Газета «аль-Мисріюн» за 29.11.2011 оприлюднила промову головного духовного наставника організації «аль-Іхван аль-Муслімін», доктора Мухаммада Бадіа у своєму щотижневому віснику: «Організація нарешті наблизилася до здійснення своєї найвеличнішої мети, прокресленої лідером і засновником руху Хасаном аль-Банною, а саме встановлення справедливого і праведного режиму правління з усіма його інститутами і установами, що утворюють уряд, а потім Праведний Халіфат і володіння світом».
Ці заяви викликали невдоволення прибічників світськості у Єгипті, які борються із самого початку революції 25 січня заради збереження світського республіканського устрою держави у Єгипетській землі, категорично відкидаючи будь-які розмови про ісламське правління. Щоб зняти це напруження і відбити атаку, д-р Абдурахман аль-Бір, член відділу зі зв’язку з громадськістю в організації прокоментував заяви головного духовного наставника, позбавивши їх усілякого сенсу і значення, щоб догодити секуляристам і державам безбожного Заходу, що стоять за ними, які налякані посилюваним підйомом ісламської тенденції у Єгипті і голоснішанням голосів, які вимагають ісламського правління через встановлення Халіфату. Д-р аль-Бір згідно з публікацією газети «аль-Хуррія ва аль-Адаля» за 05/01/2012 заявив: «Головний духовний наставник під словами «Праведний Халіфат» не мав на увазі той традиційний уклад, який передбачає присутність на чолі держави халіфа, який буде призначати валіїв та інших осіб. Навпаки, він мав на увазі необхідність союзу між усіма арабськими і ісламськими державами». У якості прикладу тому привів модель Організації Ісламської Співпраці, яку, за його словами, слід удосконалити і розвинути.
Майже таке саме сталося в Тунісі, коли друга людина в організації «ан-Нахда» Хамаді аль-Джибалі 13.11.2011 у місті Суса заявив про Шостий Халіфат. Ці заяви його викликали широку полеміку на туніській арені, що змусило його взяти назад свої слова, сказавши, що вони були вирвані з контексту його промови. Потім для заспокоєння ворогуючої сторони він сказав: «Вибір партії «ан-Нахда» у питанні політичного правління – це вибір республіканського демократичного режиму, який черпає свою легітимність у народу». Швидкий відступ аль-Джибалі від своїх заяв відкрив перед ним можливості стати головою туніського уряду. Потім лідер організації «ан-Нахда» аль-Ганнуші відзначив, що аль-Джибалі є головою кабінету міністерства, а зовсім не головою Османського Халіфату.
У цьому ж контексті, доктор Рафат Саїд оприлюднив 07.01.2012 на сайті «Ахль-юль-Куран» (прибічники Корану) статтю під назвою «Про Халіфат і його міфи», намагаючись штучно без усілякого шаріатського розуміння відкинути утвердження про обов’язковість Халіфату, як системи правління в Ісламі. Він подав висловлювання таких мусульманських вчених, як аш-Шахрастані, аль-Джарджані, аль-Газалі і аль-Аміді про те, що питання Халіфату не входить у категорію питань віровчення (акида), як доказ необов’язковості його. Можливо, доктор необізнаний у правових положеннях релігії, не знає їх категорії і методику їх виведення, тому не бачив різницю між акридою і постановленням шаріату. Підтвердження обов’язковості Халіфату - це підтвердження постановлення шаріату, яке витікає з безлічі доказів з Корану, Сунни та Іджма ус-Сахаба (одностайність сподвижників). Даний розгляд не з області акиди, навпаки, з області постановлень шаріату відносно вчинків людини, таких як піст, закят тощо. У якості відповіді ми приведемо докторові ті висловлювання вченого аль-Джарджані з книги «Шарх аль-Мавакіф», якими він намагався аргументувати свої слова: «Халіфат не є одним із стовпів релігій і віровчень (акид), а скоріше одним з відгалужень, пов’язаних із вчинками повнолітніх (відповідальних) людей». Відомо, що постанова шаріату – це звернення Всевишнього Аллаха відносно вчинків повнолітніх (відповідальних) людей. У той час як акида – це рішуче твердження, яке відповідає реальності на підставі доказів.
У зав’язку з цим партія Хізб ут-Тахрір, ім’я якої на ісламській арені асоціюється з концентрованим закликом до встановлення Ісламського Халіфату, видала низку прокламацій, які висвітлюють ситуацію в Єгипті, і провила широкомасштабну активну роздачу їх. Так 06 січня 2012 року вона видала і роздала прокламацію під назвою: «О жителі Єгипту! Невже ви повинні пережити іще декілька десятків років під владою світської демократичної держави з обираємою народною радою, у якої немає ані сили, ані міці, щоб усвідомити, що єдиним порятунком для вас слугує Праведний Ісламський Халіфат?!». Під час роздачі прокламації серед людей деякі люди, які мають зв'язок з правоохоронними службами, називають себе «саляфіти» (попередники), спробували завадити активістам хізбу. У той час як ранні праведні саляфіти (попередники), тобто сподвижники віддали перевагу обранню халіфа над похованням Посланця Аллаха ﷺ у силу значущості цього обов’язку. Однак сьогоднішні не дозволили одному з активістів хізбу завершити роздачу прокламації, яка пояснює обов’язковість Халіфату. Вони схопили його і здали у поліцію, потім у прокуратуру, яка звільнила його з офіційним вердиктом і повернула назад йому решту прокламацій.
Після цього інциденту, який отримав широке освітлення у пресі як жорстоке зіткнення між активістами хізбу і прибічниками салафітів, супутниковий телеканал «ДАРІМ-2» 10 січня 2012 року виділила спеціальний випуск передач «Правда навколо питання…».
Як завжди, на об’єктивність у випуску не варто розраховувати ніколи. Ведучий програми зачитав прес-реліз Військової Ради відносно Хізб ут-Тахрір, а відповідь хізбу на прес-реліз Військової Ради, у якому хізб пояснив, що є світовою партією, яка веде свою діяльність на об’єднання мусульманських країн в єдиній ісламській державі Халіфат, залишився без освітлення. Ймовірно що ведучий за ім’ям Ваіль аль-Абраший вміло може ігнорувати факти і попирати усі вимоги журналістики, такі як об’єктивність, неупередженість і зіставлення однієї точки зору з іншою.
Даний випуск також вилив шквал вигадок на хізб і Халіфат з посиланням на підозрілі книги, видані спеціально проти хізбу і ідеї Халіфату.
Дехто, намагаючись очорнити, самі себе дискредитували, коли піддали різкій критиці приводиме у книгах хізбу висловлювання про те, що «У відношенні Посланця Аллаха ﷺ неприпустимо, щоб він був муджтахідом». Вони сказали: «Хізб заявляє, що його амір є мутлак муджтахідом, а Посланець Аллаха ﷺ за його словами не може бути навіть звичайним муджахідом?!». Вони виставили цю тему як питання зіставлення між здібностями здійснити іджтіхад. Воістину, це парадокс!!! Як можна вважати, що наше твердження: «У відношенні Посланця Аллаха ﷺ неприпустимо, щоб він був муджтахідом» означає, що Посланець не у силах здійснити іджтіхад, а нашому шейху це під силу!?
Ця людина виказала своє невігластво чи навмисно зробила вигляд, що не знає про те, що іджтіхад муджтахіда може бути помилковим і вірним, а це неприпустимо у відношенні Посланця, тому що Посланець Аллаха ﷺ не каже від себе, а тільки доносить божественне одкровення, яке нисходить йому і його слова завжди вірні. Між тим, іджтіхад у відношенні нашого шейха допустимий, як і допустимий у відношенні інших шейхів. Його думка вважається вірною, але не виключає помилку. Ця людина підмінила питання і подала його так, наче суть полягає у здатності здійснити іджтіхад, немовби ми вважаємо здатність здійснити іджтіхад нашого шейха вище за здатність Посланця Аллаха ﷺ. Ця явна підміна понять і відверта брехня. Це навмисне введення глядачів у оману.
Однак, не дивлячись на це, всупереч усім цим підступам, заклик хізбу скористувався цим випуском, який допоміг зламати інформаційну блокаду, накладену на хізб у Єгипті. Інформація про затримання активіста хізбу, передачу його у прокуратуру і звільнення його отримала широке освітлення у ЗМІ. У той час як арешт 120 активістів хізбу у 2002 році не отримав такого інформаційного освітлення, не дивлячись на свою значущість. Особливо якщо згадати, що справи 26 з них були передані у судове виробництво, де їх засудили до тюремних ув’язнень від 1 до 5 років по обвинуваченню в участі у діяльності по встановленню Халіфату.
Хізб ут-Тахрір довів безпрецедентну прибічність своєї ідеї, до якої він закликає, переносячи на її шляху різні види пригноблення і переслідування з терпінням та вірою, не боячись заради Аллаха усіляких докорів. Цим він зміг зв’язати свою назву з Халіфатом і навпаки. З дозволу Аллаха, він продовжить залишатися таким до повного досягнення своїх цілей через відновлення ісламського способу життя за допомогою Праведного Халіфату, появу якого передрікав Посланець Аллаха ﷺ після епохи несправедливого диктаторського правління.
