Газета «Аль-Кудс» видала статтю під заголовком «Відокремлення релігії від політики. Для чого?» де висвітлений ряд ідей про державу в Ісламі з точки зору секуляристів, яке показано як «світське» та «демократичне».
У номері газети, оприлюдненому 04.07.2016, автор статті д-р Асад Абдуррахман заперечив втручання релігії у політичне життя, назвав це одним із видів теократії, де влада знаходиться у руках духовенства, і охарактеризував таку форму як «безперечно, найбільш огидну форму диктатури». Тим часом, автор вважає, що держава, яку встановив Посланець Аллаха ﷺ, була «громадянською,демократичною та політичною», і закликав його наслідувати. Дана стаття містить велику кількість оман та протиріч, які вимагають ясної відповіді з боку носіїв іншої точки зору, як також мають право надати свої аргументи, щоб, врешті решт, перед читачем прояснилась ясна картина та найбільш правильна думка з приводу державності в Ісламі.
Давайте почнемо об’єктивну дискусію навколо статті, думка за думкою.
Автор стверджує: ««Відокремлення релігії від держави» означає не дати віруючим володарювати від імені релігії над державним апаратом. Коли духовенство, до якої б релігії воно не належало, владарювало б у якій-небудь державі, то перетворювало політику у засіб для її використання за своїм розсудом , абсолютно безконтрольно, в угоду своєму нафсу(душі),«яка яка наказує зло», а не заради служіння Аллаху, який не потребує чиєгось служіння».
Першочергово варто провести розбіжність між відношенням Ісламу до держави та політики та між таким серед інших релігій, зокрема – християнства. Іслам – всеохоплююча система, пов’язана з правлінням так само, як і з поклонінням, і вона не розділяє стосунки індивідів між собою та із суспільством, а також нерозривно пов’язана зі справами людини, держави та суспільства. Усі вчинки людей, будь то поклоніння, угоди між собою, індивідуальні чи державні, повинні регулюватись положеннями ісламського права (Ісламського Шаріату). Іслам дає рішення на усі питання, які виходять та пов’язані з вчинками людини, не упускаючи ані економіки, ані політики, ані поклоніння, ані освіти, ані судових розглядів, ані покарань, ані будь-яку іншу сферу життя людини, де може знадобитись система для рішень даних питань. Іслам – всеохоплююча система для усіх, скрізь і на усі часи, а його законодавчі (шаріатські) тексти – загальні, масштабні і допускають витягу шаріатських рішень на будь-які питання, випадки та вчинки. И тому фікх (право) в Ісламі – це витяг практичних рішень із шаріатських текстів . Іслам – практична політична релігія, а Шаріат у ньому – свого роду законотворчість, яка виводиться із текстів Корану та Сунни. Одним із доказів вищесказаному слугують слова Аллаха:
Тобто керівництво Шаріатом в Ісламі повинно бути в усьому, без будь-якого утискання у душі і з повним підкоренням, а інакше віра мусульманина, який не керувався Шаріатом в усіх своїх життєвих справах, відкидається. Це – один із найяскравіших доказів, які зобов’язують мусульманина керуватись Шаріатом в усіх сферах свого життя. Аллах,Субханаху, краще нас знає, що краще для нас самих:
Тут виникає необхідність наявності Ісламської Держави, без якої стає неможливим застосування законів Шаріату в усіх сферах і над усіма людьми, як і неможливо правити людьми Ісламом без політики, тому що політика – це турбота про справи людей, а держава – це політична організація, яка піклується про справи людей за допомогою ісламських законів. Посланець Аллаха ﷺ був головою Ісламської Держави, яку він сам встановив у сонцесяйній Медині, утвердивши у ньому «всеохоплюючий документ» (конституцію),який точно визначив конкретну форму правління і свого роду політичну конституцію,якою керувались люди з миті утворення ісламської влади. Посланець Аллаха ﷺ правив жителями держави практично, застосовуючи всеохоплюючі ісламські закони, втілюючи покарання, споряджаючи армії, проголошуючи війни, підписував перемир’я та видавав закони, які вирішували усі питання, що виникали у державі. Це ж наслідували і халіфи – вони правили людьми по Ісламу та відкривали нові території, поширюючи світло Ісламу в усіх куточках земної кулі.
І ось тепер, коли ми дізнались про державу Посланця ﷺ, праведних халіфах та тих, хто був після них, то як можна відкидати факт існування Ісламської Держави, маючи перед собою очевидні докази ?! Яким чином можна відокремити Іслам від політики, знаючи, що Посланець Аллаха ﷺ міцно зв’язав їх?! Чи можемо ми ось так, навмання, абсолютно не по-науковому, заперечити факт існування Ісламської держави. Знаючи, що сам Посланець ﷺ заснував його?!
Чому ж ти, дорогий авторе, бажаєш відібрати владу у віруючих та віддати її невіруючим, щоб вони використали її в угоду своїм пристрастям ? Що це за логіка – заборонити правити віруючій групі людей через їх релігійність? Як же ти визначив, що душа віруючих «наказує зло», а душа решти чиста немов скельце? Невже тобі відкрились таємниці душі? А може, це усе-таки перегин? Чому віруючі у тебе викликають сумніви, а невіруючі чисті та зразкові? Що це за логіка, якою ти керуєшся?
Питання правління та політики в Ісламі – справа далеко не сугубо індивідуальна, а нерозривно пов’язано з ісламським правлінням та турботою про справи людей за допомогою законів Шаріату. Посланець ﷺ сказав: «Імам – пастух і несе відповідальність за свою паству». І тому будь-який правитель, незважаючи на ступінь своєї набожності, зобов’язаний правити згідно Ісламу і нести усю відповідальність за турботу про людей за допомогою правильного застосування законів Шаріату над ними, тому що релігія, яку обрав для нас Аллах,Субханаху, зобов’язує мусульманського правителя робити це, якщо він (правитель) бажає підкоритись своїй релігії.
Можливо, жахлива помилка, яку зробив автор, полягає у тому, що він провів паралель між та християнством, і, врешті решт, прийшов до даної важкої омани, що правління Ісламом називається теократією, де влада знаходиться у руках духовенства, яка, у свою чергу, виникла через те, що християнська релігія не має ані політичної системи, ані системи правління, тому священнослужителі, які дісталися влади у Середні віки, примушували людей та правили ними згідно своїх інтересів та інтересів феодалів, які знаходились з ними у союзі. Так з’явилась теократія – тобто форма правління під управлінням священнослужителів в угоду священикам та лояльних до них феодалів.
Такий факт мав місце в Європі та викликав жорстоку боротьбу між церквою та народом, який вийшов проти неї, ведомий європейськими мислителями та філософами. Підсумком протистояння стало відокремлення церкви, яка представляє християнство, від правління та політики, іншими словами – відокремлення релігії від політики.
Це – те, що трапилось з ними, і це не має нічого спільного з Ісламом. Неможна порівнювати ісламську релігію з християнською. Іслам – це доктрина, Шаріат та система для життя, а християнство, а християнство – це доктрина без системи та права. В Ісламі нема священнослужителів, і кожен мусульманин, по мірі своїх сил, може бути муджтахідом (виводити закони із Корану та Сунни), якщо досконало володіє необхідними знаннями Шаріату та арабською мовою. Муджтахіди – це зовсім не законодавці і не вигадують від себе законів, як це обстоїть з християнськими священнослужителями. А тому несправедливо та абсолютним невіглаством є порівнювати факіхів (знавців ісламського права) з ними; а держава у нас не розуміється як теократія у них, навпаки – це правова держава, яка керується законами Аллаха. Ця проста та ясна відповідь достатня, щоб спростувати докази, на які опирається автор, що заперечує державність в Ісламі, і , навпаки, іще раз підтверджує те, що ісламська релігія вимагає наявності держави. Це знаходиться врозріз з християнством , в якому нема поняття держава і яка слідує ідеї «Богу богово, а кесарю – кесарево».
У такому випадку помилка, яку зробив автор, полягає у тому, що він спробував «накласти» те, що відбулось з християнством на ісламський світ . Проте нічого схожого з тією боротьбою між церквою та народом Європи у мусульман не було, а відокремлення релігії від держави та політики мусульмани ніколи не бажали. Навпаки, люди в усіх мусульманських країнах прагнуть до ісламського шаріатського всупереч ворожнечі встановлених над ними режимів та триваючим антиісламським шаленим кампаніям, які проводяться колоніальним Заходом. Отож, помилка автора полягає у тому, що він недоречно провів аналогію та недоречно привів докази ; на додаток до цього, тут присутні невігластво (або видача себе таким) з боку автора по відношенню до ісламської системи правління.
Автор пише: «Релігія – це особливі (особисті) стосунки між тими, хто поклоняється. Та Всевишнім, і нема між ними третьої сторони. В Ісламі релігія повністю присвячена Аллаху, а аж ніяк не державі чи комусь іще».
Врешті решт, дане ствердження помилкове – про це не говорить ані релігія, ані мусульманські вчені. Вони говорять, що намаз та поклоніння – це відношення між рабом та його Творцем, а не Іслам. Намаз, поклоніння – це усього лише частина релігії, а не увесь Іслам, який включає у себе більше , як взаємостосунки, правління, економіка і т.д.
На початку думка про те, що «релігія повністю присвячена Аллаху», правильна, але не утому сенсі, який переслідує. «Релігія повністю присвячена Аллаху» означає повне підкорення Аллаху в усьому: у молитві, поклонінні, правлінні, політиці, у взаємостосунках між людьми та в усіх інших законах Аллаха. Про це Аллах сказав:
іншими словами:«Приймайте усі закони Ісламу та дотримуйтесь їх».
«Чому ми, араби-мусульмани, не наслідуємо державу Посланця – громадянській, демократичній, яку перейняв собі Захід, вдершись, завдяки цьому, на вістрю громадянського розвитку, яким колись одноосібно володіли мусульмани протягом тисячі років? Адже Захід витягнув свою демократію із системи громадянської присяги та надання влади (байату) в Ісламі»,– питає автор у статті.
Дане ствердження неправильне, тому що держава, заснована Посланцем Аллаха ﷺ, не «громадянська та демократична», а ісламська, яка застосовує Книгу Аллаха та Сунну Його Пророка ﷺ. Закони, які застосовував Мухаммад ﷺ, були одкровенням від Аллаха,Субханаху, а не вигаданими людьми, як це обстоїть з законами нинішніх демократичних держав. Мені не зрозуміло, що спільного знайшов автор між державою, яка втілює Шаріат Аллаха, і державою, яка застосовує вигадані людиною закони, і яким чином він порівняв державу, чиї закони опираються на Книгу та Сунну, з державою, яка черпає свої закони із розумів та пристрастей людей. На додаток до цього, Іслам визначив нинішні порочні рукотворні системи набагато сторіч уперед, і він перевершує їх своїми законами, ниспосланими від Аллаха. Всевишній говорить:
Хіба демократія вірить у послання Мухаммада ﷺ, щоб потім стверджувати про «демократичність» його ﷺ держави? Такого розуміння ніколи не було ані у мусульман, ані у решти, і воно – маячня, вигадка і омана.
Перейдемо до слів автора: «Арабські країни вв’язалися у міжетнічні та міжмазхабні розбрати, які ведуться для того, щоб західні сили змогли зберегти тут свою гегемонію, незважаючи на їх відкритий ухід звідси, а західні інтереси почали втілювати метод «розділяй та володарюй». Коли ж арабський націоналізм трохи підняв свою голову, колоніальний Захід водрузив на нього свого роду ісламську релігійність на противагу арабській громадянській ідентичності, здатній об’єднати усіх ».
Ці арабські держави встановлені на руїнах Османського халіфату, і ані у кого не викликає сумніву те, що вони підкорені колонізаторам, а їх правителі – агенти західних колоніальних держав. Ці держави не мають права на існування, тому що вони розірвали ісламський світ на картонні утворення, засновані на націоналізмі та патріотизмі. Як можна додуматись до того, що колонізатори побажають зруйнувати їх, у той час коли вони своїми руками їх заснували? Хіба не вони – причина поразок, які відбуваються з нами раз за разом? Так навіщо ж Заходу приводити тут до влади тих, хто зруйнує ці держави, у той час коли ці країни бережуть його інтерес та? Чого досяг арабський націоналізм сьогодні? Невже не досить невдач та банкрутств, пережитих протягом багатьох десятиріч, щоб відмовитись від них? І потім, навіщо Заходу бажати свого роду «релігійності» у цих країнах, щоб покінчити з ними, адже вони покривають його потреби та здійснюють його цілі? Навіщо ж їх руйнувати? Далі, хто сказав, що Захід підтримує «релігійність», у той час коли він публічно, вдень і вночі,заявляє про свою війну проти неї? Де тут логіка?!І тому заява, що Захід використовує Іслам для того,щоб зруйнувати арабські держави, неправильно і ні на чому не засновано.
«А тепер арабський та мусульманський світ стоїть обличчям до обличчя з подвійним лихом у вигляді «Аль-Каіди» та «ІГІШ» з їх такфиритською ідеєю, які прагнуть встановити «Ісламську Державу» або «Ісламський Халіфат» на прикладі «єврейської держави », яка бажає єреїзувати усю історичну Палестину. У виправдання своєї прихильності к ідеї, яка не має нічого спільного з Ісламом, вони висувають Ісламську Іран та її «владу безгрішного імама» у якості відповідного аргументу», – заключає автор.
У відповідь я говорю тут: хто сказав, що ісламська свідомість та заклик до встановлення ісламської держави – це «власність» виключно певних ісламських угрупувань, таких як «Аль-Каіда» та «ІГІШ»? Справа по встановленню Ісламського Халіфату прийняла більшість мусульман Умми, і існує багато практичних рухів, таких як Хізб ут-Тахрір, який прийняв на себе місію на десятки років раніше, аніж з’явились на світ «Аль-Каіда» та «ІГ». Ідея Ісламського Халіфату – вроджена на непохитна у розумах мусульман, і вона не покидала їх навіть з миті зникнення Османського Халіфату на початку двадцятого сторіччя, тим часом як ідеї арабського або єврейського націоналізму, по суті, з’явились лише після падіння держави Халіфат. Ідея єврейської держави відповідає ідеї арабської держави, а не ідеї ісламської, тому що ідея націоналізму є продуктом ворожих західних понять, принесених колоніалістами, а не результатом ісламських думок. І тому говорити, що ідея ісламської держави народжена на прикладі єврейської держави, – це спаплюження істини та підлість по відношенню до Ісламу та ісламським поняттям.
Ісламська Держава, для втілення якої необхідно діяти і заради чого сумлінні сьогодні мусульмани,– це держава, яка відновить ісламський образ життя після того, як Захід зумів його порушити шляхом руйнування Османського Халіфату руками Мустафи Кемаля у 1924р. Це та держава, яка втілить Шаріат Аллаха над мусульманами, об’єднає мусульман в одне ціле, звільнить Палестину та інші відібрані території. Держава Ісламу очистить усі мусульманські країни від американського, російського, європейського та іншого чужого впливу, поверне мусульманам їх славу, велич , пошану та захистить їх чистоту, яка на сьогодні попирається усілякими безрозсудними грішниками. Це буде той Халіфат, якого вимагає від нас і за який наказав триматись корінними зубами Посланець Аллаха ﷺ у випадку фітни, як сьогодні. Посланець ﷺ сказав:
فإنه من يعش منكم فسيرى اختلافاً كثيراً، فعليكم بسنتي وسنة الخلفاء الراشدين المهديين، عَضوا عليها بالنواجذ
«Той із вас, хто проживе (довго) і побачить багато розбратів, той повинен бути на моїй Сунні та на сунні праведних халіфів. Тримайтесь за неї корінними зубами».
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Ахмад аль-Хатвані
2 Шавваля 1437 х.
07.07.2016 г.
