Новина: 23 червня 2016 року в Об’єднаному Королівстві відбувся референдум про членство Великобританії в ЄС, який завершився на користь ідеї «Брексіт» – виходу Британії із ЄС. Одразу услід за цим прибічники Європейського Союзу почали кампанію по збору мільйонів підписів для того, щоб парламент країни пішов на повторний референдум. Нам доки не відомо, чи відбудеться він і що можна від нього очікувати.
Коментар: 1 – Референдум, як ідея, в основі – неправильна та брехлива, тому що вона представляє широкій публіці (простим людям) право визначати долю держави, у той час як вони схильні до впливу своїх пристрастей та капризів, а також маніпуляцій з боку тих, хто нав’язує певні думки на референдумах заради досягнення своїх політичних цілей. Стартують гучні кампанії у підтримку і проти того чи іншого рішення таким чином, що люди опиняються під сильним впливом тієї чи іншої думки.
2 – Широка публіка легко приваблюється пропагуванням, тому що люди у своїй більшості глибоко не міркують. Над ними переважає «ефект приєднання до більшості (ефект наслідування)», який примушує людей підкоритись йому, а також страх бути зганьбленим та відкинутим суспільством. Даний свого роду «стадний інстинкт» – це прояв інстинкту самозбереження, який «підганяє» людей, веде їх услід за тими, хто може спричиняти на них вплив. Це пов’язано з тим, що суспільству присутнє поверхневе мислення, а глибоке та озаряюче мислення – справа індивідуальна. Врешті решт, коли володар глибокого мислення виступає з якою-небудь правильною ідеєю, то ніхто не чує його, перебуваючи під впливом ефекту наслідування.
3 – Ідея референдуму, в основному, націлена на досягнення певних цілей або політичних інтересів тих, хто пропонує референдум, а зовсім не на те, щоб виявити правду. Вона заснована на тому, що «правлінні належить народу» і «він править сам собою», тобто на основі порочної демократії, яка насправді вигадана та нереальна. По суті, народ не керує собою і люди не приймають за себе рішення. Ті, хто пропонує народу ідеї і правлять, – це певні особистості.
4 – У деяких країнах правителі інколи проводять референдуми по деяким питанням для досягнення політичних цілей. Наприклад, коли Великобританія вступала у Європейське економічне Співтовариство – ЄЕС (тодішній прообраз ЄС) у 1973 році, вона не проводила референдум, тому що питання так не стояло. І британські політики вирішили, що вступ до ЄЕС – в інтересах Англії, особливо на тлі того, що їй протягом тривалого часу це забороняв французький президент Шарль де Голль, який чудово усвідомлює усю підступність Англії, яка далеко не прагне до європейської єдності, а бажає блокувати її. Після уходу де Голля Британія під керівництвом Консервативної партії та прем’єр-міністра Едварда Хіта у 1971 році вступила у переговори з президентом Франції Жоржем Помпіду, який виявився менш далекоглядним, аніж його попередник де Голль, і дозволив Великобританії вступити до ЄЕС на загальних правах. Проте тут хитрість та підступність Англії не припинились та тривали – вона нібито сказала: «Спочатку я отримаю членство, а потім почну грати за правилами».
Так, у 1974 році Лейбористська партія, прийшовши до влади, почала вимагати переглянути умови членства Англії, у протилежному випадку пригрозивши провести референдум про вихід із союзу, щоб за допомогою шантажу та погроз грати долею Європейського Союзу та отримати користь та особисті привілеї. Услід за цим, федеральний канцлер Німеччини Гельмут Шмідт та прем’єр-міністр Великобританії Гарольд Вільсон досягли певної угоди, яка стримала Великобританію на європейському ринку, і, таким чином, Англія добилась того, чого бажала від відновлення переговорів, а три основні партії, тим часом, почали проводити крупну пропагандистську кампанію у Великобританії на користь членства в ЄЕС, що вплинуло на підсумки референдуму 1975 року, де 67% учасників висловились на користь перебування Британії в ЄЕС. Врешті решт, вона стала частиною Маастрихтської угоди (офіційно – «Угода про Європейський союз»), підписаної 7 лютого 1992 року. Проте збільшення голосів скептично налаштованих по відношенню до Європейського союзу британців та вимоги про відокремлення від ЄС вимусили прем’єр-міністра Девіда Кемєрона у 2013 році запропонувати ідею референдуму у тому випадку, якщо його партія «переможе на виборах 2015 року ». Для того, щоб завоювати голоси виборців та шантажувати Європейський Союз з метою отримати іще більше привілей для своєї країни. Кемєрон аналогічно об’явив про «бажання переглянути стосунки між Британією та ЄС», перш ніж країна піде на референдум, і після того, як у лютому минулого року він досяг бажаного, прийняв рішення щодо проведення нинішнього референдуму 23 червня 2016 року.
5 – У нашій країні, коли суданський режим на чолі з Умаром аль-Баширом здійснив державну зраду, підписавши Найвашську угоду 2005 року, яка передбачає проведення референдуму під егідою Організації Об’єднаних Націй з питання щодо права на самовизначення для південної частини Судану, підсумок був зумовлений – на тлі напруженої атмосфери, у якій перебувала переважна недосвідчена більшість, відбулось відокремлення частини Судану та утворення нової країни, яка опинилась під гегемонією невірних, в угоду особистим американським інтересам та іще більшій роз’єднаності мусульманських країн під видом референдуму. Аналогічний референдум відбувся у 1999 році і в Індонезії під егідою ООН – інститутом, який перебуває під пануванням США, внаслідок чого відбулось відокремлення Східного Тімору.
6 – Звідси стає ясно, що ідея референдуму в основі – брехлива , і що це – гра, в якій певні сторони переслідують певні інтереси, і держави звертаються до нього лише для набуття певної користі. У наших країнах колонізатори грають «у референдум», щоб іще більше розділити їх. Так, наприклад, Америка грає з марокканською пустелею (Західною Сахарою), щоб відірвати її від Марокко, або ж Масуд Барзані, президент Іракського Курдистану та англійський агент, хоче провести референдум з приводу остаточного відокремлення північного Іраку – на що досі не згодна Америка, тому що її план по розділенню Іраку іще не до кінця здійснений.
7 – Ми – мусульмани, і ми слідуємо лише тому, що наказує нам наша істинна релігія, яка забороняє нам приймати ідею референдумів, розділятись, керуватись пристрастями, брати та застосовувати зрадницькі міжнародні рішення та угоди. Ми не підемо на поводу ігор у референдуми, заснованих на демократії-невігластві.
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Асад Мансур
25 Рамадану 1437 х.
30.06.2016 р.
