«Не вбивайте душу, вбивати яку заборонив Аллах, якщо тільки у вас нема на це права»

Аллах Всевишній сказав:

وَلَا تَقْتُلُوا النَّفْسَ الَّتِي حَرَّمَ اللَّهُ إِلَّا بِالْحَقِّ

«Не вбивайте  душу, вбивати яку заборонив Аллах, якщо тільки у вас нема на це права» (17:33).

Всевишній також сказав:

وَالَّذِينَ لا يَدْعُونَ مَعَ اللَّهِ إِلَهًا آخَرَ وَلا يَقْتُلُونَ النَّفْسَ الَّتِي حَرَّمَ اللَّهُ إِلا بِالْحَقِّ وَلا يَزْنُونَ وَمَنْ يَفْعَلْ ذَلِكَ يَلْقَ أَثَامًا 68 يُضَاعَفْ لَهُ الْعَذَابُ يَوْمَ الْقِيَامَةِ وَيَخْلُدْ فِيهِ مُهَانًا 69

«И ті, хто не закликають з Аллахом іншого божества, і не вбивають душу, заборонену Аллахом, інакше як по праву, і не перелюбствують. А хто коїть це, той зустріне воздаяння. Примножено буде йому покарання в День Воскресіння, і буде перебувати він в ньому вічно приниженим» (25:68,69).

Ібн аль-Арабій сказав (у тлумаченні книги «Муватта» імама Маліка): «Про велич недоторканості життя Пророк ﷺ у  достовірному хадісі попередив  свою Умму, сказавши: «Людина не перестане перебувати в достатку своєї релігії, доки не проллє кров незаконно».   Достаток у релігії– це достаток його праведних справ, а коли ж буде скоєно вбивство, то цих праведних справ буде недосить», – тому що у нього їх не залишиться. В іншій передачі говориться: ««…в достатку своєї релігії», у великій кількості гріхів та у можливості отримувати прощення за них, і якщо вбивство тварини вважається великим гріхом , то що ж тоді буде з вбивством людини, яка порівняно з усім цим світом є більш цінною?». Підтвердженням цьому є слова Пророка ﷺ, де він сказав: «Перше, за що будуть судити у День Суду, – це за пролиту кров», – і тому що найважливіше завжди йде першим. У ат-Тірмізі приводиться, що Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Зникнення світу краще для Аллаха, аніж вбивство мусульманина». Від Абу Саіда аль-Худрі та Абу Хурайри передається, що Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Якщо б усі жителі небес та землі пролили кров одного мусульманина, то Аллах кинув би їх усіх у Пекло».  Знай, що вбивство стоїть в одному ряду с многобожжям , у «Сахіх аль-Бухарі» наводиться хадіс, в якому говориться: «Многобожжя, прирівнювання будь-кого до Аллаха, у той час як він тебе створив, та вбивство власного сина із страху перед тим, що він буде їсти разом з тобою тобой…». Муслім та ат-Тірмізі від Абдуллаха ібн Масуда передали, що Посланець Аллаха ﷺ сказав: «У День Воскресіння перше, за що Аллах буде судити своїх рабів, – це за пролиту кров».

Зверніть увагу, що у вищенаведених аятах Всевишній Аллах у дозволенні вбивства згадує слово  «الحقّ – по праву», тобто неможна вбивати людину інакше, окрім як по праву (إِلَّا بِالْحَقِّ), але що означає слово «الحقّ – право»? Абу Хіляль аль-Аскярі у книзі «Аль-Фурукъ» говорить: «Мовне значення слова «الحقّ  – право» – це безперечне право на щось, заперечення якого неприпустимо; дотримання права є обов’язковим, якщо воно доведено. Термінологічне значення цього слова у мовознавців – це рішення, яке відповідає дійсності, і застосовується воно до слів, до віропереконань, до релігій та течій стосовно тих, кого вони охоплюють, і тому протилежним йому значенням є слово  «الباطل –помилковий  »». У книзі «Аль-Муфрадат» аль-Рагіб аль-Асфахані сказав: «В основі, «الحقّ – право» – це узгодженість та схвалення … Слово «الحقّ – право» застосовується до:…к фактичних дій та слів у вимагаємому розрахунку, у вимагаємій кількості та у вимагаємий час …». «الحقّ – право» є безперечним, і в ньому не повинно бути місця сумнівам та усіляким тлумаченням, у тому сенсі, що вбивство людини є огидним вчинком; мерзотність та забороненість цього вчинка підтверджується категоричними доказами, відносно яких нема протиріч, і життя людини є недоторканим, окрім як по шаріатській причині, яка скасовує забороненість цього вчинка. І тому Пророк ﷺ очевидними та однозначними словами, які не потребують якого-небудь тлумачення, визначив ті положення, при яких дозволяється вбивство Аль-Бухарі и Муслім від Абдуллаха передали хадіс, в якому він сказав: «Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Не дозволяється проливати кров мусульманина, який свідчить, що нема божества, окрім Аллаха, і що я – Посланець Аллаха, окрім як у трьох випадках: життя за життя, одружений чоловік, який скоїв перелюбство, і коли хтось відступається від своєї релігії та облишає громаду»».  І якщо хтось скаже: робітник служби безпеки, військовий і той, хто працює на режим тагута, це ті, вбивати яких дозволено, то ми скажемо: усі вони свідчать, що нема божества, окрім Аллаха, і що Мухаммад – Посланець Аллаха, то на якому підґрунті ви звинувачуєте їх у невір’ї? І якщо вони коять заборонене, то ж мусульманин не стає невірним через скоєний ним гріх. І якщо хтось із них впав у невір’я, і на це є беззаперечні докази, то адже неможна узагальнювати і застосовувати покарання до нього не на основі Шаріату. Ми припускаємо те, що наші слова недосить переконливі і не є категоричними і що звинувачення у невір’і робітників служб безпеки та військовослужбовців є спірним питанням, тоді у такому випадку, якщо є протиріччя стосовно звинувачення у невір’і мусульманина, то хіба це не стає сумнівним і не доречно тут користуватись правилом «покарання не застосовується, коли є сумнів»?! Від Абу Хурайри передається: «Посланець Аллаха ﷺ сказав: Відстороніть покарання, якщо знайшли те, чим його відсторонити»» (вивів Ібн Маджа). Від Аіши передається: «Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Не застосовуйте покарання до мусульман по мірі своїх можливостей. Якщо ви знайдете для нього вихід, дайте йому спокій, адже, воістину, для імама помилитись у прощенні краще, аніж помилитись у покаранні»» (вивів ат-Тірмізі). Хадісів про відсторонення покарання  – велика кількість, із них є як марфуъ хадіси (возведені до Посланця ﷺ), так і маукъуф (не возведені до Посланця ﷺ), передані по багаточисельним ланцюжкам. Деякі із вчених дотримувались того, що багато із маукъуф хадісів більш достовірні, аніж деякі із марфуъ хадісів, як, наприклад, те, що багато хто з вчених порахували хадіс Аіши стосовно відсторонення покарання хасан хадісом , навіть якщо він і вважається слабким бо багаточисельним передачам. Доказом про відсторонення покарання слугують тексти, приведені у достовірних джерелах¸ як, наприклад, історія Маіза ібн Маліка та жінки із племені гамід, і хадіс від Амра ібн Шуайба, який передав від свого батька, а той – від його діда, в якому Пророк ﷺ сказав: «Прощайте один одному вчинки, за які предписані покарання.  Але якщо звістка про такий злочин дійде до мене, то покарання стане неминучим». Цей  хадіс вивели Абу Дауд і ан-Насаі. Достовірні маукъуф хадіси передані від сподвижників без протиріч серед них. І на додаток до цього я скажу те, що ці хадіси наводило у якості прикладу багата кількість правовідів, і у них вони вважались прийнятним доводом. Умар ібн аль-Хаттаб (р.а.) сказав: «Не застосувати покарання у сумніві мені більш любо, аніж покарати, будучи у сумніві». Аль-Газалі у книзі «Аль-іктісад фі ль-ітікад» сказав: «Те, до чого повинен схилятись вивчаючий усе це к , – це унинення звинувачення у невір’і, наскільки це можливо, тому що назвати дозволеною кров та майно тих, хто молиться у напрямку однієї кибли та ясно свідчить: «Нема іншого Бога окрім Аллаха, і Мухаммад – Посланець Аллаха», – є помилкою. А помилка в облишенні тисячі невірних легша, аніж помилка у пролитті крові одного мусульманина».

Вбивство мусульманина, не маючи жодного права на це, є страшним гріхом. У такому випадку, як на це може піти людина при наявності стількох сумнівів, які встають перешкодою на цьому шляху? І як він може робити для себе дозволеним вбивство мусульманина, залишаючи удовами мусульманок і залишаючи сиротами їх дітей, значи про численні сумніви у цьому, які забороняють йому робити це? І як може мусульманин погоджуватись з поширенням смути у суспільстві і з появою речей, які призводять до хвилювань та безладів, які немов молот руйнують ісламський проект у країнах, які знемагають від пригноблення з боку соціалістів та світських правителів, а також у країнах, які потроху стали намацувати шлях ісламського відродження? Для нас є очевидним те, що ісламський проект є істинним проектом, він не витягує користь для себе із вбивств невинних, і істинна та справедлива держава не будується на купах з мерцями, бо хороше дерево – це те дерево, коріння якого міцне, а віти уходять далеко у небо, і воно не орошається невинною кров’ю. А також для нас є очевидним те, що витягуючими користь із цього беззаконня невігласів та дурнів є агенти та політичні авантюристи, які використовують терор та вбивства невинних для здійснення своїх цілей, переслідуючи особисті інтереси та інтереси великих наддержав, які кружляють над ними.

Насправді, тероризм, не вдаючись у деталі його значення та не пояснюючи його походження, - це стовп «стратегії напруженості» та «контрольованого хаосу», на який спираються держави для приведення до руху місцевих регіональних та міжнародних процесів. Якщо у тебе є сумніви стосовно промовленого, то спитай сам себе: що робить Америка в ісламському світі і чим вона це виправдовує? А також що робить Росія у Сирії і чим вона це виправдовує? І чому Франція увійшли до Мальти і до Сирії і чим вона це виправдовувала? І, нарешті, чому було вбито співробітників служби безпеки у Тунісі і зачинений кордон з Лівією і чим це виправдали?  

Автор: Ясін ібн Алі
Джерело: «Аз-Зайтуна»