Всевишній Аллах встановив незмінний шлях (сунну) для змінення положень, в якому знаходяться суспільства:
إِنَّ اللَّهَ لَا يُغَيِّرُ مَا بِقَوْمٍ حَتَّىٰ يُغَيِّرُوا مَا بِأَنْفُسِهِمْ
«Воістину, Аллах не змінює положення людей, доки вони не змінять самих себе» (13:11).
Отож, для того, щоб Аллах змінив положення, в якому знаходяться люди, їм самим необхідно змінити себе, а саме — свої думки, почуття та системи, згідно яким вони будують своє життя. Таким же чином Аллах обумовив надання своєї допомоги мусульманам — для цього їм до того належить виконати усі зобов’язання, які він поклав на них:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا إِنْ تَنْصُرُوا اللَّهَ يَنْصُرْكُمْ وَيُثَبِّتْ أَقْدَامَكُمْ
«О ті, які увірували! Якщо ви допоможете Аллаху, то і Він допоможе вам і зміцнить ваші стопи» (47:07).
Незважаючи на те, що Аллах здатний змінити положення людей без яких-небудь їх дій (мова йде про надання допомоги релігії Аллаха), усе ж таки Аллах зобов’язав людство вживати заходів, створювати причини, робити матеріальні кроки, які приведуть до матеріальних результатів.
Всемогутній Аллах наказав вести діяльність, скеровану на те, щоб Його Шаріат головував над рештою усього іншого у затишку Ісламської Держави та ісламського суспільства — а це і є найбільша мета, якою можуть озадачитись щирі мусульмани або ісламські групи, які ревно ставляться до своєї релігії , жадають досягнути вдоволення Всевишнього Аллаха та підйому Умми, заради чого і повинно відбутись об’єднання зусиль усіх сторін. Таким же чином справа обстояла і у часи пророцтва, коли в Іслам входили сподвижники Посланця Аллаха ﷺ — унікальна суміш представників усіх прошарків тодішнього суспільства; серед них були і шляхетні особи, чий прихід в Іслам надав незрівнянну допомогу йому та усім мусульманам, а також відкрив нові можливості в оточенні мекканського суспільства. До таких іменитих людей та першопрохідців у релігії Посланця Аллаха ﷺ відноситься Абу Бакр ас-Сіддік, відмінною рисою якого були неоцінимий внесок та допомога Посланцю Аллаха ﷺ. Абу Бакр (р.а.) іще до Ісламу був одним із найбільш видатних лідерів курайшитів. Він ніс відповідальність за поставки води паломникам, пригощав та приймав гостей міста, люди звертались до нього за допомогою у лиху, знаючи про його чудову вдачу, вони любили та вшановували його. Абу Бакр був відомий своєю щедрістю та великодушними пожертвуваннями. Він ніколи у житті не поклонявся ідолам — завдяки своєму світлому розуму та здоровому сильному характеру він прийшов до того, що заборонив собі поклонятись ідолам та вживати хамр, будучи іще немусульманином. Абу Бакр названий ас-Сіддіком (правдивіший), тому що він визнав та запевнив істинність слів Пророка ﷺ на ранок після Ісра (Піднесення) Мухаммада ﷺ. «Чи віриш ти ствердженням твого друга про те, що вночі його перенесли в Єрусалим?», — спитали многобожники Абу Бакра, на що він відповів: «Якщо він сказав так, значить так воно і є». Аллах охарактеризував Абу Бакра правдивим (ас-сідк) у Корані:
وَالَّذِي جَاءَ بِالصِّدْقِ وَصَدَّقَ بِهِ ۙ أُولَٰئِكَ هُمُ الْمُتَّقُونَ
«Але той, хто явися з правдою, і той, хто визнав її істинність, дійсно є богобоязливими» (39:33).
Абу Бакр ас-Сіддік був шляхетною людиною серед свого народу, він надавав допомогу Ісламу, він відкривав перед цією релігією усе нові можливості. Думка будь-кого, хто має такі якості, буде мати вагу у своєму оточенні, решта людей із його племені або оточення підуть за ним; будь-яка його ідея, в яку він вірить, буде прийматись у народі як правильна та така, що несе благо. Наприклад, коли Абу Зарр аль-Гіфарі прийняв Іслам, повернувся до свого племені Бану Гіфар та закликав їх до Ісламу, то його значущість та статус серед народу сприяли тому, що усі прийняли Іслам. І тому роль впливових осіб серед людей є ключовою, а зобов’язання по зміненню та встановленню Шаріату Аллаха, яке покладає на них їх керівний ступінь, є більш величезною та набагато сильнішою, аніж у решти інших людей, чий вплив на суспільство обмежений. У той же час недбальство авторитетних у суспільстві осіб у справі відродження Умми набагато гріховніше, аніж провина звичайних мусульман. Найбільш видатні сподвижники чудово розуміли це. А тому прийняття Ісламу Абу Бакром, Умаром ібн аль-Хаттабом, Хамзою ібн Абдульмуталлібом, Усманом ібн Аффаном, Абдуррахманом ібн Ауфом надало значну допомогу Ісламу, а не просто збільшило число його прихильників.
Місія кожного сподвижника була відмінною. Абу Бакр ас-Сіддік відомий тим, що ніколи не розставався з Посланцем Аллаха ﷺ у справі заклику та приходу Ісламу до правління і не покидав його. Абу Бакр був відомий своєю родословною та шляхетним походженням серед арабських племен, так і своїми знаннями про їх походження та шляхетних людях, завдяки чому Посланець ﷺ міг орієнтуватись серед племен, до яких було скеровано звернення з закликом до Ісламу, і серед людей, від яких він просив нусру (допомогу) для релігії та у справі становлення Ісламської Держави. Алі ібн Абу Таліб передає наступне: «Коли Всевишній Аллах велів Своєму Пророку ﷺ шукати захисту та покровительства у різних арабських племен, він вийшов із дому, а я та Абу Бакр супроводжували його … Ми підійшли до зібрання людей, Абу Бакр підійшов до них та привітав їх. Він завжди випереджав у будь-якій добрій справі та володів генеалогією арабів. Далі ми підійшли до іншого зібрання арабів. Судячи по їх виду, це були благородні люди. Вони рухались та розмовляли спокійно та з гідністю. Абу Бакр, звернувшись до них, сказав: «Звідки ви?». Вони відповіти: «Ми — народ Шейбана ібн Саъляба». Тоді Абу Бакр обернувся до Пророка ﷺ зі словами: «Нехай будуть мої батько та мати викупом для тебе! Це — кращі представники свого народу».
Таким чином, Абу Бакр ас-Сідік не зупинися лише на тому, що прийняв Іслам, як це роблять багато хто зі шляхетних людей сьогодні, які вистоюють молитви, тримають пост, сплачують закят, роблять хадж або умру, а поруч з цим витрачають більшу частину свого життя у гонитві за мирськими благами та турботі «про мирське майбутнє» для своїх синів. Навпаки, він (р.а.) усе своє життя провів на шляху звеличення релігії Аллаха, витрачаючи усе, що у нього є, не залишаючи ані сил ані засобів для себе та своєї родини. Він виплачував викупи для звільнення багатьох сподвижників, які, ледве прийнявши Іслам, опинилися під тортурами курайшитів. Коли Абу Бакр помер, а на ту мить він був халіфом Посланця Аллаха ﷺ, ас-Сіддік не залишив після себе жодного динара або дірхема, а у житті суворо дотримувався слів Аллаха
وَابْتَغِ فِيمَا آتَاكَ اللَّهُ الدَّارَ الْآخِرَةَ ۖ وَلَا تَنْسَ نَصِيبَكَ مِنَ الدُّنْيَا ۖ وَأَحْسِنْ كَمَا أَحْسَنَ اللَّهُ إِلَيْكَ ۖ وَلَا تَبْغِ الْفَسَادَ فِي الْأَرْضِ ۖ إِنَّ اللَّهَ لَا يُحِبُّ الْمُفْسِدِينَ
«А за допомогою того, що Аллах дарував тобі, прагни до Останньої обителі , але не забувай про свою долю у цьому світі! Твори добро, подібно тому, як Аллах створив добро для тебе, і не прагни поширювати нечестя на землі, адже Аллах не любить тих, хто поширює нечестя»(28:77).
Бути обізнаним про шляхетних людей серед народу, детально розбиратися в особливостях взаємостосунків серед племен — усе це викликає природну повагу у суспільстві, і такі люди стають справжніми представниками ахлюльхальвальакд (впливовими особами, які можуть дати присягу) цього народу. Вони здатні створити або схилити громадську думку на користь Ісламу . Першочерговим зобов’язанням та головною роллю цих людей є створення громадської думки навколо необхідності замінити порочну дійсність на Іслам як образ життя у затишку держави, яка править згідно релігії Аллаха. Якщо вони закличуть людей, то люди прислухаються до них. Окрім цього, впливові люди мають вихід та доступ до представників ахлюлькуввавальмана (володарям сили), які здатні відняти владу в узурпаторів і передати її у руки щирих діячів , працюючих над відновленням Праведного Халіфату за методом пророцтва. Якщо значущі люди самі не відносяться до ахлюнусра (володарям сили,здатним принести ісламське правління), але у них є вихід та вплив на таких, то вони повинні вчинити так, як робив сподвижник Посланця Аллаха ﷺ Абу Бакр ас-Сіддік (р.а.), а саме — як мінімум, закликати ахлюнусра надати допомогу тим, хто працює над встановленням Праведного Халіфату за методом пророцтва. Якщо ж впливові люди відмовляться виконувати цей свій обов’язок, то їх гріх буде рівний гріху тих, хто повернуся спиною до невіруючих у день битви. Надати нусру Ісламу — це найбільш великий джихад на шляху Аллаха, тому що надання допомоги ісламській релігії та встановленню Ісламської Держави захистить та виконає усі обов’язки людей перед Аллахом, а не лише обов’язок джихаду. Відмова мусульман, яким Аллах дарував вплив серед народу у справі виконання своїх обов’язків, означає погодитись з тим, що Умма продовжує залишатись у мороці під неісламським правлінням. Для кожного, хто «важить» справи на вагах Шаріату, не викличе сумнівів те, що невиконання цих зобов’язань несе за собою великий збиток та великий гріх.
وَلَقَدْ كَانُوا عَاهَدُوا اللَّهَ مِنْ قَبْلُ لَا يُوَلُّونَ الْأَدْبَارَ ۚ وَكَانَ عَهْدُ اللَّهِ مَسْئُولًا
«Але адже вони уклали заповіт з Аллахом про те, що не обернуться назад. Про заповіт з Аллахом їх буде запитано» (33:15),
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا إِذَا لَقِيتُمُ الَّذِينَ كَفَرُوا زَحْفًا فَلَا تُوَلُّوهُمُ الْأَدْبَارَ * وَمَنْ يُوَلِّهِمْ يَوْمَئِذٍ دُبُرَهُ إِلَّا مُتَحَرِّفًا لِقِتَالٍ أَوْ مُتَحَيِّزًا إِلَى فِئَةٍ فَقَدْ بَاءَ بِغَضَبٍ مِنَ اللَّهِ وَمَأْوَاهُ جَهَنَّمُ وَبِئْسَ الْمَصِيرُ
«О ті, які увірували! Коли ви зустрінетесь з невіруючими на полі битви, то не повертайтесь до них спиною. Ті, які у такий день повернуться спиною до невіруючих, окрім тих, хто розгортається для бою або для приєднання з загоном, накликають на себе гнів Аллаха. Їх притулком буде Пекло. Яким же є поганим це місце прибуття!»(08:15,16).
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Білялаль-Мухаджір
17 Рамадана 1438 р.х.
12.06.2017 р.
