І так тривало до появи французького колоніалізму в Єгипті, який змінив хід життя, особливо у сфері освіти, яка ґрунтувалася на коранічних школах. Мечеть була першим навчальним закладом, як наприклад мечеть Амра ібн аль-Аса, яка була маяком розповсюдження Ісламу та фортецею проти римської ідеї, яка домінувала серед народу Єгипту у ті дні.

Мечеть Амра ібн аль-Аса була офіційним науковим та літературним центром в Єгипті. Мечеть виконувала завдання університету у справі вивчення хадісів та фікху у впорядкованому виді, під її різними колонами вивчалися різні мазхаби, у кожному кутку, під кожною колоною сидів шейх, який навчав студентів знанням законів Шаріату. А коли Фатиміди побудували аль-Азхар для зміцнення їх шиїтської ідеї, вони зміцнили своє панування через мечеті Амра ібн аль-Аса й аль-Азхар, навчаючи там шиїтському фікху. Система освіти в аль-Азхарі була такою: був один вчитель якогось предмету, який очолював групу студентів, а вони йшли за своїм вчителем до самої смерті, і їх турботою було досягнути звання і степеню їх вчителя. Студенти отримували диплом і доступ до наукових степенів у їх предметі, а потім вони викладали замість шейха або разом з ним.

З кінцем епохи Фатимідів у Єгипті до влади прийшли Айюбіди, які покінчили з усім, що було пов’язане з шиїтською освітою; вони замінили шиїтський фікс сунітським. Айюбіди навчали чотирьом мазхабам (школам), а Салахуддін започаткував школу Насрії, щоб навчати шафіїтському фікху, школу аль-Камхія для вивчення фікху аль-Малікі, школу ас-Салахія та інші школи, які ґрунтувалися на пожертвах, для навчання сунітським мазхабам. Потім вчені пішли за прикладом Салахуддіна у будівництві шкіл і їх кількість зросла до 26, найбільш відома з яких – школа аль-Камелія, побудована королем аль-Каамілем.

Після цього шкіл стало багато, але мечеть аль-Азхар залишалася маяком знань, основним університетом і центром знань. Потім прийшла епоха мамлюків, але сфера освіти не змінилася: вони оновили та розвинули те, що було у дні Айюбідів, тому епоха мамлюків вважається, як кажуть, епохою вершини розвитку. У їх епоху Ісламська держава високо стояла на ступенях прогресу, а Єгипет був повний на вчених і письменників, таких як Ібн Хаджар аль-Аскаляні, Калькашанді, Макрізі, Сахааві, Суйуті та багато інших, які зробили свій внесок у розквіт наукового життя.

В епоху Османського Халіфату Османіди вважали, що Єгипет є центром знань, який здатний виховати армію завойовників, але вони були здивовані деградацією освіти в Єгипті загалом та в аль-Азхарі зокрема. І тому вони спробували розвинути освіту роблячи акцент на ісламських науках та арабській мові. Ось тому студенти вчили Коран та наукові тексти, вчилися читанню й граматиці. Абдуррахман аль-Джабарті згадує деякі з книг, які вчили у ту епоху, такі як книги аль-Ашмунія, Ібн Акіля, Аль-Азхарії, Шузура аз-Захаба, книги єдинобожжя, такі як «Аль-Джаухара», книги про логіку, метафори, сенси і розтлумачення та різні книги з тафсіру. Увага на той час була зосереджена на поясненнях і текстах (шурух і мутун), і було оприлюднено багато книг пояснень і текстів. Але, потім розпочалися пояснення пояснень, у результаті чого постраждав оригінальний сенс, розповсюдилися різноманітні композиції, складні фрази і зникло основне призначення книг.

Якщо ж ми подивимося на навчальну програму освіти у Єгипті у дні французької окупації, то ми побачимо, що вона була серйозно підірвана. І це сталося тоді, коли акида послабшала в серцях мусульман на тлі чисельних поразок від французів, які зрештою привели до окупації ними Єгипту. Мусульмани були сильно приголомшені, коли побачили силу зброї та перевагу Заходу у науці над мусульманами. Вони почали дивитися на Захід як на володаря культури і сили, і багато хто, захоплюючись, прийняв усе західне, думаючи що це і є правильність!
 

Колонізатори наполегливо казали населенню, що французька окупація – добро і благо, тому що вона розбудила мусульман і проінформувала їх про сучасну науку та про велике наукове відродження. Французи почали говорити і розповсюджувати в Єгипті те, що мусульмани не знають нічого з мирських наук, будь то математика або хімія. Навіть шейха аль-Інбабі, у той час Шейха аль-Азхару, спитали: чи можна мусульманам вивчати математичні, інженерні та інші науки природознавства? Він відповів: «Це дозволено, але з поясненням зиску від їх дослідження». Відповідь пролунала так, неначе у мусульман не процвітали ці науки!

Зміна освіти в аль-Азхарі з релігійної на світську

Мухаммад Алі, як Мустафа Кемаль після нього, були великим вивертом для мусульман. Ледь діставшись до правління, він зробив себе постійним правителем і почав планувати програму для нової освіти, далекої від Ісламу. Він планував те, яким чином набути якомога більшу частину країни шляхом виведення її з-під впливу ісламського Халіфату. Він почав здійснювати свої мрії і зробив освіту прозахідною, яка суперечить ісламським цінностям. І цим він не обмежився, а цілком ізолював релігійну освіту від життя. Він скасував школи ісламських вакфів, що справило великий вплив на скорочення предметів аль-Азхару, а також відбулися обмеження та утиски вчителів.
 

Освіта, яку встановив Мухаммад Алі у Єгипті, була воєнізованою: були військові навчальні заклади для випуску військових, школи медицини для лікування військових, школи, які навчають спорудженню інженерних конструкцій, промислові школи для військових постачань, і навіть місіонерські для задоволення релігійних потреб військових. Навіть європейські наукові експедиції, які він відправляв, і ті були під управлінням військових. А що стосується мечетей, то аль-Азхар і релігійну освіту він залишив без пожертв (вакфів), що власне і привело до відсутності бажаючих там вчитися. І через кілька років релігійна освіта була повністю відірвана від життя і стала повністю вільною від мирських елементів, скоротилися усі її ресурси так, неначе вона було цілком ізольована від Єгипту.

Західні ідеї в епоху Мухаммада Алі отримали велике розповсюдження у навчальній програмі громадської освіти, яку курували французи. Уся освіта в Єгипті сильно наражалася на вплив і була у залежності від них, і навіть дійшло до того, що правила навчання, управління школами та шкільні плани – усе з точністю було переведено з французької на арабську мову. Комітети, що очолюють освіту, складалися з французів і єгиптян, які вчилися у Франції, усі сфери знаходилися під впливом французької освіти.

Мухаммад Алі не працював сам по собі, він був оточений французькими спеціалістами, які допомагали йому вести справи в країні, які коректували освіту, оскільки їм треба, для здійснення хрестоносних колоніальних цілей і ліквідації акиди у серцях мусульман. Мухаммад Алі намагався ввести сучасні європейські технології у єгипетські школи, далекі від релігійної освіти аль-Азхару. Він перевів французьку літературу на арабську мову. Перекладачі видалили все, що стосується ісламської акиди, були запущені цілі програми, щоб віддалити студентів від усього, що має відношення до релігії, Шаріату й акиди, і безсумнівно, це завдало великих збитків Єгипту зокрема та Ісламській Уммі – загалом.

Потім до Єгипту прийшла англійська окупація, і вона ще більше погіршила ситуацію в області освіти. Англійці розробили свою програму освіти, найважливішими результатами якої було наступне:

а) Нехтування освітою взагалі, а також дуже висока платня за освіту, у той час як раніше вона була безкоштовною.
б) Вплив англійського радника Данлопа на освіту, який докладав усі зусилля, щоб вбити у ньому дух нововведень.
в) Мета освіти була обмежена випуском обслуговуючого персоналу для держави.
г) Збільшення рівню неписьменності в Єгипті, який досяг 92% серед хлопчиків і 97% серед дівчаток.

Данлопу вдалося здійснити політику в галузі освіти відповідно до західного, християнського бажання. Були розроблені і введені навчальні плани, які розривали зв'язок між Ісламською Уммою та її релігією. Ісламську історію було спотворено, релігія вивчалася у дуже вузькому спектрі. Було знову встановлено визначення Ісламу, що це – релігія, яка прийшла для знищення ідолопоклонства, яке було провідним в епоху невігластва, для заборони вбивства немовлят жіночої статі, заборони алкоголю, азартних ігор та грабунку…і тільки.  Тепер же завершилася основна роль релігії, оскільки ці речі були викоренені.

Данлоп прийняв за основу у політиці розвитку освіти та європеїзації відоме англійське прислів’я: «Повільно, але впевнено – і будеш першим». Він завдав смертельних ударів по освіті аль-Азхару, який був основою єгипетської освіти того часу. Данлоп планомірно залишав аль-Азхар без будь-якої допомоги держави, у той самий час активно підтримуючи громадські школи, які не навчають релігії і не додають її у план навчання. Він призначав на керівні посади та посади з високим соціальним статусом випускників цих нерелігійних шкіл, у той час як випускники аль-Азхару, які вчилися двадцять років і більше, не могли нікуди влаштуватися на роботу, окрім як на роботу з дуже маленькою зарплатнею, недостатньою навіть для покриття основних потреб його родини. А при цьому випускники громадських шкіл облаштовувалися в урядових установах та міністерствах усього після чотирьох років навчання і отримували зарплатню, яка становила з себе величезне багатство, достатнє для розкішного життя у столиці (у Каїрі). Її вистачало на одруження і придбання житла та іншого майна, у той час коли випускник аль-Азхару жив, ледь зводячи кінці з кінцями, залежачи від допомоги людей.

Немає жодних сумнівів, що це положення випускників аль-Азхару було достатнім, щоб люди стали уникати його і, відповідно, уникати релігійної освіти загалом. І люди потоком йшли у громадські школи, що забезпечували таке престижне положення у суспільстві, яке порахувало, що багатство і статус – це все, що потрібно людині у її житті.

Серед найбільш відомих справ Данлопа для європеїзації Єгипту були наступні

Його робота по боротьбі з арабською мовою, Ісламом і аль-Азхаром, у тому числі – переслідування викладачів арабської мови з числа азхарітів і розвиток англійської мови та її носіїв. Це дало йому цілковитий контроль над усіма справами освіти. Таким чином, він виключив вплив арабської мови. Він дійшов до такого степеню британізації населення, що зробив викладення основної частини наук, таких як математика, хімія, історія, географія та малювання - англійською мовою, чим значно обмежив використання арабської мови. Потім він розпочав віддалення мусульманської молоді від віри у Коран та у його вчення, як він сам казав: «Коли зникне Коран і місто Мекка з арабських земель, тоді ми зможемо побачити арабів, що йдуть шляхом цивілізації».

Данлоп щоліта приїздив до Великобританії. І на початку кожного навчального року він повертався з великою кількістю вчителів-англійців з дипломами. Найпомітнішими працями цих вчителів були роботи про ненависть до арабської мови, про знищення надій арабів, про відчуження студентів і про фальсифікацію історії арабів та мусульман, про поширення сумнівів навколо їх історії, а також – різноманітні обвинувачення проти ісламської культури. Усе це робилося з метою створення загального відчуття ненависті, відрази та висміювання Ісламу і мусульман.

Данлоп також сприяв розповсюдженню зарубіжних шкіл відповідно до політичних цілей європеїзації та колонізації. Він розбив дух Умми і зіпсував її чесноти. Данлоп призначив Саада Заглюля міністром освіти під тиском громадської думки замість графа Кроумера, але реальна влада усе одно була в руках Данлопа. Він затверджував свої плани через міністерство з директорами шкіл і старшими співробітниками лише після того як вони зв’язувалися з ними особисто. Він віддавав їм накази та інструктував, перед тим як вони починали писати офіційні звіти. Едвард Ламберт, директор школи права, написав у своїй доповіді наступне: «Міністерством освіти реально керує Дуглас Данлоп. Він визнав недійсними низку підручників, тому що вони кажуть про арабо-ісламські цінності, що не відповідало його політичним та релігійним поглядам – це книги де цитувалися правила Ісламу, закони, аяти і хадіси, які наполегливо закликають любити батьківщину та виправляти взаємовідносини».

Після цього настала епоха Гамаля Абдель Насера, який продовжив процес руйнації освіти в Єгипті. Він йшов по стопах своїх попередників у руйнуванні поколінь мусульман, які просякли гнилою ідеєю соціалізму та найгіршою з форм світськості. Аль-Азхар отримав сильний удар в епоху Абдель Насера, коли той вирішив вилучити приватну власність Азхару («аль-авкаф»), порушуючи цим самим Шаріат, звичаї та права. Вакф був гарним звичаєм, який здійснювали побожні люди, щоб забезпечити багато видів діяльності у житті і допомогти бідним людям. Вакуф («وقف»‎‎: зупинка, призупинення, утримання) – у мусульманському праві – це землі, майно, передане державою або приватною особою на релігійні або благодійні цілі. Є навіть вакф для птахів – для них розкидали насіння зернових культур на дахах мечетей або у інших місцях. Доктор Хасан аль-Шафеї, керівник технічного відділу Шейха аль-Азхару, голова комплексу арабської мови, заявив, що Абдель Насер відібрав більшість вакфів аль-Азхару з розділу сільськогосподарських земель та розподілив їх серед фермерів, не дивлячись на те, що це суперечить Ісламу та завдає аль-Азхару мільйони гіней збитків.

Урізування коштів аль-Азхару відбулося у той самий час, коли режим Насера затиснув шейхів та вчених у лещата служб безпеки та заборонив їм казати правду або казати щось про нього. Його політики став дотримуватися і його наступник Анвар Садат, оскільки керівництво аль-Азхару продовжувало перебувати під наглядом служб безпеки, які навіть обирали шейхів згідно із законом, виданим президентом, не кажучи вже про продовження урізування вакфів та коштів.
 

В епоху Абдель Насера був доданий новий предмет для викладання – «Народна освіта». Цей предмет обов’язково повинен був викладатися на усіх рівнях освіти, і усе це робилося для того, щоб прищепити у серця нових поколінь любов до Абдель Насера. У цьому предметі показувалися його досягнення у ліквідації корупційної монархії шляхом революції, у побудуванні заводів і гребель, в аграрній реформі, а також уславлення його ролі у боротьбі проти колоніалізму та у справі підтримки інших арабських революцій (наприклад, в Алжирі) та інші досягнення. Він подав усі свої досягнення як диво, незалежно від результатів його допомоги, наприклад, для революції Ємену.

Також режим Насера ввів в освіту книгу під назвою «Хартія», яка викладалася у школах. Найвідомішими авторами, що підготували цю книгу, були Ахмад Камаль Абу-ль-Магд і Мухаммад Хасанейн Хейкал. Книга містить у собі те саме уславлення, що й книга «народна освіта», з деякими змінами. У ній розповідалося, що Абдель Насер запровадив соціальну справедливість та свободу думок, а також була написана й інша брехня, оскільки насправді нічого з цього досягнуто не було. В реальності ж здебільшого були тільки репресії та арешти під час його правління.  
 

Після Кемп-Девідської домовленості, між 1979 та 1981 роками, програма освіти була змінена. Були внесені зміни до програми історії, читання, прибрані усі тексти, які розповідали про війни між мусульманами та Ізраїлем. Потім, коли Фатхі Сорур став міністром освіти, він здійснив величезні зміни у навчальній програмі відповідно до вимог сіонізму та Америки.

25.08.1981 прем’ер-міністр Ізраїлю Менахем Бегін відвідав Каїр, і серед обговорюваних тем з Садатом було те, що Єгипет бажає нормалізувати відносини з євреями, як запевнив його Садат. Бегін у спростування цього сказав Садату: «Як ти хочеш, щоб я повірив у те, що ви маєте намір нормалізувати відносини з нами, у той час коли студенти Єгипту як і раніше читають аят, який промовляє: «Невіруючі сини Ісраїла (Ізраїля) були прокляті язиком Давуда (Давіда) та Іси (Іісуса), сина Мар’ям (Марії)…» (05:78)?».

Садат, викликавши єгипетського міністра освіти, зажадав прибрати подібні аяти та розмови про ворожнечу синів ізраїлевих з Ісламом з єгипетської програми освіти.

Після подій 11 вересня 2001 року Сполучені Штати та низка європейських країн привселюдно пропонували змінити навчальну програму в усіх ісламських землях. Усе це було зроблено з метою прибрати коранічні тексти і хадіси, які говорять про джихад, та замовчувати аяти та хадіси, що стосуються євреїв, відповідно до мирної просвіти, яка стала актуальною в Єгипті після підписання домовленості миру між Єгиптом та єврейською державою. США вже на протязі кількох років вимагають від аль-Азхару змінити навчальну програму та систему освіти. США (та сіоністи у тому числі) хочуть змінити:

1. Прибрати предмет фікху з програми середніх шкіл і замінити його деякими статтями співробітників аль-Азхару, під назвою «Полегшений фікх».
2. Скасувати розділи про джихад у середніх школах.
3. Додати хадіс і тафсір до предмету «матеріали для читання і тексти з минулого року» у програмі третього класу.
4. Прибрати 12 частин Корану у початковій школі і у четвертому класі навчання у середній школі.
5. Додати французьку мову у навчальний план третього класу середньої школи, а потім і англійську мову (без зазначення годин вивчання), що означає те, що ці мови впроваджуються для конкурування та витіснення шаріатських предметів.
6. Скорочення тафсіру у першому класі лише першими вісьмома аятами з сури «Кахф» («Печера»).
7. Цілковита ліквідація предмету релігії як прояву рабства людини у відношенні до Аллаха, залишивши її лише у моральних вченнях та інструкціях, подібно до християнської релігії.
8. Збільшення степеню зіпсованості у мовній програмі шляхом включення занадто вільних книг та посилення зіпсованості в інших сферах розповсюдженням змішаних танців, музики, співу. Спільні програми знайомлять з низкою співців, поетів та оповідачів, яким надається світове значення, і роблять усе, щоб студенти наслідували ці зразки для успіху в житті.

У громадській програмі вони зробили наступне:

1. Встановили англійську мову з першого класу. Це означає, що студент вивчатиме предмети на обох мовах і тут йде тенденція до поширення міністерством політики експериментальних шкіл, у яких перевага віддається викладанню матеріалів або (в основі) викладання англійською мовою.

2. Прагнення до анулювання релігії (ісламська освіта для мусульман і християнське виховання християн) і прийняття предмету етики, у якому змішується текст Корану і Сунни з текстами з Тори та Біблії і з висловлюваннями філософів.

Приклади деградаційної політики в області освіти

І щоб показати рівень деградації та плутанини, приведемо лише два приклади, які просуваються в ім’я розвитку,  але негативно впливають на студентів і приносять їм великі незручності, а також від них страждає уся Умма:

1. Вже минуло багато часу, як було скасовано шостий рік у початкових школах. Школярі звикли до цього скорочення, яке було здійснене для полегшення навантаження на бюджет освіти і було наслідуванням програми розвинутих країн. І раптом після чотирьох років нас дивують об’явою, що експеримент провалився, тому що він обтяжує розум учня без підвищення його рівню. А потім знову говорять про переваги шести років і про повернення цієї програми, але тільки через чотири роки.

2. Другий приклад пов'язаний з середньою школою: система середньої школи є експериментальною у вигляді диплому і у методі екзаменів, і це триває на протязі восьми років. Щороку міністерство відмовляється від деяких зі своїх раніше ухвалених рішень, що впливає на батьків, які знаходяться у стані здивування і бачать, як майбутнє їх дітей перетворюється на полігон для випробувань.

Якою повинна бути ісламська освіта

Філософія освіти в очікуваній нами державі Халіфат повинна ґрунтуватися на вихованні повноцінної ісламської особистості, на чіткому побудуванні понять у кожного індивіда про його Творця, про всесвіт, людину і життя у світлі вищих цінностей Ісламу, які роблять його готовим для поклоніння Творцю і готовим до реалізації Його законів у світлі Корану і Сунни. Ця держава повинна також ґрунтуватися на ісламському вихованні, яке приведе до появи покоління синів Умми, які розуміють, що таке діяти свідомо і на основі осяюючої думки так, що вони усвідомлюватимуть свого Творця і свій взаємозв’язок з Ним і будуть дотримуватися прав та обов’язків як своїх власних, так і інших людей.

Освіта ґрунтується на побудуванні ісламської особистості та на наданні Уммі всього, що необхідно для знань, навичок, науки і техніки, які йдуть у ногу з часом, щоб бути корисним для Умми і всього світу в усіх сферах життя. Усе це досягається лише через очікувану Ісламську Державу, державу Халіфат, про яку сповістив Посланець Аллаха ﷺ. Освіта – це непростий процес, він включає в себе чисельні та різноманітні аспекти, які включають у себе те, як створити відповідну освітню програму для учнів усіх освітніх стандартів. Це означає, що ці дії здійснюються за допомогою вчителя і його учнів для виконання конкретних задач та для досягнення конкретних цілей. Освіта повинна змінити поведінку учнів та спрямувати їх до реалізації їх цілей та задач, а тому необхідно, щоб освітній процес був цілеспрямованим, який враховує усі складові його позиції освітніх факторів, через які співпрацюють викладач та студент для досягнення освітніх цілей.

Освіта є невід’ємною частиною людського життя, вона існуватиме, поки існує земля і люди. Освіта є обов’язком, підтвердженим Кораном і Сунною, які є джерелом освіти, що веде до божественного шляху, тому Іслам не приймає його, щоб мусульмани отримували уявлення та ідеї не з оригінальних ісламських джерел. Отже, цілком природно, що виховання та школа є відмітним, видатним та широким поняттям, яке виходить з точки зору Ісламу у вихованні в людині того, для чого її було створено, її підготування до світу цього та наступного і до того, що він – наступник Аллаха на землі.

Школа є основним стовпом у вихованні та підтриманні формування особистості людини, яка виховується в родині, а потім йде у галузь освіти. Школа – це перший виховальний заклад, який пропонує учням певну поведінку, яка відповідає його функції та його ролі у житті суспільства. Учень йде у школу через пошану до неї і до її ролі, яку вона грає в освіті та навчанні. Саме тому школа неминуче здійснює найбільший вплив на суспільство та Умму. Школа з її освітньою місією необхідна людству.

Школа з самого початку, починаючи з мечетей, які прагнули мати власні шкільні будівлі, щоб кожний мусульманин був прикладом його релігії, закликав до неї та жив відповідно до ісламської думки, яка заповнює його серце і розум, і щоб його поведінка в житті підтверджувала це. Ісламська школа спрямована на поєднання вимог життя, тобто об’єднує в собі науки, технології та різноманітні знання, розвиває дух вірності ісламському Шаріату і віддалення від кожної системи або закону, що порушує закон Шаріату. А також вона прагне до цілісності вчинків і поведінки та до їх формування відповідно до ісламської думки, щоб Умма мала єдине ісламське сприйняття відносно всесвіту, людини і життя, і до усього того, що виходить з цього. Школа працює для реабілітації людини у якості намісника на землі, щоб людина могла виконати свою місію в усіх напрямках і у межах концепцій та цінностей, що впливають на поведінку, і працює для утворення повноцінної ісламської особистості (аклія та нафсія), шляхом ісламської просвіти на усіх етапах освіти.

Ісламська школа із самого початку прагнула (відповідно до одкровень Корану) розвивати дух навчання та мислення. Вона прагнула зміцнити можливість розуміти одкровення Аллаха, давала поняття про всесвіт та про те, що знаходиться у ньому, прагнула показати мудрість Аллаха у Його творіннях, що дозволяє індивіду вести активне життя, показувала повну гармонію між наукою та релігією у Шаріаті Ісламу. Адже воістину, Іслам – це релігія і мир, ісламська ідея відповідає вимогам людського життя у кращому вигляді в усіх епохах.

Метою освіти в державі Ісламу є дати істинне поняття про Іслам, прищепити ісламську віру та розповсюдити її, дати учню ісламські цінності та прагнення до вивчення різноманітних знань і до придбання навичок, щоб він прагнув будувати та розвивати державу економіки, соціально, військово, науково та політично… І щоб людина була корисним елементом у будівництві його суспільства. Це досягається наступним шляхом:

1. Прищепленням акиди Ісламу, знань, корисних навичок та істинних цінностей, щоб мусульмани зростали, розуміючи свою роль у житті, свою акиду, розповсюджували та захищали її, працюючи для придбання щастя в обох світах.

2. Забезпеченням необхідної кількості кадрів, необхідних для досягнення цієї мети, щоб переходити від успіху до успіху.

3. Турботою про інтереси особистості та суспільства разом, щоб освіта була достатньою для виховання особистостей, корисних для суспільства і для себе.

4. Прищепленням ісламської просвіти серед студентів, яке витікає з ісламської доктрини, такої як наука єдинобожжя, що ґрунтується на ісламській акиді, або такої як фікх, тафсір та хадіс, або того, що потрібне для виведення законів, знань для іджтіхаду, таких як усуль-фікх, наук мови, термінології. А також вивченням історії Умми, яка є частиною культури та просвіти Умми, які несуть у собі повідомлення про культуру Умми, її лідерів, вчених, відомих особистостей. Історія показує вплив на поведінку Умми.

З усього сказаного вище можна визначити комплекс цілей освітнього процесу у світлі Ісламської Держави:

1. Відновити довір’я до законів Ісламу і відновити ісламську культуру та просвіту Умми, які забезпечать її знаходження в авангарді, щоб вона була наддержавою та провідною Уммою.

2. Прищепити просвіту Ісламу дітям Умми для запобігання будь-яких сторонніх просвіт та культур.

3. Забезпечити продовження процесу освіти на різноманітних етапах, що є єдиним способом врятувати просвіту Умми і зберегти її у серцях її дітей, тому що ця просвіта становить з себе божественне одкровення.

4. Забезпечити прийняття ефективних рішень та обмежень мусульман, які отруєні думками західної культури та просвіти, йдуть за нею за переконанням та наслідують Захід.

5. Одна з найважливіших цілей освітнього процесу – збереження акиди Умми у думках та серцях мусульман, щоб не було їх спотворення та надання співтовариша Аллаху.

6. Навчальний план повинен бути спрямований на виховання ісламських особистостей, і це повинно відбуватися у межах систематичного плану освіти.

7. Необхідно утворити сильну політичну структуру, яка буде сильною матеріально, ідеологічно, науково, промислово та матиме на озброєнні технології, що йдуть у ногу з технічними розробками кожної епохи.

Ісламському Халіфату вже вдалося зробити Ісламську Умму провідною Уммою, яка знаходилася на вершині своєї могутності, і вести за собою усе людство, щоб ця Умма була першою в усіх областях. Школи цього Халіфату випускали вчених, політиків та лідерів у різноманітних областях, з медресе випускалися державні лідери, воєначальники, факіхи та люди, які несли світло Ісламу. Вони були гарантом правосуддя, розквіту, солідарності, і куди б вони не пішли, вони приносили туди благо і показували людям шлях до щастя в обох світах. Вони істинно вірили в Аллаха і поклонялися Йому за правом, вони взяли зі знань цього світу те, що необхідне для того, щоб бути попереду, серед лідерів, усе навколо них квітнуло на протязі багатьох віків.

Ісламська Держава з самого початку дбала про освіту мусульман. Вчені брали мирські знання всюди, без будь-яких бар’єрів, й уся освіта була дійсно безкоштовною. Ісламська Держава зосереджено ісламізувала знання і вирізнялася цим: науки розвивалися, перекладалися книги, Іслам був доктриною та системою життя, він був центром для всіх, віссю, навколо якого усе оберталося, Ісламом, який приводив людей до щастя в обох світах.

Арабська мова була подібна до великого глечика, куди стікалися усі знання. Усі книги, привезені з інших країн, перекладалися на неї. Тут варто відзначити, що мова науки – це мова сильної держави, яка нав’язує свою мову, валюту, дії та точку зору на життя, як це було тоді, коли ми мали державу, і ми помічаємо відсутність цього сьогодні.

Питання, яке виникає у нас: чи може освітній заклад змінити цю реальність та допомогти повернути й відновити усе, що поверне нам минулу славу?

Відповідь на це питання таке: якщо політична система знаходитиметься під владою богобоязливого щирого лідера, і будуть ухвалюватися правильні політичні рішення, що виходять з ідеології Умми та її акиди, то ми можемо добитися змін в освіті, і на це є докази з Ісламу та з реальності.

Перший доказ: араби були у невігластві, стражданні та бідності, і тоді почав діяти план Господа зі зміни їх реальності за допомогою першого слова, посланого одкровенням Пророку ﷺ. Всемогутній Аллах сказав «Читай…» у сурі «Аль-Аляк» («Згусток»), щоб позначити Пророку ﷺ те, що необхідно почати змінювати поняття у людей від поклоніння ідолам до поклоніння одному Всевишньому та оВсемогутньому Аллаху. І тоді сподвижники, хай буде вдоволений ними Аллах, несучи істину, світло та вірне керівництво, вирушили до всього людства, щоб вивести людей з темряви на світло, виконуючи слова Пророка ﷺ: «Передайте від мене хоча б один Аят». І слова Всемогутнього Аллаха:

وَمَنْ أَحْسَنُ قَوْلا مِمَّنْ دَعَا إِلَى اللَّهِ وَعَمِلَ صَالِحًا

«Чия мова чудовіше за мову того, хто закликає до Аллаха, чинить праведно…»? (41:33).

Другий доказ з реальності безбожного західного колонізатора (Америка): коли росіяни перевершили США в освоєнні космосу і відправили перший пілотований корабель з Юрієм Гагаріним у 1961 році, 12 квітня, політики Америки одразу зібралися та ухвалили рішення на найвищому рівні, що для опору цій російській першості необхідно змінити свою навчальну програму. І тоді американські витратили великі кошти на наукові дослідження та технології, що дозволило їм у 1969 році, під час правління президента Ніксона, висадити першого космонавта на Луну з борту космічного корабля «Аполлон». Це був Ніл Армстронг та його колеги. Ця висадка мала велике значення у концепції міжнародної політики.

З усього сказаного вище можна зробити висновок про важливість освіти, яка залежить від мудрого політичного рішення, особливо якщо це – ідеологічна держава, яка дбає про справи громадян, праведна держава Халіфат на основі методу пророкування, яка буде встановлена у найближчий час, за допомогою Аллаха.

Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Шаріф Зайд
Голова інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір, Вілаят Єгипет
15 Сафару 1436 р.х.
08.12.2014