28 Раджаба 1342 р.х./03.03.1924 р. вважається однією із найбільш трагічних дат в історії мусульман, тому що вона пов’язана з падінням Османського Халіфату у результаті нападок невірного Заходу на чолі з Британією при підтримці її агентів на чолі з Мустафой Кемалем.
Падіння Халіфату — це найбільш великий злочин, після якого Ісламська Умма роздробилась на дрібні країни, кожна — з місцевим урядом, що ненавидить Іслам. З цієї миті почалась епоха втрат, роздробленості та деградації. Ісламська Умма іще не бачила такого принизливого періоду, аніж цей, в якому вона живе по сьогодні, так само як і не знала вона раніше періоду подібної немочі.
Для роз’яснення необхідності Халіфату та його важливості ми хочемо опублікувати висловлювання вчених у якості назидання для сучасників, адже, можливо, Аллах відкриє закриті серця та освітить темні розуми.
— Джурджані говорить: «Пост Імама (Халіфа) — це посада того, хто забезпечує інтереси мусульман та найбільш велика мета релігії».
— Говорить Ібн Теймія у книзі «Сіяса шараія ва Маджмуа аль-Фатава»: «Необхідно знати, що покладання на себе справи правління над людьми відноситься до найбільш великих обов’язків релігії, більше того, саме релігія не буде піднесена без правління. Нащадки Адама не вирішать своїх інтересів, доки не об’єднаються. тому що вони потребують один одного, для чого їм необхідно обирати собі лідера, як сказав Пророк ﷺ:
لا يَحِلُّ لِثَلاثَةٍ يَكُونُونَ بِفَلاةٍ مِنْ الأرْضِ إلاَّ أَمَّرُوا عَلَيْهِمْ أَحَدَهُمْ
«Не дозволено трьом бути на просторах землі, не встановивши одного із них» (Ахмад від Абдуллаха ібн Умара)».
— Говорить Алляма Ібн Теймія у книзі «Маджмуа аль-Фатава», 28/стор.390: «Необхідно знати, що покладання на себе справи правління над людьми відноситься до найбільш великих обов’язків релігії, більше того, сама релігія не буде піднесена без правління. Нащадки Адама не вирішать своїх інтересів, доки не об’єднаються, тому що вони потребують один одного, для чого їм необхідно обрати собі лідера, як сказав Пророк ﷺ:
لا يَحِلُّ لِثَلاثَةٍ يَكُونُونَ بِفَلاةٍ مِنْ الأرْضِ إلاَّ أَمَّرُوا عَلَيْهِمْ أَحَدَهُمْ
«Не дозволено трьом бути на просторах землі, не встановивши одного із них аміром» (Ахмад від Абдуллаха ібн Умара).
Посланець Аллаха ﷺ зобов’язав обирати єдиного аміра для невеликої групи подорожніх, тим самим попереджаючи, щоб в інших видах об’єднань теж обирались аміри, тому що Аллах Всевишній зобов’язав наказувати схвалене та забороняти засуджуване, а це може бути досягнуто тільки з володінням силою та владою. Також інші обов’язки, такі як ведення джихаду, встановлення справедливості, реалізація системи покарань, об’єднання людей, проведення свят, допомога пригнобленим і т.д. можуть бути реалізовані тільки коли є сила та влада, тому і говорять, що «Султан — це тінь Аллаха на землі», «шістдесят років правління несправедливого Імама краще, аніж одна ніч без Султана». Досвід також свідчить про це, чому більш ранні вчені, такі як Фудеіль ібн Ійяд, Ахмад ібн Ханбаль та інші, говорили: «Якщо б ми володіли зверненням, на яке неодмінно дадуть відповідь, то ми неодмінно направили б його до Султана».
— Сказав Ібн Теймя у книзі «Маджмуа аль-Фатава», 28/стор.64: «Тому Пророк ﷺ зобов’язав Умму обирати над собою управителя їх справ. Той, хто править справами людей, повинен повертати людям їх аманат, правити по справедливості. Пророк ﷺ наказав підкорятися управителю справ, що є одночасно і підкоренням Аллаху. У «Сунані» Абу Дауда приводиться від Абу Саіда, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
إِذَا خَرَجَ ثَلَاثَة فِي سَفَرٍ فَليُؤَمَّرُوا أَحَدَهُم
«Якщо вийшли троє у путь, то нехай оберуть аміром одного із них».
Подібний хадіс є у його ж «Сунаі» від Абу Хурайри. Також у «Муснаді» Імама Ахмада, передається від Абдуллаха ібн Умара, що Пророк ﷺ сказав:
لا يَحِلُّ لِثَلاثَةٍ يَكُونُونَ بِفَلاةٍ مِنْ الأرْضِ إلاَّ أَمَّرُوا عَلَيْهِمْ أَحَدَهُمْ
«Не дозволено трьом бути на просторах землі, не встановивши одного із них аміром».
Отож, якщо Пророк ﷺ зобов’язав одного аміра серед найменшої групи, яка тільки може бути, то, значить, у більш крупних утвореннях тим більше повинен бути амір. А тому прийняття на себе правління є проявом віри, яким людина наближається до Аллаха, виконуючи свій обов’язок, і це вважається кращою праведною справою. Приводить Імам Ахмад у своєму «Муснаді» від Пророка ﷺ:
إِنَّ أَحَبَّ الخَلقِ إِلَى اللَّهِ إِمَامُ عَادِلُ وَأَبغَضُ الخَلقِ إِلَى اللَّهِ إِمَامُ جَائِرُ
«Найулюбленішим створінням для Аллаха є справедливий Імам, а найненависнішим створінням для Аллаха — несправедливий Імам».
— Сказав Абу Бакр (р.а.) на своїй хутбі, коли помер Посланець Аллаха ﷺ: «Мухаммад помер, і в інтересах релігії повинен бути той, хто встане на його місце (у правлінні)».
— Сказав Дармі у своєму «Сунані»: «Нам розповідав Язід ібн Харун від Сафвана ібн Рустума, від Абдуррахмана ібн Майсара, від Таміма ад-Дарій, який сказав: «Багата кількість людей зібралась у будівлі у часи правління Умара, і Умар сказав: «О жителі арабських земель! Нема Ісламу без згуртованості. Нема згуртованості без влади, нема влади без підкорення. Якщо хтось очолить свій народ зі знанням,то це стане життям для нього і для них, а якщо хтось очолить свій народ без знання, то це стане загибеллю для нього і для них» (вивів Ібн Абд аль-Барр аль-Куртубі у книзі «Збірка роз’яснення знання та його гідності»).
— Сказав Шейх Тахір ібн Ашур у книзі «Основи соціальної системи в Ісламі»: «Встановлення правління над усіма людьми, і над мусульманами — зокрема, відноситься до основ ісламського законодавства, ствердженого багатою кількістю доказів із Корану та Сунни до такого ступеня, що вони досягають ступеня мутаватір по змісту. Після смерті Пророка ﷺ сподвижники поквапились зібратись та розпочати нараду з приводу того. хто стане намісником Посланця Аллаха ﷺ у турботі про справи мусульман. Мухаджири та ансари зібрались під навісом та обрали Абу Бакра ас-Сіддіка халіфом після Посланця Аллаха ﷺ. Після цього мусульмани ніколи не суперечили між собою у тому, що треба встановити халіфа, окрім деяких хариджитів та мутализитів, які суперечили одностайності сподвижників, а отож, їх думка не розглядається і не вислуховується. Таким чином, вчені акиди розглядають питання Халіфату як складову частину основ Шаріату. Сказав імам двох святинь Абу аль-Маалі аль-Джувейні у книзі «Аль-Іршад»: «Розмова про Імамат — це не розмова про основи віропереконання. Але небезпека відходу від цього питання — така ж, як і небезпека того, хто ігнорує одну із основі релігії». Зміст слів аль-Джувейні полягає у тому, що хоча питання Імамату і не відноситься до питань віропереконання, але відсторонення від нього є, з іншого боку, небезпекою для акиди через важливість самого питання Імамату».
— Говорить Хейсамі у книзі «Ас-Саваік аль-Мухріка»: «Знай також, що сподвижники, нехай буде задоволений ними Аллах, одностайні у тому, що встановлення Імама по спливанню періоду пророцтва є релігійним обов’язком. Більше того, вони вважали це важливішим обов’язком, до виконання якого вони вдалися у першу чергу, відклавши поховання Посланця Аллаха ﷺ».
— Сказав Абу Бакр аль-Ансарі у книзі «Гая аль-вусуль фі шарх люббі аль-усуль»: «(Люди повинні встановити Імама), який буде виконувати їх інтереси, такі як захист кордонів, підготовка армій, приборкання узурпаторів та заколотників згідно одностайності сподвижників, які після смерті Пророка ﷺ відклали обов’язок його поховання перед іще більшим обов’язком вибору халіфа . І люди не переставали у кожній епосі вчиняти так само ж».
— Сказав Мухаммад ібн Ахмад ібн Мухаммад ібн Хашім аль-Махаллій аль-Місрій аш-Шафії Джалял ад-Дін, муфассір, вчений фікха та усуль фікха, лінгвіст, у своїй книзі «Шарх аль-Махаллій аля джамі аль-джавамі»: «Люди повинні встановити Імама, який буде виконувати їх інтереси, такі як захист кордонів, підготовка армій, приборкання узурпаторів, заколотників та грабіжників на дорогах і т.д. згідно одностайності сподвижників, які після смерті Пророка ﷺ відклали обов’язок його поховання перед іще більшим обов’язком вибору халіфа. И люди не переставали у кожній епосі вчиняти так само ж».
— Говориться у книзі «Гъаят аль-Баян шарх Зубда ібн Руслан» вченого фікха шафіїтського мазхаба Шамс ед-Діна Мухаммада ібн Ахмада ар-Рамлі аль-Ансарі на прізвисько «Малий Шафії» (один із вчених IX сторіч по хіджрі): «Люди повинні встановити Імама, який займеться їх інтересами, такими як втілення законів, виконання системи покарань, захист кордонів, підготовка армії, збір милостині (закят), приборкання узурпаторів, заколотників та грабіжників на дорогах, вирішення конфліктів, які виникають між позивачами у суди, розділ трофеїв та інше згідно одностайності сподвижників Пророка ﷺ, які відклали його поховання заради виконання іще більшого обов’язку. І люди не переставали у кожній епосі вчиняти так само ж».
— Дія уд-Дін ар-Райяс у своїй книзі «Іслам та Халіфат» на стор. 348 пише: «Одностайність (іджма) прийняття як одна із основ Ісламського Шаріату. Сильнішим та вищим видом одностайності вважається одностайність сподвижників, нехай буде задоволений ними Аллах. Саме вони є першим поколінням мусульман, вони надали допомогу Посланцю Аллаха ﷺ, вони брали участь з ним у джихаді та інших справах, вони чули його слова, вони краще знають закони Ісламу, їх кількість була обмеженою, а одностайність — відомою, вони понесли далі справу Пророка ﷺ після його смерті розуміючи, що неодмінно треба встановити халіфа (намісника) після нього, тому одностайно погодились обрати халіфа, і ніхто із них ніколи не говорив, що «нема потреби мусульманам в Імамі або халіфі». Їх вчинок стверджує їх одностайність у необхідності наявності Халіфату і ця одностайність є основою доказу, на яку спирається Халіфат». Далі Дія уд-Дін Ар-Райяс у цій книзі на стор. 99 пише: «Халіф — це важливіша посада у релігії, і вона стосується усіх мусульман. Ісламський Шаріат говорить про те, що встановлення Халіфату — це основний фард із числа інших фардів релігії, більше того, це — найбільш великий фард, тому що після нього реалізуються усі інші фарди». У тій же книзі на стор. 341 він пише: «Вчені Ісламу одностайні, як ми вже сказали раніше, у тому, що Халіфат або Імамат — це основний фард із числа інших фардів релігії. Це перший або важливіший фард, тому що на нього опираються інші фарди, ним реалізуються інтереси усіх мусульман, через що цю посаду прозвали «великий Імамат», у той час як імам у намазі виконує «малий імамат». Такою є думка Ахл-юс-Сунна валь-Джамаа, що складає більшу частину мусульман. Також такою є думка великих вчених-муджтахідів, таких як Імами-засновники чотирьох мазхабів, а також Маварді, Газалі, Разі, Тафтазані, Ібн Халдун та ніші вчені, від яких мусульмани вивчають свою релігію. Ми дізнались вказівки та тверді докази, які вказують нам на обов’язковість Халіфату».
— Абу-ль-Фатх аш-Шахрастані говорить: «Не виникала думка у його серці (серці Абу Бакра) та у серцях інших людей, що можна залишити землю без Імама. На це вказує те, що сподвижники, які є першим строєм (Умми), були однозначно обізнані про необхідність Імамату».
— Шейх Алі Балхадж у своїй книзі «Повернення халіфату один із важливіших обов’язків у релігії» пише наступне: «Халіфат за методом пророцтва повинен бути. А як інакше, якщо вчені Ісламу та найбільш знаючі із мусульман об’явили Халіфат основним обов’язком цієї релігії, назвавши його «великим фардом» від якого залежить виконання інших фардів, а утримання від діяльності по його встановленню відноситься до «великого гріха». Усі втрати, блукання, суперечки та конфлікти, які палають між мусульманами як на рівні особистостей, так і на рівні народів, відбуваються саме через нехтування мусульман у відношенні виконання цього великого фарда».
— Ібн Халдун у книзі «Мукаддіма» сказав: «Встановлення Імама — це обов’язок, відомий із Шаріату на підґрунті одностайності сподвижників та табіїнів, тому що коли помер Посланець Аллаха ﷺ, його сподвижники скерувались дати присягу Абу Бакру (р.а.), передавши йому ведення їх справ. Так само відбувалося і у наступні часи, і ніколи люди не залишали цієї справи, яка утвердилась на підґрунті одностайності в обов’язку встановлення Імама». Тобто Умма понесла цю одностайність далі і утвердила її у своїй релігії повністю так, що ця одностайність стала відомою як категорична (мутаватір).
— Говорить Хатіб аль-Багдаді, нехай помилує його Аллах: «Мухаджири та ансари досягли одностайності в обранні Абу Бакра халіфом, сказавши йому: «О халіф (намісник) Посланця Аллаха ﷺ», — хоча він ﷺ не призначав після себе халіфом нікого. Є думка, що 30 тис. мусульман сказали Абу Бакру: «О халіф Посланця Аллаха ﷺ», — нехай Аллах буде усіма ними задоволений. Але я скажу так: довід полягає не у тому, що усі мусульмани присягнули йому, а у тому, що вони одностайні у заборонності перебувати без Імама у який би то не було епосі, а також у тому, що Посланець Аллаха ﷺ зобов’язав обрати халіфа, сказавши:
وَمَنْ مَاتَ وَلَيْسَ فِي عُنُقِهِ بَيْعَةٌ مَاتَ مِيتَةً جَاهِلِيَّةً
«І хто помер, не маючи на своїй шиї присяги (Халіфу), той помер смертю часів невігластва».
Із цього розуміється обов’язкова наявність халіфа як такого, щоб була можливість йому присягнути. У той же час у хадісі не йде мова про обов’язкову особисто кожного мусульманина, тому що якщо мусульман вже мільярд, то не вимагається, щоб кожен особисто присягав. Досить, щоб халіф, який візьме з Умми або від її представників присягу з її добровільного згоди.
— Сказав Абу аль-Хасан аль-Ашарі: «Аллах Всемогутній вихвалив мухаджирів та ансарів, а також тих, хто прагне до Ісламу. Коран багато разів вихваляє мухаджирів та ансарів, а також тих, хто має повноваження давати присягу. Сказав Аллах Всемогутній:
لَّقَدْ رَضِيَ اللَّهُ عَنِ الْمُؤْمِنِينَ إِذْ يُبَايِعُونَكَ تَحْتَ الشَّجَرَةِ
«Аллах залишився задоволений віруючими, коли вони присягали тобі під деревом» (48:18).
У майбутньому ті, кого вихвалив Аллах, проявили одностайність з приводу Імамату за Абу Бакром ас-Сіддіком (р.а.) і назвали його «халіфом Посланця Аллаха ﷺ», присягнувши йому та визнавши за ним його гідність. Це було краще згуртування в усіх його якостях. Імамат по праву прославився своїми науками, аскетизмом, силою думки, політикою Умми і т.д.».
— Сказав Абд аль-Малік аль-Джувейні: «Що ж стосується Імамата Абу Бакра (р.а.), то від утвердився по одностайності сподвижників, які надали йому свій послух та підкорення. Ну а домисли, які зводять на Алі рафідіти, вважаючи нібито від його імені, що присяга Абу Бакру була незаконною, — то усе це їх відверта брехня. Так, Алі не знаходився під навісом Бану Сакіфа, він пішов у себе, тому що був засмучений смертю Посланця Аллаха ﷺ. Але після цього він вийшов до людей і з рештою усіх людей, на очах в усіх, дав присягу Абу Бакру».
— Сказав Абу Бакр аль-Баклані відносно одностайності сподвижників про надання Халіфату Абу Бакру ас-Сіддіку наступне: «Мусульмани присягнули йому одностайно, після чого стали повинні слухатися його, визнавати його Імамат та правильність його заключення так, що повелитель віруючих Алі ібн Абу Таліб, відповідаючи на запит Абу Бакра: «Прийміть мою відставку, тому що я не краще вас», — відповів йому: «Не приймемо ми твою відставку і не будемо вимагати від тебе цього! Посланець Аллаха ﷺ виставив тебе уперед для нашої релігії. Як ми можемо бути незадоволеними тобою для нашої релігії, коли він ﷺ наказував нам слідувати за тобою?». Мається на увазі той час, коли Абу Бакр був висуваємим Пророком ﷺ у якості імама для намазу та аміра хаджа. Абу Бакр був кращим представником Умми, найсильнішим своєю вірою, найбільш повноцінним своїм розумінням та набором знань».
— Сказав Шахрастані: «Описуючи положення сподвижників, коли до Абу Бакру наблизилась смерть і він обрав для них Умара (р.а.), (треба сказати) що ані у серці Абу Бакра, ані у серцях інших людей не виникало сумніву у тому, що не дозволено залишити землю без Імама. На усе це вказує той факт, що сподвижники, як перше покоління мусульман, були впевнені у необхідності обрання Імама, а це означає одностайність (іджма) відносно даного обов’язку, що є твердим доказом необхідності (ваджіб) Імамату».
— Сказав Адудуддін аль-Іджі у книзі «Позиції у науці каламу»: «Про обов’язок послуху Імама говориться з двох сторін:
1) Думка про це досягла рівня таватур (категоричності), тому що перші мусульмани після смерті Пророка ﷺ не допускали, щоб проходив час без Імама так, що Абу Бакр сказав на своїй хутбі: «Мухаммад помер! Неодмінно є потреба у тому, хто займе його місце в управлінні релігією». Усі поквапились погодитись з його словами, і кожен залишив найважливішу для них справу, а саме — поховання Посланця Аллаха ﷺ. По сьогодні люди у кожній епосі аж до нашого часу вчиняють так само та обирають Імама. Якщо ж хтось скаже: «Для визнання одностайності необхідний текст, підтверджуючий його, який, якщо б існував би, то був би переданий та вказував би причини», — то на це ми відповідаємо так: «Одностайність сподвижників як раз-таки звільнює від необхідності у передаваємому доказі, або ж сподвижники погодились з тим, що не було можливості передати їх по причинам, які можуть бути відомі тільки лише свідкам тих процесів, що жили у часи Пророка ﷺ».
2) У цьому є захист від шкоди тих, хто вчиняє, опираючись на припущення. А також на це є одностайність сподвижників.
Можна сказати, що ми володіємо таким знанням, яке досягає ступеня достовірності, а саме — коли цілі Шаріату, пов’язані зі взаємостосунками між людьми, одруженням, джихадом, виконанням покарань та усіма проявами ісламського життя, яке виражається у мусульманських святах та у проведенні п’ятничних колективних намазів, — іншими словами, коли мова йде про інтереси суспільства у цьому житті та у Наступному, то неможливо реалізувати усе це без Імама, який, згідно постановленню Законодавця, закликаний реалізовувати усі ці задачі для людей. Люди самі по собі різноманітні у своїх пристрастях, думках та негативних схильностях, тому ми і говоримо, що без Імама вони одразу ж виступлять один проти одного, що між ними спалахнуть конфлікти, які можуть привести їх усіх до загибелі».
— Сказав Маварді у книзі «Аль-Ахкям ас-Султанія»: «Ті, хто займається (обранням халіфа), повинні виконати цю справу згідно одностайності, навіть якщо від них відвернулись сліпці».
— Сказав Нававі у коментарі до «Сахіху» Мусліма, 12/205: «Вони одностайні у тому, що мусульмани повинні обрати халіфа».
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Саір Саляма (Абу Малік)
9 Рамадана 1438 р.х.
04.06.2017 р.
