Ісламська Держава, заснована Пророком ﷺ, не була його особистим або історичним експериментом, який завершився одразу ж після його смерті, що говорить про відсутність якого-небудь доводу, що не зобов’язує мусульман дотримуватись цього метода.
Навпаки, приклад утворення ісламської державності Пророком ﷺ — це практичний метод, який дійшов до нас шляхом одкровення (вахй), щоб втілити Іслам в усіх сферах життєдіяльності людини та поширити його по усьому світу за допомогою заклику та джихаду. Заснована Пророком ﷺ держава не була наслідком його бажань або геніальності. Навпаки, Всевишній Аллах наказав йому встановити державу, щоб Іслам був практично втілений у життя, не залишаючись на листку паперу у виді непридатної для життя теорії. Іслам — це інтелектуальна доктрина, із якої виходить система, що вирішує усі проблеми в усіх сферах життя людини. Шаріат наказав встановити державу та визначив метод його встановлення зміст у Корані та Сунні.
Говорячи же про той довід встановлення Ісламської держави як про наказ Аллаха, то варто зазначити, що Всевишній Аллах велів Своєму Пророку ﷺ судити між людьми згідно законів Шаріату, що само по собі є вимогою встановити державу та правління. Вимога судити між людьми згідно законів Аллаха не вказує на рекомендаційний характер питання на ту ситуацію, де людині надається право вибору вчиняти відповідним чином або ні, де мова йде про мубах. У даному випадку вимога є обов’язковою, фардом. Вимога правити по законам Аллаха — це і є вимога встановити державу, адже як може Пророк ﷺ судити між людьми згідно тому, що низвів Аллах, без держави?! Вивчаючи аяти, які стосуються правління та ісламського способу життя, видно, що вони були ниспослані після того, як Пророк ﷺ набув влади. Встановлення держави є практичним втіленням законів Аллаха та керуваннями справами людей згідно до цих законів. Пророк ﷺ отримав владу через законну присягу — ансари дали йому другу присягу при Акабі як правителю Медини. Таким чином, присяга є шаріатським методом призначення правителя, і по своїй суті вона була скерована на набуття влади, тому що ансари давали клятву слухатися та підкорятися і не виступати проти володарів влади. Присяга не торкалась прийняття ними Ісламу, тому що ансари вже були мусульманами. Так Пророк ﷺ встановив першу Ісламську Державу, яка втілювала закони Аллаха, поширювала Іслам та практично втілювала його у життя. Окрім тог, численні аяти, що стосуються законів, не є просто наставляннями або принципами. Навпаки, вони, будучи наказами та заборонами Всевишнього, вимагають практичної реалізації в усіх сферах життя людини. Основним джерелом одкровення є Коран, тоді як Сунна доповнює його та роз’яснює. Численні види поклоніння приводяться у загальній формі у Корані, як, наприклад, намаз, закят та хадж, а дії Пророка ﷺ доповнюють їх та роз’яснюють. Аллах ниспослав Коран Пророку ﷺ, щоб він роз’яснював його людям за допомогою дій, слів або схвалення зі свого боку. Аллах наказав відсікати руку грабіжнику, побивати перелюбців палками або камінням та вбивати вбивцю, потім Сунна доповнює усе це і роз’яснює деталі. Також роз’яснення відбувається з точки зору того, чи є закон обов’язковою дією, або рекомендованою, або дозволеною і т.д… і, хто стверджує, що встановлені Пророком ﷺ держави були його особистим експериментом, не зможуть сказати подібного про його намаз. Тоді яким же чином закони про відсікання руки грабіжнику, або про побивання перелюбця, або діленні власності на три види (приватна, громадська та державна), або втілення багатьох інших законів у різноманітних сферах життя можуть бути експериментом Пророка ﷺ, у чому можна було б за ним не слідувати ?
كَبُرَتْ كَلِمَةً تَخْرُجُ مِنْ أَفْوَاهِهِمْ ۚ إِن يَقُولُونَ إِلَّا كَذِبًا
«Тяжкі слова, що виходять із їх вуст, і говорять вони одну лише брехню» (18:5).
Такі люди намагаються поширювати свої ідеї та свою отруту, проводячи відмінність між обрядами поклоніння та сферою взаємостосунків між людьми у суспільстві. Вони не розуміють, що вчені прийняли подібні класифікації законів для полегшення, помістивши кожну норму у свій розділ та главу, а не для того, щоб залишити частину законів Ісламу осторонь, нехтуючи ними. Ми бачимо сьогодні, як секуляристи радіють такій класифікації та говорять, що Іслам — це лише доктрина, поклоніння та нрави, і лише їх мусульманин повинен дотримуватись. Що стосується взаємостосунків та покарань, то вони, згідно їх умовиводу, — не із релігії. У їх розумінні слово «політика» необхідно відокремити від релігії, щоб усі сфери життєдіяльності людини поділялись на релігійні, політичні та історичні. Усе це вони роблять для того, щоб позбавити Іслам будь-якого змісту; для того, щоб протистояти йому у розвитку людства, для того, щоб ліквідувати його ідейно після того,як вони ліквідували його практично, скасувавши Османський Халіфат.
Той, хто бажає присутності Ісламу у житті, повинен у першу чергу навчитися розуміти його правильним чином, а не розуміти його згідно до своїх забаганок або розуміти так, як це робить секуляризм. Іслам поклав відповідальність на усіх людей, і він не є долею лише певної категорії людей. У ньому нема ділення на священнослужителів та мирян, політиків, бо кожен повинен вивчати його та вчиняти згідно зі своїми знаннями. Проте той, хто бажає розуміти Іслам, повинен дотримуватись шаріатського методу у його розумінні, адже Іслам — це особливе звернення. Іслам — це звернення Всевишнього Аллаха до Свого Пророка ﷺ, а Пророк ﷺ, у свою чергу, — це кращий, хто розуміє Іслам та втілює. Дії Пророка ﷺ є для нас роз’ясненням Корану. Потім на другом плані стоять сподвижники (нехай буде задоволений ними усіма Аллах), та їх одностайна думка є таким же шаріатським доказом, як Коран та Сунна. Вони передали нам релігію, і якщо б була ймовірність помилки у їх одностайності, то це означало б наявність ймовірності помилки і у самій релігії. Але такому нема місця! Всевишній Аллах взяв на себе зобов’язання по збереженню релігії і тим самим виправдав сподвижників (нехай буде задоволений ними Аллах) у цілому від допущення помилок у релігії.
Ті, хто хоче знати, як е правильно поклонятися Аллаху, що є незмінним у релігії, а що може видозмінюватись, повинні керуватись критеріями харам та халял, адже вони є єдино правильними та постійними критеріями відносно вчинків людини та речей. Дані критерії роз’яснюють те, за що належить людині нагорода, а за що, — ні (і за що належить покарання ). Вони також роз’яснюють те, чому треба слідувати і чого треба сторонитись, що рекомендується Законодавцем, а що небажано і у чому є вибір. У мусульманина нема вибору у зобов’язаннях, які покладені на нього Кораном, а також нема вибору у тих зобов’язаннях, які роз’яснені Сунною. І так — в усіх сферах життя людини, а не лише у намазі, пості та хаджі. Більше того, такою є картина і у питанні встановлення Ісламської Держави, що повинно зберігатись в усіх законах та в усіх системах життя. Пророк ﷺ сказав:
صَلُّوا كَمَا رَأَيْتُمُونِي أُصَلِّي
«Молитесь так само, як ви бачите мене у молитві».
А Всевишній Аллах наказав не ослухатись велінь Пророка ﷺ і зробив його безгрішним,Ю щоб він ﷺ міг роз’яснювати людям закони та зберігати релігію, і на нього покладений обов’язок роз’яснення людям того, що низводиться їм. Пророк ﷺ втілював релігію у такому виді, в якому йому наказав Аллах, і він ﷺ робив це найкращим чином. Оскільки Пророк ﷺ є об’єктом наслідування, то ми повинні брати у нього усі обряди та метод втілення усіх законів та систем. Пророк ﷺ не помиляється у цих питаннях, адже як він може скоїти помилку у втіленні закону, який він сам же і роз’яснив своїми словами або діями ?! Ствердження про те, що Пророк ﷺ міг помилятись, говорить про можливість проникнення помилки у саме послання, яке вимагає безгрішності у його доведенні. До питання доведення відноситься втілення Пророком ﷺ законів, де люди слідують за ним та наслідують його приклад.
Коли Аллах наказує руку грабіжнику, то Пророк ﷺ виконує це так, як навіює йому Аллах. Сунна у цьому випадку роз’яснює те, як треба відсікати руку згідно умовам та методу, що вимагаються. Втілення даного закону — це і є закон Аллаха, і наслідування Пророку ﷺ у відсіканні руки грабіжнику є обов’язковим. Так само — і у решті законів та системах. Неправильно говорити, що безгрішність Пророка ﷺ у доведенні послання обмежена лише його словами. Навпаки, доведення Пророком ﷺ послання здійснюється як словами, так і діями, і мовчазним визнанням. Доказом цьому слугує Коран та Сунна, і про це знають усі нормальні мусульмани, за винятком лише тих, хто розмірковує прозахідним чином.
Що стосується слів Пророка ﷺ:
إِنَّكُمْ تَخْتَصِمُونَ إِلَيَّ، وَإِنَّمَا أَنَا بَشَرٌ
«Ви звертаєтесь до мене зі своїми тяжбами, а я — усього лише людина …», —
то Пророк ﷺ дає знати мусульманам, що він у суперечних питаннях між людьми не знає сокровенного і йому не приходить одкровення про те, що одна людина говорить правду, а інша діє у своїх інтересах, вдаючись до брехні. Він ﷺ судить згідно представленим свідченням та втілює закон так, як наказує йому Аллах. Даний хадіс роз’яснює методику вирішення суперечок у судочинстві, де деякі мусульмани можуть вважати, що Пророк ﷺ вирішує суперечки згідно з одкровенням, що ниспосилається. У вищезгаданому хадісі роз’яснюється те, як здійснюється судочинство, що Пророк ﷺ з цієї точки зору є такою ж людиною, як і решта інших, що він докладає зусиль, щоб зрозуміти доводи позивача, відповідача та предмет суперечки. Потім він виносить рішення згідно тому, що йому здається правильним у даному питанні. Він ﷺ застосовує закон Шаріату відносно тієї реальності, яку він зрозумів. Також Пророк ﷺ хоче сказати за допомогою цього хадісу для сторін, що ведуть суперечки, щоб вони боялися Аллаха, адже Шаріат наказує йому судити між людьми згідно почутим доводам, і у цьому випадку він не знає сокровенного і йому не ниспосилається одкровення про положення одного або іншого. Той, кому присудили право свого брата, може подумати, що воно стало його власним через рішення на це Пророка ﷺ. І тому Пророк ﷺ наказує такій людині не посилатись на його рішення, тому що це буде гріхом. Що стосується самого Пророка ﷺ, то він виніс рішення згідно наказу Аллаха і згідно тому, що стало очевидним для нього. У розумінні реальності він є людиною, яка може помилятися, а може бути і правою. Якщо людина виводить правильне рішення, то їй записується дві винагороди, а якщо вона помилилась, то на ній нема гріха. Потім даний хадіс дає зрозуміти тим людям, які, користуючись судейським рішенням Пророка ﷺ, займаються привласненням прав, які належать іншим, тим самим глузуючи з Шаріату та рішення Пророка ﷺ,що Пророк ﷺ — усього лише людина, і не думайте, що він виносить рішення відносно вас, покладаючись на ниспослане йому з приводу вас одкровення. Приховане або вахй не мають ніякого відношення до ваших стверджень, показань та свідчень … Аллах наказав Пророку ﷺ судити згідно того, що стало очевидним для нього.
Цей хадіс також вказує на те, що правитель не є безгрішним і що втілення Ісламу правителями або халіфами після Пророка ﷺ не вимагає наявності у тих такої якості, як безгрішність. Доки існують категоричні або припускаємі (зонній) тексти, правитель повинен проявляти старання у їх правильному розумінні, а потім втілювати їх. У питаннях, докази яких базуються на зонній текстах, він повинен дотримуватись більш сильної думки та слідувати їй, будь це у суперечках між людьми або у будь-яких інших питаннях. Правити по Ісламу легко, і якщо правитель у своєму правлінні буде дотримуватись Ісламу, то його правління та держава будуть ісламськими. По такому шляху йшли праведні халіфи після Пророка ﷺ, і вони правили згідно Ісламу, а не експериментальній практиці Пророка ﷺ, як стверджують деякі люди, що заблукали. Правителі в Ісламі правили по Шаріату в усіх сферах життя та розуміли Шаріат так, як наказав їм Аллах та його Посланець (с.а.с Це був Праведний Халіфат за методом пророцтва, а не результат особистого експерименту Пророка ﷺ. Більше того, у хадісі про халіфат він асоціюється з пророцьким через те, що Пророк ﷺ був пророком:
ثُمَّ تَكُونُ خِلافَةً راشِدَةً عَلى مِنْهاجِ النُبُوَّة
«… потім буде праведний Халіфат за методом пророцтва».
Що стосується форми правління у державі, то вона вкрай ясна та встановлена Ісламом. Є шаріатські тексти, які назвали Халіфатом державу і халіфом правителя такої держави, із їх числа: «…Потім настане Халіфат за методом пророцтва», «Якщо буде дана присяга двом халіфам…», «Після мене будуть халіфи…» (або Імами), «…Хто дасть присягу Імаму…», — і багато інших. Також одностайною думкою сподвижників було використання титулу «Повелитель правовірних». У якості шаріатського метода призначення халіфа Іслам визначив присягу з боку Умми або тих, хто її представляє, тобто впливових людей. Право обирати правителя належить Уммі, і Іслам забороняє, щоб правителів або держав серед мусульман було кілька. Іслам визначає повноваження правителя, роз’яснює причини його усунення з посади, роз’яснює положення, коли можна виступати проти нього, і робить єдиним джерелом усіх законів та конституцій Шаріат, а не народ та правителя. Пророк ﷺ роз’яснив метод встановлення держави, держапаратів, він призначив судів, муавінів (помічників), амілів, валіїв та командуючих армією. Пророк ﷺ сам був фактичним головнокомандуючим армією. Таким чином, форма держави була визначеною … Політична структура Ісламу теж була ясною та визначеною, і як після цього хтось може стверджувати, що в Ісламі не існує певно визначеної політичної системи або що він позбавлений моделі певно визначеного способу життя?! Хіба Ісламська держава Халіфат по своїй формі та змісту має схожість з секуляризмом, до якого вони нас закликають?и, що в Ісламі нема політичної системи і хочуть, щоб Іслам відповідав цьому брудному секуляризму та цій аморальній системі. Але куди їм, адже є щирі та розуміючі усі їх плани мужі. Хізб ут-Тахрір надав ісламський проект конституції, виведений із Книги Аллаха та Сунни Пророка ﷺ, а також одностайності сподвижників та киясу, заради того, щоб мусульмани знали свою релігію та свій політичний проект і діяли заради встановлення майбутньої, з волі Аллаха, Ісламської Держави — Другого Праведного Халіфату за методом пророцтва. Істину говорять Аллах та Його Посланець ﷺ і брешуть секуляристи та ті, хто іде їх шляхом.
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Абдуль Муъмін аз-Зайлеий
Голова інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір в Ємені
17 Джумада аль-уля 1438 р.х.
14.02.2017 р.
