Новина: На спільній прес-конференції з президентом Росії Володимиром Путіним у Москві 03.10.2017, президент Туреччини Рєджєп Таїіп Ердоган підкреслив, що між Анкарою та Москвою є повна координація та співпраця у військових та гуманітарних операціях на території Сирії.
Коментар: З самого початку операції «Щит Євфрату» у серпні 2016 року Ердоган заявляв, що метою Туреччини є усунення загроз з боку терористичних організацій на півночі Сирії, маючи на увазі організацію «ІД» та курдські ополчення, які, на його думку, є продовженням турецьких курдовиз «РПК». Проте через те, що Туреччина довго не отримувала зелене світло на цю справу з боку своїх хазяїв, сили операції «Щит Євфрату» змогли встановити контроль лише над містом Ель-Баб. Потім Ердоган не один раз повторював, що наступною метою операції є Манбідж, а після нього — Ракка. Відповідальні особи у турецькій політиці неодноразово вимагали від Вашингтону виконати свою обіцянку та вивести курдські загони «Сирійських демократичних сил» (SDF) із Манбіджу. У той же час Ердоган погрожував тим, що Туреччина буде бомбардувати курдські сили, якщо вони не покинуть Манбідж. Проте, незважаючи на усе це, гучні заяви турецьких політиків залишились у повітрі. Врешті решт турецький режим отримав ляпас, коли Росія виступила захисником угоди між курдськими силами про передачу територій навколо Манбіджу силам режиму Асада. Справа дійшла до того, що Америка скерувала військові сили, оснащені важким озброєнням, у Манбідж. Усі ці події зганьбили Ердогана, а прем’єр-міністр Туреччини Біналі Йилдирим виступив з заявою: «Нема сенсу проводити операцію у Манбіджі без координації з Росією та США, і у цьому контексті встановлюються контакти між військовими експертами Туреччини та їх колегами із Росії та Америки».
Відомо, що збори голів Генеральних штабів озброєних сил Туреччини, Росії та Америки, яке відбулось у Анатолії 07.03.2017, не привело до угоди по боротьбі з організацією «ІД» у Манбіджі. Ердоган сподівався переконати президента Росії не допустити участі курдських сил у нападі на Ракку. Проте Ердоган та Путін чудово усвідомлюють, що плани складаються у Вашингтоні, а не в Анкарі чи Москві.
Ці факти вказують на те, що турецький режим не може самостійно приймати рішення. Навпаки, він добивається схвалення Вашингтону, перш ніж почати боротися з чинниками, які загрожують національній безпеці Туреччини, а саме, — за створенням Курдистану на півночі Сирії.
Деякі прості люди та більшість мусульман, осліплених турецьким режимом, розглядаючи його як приклад політики «поступової ісламізації», виправдовують принизливе положення Ердогана тим, що Туреччина протистоїть різноманітним загрозам, як це виявилось у спробі військового перевороту у липні 2016 року. Також Ердогана виправдовують тим, що він вимушений іди у ногу з міжнародною політикою, яка переплелась на сирійській арені, і називають це «політичний реалізм», або вони говорять, що «він робить те, на що вистачає сил». Згідно їх думці, прагнення турецького режиму досягти своїх цілей на тлі міжнародного тиску цілком виправдано.
На жаль, усі вони у своїй думці не опираються на ісламську акиду, визнаючи те, що політична система у регіоні, встановлена колонізаторами згідно угоді «Сайкс–Піко», визначила правила ведення боротьби та політики. Вони виправдовують зрадництво Ердогана у відношенні жителів Шаму, говорячи, що він був вимушений передати Алеппо у руки найманців Америки заради безпеки турецького народу і що у цьому рішенні є взаємні політичні інтереси. Вони говорять, що це спрощує розуміння заплутаної міжнародної політики.
Це нагадує слова туніського поета Абу аль-Касима аш-Шаббі: «Хто боїться піднятись на верхівку гори, той завжди живе у ямі». Передачу Алеппо у руки ворогів вони виправдовують необхідністю дотримуватись угоди «Сайкс–Піко» (і усе, що виходить із неї ).
Якщо б вони опирались на ісламську акиду, то були упевнені у тому, що Аллах — Величніший за усіх тиранів та їх слуг. Якщо б вони вірили у те, що Ісламська Умма, тримаючись за вервь Аллаха, здатна здійснити обіцянки Посланця Аллаха ﷺ щодо завоювання Риму, то не повторювали б свої принизливі виправдання, які розкривають слабкість їх віри в Аллаха та відсутність усвідомленні потужності Ісламської Умми. І тоді вони працювали б разом з рештою мусульман для надання допомоги Ісламу і для встановлення Халіфату за методом пророцтва.
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Осман Баххаш
Голова центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
13 Джумадаас-сані 1438 р.х.
12.03.2017 р.
