в одиночку. «Я вирішив тимчасово підсилити французьку військову присутність у Східному Середземномор’ї у найближчі дні у співпраці з європейськими партнерами, включаючи Грецію», — заявив президент Франції Емманюель Макрон на своїй офіційній сторінці у «Фейсбук» (див. «Anadolu» за 13.08.2020). Франція провела спільні військово-морські навчання з Грецією за участю французьких винищувачів Rafale і французького фрегата «LaFayette», які були розташовані на військовій базі на Кіпрі.

Потім 26 липня 2020 року пройшли інші навчання за участю Італії на додаток до Греції і Кіпру. Причому не секрет, що Франція не має ніякого впливу у регіоні. Це вказує на те, що Париж знов намагається утворювати собі істотний вплив там. Проведення військових навчань з Грецією одночасно з американсько-турецькими військовими навчаннями несе в собі прихований виклик Америці, а долучення Італії у цих навчаннях вказує на те, що Франція вербує і мілітаризує європейські держави проти Туреччини.

Іще одним підтвердженням тому служить саміт європейських середземноморських країн — Італії, Мальти, Іспанії, а також Греції і Кіпру — які взялись спричиняти тиск всередині Європейського союзу і НАТО з метою прийняття жорсткої позиції проти Туреччини. «Ми, європейці, повинні бути ясними і твердими у відношенні уряду президента Ердогана, який сьогодні поводить себе неприйнятно», — сказав Макрон журналістам на французькій Корсиці. За його словами, на дану мить Туреччина «більше не є партнером у регіоні» Східного Середземномор’я (див. «France 24» за 10.09.2020).

Також міністр закордонних справ Франції Жан-ІвЛеДріан повідомив, що засідання Ради Європи, заплановане на кінець, буде у першу чергу присвячено введенню санкцій проти Анкари. Він зазначив, що президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган продовжує ескалацію з Грецією, щоб приховати складну економічну ситуацію у свій країні (див. «TheIndependentArab» за 07.09.2020).

Незважаючи на сміливість французької антитурецкої позиції і спробу Парижу переламати хребет турецькому президенту, а також на те, що президент Туреччини Ердоган не є Мухаммадом аль-Фатіхом або Сулейманом аль-Кануні, іменами яких Туреччина називає свої кораблі, усе ж таки Ердоган не надав Франції урок в Середземному морі не потопив жодного корабля Франції у якості прикладу покарання за тисячі миль, які подолали французькі кораблі і літаки, щоб зломити Ердогана у власному домі.

Як би там не було, французька політика залишається імпровізованою і позбавлена глибокого розуміння. Мальта поквапилась відхреститись від свого союзу з Францією. Міністр закордонних справ Мальти Еваріст Бартоло на прес-конференції зі своїм турецьким колегою Мевлютом Чавушоглу заявив: «Європейський Союз повинен розглядати свої відносини з Туреччиною зі стратегічної точки зору. Я думаю, що настав час для Європейського Союзу серйозно взаємодіяти з Туреччиною, особливо в області торгівлі, прав людини і боротьби з тероризмом» (див. «Anadolu» за 12.092020).

2 — Британія:

Лондон ніяк не відреагував на напруженість у Східному Середземномор’ї. Це підсилило і без того серйозну занепокоєність Парижу. Як відомо, після Brexit Франція з підозрою дивиться на британську роль, а іноді вважає її опозиційною Парижу, як це обстоїть в Алжирі. Величезні фінансові ринки в Лондоне дають Британії місце на ринках нафти і газу, особливо у сфері ціноутворення через її зв'язок з нафтою марки «Brent» і подальшого ціноутворення на решту нафтових марок, а також на природний газ. Проте сьогодні, коли Британія виходить із Європейського Союзу, Франція прагне знайти місце для себе у цьому важливому з геополітичної точки зору секторі. У зв’язку з цим Франція вирішила влаштуватись у Греції, вважаючи, що це допоможе їй стати діючим гравцем, аніж бути тільки споживачем в енергетичних питаннях.

З іншого боку, Британія, дивлячись на щось подібне карній політиці Європейського Союзу проти неї за вихід Лондону із ЄС, намагається самостійно пробивати собі шлях і вибудовувати власну політику. Можливо, раптове загострення напруженості в Східному Середземномор’ї налякало Британію і не дало їй зайняти антитурецьку позицію. Адже порівняно з британськими інтересами в Туреччині Греція нічого не представляє для Британії.

І лише сліпий фанатик на кшталт Франції може намагатись осідлати грецьку хвилю. Так, якщо провести аналогію з Британією і Німеччиною, Франції не вистачає далекоглядності. Майже завжди після здійснюваних французами складних політичних дій Париж опиняється у розбитого корита. Саме тому турецький президент обрушився з різкою критикою на лідера Франції, заявивши: «Господин Макрон, у Вас буде набагато більше проблем зі мною особисто. Не зв’язуйтесь з турецьким народом і не зв’язуйтесь з Туреччиною. Ви [Макрон] не знаєте історію. Не знаєте навіть історію самої Франції. Історія Африки — це історія Франції, це ви вбили мільйони людей в Африці» (див.«RT» за 12.09.2020).

3 — Німеччина:

Що стосується Німеччини, то вона не зайняла антитурецьку позицію подібно Франції і запропонувала своє посередництво, яке, за словами деяких аналітиків, є роллю, яку повинен був зіграти Вашингтон. Берлін віддав перевагу триматись подалі від позиції Парижу, а в обмін почав грати роль посередника і закликати до діалогу. Найкращим чином позицію Німеччини у відношенні Туреччини виразив Хайко Маас, міністр закордонних справ Німеччини, під час свого візиту в Афіни. «Відносно буріння і дій Туреччини в Середземномор’ї наші позиції ясні — міжнародне право повинно дотримуватись, і через цю призму буде розглядатись прогрес у відносинах ЄС з Туреччиною, якщо буде припинена усіляка діяльність у Східному Середземномор’ї… Ми очікуємо від Туреччини,що повинні бути припинені роботи по бурінню біля Кіпру. У цьому питанні країни ЄС одностайні», — сказав голова МЗС Німеччини (див.«France24» за 22.07.2020).

4 — Росія:

Москва запропонувала використати свої хороші відносини з Туреччиною для посередництва між двома сторонами. Проте, як зазвичай, Росія не в силах самостійно здійснити які-небудь дії, навіть якщо об’явила про військові навчання Східному Середземномор’ї у відповідь на французькі військові навчання. Швидше усього, Москва вирішила нагадати про себе. «Росія має намір двічі у вересні провести військові навчання у Середземному морі, повідомив «Bloomberg» з посиланням на ВМС Туреччини. Згідно їх, перші маневри заплановані на 8–22 вересня, а другі — на 17–25 вересня».

Начальник прес-служби ВМФ Росії ігор Дигало сказав: «У нас міцні економічні і оборонні відносини з Туреччиною. Тим не меш, наша політика полягає у утриманні від підтримки будь-якої із сторін». Російські маневри відбулись за іншими навчаннями, проведеними Францією в регіоні, в ході яких остання використала військову авіацію і військовий корабель для підтримки Греції і Кіпру в конфлікті (див. «TheIndependentArabic» за 7.09.2020). Одним словом, Росія займає позицію спостерігача зі сторони, очікуючи сигналу з-за океану, але при цьому постійно старається нагадати про свою міць.

Наслідки турецько-грецького конфлікту:

Враховуючи усе вищенаведене, якщо турецько-грецька криза затягнеться, то вона може викликати глибокий розкол у міжнародних відносинах. Що стосується відносин у північноатлантичному альянсі, то європейські держави хочуть бачити своє місце у багатополярному світі, тобто у такій кон’юнктурі, де Америка відмовиться від свого лідерства і зосередиться на Китаї і своїх внутрішніх зростаючих проблемах. Ці держави вдались до пошуку деякого альянсу у відриві від Америки, яка при адміністрації Трампа постійно погрожує європейським інтересам, використовуючи інші держави, такі як Росія і Туреччина, в сьогоднішній Лівії. Європейські держави сильно побоюються. Що криза в Східному Середземномор’ї призведе до вбивства їх мрії про безпечне джерело природного газу, якщо Туреччина візьме під свій контроль більшу частину газового родовища.

І оскільки Туреччина за лаштунками підтримується Вашингтоном, французька політика у Східному Середземномор’ї намагається відкинуті ролі, які Вашингтон відводить як Туреччині, так і Росії. Ця трансатлантична суперечка — ніщо інше, як чергова суперечка всередині самої Європи. Позиція Німеччини завадила Франції переконати Європу у прийнятті санкцій проти Туреччини, тобто їй не вдалось знайти консенсус в Європейському Союзі проти Туреччини. Тому Франція вирішила зібрати навколо себе країни Середземноморської Європи! Німеччина багато думає про свої інтереси, а також про свою історію з Туреччиною. Загальновідомо, що Німеччина і Османський Халіфат пліч-о-пліч бились проти союзників у Першій світовій війні. Німецько-турецькі зв’язки залишаються міцними, і ніщо не псує їх, за винятком витівок Ердогана, які у багатьох випадках продиктовані американською політикою. на додаток до усього цього,в Німеччині є велика турецька діаспора.

Ймовірний кінець цієї кризи

Що стосується того, чи закінчиться ця криза, чи ні, то Туреччина об’явила про важливе знайдення у Чорному морі найкрупніших запасів природного газу в історії країни. Обсяг родовища складає біля 320 млрд. кубометрів газу. Це підштовхує Анкару до подальших геологорозвідувальних робіт у Чорному морі і Східному Середземномор’ї. Туреччина сильно намагається зменшити свій економічний тягар і повністю вирішити енергетичні проблеми. З іншого боку, їй активно допомагають у цьому США з метою утискання Європи і спричинення на неї тиску, зокрема — на Францію, щоб утримати її подалі від опору американській політиці в регіоні.

На завершення хочеться сказати що прикро бачити, як мусульманські країни за останні сто років після падіння Халіфату — істинної держави Ісламу і джерела слави мусульман — опинились у хвості усіх світових держав. І боляче бачити, як безбожники-колонізатори маніпулюють долею цих тих мусульманських країн за допомогою своїх маріонеток із числа правителів цих країн. Проте ми віримо, що після пітьми нічної народжується світанок, тим більше, що Хізб ут-Тахрір працює всередині Ісламської Умми і разом з нею, щоб відновити її колишню славу у переможній і сонцесяйній державі — Праведному Халіфаті.

إِنْ هُوَ إِلَّا ذِكْرٌ لِّلْعَالَمِينَ وَلَتَعْلَمُنَّ نَبَأَهُ بَعْدَ حِينٍ

«Це — ніщо інше, як Нагадування для світів. А ви неодмінно дізнаєтесь звістку про нього через деякий час» (38:87,88).

24 Сафара 1442 р.х
11.10.2020 р.