Китай і мирний план по Україні

На сайті «alyaumtv.net» 27.02.2023 була опублікована стаття, в якій пишеться: «В Кремлі заявили, що Росія з великою увагою дивиться на китайський мирний план по Україні, вказавши, що деталі пропозиції потребують аналізу і точних розрахунків».

Путін 21.02.2023 заявив, що «Росія призупиняє свою участь в Договорі про стратегічні наступальні озброєння» («Anadolu», 21.02.2023).

Ці заяви пролунали після візиту Байдена в Київ 20.02.2023 і його зустрічі з президентом України Зеленським, де американський президент заявив, що «Україна отримає новий пакет військової допомоги на $500 млн., про який буде об’явлено 21 лютого» («Sky News Arabia», 20.02.2023).

Раніше міністр іноземних справ Китаю Ван И під час Мюнхенської конференції по безпеці заявив про те, що у Китаю є ініціатива по вставленню миру в Україні, і додав: «ця війна не може продовжуватись» («CNN Arabic», 18.02.2023).

Чи здатен Китай зупинити війну в Україні? Чому Китай пропонує цей мирний план через рік після початку війни? Чому Росія схвалює мирний план, а потім говорить, що «до врегулювання іще далеко»? І якими є шанси на успіх цього мирного плану?

Відповідь: Для повної ясності розділимо відповідь на декілька пунктів:

I. Країни, які спричиняють вплив на російсько-українську війну:

• Америка. Сполученим Штатам на чолі з президентом Байденом вдалось розвіяти сумніви європейців у відношенні американського лідерства в західному світі. Адміністрація Байдена об’єднала зусилля Заходу по наданню військової і невійськової допомоги Україні у протистоянні російській агресії. Вона об’єднала Захід у питанні економічних санкцій проти Росії. Їй вдалось відрізати Європу від російських енергетичних артерій. Більше того, їй вдалось добитись того, що до санкцій проти Росії приєднались навіть далекі від Європи країни, такі як Японія, Південна Корея і Австралія. І їй вдалось відродити НАТО після того, як альянс опинився на грані краху при адміністрації Трампа. Адміністрація Байдена збільшила поставки озброєння в Україну і заявила, що її мета — поразка Росії в Україні.

• Крупні європейські країни. Коли британські позиції у відношенні Росії вже неможливо було відрізнити від американських позицій, тоді Німеччина і Франція теж почали рівнятись на них. З кожним відсіканням Європи від російської енергетичної артерії в Німеччині підсилювалась антиросійська позиція. Міністр іноземних справ Німеччини Бербок говорила про це у спробі добитись одностайності європейської позиції по поставкам танків в Україну: «Ми ведемо війну проти Росії, а не один проти одного» («echoroukonline.com», 24.01.2023). Зі свого боку колишній президент Росії Медведєв назвав голову МЗС Німеччини «корисною дурепою» («Anadolu», 29.01.2023). Тобто вона своїми вустами визнала, що Європа є однією із сторін української війни. Що стосується Франції, яка стикнулась з хвилею критики з боку своїх союзників через контакти президента Макрона з російським президентом, то вона, нарешті, сіла на той же поїзд, на якому вже їхали європейські країни причепом за американським локомотивом проти Росії. Президент Макрон після повернення із Мюнхенської конференції заявив: «Я хочу, щоб Росія зазнала поразки в Україні, і я хочу, щоб Україна змогла відстояти свою позицію» («Sky News Arabia», 19.02.2023).

• Росія. Якщо раніше військова сила створювала деяку ауру навколо Росії на міжнародному рівні, то війна в Україні виявила серйозну слабкість російської армії, яка зазнала поразки під Києвом, під Харковом і, нарешті, в Херсоні. Армія була головним стовпом величі Росії, але від цієї величі нічого не залишилось, окрім погроз застосування ядерної зброї у спробі підтримати свій міжнародний статус. Що стосується російської економіки, то вона і була слабкою. У політичному відношенні Америка і Європа в значній мірі набули успіху в міжнародній ізоляції Росії. Це на додаток до відсутності внутриросійського консенсусу щодо війни, тому, коли вона почала мобілізацію, багато росіян втекли за кордон.

II. Як усі ці міжнародні змінення вплинули на Китай:

1) Китай розуміє, що займає перше місце в списку пріоритетів США, випереджаючи навіть Росію. Америка погрожує Китаю у питанні Тайваню і ставить його в незручний стан. Вона погрожує, проводячи безпрецедентні військові навчання з південною Кореєю. Вона висловлює погрози на адресу Китаю, якщо той спробує компенсувати російські втрати через накладені на Москву санкції. Америка погрожує своєю реакцією, якщо Китай спробує допомогти Росії смертоносною зброєю. Америка почала приховану осаду китайської економіки, наприклад, розв’язавши війну проти китайської компанії «Huawei» та інших технологічних компаній. Потім ця осада стала публічною, коли Америка відрізала Китай від своїх електронних чипів під приводом їх використання у військових цілях і загрози національній безпеці США. Китай бачить, як Америка озброює Японію, створюючи додаткове роздратування, яке може перетворитись у найголовніший головний біль. Також Америка створює в Азії іншій військові союзи, такі як AUKUS и QUAD. І усе це створює серйозні загрози перед Китаєм і його армією.

2) Що ж стосується європейських країн, які, як і Америка, представляють собою економічного партнера Китаю, то вони підкорились Вашингтону, який бажає спільної координації у цьому питанні. І в цій спільній координації з’явились ознаки після того, як Росія вторглась в Україну, а у Європи з’явилась гостра потреба в американській парасольці безпеки для захисту від російських загроз. Китай бачить, що американське лідерство над Європою, яке зміцнилось через війну Росії проти України, підштовхує європейські країни до тому, щоб зайняти американську позицію у відношенні Китаю. Це призвело до виникненню терміну «країни-однодумці», який має на увазі капіталістичні країни та їх вестернізованих послідовників у Східній Азії, і до появи розмов про роль НАТО в Східній Азії. Звичайно ж, це створює серйозну загрозу для Китаю, оскільки Америка може привабити проти Пекіну багато країн.

3) Слабкість спонукала Росію погодитись на роль молодшого партнеру Китаю, особливо враховуючи те, що міжнародна обстановка стрімко змінювалась не на її користь. Європа практично повністю відмовилась від російської нафти і газу при тому, що раніше із Росії в Європу йшли головні артерії енергоносіїв. Європа і Америка, закривши свої двері перед Росією, почали вимагати від інших країн дотримуватись встановленої «стелі цін» на російську нафту. З цієї причини Росія почала розглядати ледве не єдиними дверима, через які можна продавати свої енергоносії і сировину. Захід називає це «комерційними проханнями Росії перед Китаєм». Така ситуація ставить Китай у скрутний стан у відносинах з Америкою і Європою, які є найбільш важливими напрямками китайської торгівлі.

4) Сам же Китай, незважаючи на двозначність його позицій в Україні, яка зберігається, повинен розуміти, що наслідки цієї війни не ідуть на його користь. Незадовго до початку війни в Україні Китай підписав з Росією угоду про «безмежну дружбу». Коли Америка і європейські країни почали вимагати від Китаю виступити проти російської агресії в Україні, позиція Китаю почала зміщатись до двозначності. С одного боку, Китай не підтримував російську агресію, не сприяв своєму союзнику, а лише обмежувався покладанням відповідальності на Америку, яка «не погодилась давати Росії гарантії безпеки». Як нібито Китай вичікував, коли Росія нав’яже Україні новий скоєний факт і встановить безпеку всередині України, примусивши західні країни визнати новий міжнародний статус Росії. Це пішло б на корись китайцям, бо могло покращити міжнародне положення Китаю, особливо з питання Тайваню. Проте, коли виявилась слабкість російської армії, яка зазнала декількох поразок на українських фронтах, Китай почав вагатись у своїх позиціях, як нібито він повільно почав відхрещуватись від свого союзу з Росією.

5) Відчувши запах ворожнечі з боку Америки і Європи, Китай не наважився зайняти по відношенню до них позицію, аналогічну російській позиції, і не став виражати підтримку своєму союзнику. Причина цього полягає у тому, що підйом і новий міжнародний статус Китаю повністю залежать від зовнішньої торгівлі, тобто американські і європейські ринки представляють собою головну артерію, яка підживлює «велич Китаю». Це відрізняється від Росії, яка зайняла свій міжнародний статус завдяки військовій спадщині від Радянського Союзу, а не завдяки економіці і міжнародній торгівлі. З іншого боку, Китай продовжує проводити спільні військові навчання з Росією у відкритих морях Азії і за її межами. Можливо, Китай хоче залишитись посередині, щоб не втратити Росію, яка йому потрібна у випадку з Америкою, і щоб не втратити життєво важливу для своєї економіки торгівлю з західними країнами.

III. Усі ці змінення примусили Китай замислитись:

Тому Китай захотів виступити в ролі посередника, який взяв би на себе ініціативу по врегулюванню кризи між двома сторонами, навіть якщо відносини Китаю з двома сторонами конфлікту, м’яко кажучи, не збалансовані. Інакше кажучи, Китай спостерігає ситуацію, коли небо над ним почало згущатись хмарами після вторгнення Росії в Україну. Ці «хмари» є першою причиною народження китайського мирного плану по Україні. Але ця причина не виглядала б такою значущою, якщо б не супроводжувалась другою причиною, яка полягає в Росії. Розглянемо це більш детально:

1) Хоча Росія об’явила мобілізацію і набрала майже півмільйону нових солдатів, і хоча вона продовжує наступати на Бахмут, проте вона розуміє, що не зможе перемогти у цій війні, оскільки протистоїть не тільки Україні, а, як вона говорить, «силам НАТО». Країни НАТО насправді постачають Україні важке озброєння, явно бажаючи розгрому Росії у цій війні. Здається, Росія усвідомила, що Америка твердо вирішила розчавити Росію не тільки в Україні, але й на міжнародному рівні. Фінляндія і Швеця,які знаходяться у безпосередній близькості до Росії, скоро стануть новими членами НАТО. Німеччина, яка вважається історичним ворогом Росії, озброюється в прискореному темпі. На сході японська армія незабаром може стати серйозною загрозою для Росії, тим більше, що Японія претендує на Курильські острови, які Росія окупувала під час Другої світової війни. Усі ці українські і міжнародні події створюють загрози для безпеки Росії і іще більше — обнажають її слабкість, тим більше, що на неї накладені безпрецедентні у світі економічні санкції.

2) Ознаки слабкості, які полягають у тому, що Росія розуміє неможливість своєї перемоги у цій війні і пошук шляхів до тому, щоб зупинити послаблення своєї армії і економіки, а також зупинити падіння свого міжнародного статусу, — усе це друга російська причина появи мирного плану по Україні, і вона не менш важлива, аніж перша китайська причина. Інакше кажучи, Росія хоче зупинити війну в Україні, але хоче зробити це, зберігши своє лице.

Дві причини — негативні міжнародні наслідки війни для Китаю і відчай Росії в своїй перемозі в Україні — породили цей китайський мирний план по Україні. Подібного неможливо було очікувати рік назад на початку війни. Здається, спочатку Китай очікував, що Росія швидко переможе у цій війні, тому від нього не виходило таких ініціатив. Але тепер, коли Росія майже впала відчай у своїй перемозі і усе більше хоче почати переговори, щоб зберегти своє лице, Китай запропонував цей мирний план.

Вищесказане пояснює, чому саме зараз народився цей мирний план. Тим більше, один із пунктів китайського плану говорить про «повагу до суверенітету усіх країн». Таким чином, Китай хоче, щоб його план зацікавив Захід. Об’явивши китайський мирний план, голова МЗС Китаю підтримав збереження суверенітету України. «Пропозиція Китаю враховує те, що територіальна цілісність і суверенітет усіх держав повинні поважатись», — сказав Ван И («CNN Arabic», 18.02.2023). Це свого роду спроба спокусити Захід до переговорів.

IV. Якими є шанси на успіх цього мирного плану?

Тобто якими є шанси зупинити війну в Україні? Тут важливо зазначити декілька чинників:

1) Успіх плану у першу чергу залежить від позиції Америки та інших ідучих за нею європейських країн, які підтримують Україну. Ці позиції виражаються в жорсткій риториці, яка виходить із української столиці Києва і президента України Зеленського. Українські і західні позиції зводяться до необхідності виведення російської армії з усіх окупованих територій України, включаючи Крим, у якості умови для мирних переговорів. Це означає, що переговори з Росією будуть вестись не щодо територій, а щодо репарацій і передачі військових злочинців до міжнародного суду. Росія відкидає ці умови, і це говорить про те, що вона бажає припинення вогню на нинішніх лінях фронту, а потім переходу до переговорів. Безумовно, Росія хоче піти на поступки після припинення вогню, щоб, з однієї сторони, зберегти своє лице, а з іншого боку, залишити за собою хоч якісь території, нехай навіть і символічні, на додаток до зняттю санкцій і розмороженню російських активів.

2) Сьогодні виходить, що західні країни не зацікавлені в китайські мирній ініціативі, а планують і чекають повної поразки Росії в Україні. Голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляйен ясно сказала про це: «Нам треба більше доказів того, що Китай не працює з Росією і зараз ми цього не бачимо» («CNN Arabic», 18.02.2023). Держсекретар США звинуватив Китай у підтримці Росії. «Блінкен сказав в інтерв’ю, яке транслювалось у неділю, що Китай «рішуче розглядає можливість» відправки в Росію боєприпасів і зброї, коли війна в Україні підійшла до позначки в один рік» («Al-Quds Al-Arabi», 20.02.2023). Цього вже досить як доказу того, що Захід продовжує підтримувати Україну заради поразки Росії.

3) З одного боку, китайський мирний план по Україні містить пункт про «повагу територіальної цілісності усіх країн», тобто припускає те, що Росія може піти з усіх окупованих територій. Але, з другого одного боку, на сьогоднішній день в нинішніх обставинах цей мирний план неприйнятний для Америки та її союзників в Європі, а також для України, яка не має слова в цьому питанні. Америка стабільно підтримує Україну, збільшуючи надаваєму зброю, і говорить вустами президента Байдена, що «Росія ніколи не переможе в Україні». За цією твердою американською позицією слідує аналогічна позиція Британії, східноєвропейських країн, таких як Польща, і країн Балтії, які питають глибоку ненависть до Росії. Інакше кажучи, Америка не прийняла і не привітала китайську мирну ініціативу. Здається, така позиція Заходу збентежила Росію, тому російські представники завуальовано натякнули на прийняття китайського мирного плану, не заявляючи про це відкрито, тобто «однією ногою там, а другою — усе іще на місці». «Кремль говорить щодо китайського мирного плану, що «поки немає передумов для переговорів», але потім «виражає вдячність за китайський мирний план («Sky News Arabia», 27.02.2023). «В Кремлі заявили, що Росія з великою увагою дивиться на китайський мирний план по Україні, вказавши, що деталі пропозиції потребують аналізу і точних розрахунків» («alyaumtv.net» 27.02.2023). Звідси видно, що Росія як нібито залишає міст, по якому можна повернутись до цьому мирному плану

V. Попереду на нас чекають нові події навколо китайського мирного плану по Україні:

Через рік після початку війни Китай почав докладати зусиль для вирішення конфлікту в надії, що Росія вибереться із української трясовини, яка погрожує російському міжнародному статусу. Більше того, завершення конфлікту в інтересах самого Китаю. Проте Америка, Європа, НАТО і Україна відкидають цей мирний план і ставляться до ньому з підозрою. Тому шанси на успіх китайського мирного плану здаються мінімальними, якщо тільки міжнародна обстановка не зміниться або якщо Росія не виявиться здатною почати новий масштабний наступ в Україні. Але цей сценарій малоймовірний в осяжному майбутньому на тлі того, що Америка і країни НАТО не упускають із виду Росію і готові розширювати військову підтримку Україні, щоб не допустити перемоги Росії.

І останнє: ці колоніальні держави, які називаються у сучасному світі крупними, борються між собою не за благо миру, а швидше, за зло і шкоду. Росія напала на Україну з метою вбити усіх українців, готових підняти голову. Америка і Захід протистоять Росії життями українців, а не своїми солдатами. Обидві сторони готові вбити кожного українця. Кров, яка проливається, не турбує держави, які поширюють нечестя на землі, поки у цьому полягає досягнення їх інтересів. Історія як нібито повторюється, адже те ж саме світ спостерігав у конфлікті римлян і персів, коли перемагав один, а потім другий. Кожен із них діє як машина, що висмоктує кров людства заради досягнення своїх власних інтересів. Так буде тривати до тих пір, поки Аллах не вирішить підтримати Ісламську Умму допомогою і перемогою, піднісши Іслам і мусульман і принизивши невір’я і невірних. І цей день вже близько. Аллах говорить:

وَيَوۡمَئِذٖ يَفۡرَحُ ٱلۡمُؤۡمِنُونَ ٤ بِنَصۡرِ ٱللَّهِۚ يَنصُرُ مَن يَشَآءُۖ وَهُوَ ٱلۡعَزِيزُ ٱلرَّحِيمُ

«У той день віруючі зрадіють допомозі Аллаха. Він допомагає, кому побажає. Він — Могутній, Милосердний» (30:4,5).

9 Шабана 1444 р.х.
01.03.2023 р.